Справа № 240/17245/20
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Романченко Є.Ю.
Суддя-доповідач - Смілянець Е. С.
26 травня 2021 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Смілянця Е. С.
суддів: Капустинського М.М. Сапальової Т.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 13 січня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Олевської райдержадміністрації Житомирської області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
в жовтні 2020 року позивач, ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Олевської райдержадміністрації Житомирської області (відповідача), в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Управління праці та соціального захисту населення Олевської районної державної адміністрації щодо ненарахування та невиплати із 17 липня 2018 року підвищення до заробітної плати, як працюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи";
- зобов'язати відповідача здійснити із 17 липня 2018 року нарахування та виплату підвищення до заробітної плати, як працюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", в розмірі 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.
Житомирський окружний адміністративний суд рішенням від 13.01.2021 в задоволенні позову відмовив. Судове рішення мотивоване тим, що доплата громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, передбачена статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в редакції, чинній до 01 січня 2015 року, є додатковою заробітною платою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу, тому нараховувати та виплачувати таку доплату позивачу відповідач не повинен, оскільки в даному випадку не є роботодавцем позивача.
Не погоджуючись з рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Аргументами на підтвердження вимог скарги зазначає, що є працюючим пенсіонером, який потерпів від аварії на ЧАЕС (1 категорії) та постійно проживає в населеному пункті, який віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.
Вважає, що з 17 липня 2018 року, у зв'язку із прийняттям Конституційним Судом України рішення по справі № 6-р/2018 від 17 липня 2018 року, відповідач повинен був нараховувати та виплачувати йому підвищення до заробітної плати, відповідно до статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", проте протиправно не нараховує та не виплачує таке підвищення.
Відповідач не скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу відповідно до ст. 304 КАС України.
Згідно з положеннями ч. 3 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі-КАС України), суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Виходячи з приписів ст. 311 КАС України, вищезазначена апеляційна скарга розглядається в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач має статус особи, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи (категорія 1), проживає у зоні гарантованого добровільного відселення та з 27.04.2006 по даний час працює в ДП "Білокоровицьке лісове господарство".
На своє звернення до відповідача отримав відповідь про те, що у Державному бюджеті не передбачені видатки для здійснення виплат відповідно до статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Вважаючи таку бездіяльність протиправною, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом за захистом своїх порушених прав.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.
Критерії, за якими адміністративний суд перевіряє рішення суб'єктів владних повноважень, визначені у ч. 2 ст. 2 КАС України.
Згідно частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Крім того, ст. 2 та ч. 4 ст. 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, відповідно до положень статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" № 796-XII (в редакції, чинній до 01 січня 2015 року, далі - Закон № 796-ХІІ), громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах, зокрема, у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати.
Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.
Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України».
28 грудня 2014 року прийнято Закон України № 76-VІІІ «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 76-VІІІ), який набрав чинності 01 січня 2015 року, підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого внесено зміни до Закону № 796-ХІІ шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45.
04 лютого 2016 року прийнято Закон України «Про внесення зміни до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон № 987-VIII), який згідно з розділом ІІ «Прикінцеві положення» набрав чинності з 01 січня 2016 року і яким включено до Закону № 796-ХІІ статтю 39 такого змісту: "Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України".
Рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Відповідно до статті 151-2 Конституції України рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов'язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.
Частиною 2, 3 статті 152 Конституції України передбачено, що закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Тобто, вказаним Рішенням Конституційного Суду України відновлено дію статті 39 Закону № 796-XII у редакції, яка була чинною до 01 січня 2015 року.
Водночас, Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 указав, що обмеження чи скасування Законом № 76-VIII пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796-ХІІ, фактично є відмовою держави від її зобов'язань, передбачених статтею 16 Конституції України, у тому числі щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Приписи статті 3 Конституції України, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність (частина друга), зобов'язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, у питаннях обсягу пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Отже, Закон № 76-VIII у частині скасування або обмеження пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796-ХІІ, щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суперечить положенню частини другої статті 3 Конституції України, відповідно до якого держава відповідає перед людиною за свою діяльність.
При цьому в Рішенні Конституційного Суду України встановлено порядок його виконання щодо застосування статей 53 і 60 Закону № 796-ХІІ у редакціях, чинних до внесення змін Законом № 76-VIII, проте застережень щодо порядку застосування статті 39 Закону № 796-ХІІ вказане Рішення не містить.
Слід також зазначити, що відповідно до статті 1 Закону України "Про оплату праці", заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу; розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.
Згідно статті 2 Закону України "Про оплату праці", структура заробітної плати складається з основної заробітної плати, додаткової заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат.
Додаткова заробітна плата - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій (частина 2 статті 2 Закону України "Про оплату праці").
Тобто, доплата громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, передбачена статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в редакції, чинній до 01 січня 2015 року, є додатковою заробітною платою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Отже, вчиняти дії по нарахуванню та виплаті доплати позивачу за роботу на території радіоактивного забруднення, передбачену статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в редакції, чинній до 01 січня 2015 року, повинен його роботодавець - ДП "Білокоровицьке лісове господарство".
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, що підстави для проведення Управлінням праці та соціального захисту населення Олевської районної державної адміністрації Житомирської області нарахування і виплати позивачеві доплати до заробітної плати, встановленої статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", відсутні.
Доводи апеляційної скарги зводяться виключно до непогодження з оцінкою обставин справи, наданою судом першої інстанції. Обґрунтувань неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права судом першої інстанції апеляційна скарга не містить.
Також, скаржником не надано доказів щодо незаконності чи необґрунтованості рішення суду, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.
Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 13 січня 2021 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий Смілянець Е. С.
Судді Капустинський М.М. Сапальова Т.В.