Справа № 560/6533/20
Головуючий у 1-й інстанції: Козачок І.С.
Суддя-доповідач: Франовська К.С.
27 травня 2021 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Франовської К.С.
суддів: Матохнюка Д.Б. Боровицького О. А.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 20 лютого 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 до Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області, Полонського районного сектору управління Державної міграційної служби України у Хмельницькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
В жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 з позовом до Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області, Полонського районного сектору управління Державної міграційної служби України у Хмельницькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання оформити і видати неповнолітній ОСОБА_2 паспорт у формі паспортної книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року №2503-XII.
В обґрунтування вимог позовної заяви зазначає, що як законний представник своєї дочки звернулась до відповідача з заявою про оформлення та видачу дитині по досягненню 14-річного віку паспорта громадянина України у формі книжечки, без надання згоди на обробку персональних даних, на що відповідач надав відмову, з підставами якої позивач не погоджується. Відповідач повідомив, що паспорт у формі книжечки видається особі, яка досягла 16 - річного віку. Натомість, дочка позивачки не досягла необхідного віку, відтак у своєму віці може отримати паспорт лише у формі ID картки. Позивач вважає, що таким чином обмежується право дитини на посвідчення особи, оскільки паспорт у формі картки вони отримувати не бажають.
Ухвалою суду від 26.10.2020 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження в порядку статті 262 КАС України та призначено розгляд справи без виклику учасників справи у письмовому провадженні.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 20.02.2021 в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 відмовлено.
Не погоджуючись з даним рішенням суду, позивач подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.
В обґрунтування апеляційної скарги скаржник зазначила, що адміністративний позов щодо видачі ОСОБА_2 паспорту у формі паспортної книжечки повністю відповідає ознакам типової справи визначеної відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.09.2018 у зразковій справі № 806/3265/17 (Пз9901/2/18), а правові висновки суду першої інстанції викладені в оскаржуваному судовому рішенні є помилковими та такими, що не відповідають як матеріалам справи, так і вимогам діючого законодавства, судом проігноровано положення вимог ч. 3 ст. 291 КАС України, що є порушенням матеріального права.
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу вказавши, що апеляційна скарга є безпідставною, оскільки позовні вимоги не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини, та повністю спростовуються встановленими судом першої інстанції обставинами.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Відповідно до приписів ч.4 ст.229 КАС України якщо згідно положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з наступних підстав.
Як встановив суд та підтверджено матеріалами справи, ОСОБА_1 є матір'ю неповнолітньої дочки - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджено свідоцтвом про народження дитини серії НОМЕР_1 (а.с.18).
Позивач, як законний представник неповнолітньої дочки ОСОБА_2 , у вересні 2020 року звернулась до Полонського районного сектору управління Державної міграційної служби України у Хмельницькій області з заявою про видачу дочці паспорта громадянина України у вигляді паспортної книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503- XII.
Листом №Г-150/6/6802-20/6825.32/159-20 від 30.09.2020 позивача повідомлено про те, що у органів/підрозділів ДМС відсутні підстави для оформлення та видачі неповнолітній паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки, оскільки дитині на момент звернення виповнилось 14 років, однак не виповнилось 16 років. У той же час, досягнення особою 16-річного віку є обов'язковою умовою для оформлення паспорту у формі книжечки. У відповіді відповідач також покликається на перелік документів, необхідних для оформлення паспорта особі, яка досягла 16-річного віку.
Не погоджуючись із такими діями відповідача, позивач звернулась до суду із цим позовом.
Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції мотивував його тим, що отримання паспорта громадянина України є обов'язком особи, однак вибір форми такого документа (картка або книжечка) є правом, яке, втім, може бути обмежене відповідними положеннями закону, право отримати паспорт у формі книжечки наявне у особи, яка досягла саме 16-річного віку та звернулась до уповноваженого органу з заявою, форма якої встановлена додатком 1 до Тимчасового порядку. Відповідач у відповіді на заяву позивачки вказав зазначені обставини як підставу, яка перешкоджає вирішити питання оформлення паспорта у формі книжечки, а тому відповідач діяв відповідно до чинного законодавства, не вийшовши за межі наданих повноважень.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 5 Закону України "Про громадянство України" від 18 січня 2001 року №2235-II документом, що підтверджують громадянство України, зокрема, є паспорт громадянина України.
Згідно вказаної норми постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-XII затверджено Положення про паспорт громадянина України (надалі - Положення № 2503-ХІІ).
За приписами пунктів 2, 3 Положення №2503-ХІІ передбачено, що паспорт громадянина України видається кожному громадянинові України центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, після досягнення 16-річного віку.
Бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Згідно з пунктами 5, 6 Положення № 2503-ХІІ паспортна книжечка являє собою зшиту в накидку нитками обрізну книжечку розміром 88х125 мм, що складається з обкладинки та 16 сторінок. Усі сторінки книжечки пронумеровані і на кожній з них зображено Державний герб України і перфоровано серію та номер паспорта.
У верхній частині лицьового боку обкладинки зроблено напис "Україна", нижче - зображення Державного герба України, під ним - напис "Паспорт". На внутрішньому лівому боці обкладинки у центрі - зображення Державного прапора України, нижче - напис "Паспорт громадянина України". На першу і другу сторінки паспортної книжечки заносяться прізвище, ім'я та по батькові, дата і місце народження. На першій сторінці також вклеюється фотокартка і відводиться місце для підпису його власника. На другу сторінку заносяться відомості про стать, дату видачі та орган, що видав паспорт, ставиться підпис посадової особи, відповідальної за його видачу. Записи засвідчуються мастиковою, а фотокартка - випуклою сухою печаткою. Перша сторінка або перший аркуш після внесення до них відповідних записів та вклеювання фотокартки можуть бути заклеєні плівкою. У разі заклеювання плівкою усього аркуша записи та фотокартка печатками не засвідчуються. Третя, четверта, п'ята і шоста сторінки призначені для фотокарток, додатково вклеюваних у паспорт, а сьома, восьма і дев'ята - для особливих відміток. На десятій сторінці робляться відмітки про сімейний стан власника паспорта, на одинадцятій - шістнадцятій - про реєстрацію постійного місця проживання громадянина. На прохання громадянина до паспорта може бути внесено (сьома, восьма і дев'ята сторінки) на підставі відповідних документів дані про дітей, групу крові і резус-фактор. На внутрішньому правому боці обкладинки надруковано витяг з цього Положення. Вносити до паспорта записи, не передбачені цим Положенням або законодавчими актами України, забороняється. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується.
Наведені правові норми є чинними, а тому підлягають застосуванню.
Разом з тим, 20.11.2012 прийнятий Закон України № 5492-VI "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" (далі - Закон № 5492-VI).
Статтею 4 Закону №5492-VI встановлено, що Єдиний державний демографічний реєстр - це електронна інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим Законом інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру, із забезпеченням дотримання гарантованих Конституцією України свободи пересування і вільного вибору місця проживання, заборони втручання в особисте та сімейне життя, інших прав і свобод людини та громадянина.
Єдиний державний демографічний реєстр ведеться з метою ідентифікації особи для оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсними та знищення передбачених цим Законом документів. Єдиний державний демографічний реєстр у межах, визначених законодавством про свободу пересування та вільний вибір місця проживання, використовується також для обліку інформації про реєстрацію місця проживання чи місця перебування.
Відповідно до частини 1 статті 13 Закону №5492-VI документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, відповідно до їх функціонального призначення поділяються на: 1) документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України: а) паспорт громадянина України.
Частинами 1, 2, 4 та 5 статті 14 Закону №5492-VI передбачено, що форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.
За правилами частини 3 статті 13, частини 4 статті 21 Закону №5492-VI паспорт громадянина України виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій (безконтактний електронний носій - імплантована у бланк документа безконтактна інтегральна схема для внесення персональних даних, параметрів, у тому числі біометричних, що дає змогу здійснювати комплекс заходів, пов'язаних з верифікацією особи, та може використовуватися як засіб електронного цифрового підпису у випадках, передбачених законом - частиною 1 статті 3 Закону).
Згідно частини 2 статті 21 Закону № 492-VI в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, кожен громадянин України, який досяг чотирнадцятирічного віку, зобов'язаний отримати паспорт громадянина України.
Оформлення, видача, обмін паспорта громадянина України, його пересилання, вилучення, повернення державі та знищення здійснюються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року №302 "Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України" (надалі - постанова №302) запроваджено із застосуванням засобів Єдиного державного демографічного реєстру:
- з 1 січня 2016 року оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-XII;
- з 1 листопада 2016 року оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією постановою, громадянам України відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.
Відповідно до пункту 3 постанови №302 до завершення роботи із забезпечення в повному обсязі територіальних підрозділів Державної міграційної служби матеріально-технічними ресурсами, необхідними для оформлення і видачі паспорта громадянина України, зразки бланків якого затверджено цією постановою, паспорт громадянина України може оформлятися з використанням бланка паспорта громадянина України у формі книжечки; прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією постановою, з 1 листопада 2016 року припиняється.
