26 травня 2021 рокуЛьвівСправа № 300/2865/20 пров. № А/857/7271/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ільчишин Н.В.,
суддів Коваля Р.Й., Гуляка В.В.,
розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові апеляційні скарги ОСОБА_1 та Військової частини НОМЕР_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15 березня 2021 року (судді Чуприни О.В., ухвалене у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження в м. Івано-Франківськ) у справі №300/2865/20 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та стягнення грошового забезпечення,-
ОСОБА_1 21.10.2020 звернувся в суд з позовом до Військової частини НОМЕР_1 в якому просить визнати протиправними дії відповідача щодо не проведення повного розрахунку при його звільненні, а саме невиплат у день звільнення індексації грошового забезпечення, стягнути із відповідача на його користь середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплату індексації грошового забезпечення) за період з 31.10.2018 по день фактичної виплати заборгованості індексації грошового забезпечення 27.05.2020 із розрахунку 503,99 грн. в день у сумі 289290,26 грн. із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового та начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15 березня 2021 року позов задоволено частково. Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.11.2018 по 27.05.2020 в розмірі 15514,13 гривень. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, яку обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позов повністю.
Військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу на рішення суду в якій просить скасувати його повністю, позовну заяву залишити без задоволення, вказує, що судом першої інстанції допущено порушення норм процесуального та матеріального права.
Позивач та відповідач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Згідно із частиною 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12.04.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляцію скаргою ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15 березня 2021 року у справі №300/2865/20 та призначено апеляційний розгляд в порядку письмового провадження.
Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12.04.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляцію скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15 березня 2021 року у справі №300/2865/20 та призначено апеляційний розгляд в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подані скарги не підлягають задоволенню з наступних мотивів.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 в період з травня 2008 року по жовтень 2018 року проходив службу в Збройних Силах України, в тому числі у Військовій частині НОМЕР_1 на посаді заступника начальника штабу Військової частини НОМЕР_1 . Свідченням вказаного є пояснення позивача, наведені у позовній заяві, зміст яких не заперечуються відповідачем.
Відповідно до копії посвідчення серії НОМЕР_2 від 20.05.2016 позивач має статус учасника бойових дій та право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій (аркуш справи 8).
Наказом командувача Повітряних Сил Збройних Сил України (по особовому складу) від 10.10.2018 за №591, майора ОСОБА_1 , заступника начальника штабу звільнено з військової служби у запас за підпунктом «б» (за станом здоров'я) пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (аркуш справи 11).
Відомості із витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) Міністерства оборони України №208 від 29.10.2018 свідчать про те, що заступника начальника штабу ОСОБА_1 31.10.2018 виключено зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 (аркуш справи 11).
13.11.2019 ОСОБА_1 звернувся до Військової частини НОМЕР_1 із заявою, в якій просив здійснити нарахування та виплатити йому індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 31.10.2018.
Листом №350/484/1/4/151 від 17.12.2019 відповідач повідомив позивача про відсутність підстав для виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 31.10.2018 оскільки відповідно до наданої інформації Департаменту фінансів за вих. №248/1485 від 26.03.2018 у межах фінансового ресурсу можливості виплатити індексації грошового військовослужбовцям Збройних Сил України у січні 2016 - лютому 2018 у Міністерстві оборони України не було. Посилаючись на лист Міністерства соціальної політики України за вих. №78/0/66-17 від 08.08.2017, інформовано про дію Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 за №1078, яким не передбачений механізм виплати сум індексації за минулі періоди.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21.02.2020 у справі №300/2495/19, позов ОСОБА_1 задоволено у повному обсязі. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 по 31.10.2018. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 31.10.2018. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 надати ОСОБА_1 довідку розрахунок про розмір невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 31.10.2018 (аркуші справи 14-17).
Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21.02.2020 відповідачем виконано повністю, на підтвердження чого останнім долучено до матеріалів позовної заяви відомість розподілу виплат Військової частини НОМЕР_1 від 27.05.2020 за №200527РВ000011970119 про виплату 30898,50 гривень (аркуш справи 72).
Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо несвоєчасного розрахунку при звільненні з військової служби (не виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 31.10.2018), звернувся до Івано-Франківського окружного адміністративного суду із позовом у даній справі про зобов'язання відповідача виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 31.10.2018 по 27.05.2020 в розмірі 289290,26 гривень, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб.
Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянтів, що викладені у апеляційних скаргах, суд апеляційної інстанції виходить із такого.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності (частина 1 статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-ХІІ).
Власник або уповноважений ним орган відповідно до частини 1 статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Приписами статті 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно з частиною 1 статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Конституційний Суд України у рішенні №4-рп/2012 від 22.02.2012 у справі про офіційне тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу щодо визначення строку для звернення працівника до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, вказав, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
За змістом частини 2 і 3 статті 16 Закону України «Про Збройні Сили України» від 06.12.1991 за № 1934-XII соціальний і правовий захист військовослужбовців, резервістів, які виконують обов'язки служби у військовому резерві, військовозобов'язаних, призваних на навчальні (або перевірочні) і спеціальні збори, та членів їх сімей здійснюється відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та інших нормативно-правових актів.
Соціальний захист працівників Збройних Сил України забезпечується відповідно до законодавства про працю, про державну службу, інших нормативно-правових актів.
Так, Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 за №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ) відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Статтею 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України (статті 2 Закону №2011-ХІІ).
Згідно частини 1 статті 9 Закону №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Пункт 242 розділу XII «Звільнення з військової служби» Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 за №1153/2008 (далі - Положення №1153/2008), передбачає, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
За змістом абзацу 2 частини 3 статті 9 Закону №2011-ХІІ грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Статтею 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 за №1282-ХІІ (далі - Закон №1282-ХІІ) визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Відповідно до статей 4, 6 Закону № 1282-ХІІ, індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення, обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
У разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону, грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 за №1078 затверджений Порядок проведення індексації грошових доходів населення (надалі по тексту також - Порядок №1078).
Згідно з пунктом 1-1 Порядку №1078, підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101 відсотка (у 2016 році - 103 відсотка, у 2017 році - 103 відсотка, у 2018 році - 103 відсотка).
Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що місяць, в якому відбулося підвищення оплати праці (суми її постійних складових), є базовим при проведенні індексації.
Відповідно до пункту 2 Порядку №1078, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців.
Згідно з пунктом 4 Порядку № 1078, індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексуються оплата праці, у тому числі працюючим пенсіонерам, грошове забезпечення, розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, допомога по безробіттю, що надається залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії.
Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.
Положеннями пункту 6 Порядку №1078 визначено, що виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, зокрема, підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговість його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході.
Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік (вказана норма застосовується із 01.12.2015).
Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці. Суд також враховує, що відповідно до вимог чинного законодавства України, проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковим для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
В контексті застосування у спірних правовідносинах юридичного визначення середнього заробітку працівника, то останнє визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 № 108/95-ВР за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 за №100 (далі - Порядок №100).
Відповідно до абзацу 3 пункту 2 розділу ІІ Порядку №100 у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Пунктом 5 розділу ІV Порядку №100 визначено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Згідно з пунктом 8 розділу ІV Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
Згідно постанови Верховного Суду від 14.03.2019 у справі № 820/660/17 за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини. Непоширення норм Кодексу законів про працю України на рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ/міліції стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці. Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. В той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України. Реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Відтак, посилання відповідача щодо неможливості застосування до спірних правовідносин положень статей 116, 117 КАС України є безпідставними.
Колегія суддів з врахуванням правових підстав для стягнення з Військової частини НОМЕР_1 на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 31.10.2018 по 27.05.2020 в розмірі 289 290,26 гривень, зазначає наступне.
