26 травня 2021 рокуЛьвівСправа № 380/7530/20 пров. № А/857/7455/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ільчишин Н.В.,
суддів Коваля Р.Й., Гуляка В.В.,
за участі секретаря судового засідання Юрченко М.М.,
розглянувши у судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 03 березня 2021 року (головуючого судді Гавдика З.В., ухвалене у письмовому провадженні м. Львів повний текст рішення складено 11.03.2021) у справі №380/7530/20 за позовом ОСОБА_1 до Галицької митниці Державної митної служби України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-
ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Галицької митниці Державної митної служби України в якому просить визнати протиправним та скасувати наказ відповідача № 739-о від 18 серпня 2020 року щодо звільнення ОСОБА_1 із посади державного інспектора відділу №4 митного поста «Краковець» Галицької митниці Держмитслужби згідно пункту 4 частини 1 статті 83, пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIII із змінами, пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України, зобов'язати відповідача поновити його на посаді державного інспектора відділу № 4 митного поста «Краковець» Галицької митниці Держмитслужби, стягнути із відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу із 19 серпня 2020 року по день постановлення судового рішення, виходячи із середньоденного заробітку в 615,20 гривень.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 03 березня 2021 року відмовлено в задоволенні позову.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення та ухвалити нове про задоволення позовних вимог у повному обсязі, свої вимоги обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права.
У відзиві на апеляційну скаргу Галицька митниця Держмитслужби заперечує проти її задоволення посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів і просить оскаржуване рішення суду залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.
Відповідно до статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
В судовому засіданні апеляційного розгляду справи ОСОБА_1 та його представник Луньо Б.М. апеляційну скаргу підтримали з підстав зазначених у скарзі, просили рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.
Представник відповідача Куля Є.Є. проти апеляційної скарги заперечила, просила скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга підлягає задоволенню з наступних мотивів.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що наказом Галицької митниці Держмитслужби №211-о від 20.03.2020 «Про переміщення працівників» ОСОБА_1 з 08.00 год. 24.03.2020 переміщено на посаду державного інспектора відділу №4 митного поста «Краковець» Галицької митниці Держмитслужби, звільнивши із займаної посади державного інспектора відділу №3 цього ж митного поста (аркуші справи 101-103).
Наказом Галицької митниці Держмитслужби «Про введення в дію Переліку №1 змін до штатного розпису на 2020 рік Галицької митниці Держмитслужби» від 20.05.2020 року №242 введено в дію Перелік №1 змін до штатного розпису на 2020 рік Галицької митниці Держмитслужби, затверджений в.о. Голови Державної митної служби України 15.05.2020 та переліком №1 виведено з штатного розпису митниці, зокрема, Митний пост «Краковець», в тому числі і всі посади державного інспектора відділу №4 митного поста «Краковець», на на посаді державного інспектора відділу №4 митного поста «Краковець» Галицької митниці Держмитслужби перебував позивач.
25.05.2020 Галицька митниця Держмитслужби попередила ОСОБА_1 про наступне вивільнення із займаної посади, на підставі пункту 4 частини 1 статті 83, пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 №889-VIII, із змінами, пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України, в якому зазначено, що у зв'язку із затвердженням в.о. Голови Державної митної служби України Ігорем Муратовим та введенням в дію переліку № 1 змін до штатного розпису на 2020 рік Галицької митниці Держмитслужби, відповідно до наказу Галицької митниці Держмитслужби «Про введення в дію переліку №1 змін до штатного розпису на 2020 рік Галицької митниці Держмитслужби» від 20.05.2020 року за №242 з урахуванням особливостей визначених частиною 3 ст. 87 Закону України «Про державну службу» та частиною 6 ст. 49-2 КЗпП України.
18.08.2020 наказом Галицької митниці Держмитслужби за № 739-о ОСОБА_1 звільнено із займаної посади державного інспектора відділу №4 митного поста «Краковець» Галицької митниці Держмитслужби відповідно до пункту 4 частини 1 статті 83, пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 №889-VIII, із змінами, пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України.
Вважаючи вказаний наказ протиправним та таким, що порушує його права, позивач звернувся за їх захистом до суду.
Відмовляючи в задоволенні позову суд перший інстанції дійшов висновку, що відповідач обґрунтував правомірність оскаржуваного наказу.
Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином, усі рішення та дії суб'єкта владних повноважень мають підзаконний характер, тобто повинні бути прийняті (вчинені) на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені законом.
Частина 6 статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.
