Справа № 560/2550/21
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Михайлов О.О.
Суддя-доповідач - Капустинський М.М.
25 травня 2021 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Капустинського М.М.
суддів: Сапальової Т.В. Смілянця Е. С. ,
за участю:
секретаря судового засідання: Шпикуляк Ю.В.,
представника позивача, розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клименка Романа Васильовича на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 01 квітня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клименка Романа Васильовича, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Качай гроші" про визнання протиправною та скасування постанови,
в березні 2021 року ОСОБА_1 звернулась в Хмельницький окружний адміністративний суд з позовною заявою до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клименка Романа Васильовича, в якій просила суд:
- визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця Клименка Романа Васильовича про відкриття виконавчого провадження №64405183 від 08.02.2021.
- стягнути з приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клименка Романа Васильовича на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 1000 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що приватний виконавець виконавчого округу міста Києва відкрив виконавче провадження № 64405183 з виконання виконавчого напису приватного нотаріуса Житомирського міського нотаріального округу Горая О.С. від 28 грудня 2020 року № 115685. Вказував, що виконавчим округом відповідача є місто Київ. Вважає, що у приватного виконавця відсутні правові підстави для відкриття вказаного виконавчого провадження та вчинення будь-яких виконавчих дій, оскільки місце проживання позивачки зареєстроване за адресою АДРЕСА_1 та нерухомого майна у місті Києві позивачка у власності не має.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 01 квітня 2021 року позов задоволено частково.
Визнано протиправною та скасовано постанову приватного виконавця Клименка Романа Васильовича про відкриття виконавчого провадження №64405183 від 08.02.2021.
Стягнуто з приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клименка Романа Васильовича на користь ОСОБА_2 моральну шкоду завдану протиправним рішенням у розмірі 500 грн. 00 коп.
У задоволенні інших позовних вимог - відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити. В апеляційній скарзі зазначає, що висновок суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим. Посилається на те, що виконавчим документом встановлено, що місце проживання боржника - ОСОБА_1 знаходиться в межах виконавчого округу, тому вважає, що у нього були наявні всі підстави для відкриття виконавчого провадження.
Заслухавши представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується наявними в справі матеріалами, що 28 грудня 2020 року приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Гораєм О.С. вчинений виконавчий напис №115685 про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Качай гроші" заборгованості в розмірі 10719,74 грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Качай гроші" звернулось до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клименко Романа Васильовича із заявою про примусове виконання вказаного виконавчого напису.
Приватним виконавцем Клименко Р.В. прийнята постанова про відкриття виконавчого провадження №64405183 від 08.02.2021.
Адресою боржника у оскарженій постанові про відкриття виконавчого провадження зазначено: АДРЕСА_2 .
Не погоджуючись з постановою про відкриття виконавчого провадження №64405183 від 08.02.2021 року, вважаючи її протиправною, позивач звернулась до суду за захистом своїх порушених прав.
Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог, оскільки приватний виконавець ОСОБА_2 порушив правила територіальної діяльності приватних виконавців, так як, володіючи інформацією про місце реєстрації позивача (боржника), що не належить до його виконавчого округу, прийняв виконавчий документ з іншого виконавчого округу, що у свою чергу суперечить Закону №1404-VІІІ та Інструкції №512/5.
Колегія суддів погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції та враховує наступне.
Правові та організаційні засади щодо примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) визначає Закон України від 02.06.2016 №1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон №1404-VIII).
Статтею 1 Закону №1404-VIII визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
За змістом пункту 3 частини 1 статті 3 Закону №1404-VIII, відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів - виконавчих написів нотаріусів.
Частиною першою статті 5 Закону №1404-VIII встановлено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Згідно із ст.10 Закону України "Про виконавче провадження" заходами примусового виконання рішень є:
1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;
2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника;
3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні;
4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем;
5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Відповідно до ч.1 ст.13 Закону України "Про виконавче провадження" під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до частини першої статті 18 Закону №1404-VIII виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно з пунктом 7 частини третьої цієї статті, виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема, накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей
Відповідно до пункту 4 частини у статті 23 Закону України від 02.06.2016 №1403-VIII "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (далі - Закон №1403-VIII) у Єдиному реєстрі приватних виконавців України містяться відомості про виконавчий округ, на території якого приватний виконавець здійснює діяльність.