ОСОБА_1 проходив військову службу в Збройних Силах України, який наказом командувача Повітряних Сил Збройних Сил України (по особовому складу) від 10.10.2018 за №591 звільнений відповідно до підпункту «б» пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» з військової служби у запас за станом здоров'я, та відповідно до витягу наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) Міністерства оборони України №208 від 29.10.2018 виключений 31.10.2018 зі списків особового складу (аркуш справи 11).
Отож, остаточною датою завершення проходження військової служби є 31.10.2018, про що зазначено в наказі №208 від 29.10.2018, тобто 31.10.2018 є останнім робочим днем, що Військовою частиною НОМЕР_1 не заперечується.
За змістом пункту 242 розділу XII «Звільнення з військової служби» Положення №1153/2008, в день виключення зі списків особового складу військової частини з військовослужбовцем має бути проведений повний розрахунок за грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.
Як встановлено в рішенні Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21.02.2020 у справі №300/2495/19, Військова частина НОМЕР_1 протиправно в день виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини не виплатила позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 31.10.2018.
Військова частина НОМЕР_1 здійснила нарахування та виплату позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 31.10.2018 в розмірі 30898,50 гривень, свідченням чого є наявна в матеріалах справи відомість розподілу виплат Військової частини НОМЕР_1 від 27.05.2020 за №200527РВ000011970119 (аркуш справи 72).
Таким чином, з урахуванням відсутності заперечень позивача, суд констатує, що ОСОБА_1 фактично отримав кошти в сумі 30898,50 гривень саме 27.05.2020, що підтверджується поданою відповідачем відомістю розподілу виплат Військової частини НОМЕР_1 від 27.05.2020 (аркуш справи 72).
З огляду на вказане датою реального виконання відповідачем обов'язку щодо повного розрахунку з позивачем при звільненні є 27.05.2020.
Встановлені судом обставини свідчать про те, що станом на дату виключення із списків особового складу військової частини - 31.10.2018 відповідач не провів з позивачем повного розрахунку, а така виплата належних при звільненні сум завершена фактичним виконанням 27.05.2020, тобто поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України, пункту 242 розділу XII «Звільнення з військової служби» Положення №1153/2008.
А тому, період з 01.11.2018 (наступний перший день після звільнення) по 27.05.2020 (день фактичного зарахування коштів) є періодом затримки розрахунку з позивачем при звільненні, оскільки 31.10.2018 є останнім робочим днем позивача, а останнім днем такого розрахунку є саме 27.05.2020 - день коли позивач фактично отримав кошти у своє володіння, тобто з ним проведено остаточний розрахунок. Такий висновок суду відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 05.12.2018 у справі №808/2442/16.
Згідно висновків Великої Палати Верховного суду, викладених в постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17: «Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення».
Отже, зважаючи на вказане правове застосування Великою Палатою Верховного Суду норм законодавства про працю в частині положень статті 117 КЗпП України, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, що період з 01.11.2018 до 27.05.2020 повинен бути включений до розрахунку середнього заробітку за час затримки виплати належних при звільненні з роботи сум.
Щодо розрахунку середнього заробітку за час затримки виплати належних при звільненні з роботи (військової служби) сум, судом встановлено наступне.
Зміст поданої позивачем довідки, виданої Військовою частиною НОМЕР_1 від 15.10.2020 за №350/484/1/1626, засвідчує склад грошового забезпечення ОСОБА_1 за останні два місяці, які передують місяцю звільнення, зокрема, за серпень і вересень 2018 року в розмірі 15371,80 гривень та 15371,80 гривень відповідно, що в загальному становить 30743,60 гривень (аркуш справи 13).
Позивачем здійснено розрахунок одноденного розміру грошового забезпечення 503,99 гривень, виходячи із розміру грошового забезпечення за серпень і вересень 2018 року в загальному розмірі 30 743,60 гривень на підставі довідки №350/484/1/1626 від 15.10.2020 (30 743,60:61=503,99).
В той же час, відповідачем не виконано вимоги ухвали Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09.11.2020 та не надано суду довідки про середньоденний і середньомісячний розмір грошового забезпечення позивача, враховуючи положення постанови Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати».