За приписами пункту 131 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року №302, до безконтактного електронного носія, який міститься у паспорті, вноситься, зокрема, така інформація: біометричні дані, параметри особи (відцифрований образ обличчя особи, відцифрований підпис особи, відцифровані відбитки пальців рук (за згодою особи).
Отже, безконтактний електронний носій паспорта громадянина України нового зразку містить відцифровані персональні данні особи.
Водночас, колегія суддів звертає увагу, що бажання позивача отримати паспорт у формі книжечки обумовлене власними переконаннями та запереченнями обставин здійснення обліку персональних даних у Єдиному державному демографічному реєстрі та запереченням щодо використання імплантованого безконтактного електронного носія у бланку документу.
Пунктами 21 та 22 частини 1 статті 5 КАС України визначено, що типові адміністративні справи - адміністративні справи, відповідачем у яких є один і той самий суб'єкт владних повноважень (його відокремлені структурні підрозділи), спір у яких виник з аналогічних підстав, у відносинах, що регулюються одними нормами права, та у яких позивачами заявлено аналогічні вимоги; зразкова адміністративна справа - типова адміністративна справа, прийнята до провадження Верховним Судом як судом першої інстанції для постановлення зразкового рішення.
За приписами частини 3 статті 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Постановою Великої Палати Верховного Суду 19.09.2018 у зразковій справі 806/3265/17 (Пз/9901/2/18) прийнято рішення про часткове задоволення позову, зазначивши, що висновки Великої Палати Верховного Суду у цій зразковій справі належить застосовувати в адміністративних справа щодо звернення осіб до суду з позовом до територіальних органів ДМС України з вимогами видати паспорт громадянина України у формі книжечки.
Ця справа відповідає вище визначеним ознакам типової справи, оскільки позивачем є фізична особа, якій територіальним органом ДМС України відмовлено у видачі паспорту у формі книжечки, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ; відповідач є територіальним органом ДМС України; предмет спору - вимоги щодо неправомірної відмови відповідача у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки у зв'язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних та зобов'язання відповідача видати позивачеві паспорт у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ.
Оскільки, дана адміністративна справа відповідає ознакам типової справи, судом при вирішенні даної справи мають бути враховані правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду цієї зразкової справи №806/3265/17 (Пз/9901/2/18).
Так, Великою Палатою Верховного Суду України в постанові від 19 вересня 2018 року в зразковій справі 806/3265/17 (Пз/9901/2/18) викладені такі правові висновки.
Норми Закону №5492-VI на відміну від норм Положення №2503-XII (теж діючого на момент виникнення правовідносин) не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім'я та по-батькові та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог статті 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було "встановлене законом") не було "необхідним у демократичному суспільстві" у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя, у контексті неможливості реалізації права на власне ім'я, що становить порушення ст. 8 Конвенції.
Перелік підстав, які становлять легітимну мету обмежень прав і свобод особи, є вичерпним. Свобода розсуду держав щодо встановлення обмежень є вузькою. Проте, слід оцінити, чи передбачене законом таке обмеження, чи відповідає обмеження "нагальній суспільній потребі", тобто чи є воно необхідним у демократичному суспільстві і чи відповідає воно легітимній меті (див., наприклад, рішення ЄСПЛ у справі "Svyato-Mykhaylivska Parafiya v. Ukraine" від 14 червня 2007 року). Установленість обмежень законом передбачає чіткість і доступність закону, що встановлює такі обмеження. Кожна людина повинна мати відповідне уявлення про норми, які можуть бути застосовані щодо її відповідного права. Вимога чіткого закону, який передбачає обмеження права, має ту саму мету - кожна людина повинна мати можливість передбачити наслідки своєї поведінки. Рівень чіткості, який вимагається від національного законодавства, яке в будь-якому разі не може передбачати усі можливі випадки, багато в чому залежить від змісту відповідного акта, сфери, яку він регулює, чисельність й статусу тих, кому він адресований (див. рішення ЄСПЛ у справі "GropperaAG and Others v. Switzerland" від 28 березня 1990 року).
Тобто, будь-яке обмеження прав і свобод особи повинно бути чітким та законодавчо визначеним, однак у даному випадку таке обмеження, як неможливість отримання паспорта у формі книжечки, законодавством не передбачено.
Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.