Згідно з частинами першою та другою статті 25 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" від 02 червня 2016 року № 1403-VIII (далі - Закон № 1403-VIII) виконавчим округом є територія Автономної Республіки Крим, області, міста Києва чи Севастополя.
Згідно із положеннями ст.19 Закону № 1404-VIII право вибору пред'явлення виконавчого документа для примусового виконання до органу державної виконавчої служби або до приватного виконавця, якщо виконання рішення відповідно до статті 5 цього Закону віднесено до компетенції і органів державної виконавчої служби, і приватних виконавців, належить стягувачу.
Частиною першою статті 25 Закону №1403-VIII передбачено, що виконавчим округом є територія Автономної Республіки Крим, області, міста Києва чи Севастополя.
Відповідно до частини 2 цієї статті, приватний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" знаходиться у межах Автономної Республіки Крим, області або міста Києва чи Севастополя, у яких розташований його виконавчий округ.
Місце виконання рішення згідно з пунктом 10 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 за №512/5, визначається відповідно до вимог, встановлених статтею 24 Закону України "Про виконавче провадження".
Частиною 2 статті 24 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника.
Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України.
За змістом статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку, що ними визначені вимоги (критерії) до місця відкриття приватним виконавцем виконавчого провадження. При цьому, згідно з частиною 3 статті 25 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" право приватного виконавця відкривати виконавче провадження обмежується виконавчим округом, на території якого приватний виконавець здійснює діяльність та відомості щодо якого внесені та містяться у Єдиному реєстрі приватних виконавців України.
В силу положень частини 2 статті 24 Закону України "Про виконавче провадження", якщо місце проживання, перебування боржника - фізичної особи та місцезнаходження боржника - юридичної особи або місцезнаходження майна боржника розташовано в окрузі, в якому приватний виконавець здійснює діяльність та відповідно на яку розповсюджується відповідна компетенція цього приватного виконавця, він має право прийняти до виконання відповідні виконавчі документи та відкрити виконавче провадження з їх виконання.
Отже, Законом України "Про виконавче провадження" та Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" визначено вимоги (критерії) до місця відкриття виконавчого провадження.
При цьому згідно з частиною третьою статті 25 Закону № 1403-VIII право приватного виконавця відкривати виконавче провадження обмежується виконавчим округом, на території якого приватний виконавець здійснює діяльність та відомості щодо якого внесені та містяться у Єдиному реєстрі приватних виконавців України.
Відповідно до частини п'ятої статті 25 Закону № 1403-VIII виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України.
Згідно із п.3 ч.1 ст.4 Закону України "Про виконавче провадження" у виконавчому документі зазначаються повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім'я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи.
Відповідно до п.10 ч.4 ст.4 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо виконавчий документ пред'явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю.
Пунктом 1 розділом ІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 зареєстровано в Міністерстві юстиції України 2 квітня 2012 року за № 489/20802 (далі Інструкція № 512/5) визначено, що виконавець при здійсненні виконавчого провадження зобов'язаний використовувати всі надані йому права та повноваження, необхідні для забезпечення неупередженого, ефективного, своєчасного і повного виконання рішення.
Згідно п. 4 розділу ІІІ Інструкції № 512/5, виконавчий документ повертається без прийняття до виконання у випадках, передбачених частиною четвертою статті 4 Закону, про що орган державної виконавчої служби або приватний виконавець надсилає стягувачу повідомлення протягом трьох робочих днів з дня пред'явлення виконавчого документа.
Згідно з положеннями пункту 10 ч.4 ст.4 Закону №1404-VІІІ виконавчий документ повертається стягувачу, зокрема, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо виконавчий документ пред'явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю.
Відповідно до пункту 5 розділу ІІІ Інструкції № 512/5, у разі відсутності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття його до виконання виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.
Згідно п.10 розділу ІІІ Інструкції № 512/5, місце виконання рішення визначається відповідно до вимог, встановлених статтею 24 Закону.
З огляду на зазначене слідує, що приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи, місце виконання яких знаходиться у межах його виконавчого округу, в іншому випадку - виконавець зобов'язаний повернути виконавчий документ стягувачу. У свою чергу, місце виконання визначається, виходячи із місця проживання/перебування боржника або з місцезнаходження майна боржника.