Разом з тим, відповідачем надано суду витяг з відомостей нарахованого грошового забезпечення ОСОБА_1 за період вересень-жовтень 2018 року №350/1489/1/20/2194 від 23.11.2020, зі змісту якої слідує, що позивачу нараховано, зокрема, у вересні 2018 року наступні виплати: грошове забезпечення в загальному розмірі 15371,80 гривень, в тому числі: оклад за звання - 1340,00 гривень; посадовий оклад - 5780,00 гривень; надбавка за вислугу років (50%) - 3560,00 гривень; надбавка за клас (5%) - 289,00 гривень; надбавка за особливості проходження служби (12%) - 1281,60 гривень; надбавка за таємність (15%) - 867,00 гривень; премія (39%) - 2254,20 гривень (аркуш справи 79).
Згідно довідки Військової частини НОМЕР_1 від 15.10.2020 за №350/484/1/1626, поданої позивачем, а також витяг з відомостей нарахованого грошового забезпечення ОСОБА_1 за період вересень-жовтень 2018 року №350/1489/1/20/2194 від 23.11.2020, долученого відповідачем до відзиву на позов, суд вважає вірним розрахунок середньоденного грошового забезпечення в розмірі 503,99 гривень, який самостійно визначений позивачем, виходячи із розміру його грошового забезпечення за два повні місяці, що передували місяцю, в якому відбулося звільнення з військової служби за серпень і вересень 2018 року в загальному розмірі 30743,60 гривень, шляхом ділення цієї суми на 61 календарний день.
Загальний період затримки розрахунку при звільненні обраховується починаючи з першого дня після звільнення до остаточної виплати належних позивачу сум (з 01.11.2018 по 27.05.2020) становить 574 календарних днів.
Отже, середній заробіток за час затримки виплати належних при звільненні з роботи сум складає 289290,26 гривень, за формулою 503,99 гривень (середньоденне грошове забезпечення) * (помножено на) 574 (календарні дні періоду затримки виплати індексації грошового забезпечення до остаточного розрахунку при звільненні).
Відтак, відповідно до встановлених статтею 117 КЗпП України правил, відповідач повинен виплатити позивачу середній заробіток за час затримки виплати належних при звільненні з роботи сум коштів за період з 01.11.2018 до 27.05.2020 в розмірі 289290,26 гривень.
При застосуванні статті 117 КЗпП України, суд вважає за необхідне застосувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, щодо права суду зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, а саме:
« 81. Аналогічно, звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
91. З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням №6-113цс16, і вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
91.1. Розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.
91.2. Період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум.
91.3. Ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.
91.4. Інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
92. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Тому Велика Палата Верховного Суду також відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.
93. У разі, коли Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України, згідно з частиною шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди враховують висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду, навіть якщо аналогічні висновки Верховний Суд України сформулював також при розгляді інших справ (див. пункти 50, 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 161/12771/15-ц).».
Вказані висновки Великої Палати Верховного Суду в подальшому повторно враховано в постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі №821/1083/817, від 18.03.2020 у справі №711/4010/13-ц.
Застосовуючи наведені Великою Палатою Верховного Суду критерії до обставин цієї справи суд враховує таке: - період затримки відповідачем виплати належної позивачу при звільненні суми 30898,50 гривень був доволі тривалим (один рік і шість місяців); - позивач не представив суду докази звернувся після звільнення з військової служби до відповідача із заявою про виплату індексації грошового забезпечення. З дня звільнення позивача з військової служби по день звернення до відповідача із заявою про виплату індексації грошового забезпечення (тобто приблизно 1 рік), позивач не вчиняв дій щодо захисту свого права на отримання належних йому при звільненні сум. Судом не встановлено, що позивач не знав про це право, або були інші обставини, які заважали позивачу реалізувати зазначене право. ОСОБА_1 тільки 19.12.2019 року звернувся до суду з позовом про бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо такої невиплати; - відповідач з дня звільнення позивача з військової служби не вчиняв дій для проведення повного розрахунку із позивачем. Військова частина НОМЕР_1 заперечувала право ОСОБА_1 на виплату індексації грошового забезпечення. В той же час, відповідач добровільно 27.05.2020 виконав рішення суду від 21.02.2020 у справі № 300/2495/19, попри те, що рішення суду набрало законної сили лише 03.06.2020; - сума простроченої заборгованості в розмірі 30 898,50 гривень більш ніж в 9 разів перевищує розраховану згідно статті 117 КЗпП України суму середнього заробітку за час прострочення - 289 290,26 гривень.