Відповідно до статті 569 Митного кодексу України працівники митних органів, на яких покладено виконання завдань, зазначених у статті 544 цього Кодексу, здійснення організаційного, юридичного, кадрового, фінансового, матеріально-технічного забезпечення діяльності цих органів, є посадовими особами. Посадові особи митних органів є державними службовцями. Особи, вперше прийняті на службу до митних органів на посади, які передбачають виконання завдань, зазначених у статті 544 цього Кодексу, здійснення організаційного, юридичного, кадрового, фінансового, матеріально-технічного забезпечення діяльності цих органів, приймають Присягу державних службовців, якщо раніше вони не приймали такої Присяги. Правове становище посадових осіб митних органів визначається цим Кодексом, а в частині, не врегульованій ним, - законодавством про державну службу та іншими актами законодавства України.
Частина друга статті 1 Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII (далі - Закон №889-VIII тут і надалі в редакції чинній на момент вирішення спірних правовідносин) встановлює, що державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов'язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.
Відповідно до частини першої та п'ятої статті 3 Закону №889-VIII цей Закон регулює відносини, що виникають у зв'язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця. Окремі особливості проходження державної служби в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну митну політику, та в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, їх територіальних органах визначаються Митним кодексом України та Податковим кодексом України.
Згідно частини першої-третьої статті 5 Закону №889-VIII правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби. Відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Стаття 40 Закону №889-VIII встановлює, що просування державного службовця по службі здійснюється з урахуванням професійної компетентності шляхом зайняття вищої посади за результатами конкурсу відповідно до цього Закону. Просування державного службовця по службі не здійснюється протягом строку застосування до нього дисциплінарного стягнення.
Як передбачено частинами перша та друга статті 41 Закону №889-VIII державний службовець з урахуванням його професійної підготовки та професійних компетентностей може бути переведений без обов'язкового проведення конкурсу:
1) на іншу рівнозначну або нижчу вакантну посаду в тому самому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням керівника державної служби або суб'єкта призначення;
2) на рівнозначну або нижчу вакантну посаду в іншому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням суб'єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, з якого переводиться державний службовець, та суб'єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, до якого переводиться державний службовець.
Переведення здійснюється лише за згодою державного службовця.
Згідно пункту 4 частини першої статті 83 Закону №889-VIII державна служба припиняється в т.ч. за ініціативою суб'єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону).
Відповідно до пунктів 1 та 1-1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII встановлено, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу, ліквідація державного органу.
Відповідно до частини 3 статті 87 Закону №889-VIII встановлено, що суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб'єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов'язку суб'єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.
Водночас, процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини 1 статті 87 Закону №889-VIII регулюється також нормами Кодексу законів про працю України, а саме статтями 40, 43-1, 49-2 КЗпП України.
Відповідно до частини 6 статті 49-2 КЗпП України, вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України «Про державну службу», здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей: - про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів; - у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті; - не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом'якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.
Згідно пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом, зокрема, у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Водночас частиною 2 статті 40 КЗпП України передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Відповідно до частини 1 статті 43-1 КЗпП України, розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) допускається у випадках звільнення керівника підприємства, установи, організації (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступників, головного бухгалтера підприємства, установи, організації, його заступників, а також працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України «Про державну службу», керівних працівників, які обираються, затверджуються або призначаються на посади державними органами, органами місцевого самоврядування, а також громадськими організаціями та іншими об'єднаннями громадян.
Колегія суддів враховує також те, що відповідно до пункту 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів при розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП України» суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення.
Наказ про звільнення повинен обов'язково містити підставу звільнення з нормативним посилання, тобто роботодавець повинен зазначити як причину, так і підставу звільнення з покликанням на назву, статтю, її частину, абзац, пункт, підпункт нормативно-правового акту на підставі якого проводиться звільнення працівника.
Досліджуючи наказ про звільнення позивача з посади, останній містить лише посилання на пункт 4 частини 1 статті 83, пункт 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року №889-VІІІ із змінами, пункт 1 частини 1 статті 40 КЗпП України без зазначення конкретної причини та підстави звільнення, з покликанням на всі наявні три правові підстави передбачені вищенаведеним законом (скорочення чисельності або штату державних службовців; скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців; реорганізація державного органу). Наказ про звільнення повинен обов'язково містити підставу звільнення з нормативним посилання, тобто роботодавець повинен зазначити як причину, так і підставу звільнення з покликанням на назву, статтю, її частину, абзац, пункт, підпункт нормативно-правового акту на підставі якого проводиться звільнення працівника.