Як встановлено з матеріалів справи, зокрема, матеріалів виконавчого провадження по ВП № 64405183 не вбачаються будь-які докази, які свідчать про проживання (перебування) позивача за вказаною у постанові приватного виконавця адресою у м.Києві, або наявність за цією адресою будь-якого належного йому майна.
Третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю "Качай гроші" також не надала суду доказів проживання позивача у місті Києві.
Водночас, у відповідності до копії паспорта серії НОМЕР_1 , наявної в матеріалах справи, місце проживання ОСОБА_1 зареєстроване за адресою АДРЕСА_1 .
Зазначена обставина також підтверджується виконавчим написом від 28 грудня 2020 року № 115685, довідкою АТ КБ "Приватбанк" від 01.05.2020 № EA1042HMUMMI054O, довідкою АТ КБ "Приватбанк" від 04.05.2020 № 3AIN7HUQ9RGVDPJU, договором від 11.05.2019 № 00-262657.
У Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно відсутні відомості щодо зареєстрованого нерухомого майна позивачки. Доказів того, що у місті Києві знаходиться будь-яке майно ОСОБА_1 , відповідач суду не надав.
Отже, при відкритті виконавчого провадження інформація про місце реєстрації позивачки була відома відповідачу.
Відповідно до положень частин 1, 2, 6 ст. 29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Фізична особа може мати кілька місць проживання.
За приписами Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в України" місце проживання - це адміністративно-територіальна одиниця, на території якої фізична особа проживає строком понад шість місяців на рік. Місце перебування - це адміністративно-територіальна одиниця, на території якої фізична особа проживає строком менше шести місяців на рік. Реєстрацією місця проживання або місця перебування фізичної особи є внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру про місце проживання або місце перебування особи із зазначенням адреси, за якою з особою може вестись офіційне листування або вручення офіційної кореспонденції. При цьому, підтвердженням реєстрації місця проживання або місця перебування фізичної особи є довідка, яка видається органом реєстрації. Також, відомості про місце проживання та місце перебування особи можуть вноситись до наступних документів: паспорт громадянина України, тимчасове посвідчення громадянина України, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист, довідка про звернення за захистом в Україні.
Відповідно до ч.5 ст.24 Закону України "Про виконавче провадження" у разі необхідності проведення перевірки інформації про наявність боржника чи його майна або про місце роботи на території, на яку не поширюється компетенція державного виконавця, державний виконавець доручає проведення перевірки або здійснення опису та арешту майна відповідному органу державної виконавчої служби.
Положеннями частини 3 статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" регламентовано, що у заяві про примусове виконання рішення стягувач має право зазначити відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення (рахунок боржника, місце роботи чи отримання ним інших доходів, конкретне майно боржника та його місцезнаходження тощо), рахунки в банківських установах для отримання ним коштів, стягнутих з боржника, а також зазначає суму, яка частково сплачена боржником за виконавчим документом, за наявності часткової сплати.
Порядок надання доручень, підстави та порядок вчинення виконавчих дій на території, на яку поширюється компетенція іншого органу державної виконавчої служби, передачі виконавчих проваджень від одного органу державної виконавчої служби до іншого, від одного державного виконавця до іншого визначаються Міністерством юстиції України.
Для проведення перевірки інформації про наявність боржника чи його майна або про місце роботи в іншому виконавчому окрузі приватний виконавець має право вчиняти такі дії самостійно або залучати іншого приватного виконавця на підставі договору про уповноваження на вчинення окремих виконавчих дій, типова форма якого затверджується Міністерством юстиції України.
Системний аналіз вищезазначених положень дозволяє дійти висновку, що на момент відкриття виконавчого провадження приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Клименко Роман Васильович не володів достовірною інформацією про фактичне проживання боржника за вказаною адресою у м.Києві, оскільки стягувач до заяви не додав підтверджуючі документи, з яких вбачається, що боржник проживає, перебуває за вказаною адресою.
Водночас, відповідачем проводилась будь-яка перевірка інформації про наявність боржника чи його майна у м.Києві, що не заперечується й відповідачем.
З огляд у на зазначене слідує, що оскільки зареєстроване місце проживання позивача знаходиться поза межами виконавчого округу відповідача, у нього не було повноважень щодо відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого напису №115685 від 28.12.2020.
