26 травня 2021 рокуЛьвівСправа № 140/16341/20 пров. № А/857/4591/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії :
головуючого судді: Гуляка В.В.
суддів: Ільчишин Н.В., Коваля Р.Й.
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 ,
на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 27 січня 2021 року (суддя - Каленюк Ж.В., час ухвалення - не зазначено, місце ухвалення - м.Луцьк, дата складення повного тексту - не зазначено),
в адміністративній справі №140/16341/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Волинській області,
про визнання протиправною та скасування відмови, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
У листопаді 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача ГУ Держгеокадастру у Волинській області, в якому просив: 1) визнати протиправною та скасувати відмову відповідача у наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, із земель сільськогосподарського призначення державної власності орієнтовною площею 2,00 га, розташованої за межами населених пунктів Підгородненської сільської ради Любомльського району Волинської області, для ведення особистого селянського господарства, у формі наказу Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 30 липня 2020 року №3-5430/15-20-СГ; 2) зобов'язати відповідача надати дозвіл позивачу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,00 га, яка знаходиться на території Підгородненської сільської ради (Любомльська об'єднана територіальна громада, далі Любомльська ОТГ) із земель державної власності у межах норм безоплатної приватизації шляхом поділу земельної ділянки з кадастровим номером 0723383700:05:002:0483 загальною площею 48,5121 га..
Відповідач позову не визнав, у суді першої інстанції подав відзив на позовну заяву, просив відмовити у задоволенні позову у зв'язку з його безпідставністю.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 27 січня 2021 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 30 липня 2020 року №3-5430/15-20-СГ "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою". Зобов'язано Головне управління Держгеокадастру у Волинській області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 12 листопада 2019 року про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,00 га, розташованої за межами населених пунктів Підгородненської сільської ради (Любомльська об'єднана територіальна громада) Любомльського району Волинської області, із земель державної власності шляхом поділу земельної ділянки з кадастровим номером 0723383700:05:002:0483 загальною площею 48,5121 га, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Волинській області судовий збір у сумі 420,40 грн..
З рішенням суду першої інстанції від 27.01.2021 року частково не погодився позивач ОСОБА_1 та оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає апелянт, що рішення суду в оскарженій частині винесене із порушенням норм процесуального та матеріального права та з неповним з'ясуванням обставин справи, а тому рішення суду в цій частині підлягає зміні з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України. Звертає увагу, що суд під час перевірки підстав прийняття рішення, перевіряє конкретні підстави відмови в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, а у разі визнання незаконності підстав, що стали причиною прийняття рішення про відмову в наданні дозволу на розробку землеустрою, доцільним способом захисту є власне зобов'язання уповноваженого суб'єкта прийняти конкретне рішення, а не зобов'язання повторно розглянути клопотання. Таким чином, повторний розгляд клопотання не захистить прав заявника ефективно. Вважає, що суд першої інстанції не захистив належним чином порушені права та свободи позивача та виходив з помилкових мотивів про дискреційність повноважень суб'єкта владних повноважень щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою, що не відповідає установленій судовій практиці Верховного Суду.
За результатами апеляційного розгляду апелянт (позивач) просить оскаржене рішення суду від 27.01.2021 року змінити в частині зобов'язання Головного управління Держгеокадастру у Волинській області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 12 листопада 2019 року про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,00 га, розташованої за межами населених пунктів Підгородненської сільської ради (Любомльська об'єднана територіальна громада) Любомльського району Волинської області, із земель державної власності шляхом поділу земельної ділянки з кадастровим номером 0723383700:05:002:0483 загальною площею 48,5121 га, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні, - та виклавши третій абзац резолютивної частини рішення у новій редакції: зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Волинській області надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,00 га, яка знаходиться на території Підгородненської сільської ради (Любомльська ОТГ) Любомльського району Волинської області, із земель державної власності у межах норм безоплатної приватизації шляхом поділу земельної ділянки кадастровий номер 0723383700:05:002:0483, загальною площею 48,5121 га.
Відповідач Головне управління Держгеокадастру у Волинській області подало відзив на апеляційну скаргу. Вважає доводи апеляційної скарги необґрунтованими та безпідставними. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду від 27.01.2021 року в частині відмови в задоволенні позову- без змін.
Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що дану апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, з урахуванням наступного.
Судом апеляційної інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 12 листопада 2019 року позивач ОСОБА_1 звернувся до ГУ Держгеокадастру у Волинській області із клопотанням про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою відповідно до статті 25 Закону України "Про землеустрій" щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га. для ведення особистого селянського господарства із земель державної власності у межах норм безоплатної приватизації шляхом поділу земельної ділянки з кадастровим номером 0723383700:05:002:0483 загальною площею 48,5121 га, яка знаходиться на території Підгородненської сільської ради (Любомльська ОТГ). До свого клопотання (зареєстроване відповідачем 26 листопада 2019 року №З-4425/0/94/19) позивач долучив, зокрема, графічні матеріали, на яких зазначене бажане місце розташування земельної ділянки (а.с. 8).