Таким чином, враховуючи наведені вище правові норми та встановлені фактичні обставини справи, колегія суддів вважає, що зазначене рішення відповідача про звільнення позивача прийнято без конкретизації причин та підстав, а лише містить перелік пунктів передбачених частиною 1 статті 87 Закону №889-VІІІ, які за своєю юридичною природою є різними, а тому потребують чіткого правового визначення та диференціації, оскільки відсутність чіткої та однозначної причини звільнення призводить до порушення принципу правової визначеності, оскільки загальні формулювання унеможливлюють чітке розуміння підстав та причин звільнення.
Такий висновок суду узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, наведеним у постанові від 24.04.2019 справа №815/1554/17, згідно з яким принцип правової визначеності має застосовуватись не лише на етапі нормотворчої діяльності, а й під час безпосереднього застосування існуючих норм права, що даватиме можливість особі в розумних межах передбачати наслідки своїх дій, а також послідовність дій держави щодо можливого втручання в охоронювані Конвенцією та Конституцією України права та свободи цієї особи.
Отже, посилання відповідача в наказі про звільнення на пункт 1 частини 1 статті 87 Закону №889-VІІІ без зазначення конкретної підстави для звільнення, лише з покликанням на норму закону породжує для позивача негативні наслідки у виді стану юридичної невизначеності щодо підстав такого звільнення.
Задля виправлення такої ситуації, Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення проведення конкурсів на зайняття посад державної служби та інших питань державної служби» від 23.02.2021 № 1285-IX, частину третю статті 87 викладено в такій редакції:
« 3. Суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 11 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.
Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб'єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.
Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду».
Зазначена редакція частини 3 статті 87 Закону № 889 набула чинності 06 березня 2021 року.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 звільнено з посади державного інспектора відділу № 4 митного поста «Краковець» Галицької митниці Держмитслужби та у зв'язку із реорганізацією митниці згідно наказу Галицької митниці Держмитслужби «Про введення в дію Переліку №1 змін до штатного розпису на 2020 рік Галицької митниці Держмитслужби» від 20.05.2020 та відповідно до письмового попередження про наступне вивільнення із займаної посади, на підставі пункту 4 частини 1 статті 83, пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 №889-VIII, із змінами, пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України (а.с.67).
Наказом Галицької митниці Держмитслужби «Про введення в дію Переліку №1 змін до штатного розпису на 2020 рік Галицької митниці Держмитслужби» від 20.05.2020 року №242 введено в дію Перелік №1 змін до штатного розпису на 2020 рік Галицької митниці Держмитслужби, затверджений в.о. Голови Державної митної служби України 15.05.2020 та переліком №1 виведено з штатного розпису митниці, зокрема, Митний пост «Краковець», в тому числі і всі посади державного інспектора відділу №4 митного поста «Краковець», на посаді державного інспектора відділу №4 митного поста «Краковець» Галицької митниці Держмитслужби перебував позивач (аркуші справи 15-66).
Згідно пунктів 1.1 та 2.2 наказу Держмитслужби від 06.03.2020 за №90 «Про створення та ліквідацію деяких митних постів Волинської, Галицької, Київської, Північної та Чорноморської митниць Держмитслужби» ліквідовано митні пости «Краковець» та «Грушів» як відокремлені структурні підрозділи Галицької митниці Держмитслужби, створено митний пост «Яворів» як відокремлений структурний підрозділ Галицької митниці Держмитслужби.
Відповідно до списку працівників Галицької митниці Держмитслужби, які були звільнені відповідно до п.1 ч.1 ст.87 ЗУ «Про державну службу», п.1 ч.1 ст.40 КЗпПУ, у зв'язку із змінами №1 до штатного розпису Галицької митниці Держмитслужби на 2020 - митний пост «Краковець» Відділ №4 - вказаний Державний інспектор Черевичний А.В. (аркуш справи 125).
При вирішенні питань щодо дотримання суб'єктом владних повноважень прав державних службовців під час проходження публічної служби та при звільненні з неї, колегія суддів звертає увагу на встановлену гарантію щодо правового захисту від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботі і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Колегія суддів зазначає, що сам факт реорганізації державного органу, що фактично не потягнув зміни в організації праці, не може бути підставою для беззаперечного звільнення працівника з роботи.