Щодо посилань відповідача в апеляційній скарзі на те, що у виконавчому написі № 115685 від 28.12.2020, вчиненому приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Гораєм О.С., чітко зазначено, що боржник проживає у межах виконавчого округу міста Києва, а саме, за адресою: АДРЕСА_3 , а тому у приватного виконавця не було підстав для повернення виконавчого документа стягувачу, у зв'язку із пред'явленням не за місцем виконання, то колегія суддів не бере зазначені доводи до уваги, оскільки факт проживання позивача за вказаною адресою не підтверджений жодними належними та допустимими доказами.
Водночас, колегія суддів зауважує, що зазначена у виконавчому написі № 10034 від 28.04.2020 року інформація про проживання боржника на час його вчинення у місті Києві не може слугувати достатньою підставою для відкриття виконавчого провадження з примусового виконання цього виконавчого напису у місті Києві без перевірки приватним виконавцем інформації щодо проживання боржника на час вчинення відкриття виконавчого провадження.
З огляду на зазначене колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в цій частині, в силу того. що приватний виконавець ОСОБА_2 порушив правила територіальної діяльності приватних виконавців, так як, володіючи інформацією про місце реєстрації позивача (боржника), що не належить до його виконавчого округу, прийняв виконавчий документ з іншого виконавчого округу, що у свою чергу суперечить Закону № 1404-VІІІ та Інструкції № 512/5.
Аналогічна правова позиція у подібних правовідносинах викладена у постанові Верховного Суду від 30.04.2020 у справі № 580/3311/19.
Переглядаючи правомірність прийнятого судом першої інстанції рішення в частині стягнення з приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клименка Романа Васильовича на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 1000 грн. колегія суддів враховує наступне.
Відповідно до частини 3 статті 152 Конституції України матеріальна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, має бути відшкодована державою, тому саме держава Україна є відповідачем у цьому спорі.
Частиною 1 статті 167 Цивільного кодексу України передбачено, що держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.
Крім того, статтею 167 Цивільного кодексу України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Згідно зі статтею 170 Цивільного кодексу України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Відповідно до частини 4 статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України держава бере участь у справі через відповідний орган державної влади відповідно до його компетенції.
Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 року у справі №464/3789/17. Зокрема, Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого. У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.
У практиці Європейського Суду з прав людини порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди.
Таким чином, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров'я, можуть свідчить про заподіяння їй моральної шкоди.
При цьому слід виходити з презумпції, що порушення прав людини з боку суб'єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов'язкам (ст. 3, 19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого.
Відповідно до положень статті 1173 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача - органу державної влади чи місцевого самоврядування, а протиправність його дій та рішень презюмується - обов'язок доказування їх правомірності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України). Наведений правовий висновок висловлений Верховним Судом у постанові від 22.01.2020 у справі №560/798/16-а.
З огляду на зазначене та беручи до уваги, позивачка є людиною з інвалідністю ІІ групи, що підтверджується копію посвідчення серії НОМЕР_2 від 30.09.2010, та те, що протиправне рішення відповідача обмежило права та звичайний ритм життя позивачки, в певній мірі обмежило права та звичайний ритм життя позивача, позивач змушена здійснити зміну в організації свого побуту через те, що не доотримує кошти, оскільки оскарженою постановою відповідача зобов'язано особу, що здійснює виплату заробітної плати позивачу, здійснювати відрахування з її заробітної плати, перебуває у причинно-наслідковому зв'язку із рішенням відповідача, а відтак завдали позивачу моральної шкоди, тому колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає за законним та обґрунтованим буде відшкодувати з відповідача за виконавчим документом 10719,74 грн., та заподіяну позивачу моральну шкоди, із врахуванням співмірності розміру спричиненим негативним наслідкам є стягнення у розмірі 500 грн.
Відповідно до статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Зазначеним вимогам закону судове рішення відповідає.
Доводи апеляційної скарги зазначених висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав вважати, що судом при розгляді справи неповністю досліджено обставини справи або неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини чи порушено норми процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клименка Романа Васильовича залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 01 квітня 2021 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Постанова суду складена в повному обсязі 25 травня 2021 року.
Головуючий Капустинський М.М.
Судді Сапальова Т.В. Смілянець Е. С.