У спірному випадку суд вважає за необхідне застосувати правові висновки пункту 94.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року по справі №761/9584/15-ц, за змістом якого: «Для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за 2009-2015 року можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя».
Отож, одним із варіантів приблизної оцінки майнових втрат позивача, пов'язаних із затримкою виплати компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, які розумно передбачити може бути розрахунок на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні у 2018-2020 роках розміру сум, які позивач недоотримавши належні йому від роботодавця в день звільнення по день фактичного їх отримання, міг би сплатити як відсотки за відповідний період, взявши кредит з метою збереження рівня власного життя.
Структуру банківської системи, економічні, організаційні і правові засади створення, діяльності, реорганізації і ліквідації банків визначає Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000 за №2121-III (далі - Закон №2121-III).
Банківська система України складається з Національного банку України та інших банків, а також філій іноземних банків, що створені і діють на території України відповідно до положень цього Закону та інших законів України (стаття 4 Закону №2121-III).
За змістом частини 1 статті 2 Закону України «Про Національний банк України» від 20.05.1999 за №679-XIV (далі - Закон №679-XIV) Національний банк України (надалі по тексту також - Національний банк) є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України.
Статтею 1 Закону №679-XIV визначено, що облікова ставка Національного банку України - один із монетарних інструментів, за допомогою якого Національний банк України встановлює для банків та інших суб'єктів грошово-кредитного ринку орієнтир щодо вартості залучених та розміщених грошових коштів.
Згідно зі статтею 27 Закону №679-XIV Національний банк встановлює порядок визначення облікової ставки та інших процентних ставок за своїми операціями.
Приписами пункту 1 частини 1 статті 42 Закону №679-XIV регламентовано, що Національний банк для забезпечення виконання покладених на нього функцій надає кредити банкам для підтримки ліквідності за ставкою не нижче ставки рефінансування Національного банку та в порядку, визначеному Національним банком.
В той же час, статтею 71 Розділу XIV «Особливі положення» коментованого Закону №679-XIV визначено обмеження діяльності банку, згідно частини 1 якої Національному банку забороняється, зокрема, надавати кредити, позики юридичним та фізичним особам, крім випадків, передбачених цим Законом (підпункт 4).
Постановою Правління Національного банку України від 21.04.2016 за №277 затверджено Положення про основи процентної політики Національного банку України, яке встановлює порядок визначення Національним банком України облікової ставки та інших процентних ставок за своїми операціями (далі - Положення №277).
Відповідно до коментованого Положення процентна політика Національного банку України є регулюванням Національним банком України попиту та пропозиції на грошові кошти через зміну процентних ставок за своїми операціями з метою впливу на процентні ставки суб'єктів грошово-кредитного ринку та дохідність фінансових операцій. З метою реалізації процентної політики Національний банк України установлює, зокрема, таку проценту ставку як облікову. Облікова ставка Національного банку України є ключовою процентною ставкою Національного банку України, яка є основним індикатором змін у грошово-кредитній політиці та орієнтиром вартості залучених та розміщених грошових коштів для банків та інших суб'єктів грошово-кредитного ринку. Облікова ставка встановлюється на основі комплексного аналізу та прогнозу макроекономічного, монетарного та фінансового розвитку, підготовленого Національним банком України.
Операційна ціль процентної політики Національного банку полягає в утриманні Українського індексу міжбанківських ставок для кредитів та депозитів овернайт у національній грошовій одиниці на рівні, близькому до рівня облікової ставки, у межах коридору процентних ставок за інструментами постійного доступу (пункт 16 Положення №277).