Наказом ГУ Держгеокадастру у Волинській області від 24 грудня 2019 року №3-3672/15-19-СГ "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою" ОСОБА_1 відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність у зв'язку з відсутністю пропозиції щодо погодження Любомльської ОТГ щодо відведення вказаної земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства відповідно до пункту 3 розпорядження Кабінету Міністрів України від 31 січня 2018 року №60-р "Питання передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність об'єднаних територіальних громад"(а.с. 11-зв.). Вказаний наказ був оскаржений у судовому порядку.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 02 червня 2020 року (яке набрало законної сили 07 серпня 2020 року) у справі №140/5038/20 за позовом ОСОБА_2 до ГУ Держгеокадастру у Волинській області про визнання протиправною відмови, зобов'язання вчинити дії, позов задоволено: визнано протиправним та скасовано наказ ГУ Держгеокадастру у Волинській області від 24 грудня 2019 року №3-3672/15-19-СГ "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою"; зобов'язано ГУ Держгеокадастру у Волинській області повторно розглянути клопотання ОСОБА_2 від 12 листопада 2019 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність для ведення особистого селянського господарства земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га, розташованої на території Підгородненської сільської ради Любомльського району Волинської області шляхом поділу земельної ділянки з кадастровим номером 0723383700:05:002:0483 загальною площею 48,5121 га (а.с. 13-17).
ГУ Держгеокадастру у Волинській області повторно розглянуло клопотання позивача та наказом від 30 липня 2020 року №3-5430/15-20-СГ "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою" відмовило у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовним розміром 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, розташованої за межами населених пунктів Підгородненської сільської ради (Любомльська ОТГ), із земель сільськогосподарського призначення державної власності з таких підстав: бажана до відведення земельна ділянка є частиною проінвентаризованої за кошти Державного бюджету земельної ділянки площею 48,5121 га (кадастровий номер 0723383700:05:002:0483), яка включена до переліку та найближчим часом буде передана відповідно до статті 117 Земельного кодексу України в комунальну власність Любомльській міській раді Любомльського району (а.с. 12-зв.).
Не погоджуючись із таким наказом ГУ Держгеокадастру у Волинській області, позивач звернувся до адміністративного суду із даним позовом.
Задовольняючи частково адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не довів суду, що прийняте ним рішення про відмову у наданні позивачу дозволу на розроблення документації із землеустрою відповідає нормам чинного законодавства, а тому воно не може вважатися обґрунтованим, добросовісним і законним, оскільки відповідач відмовив у наданні зазначеного дозволу з підстав, які не передбачені законодавством, отже виходячи із наданих суду пунктом 2 частини другої статті 245 КАС України повноважень, позовні вимоги про визнання протиправною та скасування відмови згідно з наказом від 30 липня 2020 року №3-5430/15-20 СГ належить задовольнити шляхом прийняття рішення про визнання протиправним та скасування наказу від 30 липня 2020 року №3-5430/15-20 СГ "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою". Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача надати дозвіл на розроблення документації із землеустрою, суд першої інстанції зазначив, що застосування обраного позивачем способу захисту порушеного права вимагає оцінки усіх визначених законом умов, необхідних для одержання дозволу на розробку проекту землеустрою, проте таких обставин судом не встановлено, а оцінка правомірності наказу про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою стосувалася лише тих мотивів, які наведено у такому наказі.
Суд апеляційної інстанції погоджується з вищевказаними висновками суду першої інстанції, з врахуванням наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Частиною 1 статті 3 Земельного кодексу України (надалі також ЗК України) визначено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Відповідно до частин 1, 2 ст.116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Відповідно до ч.4 ст.122 Земельного кодексу України, центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
Згідно з ч. 6, 7 ст.118 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Тобто, відповідно до ч.7 ст.118 Земельного кодексу України, підставою для відмови у надання дозволу на розроблення проекту землеустрою лише невідповідність місце розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Як вбачається з матеріалів справи, спірним наказом від 30.07.2020 року позивачу за його клопотанням про надання дозволу на виготовлення документації із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га шляхом поділу земельної ділянки прощею 48,5121 га з кадастровим номером 0723383700:05:002:0483 відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність. Така відмова мотивована виключно тим, що бажана до відведення земельна ділянка є частиною проінвентаризованої земельної ділянки прощею 48,5121 га з кадастровим номером 0723383700:05:002:0483, яка включена до переліку і буде передана в комунальну власність Любомльській міській раді.
Відповідно до частини першої статті 117 ЗК України, передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність чи навпаки здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями державної чи комунальної власності відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом. У рішенні органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність зазначаються кадастровий номер земельної ділянки, її місце розташування, площа, цільове призначення, відомості про обтяження речових прав на земельну ділянку, обмеження у її використанні. На підставі рішення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність складається акт приймання-передачі такої земельної ділянки. Рішення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність разом з актом приймання-передачі такої земельної ділянки є підставою для державної реєстрації права власності держави, територіальної громади на неї.