Якщо реорганізація державного органу є підставою для припинення відносин державної служби незалежно від скорочення чисельності або штату державних службовців, мають бути інші об'єктивні підстави для звільнення державних службовців, і такими причинами не може бути лише одне бажання суб'єкта призначення.
Разом з тим, у спірних правовідносинах, на думку колегії суддів, відповідач як суб'єкт призначення не навів жодного обґрунтування як підстави для звільнення позивача та не прийняття рішення про його переведення до реорганізованого органу.
У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
Європейський суд з прав людини у справі «Полях та інші проти України» від 17.02.2020 визнав, що звільнення заявників становило втручання у їхнє право на повагу до приватного життя та наголосив, що таке втручання відбулось без жодної індивідуальної оцінки їхньої поведінки.
У вказаній адміністративній справі звільненню позивача з посади не передувала будь-яка індивідуальна оцінка його роботи на посаді державного службовця.
Митним органом не надано пояснень, чому при вирішенні питання про звільнення позивача ним не враховано, щодо запропонування позивачу жодної рівнозначної посади або щодо відсутності такої можливості.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, в адміністративному процесі, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень тягар доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності покладається на відповідача - суб'єкта владних повноважень, який повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, що можуть бути використані як докази у справі.
Під час розгляду справи відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав до суду достатньо належних і достовірних доказів, а відтак, не довів правомірності свого рішення.
Враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає, що у спірних правовідносинах суб'єкт владних повноважень діяв не у спосіб, визначений законом, а оскаржуваний наказ прийнято не на підставі, визначеній статтею 87 Закону №889-VІІІ, тому такий підлягає скасуванню від 18.08.2020 за № 739-о «Про звільнення ОСОБА_1 ».
За приписами частини 1 статті 235 Кодексу законів про працю України, в разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Відтак, підлягає задоволенню вимога про поновлення ОСОБА_1 на посаді державного інспектора відділу № 4 митного поста «Краковець» Галицької митниці Держмитслужби з 19.08.2020.
Відповідно до частини 2 статті 233 Кодексу законів про працю України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком №100.
Згідно з пунктом 1 Порядку №100 (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) обчислення середньої заробітної плати цей Порядок застосовується, у тому числі, у випадку вимушеного прогулу.
З урахуванням наведених норм, зокрема абзацу третього пункту 2 Порядку №100, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи.
Абзацом 2 пункту 8 Порядку №100 передбачено, що при обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу п'ятого пункту 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, згідно з графіком підприємства, установи, організації.
Відповідно до відомостей наданих апелянтом довідка №108/7.4-22/38 від 08.10.2020 середньомісячна заробітна плата ОСОБА_1 станом на день звільнення - 8320,19 грн., а тому середньоденна заробітна плата складає 369,79 грн.
Відповідно до абзацу 1 пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Середній заробіток за час вимушеного прогулу з 19.08.2020 по 25.05.2021, враховуючи середньоденний заробіток 369,79 грн. та кількість робочих днів - 191, дорівнює 70629,89 грн., який підлягає стягненню на користь позивача та з якого відповідачем мають бути відраховані податки та обов'язкові платежі з вирахуванням суми податку на доходи фізичних осіб та інших обов'язкових платежів.
З огляду на наведені правові норми, колегія суддів дійшла висновку про те, що на користь позивача за час вимушеного прогулу необхідно стягнути середній заробіток з Галицької митниці Держмитслужби.
З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги є суттєвими і складають підстави для висновку про порушення судом норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, через що рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нового про задоволення заявленого позову, з вищевикладених мотивів.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно з пунктами 3 та 4 частини 1 статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Позивача звільнено від сплати судового збору відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 №3674-VI.
Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 03 березня 2021 року у справі №380/7530/20 - скасувати та ухвалити нове, яким позов ОСОБА_1 до Галицької митниці Держмитслужби про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати наказ Галицької митниці Держмитслужби від 18.08.2020 за № 739-о «Про звільнення ОСОБА_1 ».
Поновити ОСОБА_1 на посаді державного інспектора відділу № 4 митного поста «Краковець» Галицької митниці Держмитслужби з 19.08.2020.
Стягнути з Галицької митниці Держмитслужби (79000, м. Львів, вул. Костюшка, 1, ЄДРПОУ 43348711) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 70629 (сімдесят тисяч шістсот двадцять дев'ять) грн. 89 коп. (з відрахуванням податків, зборів та обов'язкових платежів).
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Н.В. Ільчишин
Судді Р.Й. Коваль
В.В. Гуляк
Повний текст постанови складено 26.05.2021