Згідно відомостей із вкладення «Дані статистики фінансового сектору» підрозділу «Статистика фінансового сектору» розділу «Статистика» офіційного веб-сайта Національного банку України (https://bank.gov.ua/ua/statistic/sector-financial/data-sector-financial#2fs), судом встановлено, що середньо зважена процентна ставка в річному обчисленні за новими кредитами домашнім господарствам за цільовим спрямуванням, в період з 01.11.2018-27.05.2020 (період затримки розрахунку при звільненні) становила: у листопаді 2018 року - 30,9%; у грудні 2018 року - 31,4%; у січні 2019 року - 32,1%; у лютому 2019 року - 29,7%; у березні 2019 року - 28,4%; у квітні 2019 року - 29,4%; у травні 2019 року - 30,5%; у червні 2019 року - 29,3%; у липні 2019 року - 31,1%; у серпні 2019 року - 33,8%; у вересні 2019 року - 33,4%; у жовтні 2019 року - 33,5%; у листопаді-грудні 2019 року - 33,1%; у січні 2020 року - 33,4; у лютому 2020 року - 33,6%; у березні 2020 року - 33,3%; у квітні 2020 року - 33,7%; у травні 2020 року - 32,9% (аркуші справи 81-99).
Суд зазначає, що за змістом частини 1 статті 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до статті 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.
Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Отож, беручи до уваги висновки постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року по справі № 761/9584/15-ц виходячи з розміру несвоєчасно виплаченої індексації грошового забезпечення при звільненні (30898,50 гривень) приблизна оцінка розміру майнових втрат позивача, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні у спірних правовідносинах, що розумно можна було би передбачити на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами слід розрахувати як розмір сум, які ОСОБА_1 , недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя, що становить 15 514,13 гривень, а саме:
у листопаді 2018 року середньо зважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні - 30,9% річних / 12 місяців = 2,57% (ставка за кредитом одного місяця),
обчислено за формулою: 30 898,50 гривень (сума несвоєчасно виплаченої компенсації) х 2,57% = 794,09 гривень;
у грудні 2018 року середньо зважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні - 31,4% річних / 12 місяців = 2,62% (ставка за кредитом одного місяця),
обчислено за формулою: 30 898,50 гривень (сума несвоєчасно виплаченої компенсації) х 2,62% = 809,54 гривень;
у січні 2019 року середньо зважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні - 32,1% річних / 12 місяців = 2,67% (ставка за кредитом одного місяця),
обчислено за формулою: 30 898,50 гривень (сума несвоєчасно виплаченої компенсації) х 2,67% = 824,99 гривень;
у лютому 2019 року середньо зважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні - 29,7% річних / 12 місяців = 2,47% (ставка за кредитом одного місяця),
обчислено за формулою: 30 898,50 гривень (сума несвоєчасно виплаченої компенсації) х 2,47% = 763,19 гривень;
у березні 2019 року середньо зважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні - 28,4% річних / 12 місяців = 2,37% (ставка за кредитом одного місяця),
обчислено за формулою: 30 898,50 гривень (сума несвоєчасно виплаченої компенсації) х 2,37% = 732,29 гривень;
у квітні 2019 року середньо зважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні - 29,4% річних / 12 місяців = 2,45% (ставка за кредитом одного місяця),
обчислено за формулою: 30 898,50 гривень (сума несвоєчасно виплаченої компенсації) х 2,45% = 757,01 гривень;
у травні 2019 року середньо зважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні - 30,5% річних / 12 місяців = 2,54% (ставка за кредитом одного місяця),
обчислено за формулою: 30 898,50 гривень (сума несвоєчасно виплаченої компенсації) х 2,54% = 784,82 гривень;
у червні 2019 року середньо зважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні - 29,3% річних / 12 місяців = 2,44% (ставка за кредитом одного місяця),
обчислено за формулою: 30 898,50 гривень (сума несвоєчасно виплаченої компенсації) х 2,44% = 753,92 гривень;