Згідно з частин другої, третьої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Судом першої інстанції вірно враховано, що в матеріалах справи відсутні докази, про те, що земельна ділянка, вказана позивачем у його клопотанні, вибула із розпорядження відповідача у порядку, встановленому статтею 117 ЗК України, тобто, передана Любомльській міській раді у комунальну власність, а у спірному наказі зазначено лише про такі наміри.
Колегія суддів звертає увагу на те, що стаття 118 ЗК України закріплює вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, однак спірний наказ від 30 липня 2020 року №3-5430/15-20-СГ не містить правових підстав для відмови у наданні такого дозволу, що визначені статтею 118 ЗК України.
Посилання відповідача на наказ ГУ Держгеокадастру у Волинській області від 08 жовтня 2020 року №71-Т "Про визначення переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності для продажу прав на них на земельних торгах", є безпідставними, оскільки прийнятий пізніше у часі, ніж спірний наказ від 30 липня 2020 року №3-5430/15-20-СГ "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою".
Таким чином, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що відповідач не довів суду, що прийняте ним рішення про відмову у наданні позивачу дозволу на розроблення документації із землеустрою відповідає нормам чинного законодавства, оскільки відповідач відмовив у наданні зазначеного дозволу з підстав, які не передбачені законодавством, а тому воно не може вважатися обґрунтованим, добросовісним і законним.
Тому, являються обґрунтованими доводи позивача про необхідність задоволення позовної вимоги про визнання протиправною та скасування відмови згідно з наказом від 30 липня 2020 року №3-5430/15-20 СГ шляхом прийняття рішення про визнання протиправним та скасування наказу від 30 липня 2020 року №3-5430/15-20 СГ "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою".
Відносно доводів апелянта (позивача) щодо задоволення позовної вимоги про зобов'язання відповідача надати дозвіл на розроблення документації із землеустрою, колегія суддів вважає за необхідне зазначити.
Відповідно до статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії.
Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
При цьому, колегія суддів зазначає, що задоволення вимог позивача про зобов'язання відповідача як суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, є можливим в разі встановлення судом необхідності спонукати (заставляти) рішенням суду такого відповідача до вчинення дій, які від повинен (зобов'язаний) вчинити у відповідності до вимог чинного законодавства.
Частиною 4 статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб'єкта владних повноважень відсутнє, а під ними необхідно розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Проте, як було вірно зазначено судом першої інстанції, суд не уповноважений здійснювати перевірку наявності чи відсутності усіх названих частиною сьомою статті 118 ЗК України умов відповідності місця розташування об'єкта, якщо цього не здійснив відповідач.
Колегія суддів також враховує, що вказаними вище наказами Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 24.12.2019 року №3-3672/15-19-СГ та від 30.07.2020 року №3-5430/15-20-СГ було відмову у наданні позивачу дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, з інших (відмінних між собою) підстав.
Тому, являються безпідставними доводи апелянта про те, що відповідача необхідно зобов'язати надати позивачу дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, у зв'язку із повторною відмовою.
Завдання адміністративного судочинства полягає в гарантуванні ефективного захисту порушених прав осіб, що звертаються до суду за захистом цих прав, з урахуванням принципу розподілу влади. На адміністративний суд покладено обов'язок контролю легальності дій та рішень суб'єктів владних повноважень, які мають діяти у визначених законом межах та на власний розсуд при виборі одного законного рішення із кількох можливих варіантів.
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.
Суд звертає увагу, що спосіб захисту має враховувати суть порушення, допущеного суб'єктом владних повноважень - відповідачем, а тому суд має обрати спосіб захисту права, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що ефективним та належним способом відновлення порушеного права позивача буде зобов'язання відповідача повторно розглянути клопотання позивача про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, оскільки застосування обраного позивачем способу захисту порушеного права вимагає оцінки усіх визначених законом умов, необхідних для одержання дозволу на розробку проекту землеустрою, проте таких обставин судом не встановлено, а оцінка правомірності наказу про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою стосувалася лише тих мотивів, які наведено у такому наказі.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі №420/914/19.
Вищенаведені правові норми та фактичні обставини спростовують доводи апеляційної скарги про невідповідність рішення суду першої інстанції нормам матеріального та процесуального права, а тому апеляційний суд не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги.
Інші, зазначені позивачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Статтею 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції повно та всебічно з'ясовано обставини справи, рішення суду першої інстанції винесено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому немає підстав для його скасування.
Суд апеляційної інстанції також зазначає, що відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження).
Згідно п.10 ч.6 ст.12 КАС України, для цілей цього Кодексу справами незначної складності є інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.
Проаналізувавши характер спірних правовідносин, предмет доказування, склад учасників справи, та враховуючи, що дану адміністративну справу було розглянуто судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, суд апеляційної інстанції зазначає, що дана адміністративна справа є справою незначної складності, а тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 27 січня 2021 року в адміністративній справі №140/16341/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Волинській області про визнання протиправною та скасування відмови, зобов'язання вчинити дії - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя В. В. Гуляк
судді Н. В. Ільчишин
Р. Й. Коваль