у липні 2019 року середньо зважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні - 31,1% річних / 12 місяців = 2,59% (ставка за кредитом одного місяця),
обчислено за формулою: 30 898,50 гривень (сума несвоєчасно виплаченої компенсації) х 2,59% = 800,27 гривень;
у серпні 2019 року середньо зважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні - 33,8% річних / 12 місяців = 2,82% (ставка за кредитом одного місяця),
обчислено за формулою: 30 898,50 гривень (сума несвоєчасно виплаченої компенсації) х 2,82% = 871,34 гривень;
у вересні 2019 року середньо зважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні - 33,4% річних / 12 місяців = 2,78% (ставка за кредитом одного місяця),
обчислено за формулою: 30 898,50 гривень (сума несвоєчасно виплаченої компенсації) х 2,78% = 858,98 гривень;
у жовтні 2019 року середньо зважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні - 33,5% річних / 12 місяців = 2,79% (ставка за кредитом одного місяця),
обчислено за формулою: 30 898,50 гривень (сума несвоєчасно виплаченої компенсації) х 2,79% = 862,07 гривень;
у листопаді 2019 року середньо зважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні - 33,1% річних / 12 місяців = 2,76% (ставка за кредитом одного місяця),
обчислено за формулою: 30 898,50 гривень (сума несвоєчасно виплаченої компенсації) х 2,76% = 852,80 гривень;
- у грудні 2019 року середньо зважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні 33,1% річних / 12 місяців = 2,76% (ставка за кредитом одного місяця),
обчислено за формулою: 30 898,50 гривень (сума несвоєчасно виплаченої компенсації) х 2,76% = 852,80 гривень;
- у січні 2020 року середньо зважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні - 33,4% річних / 12 місяців = 2,78% (ставка за кредитом одного місяця),
обчислено за формулою: 30 898,50 гривень (сума несвоєчасно виплаченої компенсації) х 2,78% = 858,98 гривень;
- у лютому 2020 року середньо зважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні - 33,6% річних / 12 місяців = 2,80% (ставка за кредитом одного місяця),
обчислено за формулою: 30 898,50 гривень (сума несвоєчасно виплаченої компенсації) х 2,80% = 865,16 гривень;
- у березні 2020 року середньо зважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні - 33,3% річних / 12 місяців = 2,77% (ставка за кредитом одного місяця),
обчислено за формулою: 30 898,50 гривень (сума несвоєчасно виплаченої компенсації) х 2,77% = 855,89 гривень;
- у квітні 2020 року середньо зважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні - 33,7% річних / 12 місяців = 2,80% (ставка за кредитом одного місяця),
обчислено за формулою: 30 898,50 гривень (сума несвоєчасно виплаченої компенсації) х 2,80% = 865,16 гривень;
- у травні 2020 року середньо зважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні - 32,9% річних / 366 днів року (або 32,9% річних/ 12 місяців/ 31 календарний день травня 2020 року) = 0,09% ставка за кредитом одного календарного дня,
обчислено за формулою: 30 898,50 гривень (сума несвоєчасно виплаченої компенсації) х 0,09% х 27 днів = 750,83 гривень.
Таким чином, враховуючи заявлену до стягнення суму середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості (несвоєчасно виплаченої індексації), характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, наведену вище правову позицію Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів вважає правильними висновки суду першої інстанції, що розмір компенсації становить 15514,13 гривень.
Крім цього, слід вказати, що зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників (пункти 94.5, 94.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року по справі № 761/9584/15-ц; пункт 43 постанови від 18 березня 2020 року у справі №711/4010/13-ц).
Щодо вимог позивача про одночасну компенсацію сум податку на доходи фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового та начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004 (далі - Порядок №44), суд зазначає наступне.
Пунктом 168.5 статті 168 Податкового кодексу України суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими, особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, а також визначених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» членами сім'ї, батьками, утриманцями загиблого (померлого) військовослужбовця, у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.
Відповідно до пункту 2 Порядку №44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Пунктом 3 Порядку передбачено, що виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (надалі по тексту також - грошове забезпечення), що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб».
Наведене свідчить, що саме належна до виплати під час звільнення ОСОБА_1 з військової служби індексація грошового забезпечення, відноситься до виплат, право на які позивач набув у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Втім, у спірному випадку предметом оскарження (судової перевірки) є стягнення з Військової частини НОМЕР_1 на користь позивача середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплату індексації грошового забезпечення), а тому вищенаведений Порядок №44, що на думку суду, застосуванню не підлягає.
Слід відмітити, що виходячи із положень Кодексу законів про працю України, Закону України «Про оплату праці»" та Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженій наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року № 5, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (зокрема, і за час затримки виплати індексації грошового забезпечення) не належать до структури заробітної плати, тобто не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є іншою заохочувальною чи компенсаційною винагородою, що входить до такої структури.
Відповідне відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, хоч і розраховується, виходячи із середнього заробітку працівника, однак не є заробітною платою.
В той же час, середній заробіток, який ОСОБА_1 як колишній військовослужбовець просить стягнути із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, не належить до визначених пунктом 2 Порядку №44 інших виплат, оскільки право на стягнення середнього заробітку позивач набув не у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби, а у зв'язку із несвоєчасним розрахунком при звільненні з військової служби. Нарахування і компенсація такого середнього заробітку (грошового забезпечення) регламентована не Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» чи Положення №1153/2008, а статтями 166, 117 КЗпП України.
Також, суд зауважує, що об'єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід (пункт 163.1 статті 163 Податкового кодексу України).
Відповідно до підпункту 164.1.1. пункту 164.1 статті 164 Податкового кодексу України (далі - ПК України) загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом.
Підпункт 168.1.1. пункту 168.1 статті 168 ПК України передбачає, що податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок.
Колегія суддів дійшла висновку, що розмір суми компенсації за несвоєчасний розрахунок при звільненні, який належить до стягнення на користь ОСОБА_1 , повинен становити 15514,13 гривень, оскільки вказана сума є орієнтовною оцінкою втрат позивача у зв'язку з несвоєчасним розрахунком при звільненні, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників, тому позов у цій частині підлягає частковому задоволенню.
Щодо доводів відповідача про те, що позивачем пропущено передбачений частиною 5 статті 122 КАС України місячний строк звернення до суду, колегія суддів вважає правильним висновок суду, що згідно матеріалів справи на виконання вимог ухвали Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 26.10.2020 щодо поважності причин пропуску строку звернення до суду із вказаним позовом, позивач долучив виписку №5061/20 із медичної карти стаціонарного хворого, виписний епікриз карта стаціонарного хворого №464, догоспітальний клінічний протокол №10938 (аркуші справи 28, 29, 30), а тому перебування позивача на лікуванні в різних медичних закладах охорони здоров'я, про що останнім надано підтверджуючі документи є поважними причини пропуску строку звернення до суду із вказаним позовом, у зв'язку з чим ухвалою суду від 09.11.2020 такий строк поновлено судом.
Враховуючи зазначені вище встановлені обставини справи, норми законодавства, які регулюють спірні правовідносини та висновки Верховного Суду, колегія суддів вважає правильним та обґрунтованим висновок суду першої інстанції, який ухвалив судове рішення з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, а наведені в апеляційних скаргах доводи не спростовують викладених у судовому рішенні цього суду висновків, тому апеляційні скарги задоволенню не підлягають.
У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржників та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржників.
Інші зазначені апелянтами в апеляційних скаргах обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно з положеннями статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Підстав для розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції на підставі статті 139 КАС України у апеляційного суду немає.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення.
Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15 березня 2021 року у справі №300/2865/20 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий суддя Н.В. Ільчишин
Судді Р.Й. Коваль
В.В. Гуляк