За зазначеними підставами Велика Палата Верховного Суду вказала на протиправність дій територіального органу ДМС з відмови у видачі особі паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт № 2503-ХІІ.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що законодавець, приймаючи Закон №1474-VIII, яким внесено зміни до Закону №5492-VI, не дотримав вимог, за якими такі зміни повинні бути зрозумілими і виконуваними, не мати подвійного тлумачення, не звужувати права громадян у спосіб, не передбачений Конституцією України та не допускати жодної дискримінації у залежності від часу виникнення правовідносин з отриманням паспорта громадянина України, на якій діяло два нормативних акта: Положення про паспорт №2503-XII і Постанова №302, відповідно до яких особи, які раніше отримали паспорт, не зобов'язані звертатися за його обміном, при досягненні відповідного віку органи УДМС проводять вклеювання фотографії, тоді як особи, які змінили прізвище, чи у яких відбулися інші зміни персональних даних, зобов'язані отримувати новий паспорт у формі ID -картки, який має обмежувальний термін 10 років (частина 3 статті 21 Закону №5492-VI), до якого вноситься більше персональних даних та який має унікальний номер запису у Реєстрі. При цьому, у жодному законі не зазначено, з якою метою встановлені такі обмеження, і чи є вони необхідними у демократичному суспільстві. Оскільки дії Відділу УДМС розглядаються як дії держави в цілому, і такі дії порушують основоположні права громадян, то вони визнаються протиправними.
Разом з тим, відповідно до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Згідно статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі-Конвенція), ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, та відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства.
Стаття 8 Конвенції передбачає, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Будь-яке втручання у право особи на повагу до її приватного та сімейного життя становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо воно не здійснювалося "згідно із законом", не переслідувало легітимну ціль або цілі згідно з пунктом 2 та було "необхідним у демократичному суспільстві" у тому сенсі, що воно було пропорційним цілям, які мали бути досягнуті (див. рішення ЄСПЛ у справі "Ельсхольц проти Німеччини" (Elsholz v. Germany), заява № 25735/94, п. 45, ECHR 2000-VIII).
Статтею 8 Конвенції про захист осіб у зв'язку з автоматизованою обробкою персональних даних, визначено, що: "Будь-якій особі надається можливість: a) з'ясувати існування файлу персональних даних для автоматизованої обробки, його головні цілі, а також особу та постійне місце проживання чи головне місце роботи контролера файлу; б) отримувати через обґрунтовані періоди та без надмірної затримки або витрат підтвердження або спростування факту зберігання персональних даних, що її стосуються, у файлі даних для автоматизованої обробки, а також отримувати такі дані в доступній для розуміння формі; c) вимагати у відповідних випадках виправлення або знищення таких даних, якщо вони оброблялися всупереч положенням внутрішнього законодавства, що запроваджують основоположні принципи, визначені у ст. 5 і 6 цієї Конвенції".
Згідно практики ЄСПЛ, першою умовою виправданості втручання у права, гарантоване статтею 8 Конвенції, є те, що воно має бути передбачене законом, причому тлумачення терміну "закон" є автономним, та до якості "закону" ставляться певні вимоги (див. рішення ЄСПЛ у справі "Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства" (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom) від 13 липня 1995 року, заява № 18139/91, п.37) Під терміном "закон" … слід розуміти як норми, встановлені писаним правом, так і правила, що сформувалися у прецедентному праві. Закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам "доступності" та "передбачуваності".
Таким чином, суд апеляційної інстанції зазначає, що позбавлення особи можливості отримання паспорта у формі книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.
Так згідно матеріалів справи, а саме листа №Г-150/6/6802-20/6825.32/159-20 від 30.09.2020 відповідач повідомив, що постановою Кабінету Міністрів України від 03.04.2019 № 398 "Про внесення змін до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 № 302" (набрала чинність 07.06.2019), до постанови Кабінету Міністрів України від 25.05.2015 № 302 внесено зміни, якими передбачається, що Державна міграційна служба до законодавчого врегулювання питання завершення оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснює оформлення та видачу таких паспортів у порядку, встановленому Міністерством внутрішніх справ, громадянам України, щодо яких прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов'язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року. У зв'язку з відсутністю відповідного рішення суду відсутні правові підстави для оформлення та видачі паспорта громадянина України у формі книжечки. Крім того на момент звернення з заявою про видачу паспорта громадянина України, особа не досягла 16- річного віку.
Так, Постановою Кабінету Міністрів України від 03.04.2019 №398 внесено зміни до пункту 3 постанови №302 та доповнено абзацом такого змісту: "Державна міграційна служба до законодавчого врегулювання питання завершення оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснює оформлення та видачу таких паспортів у порядку, встановленому Міністерством внутрішніх справ, громадянам України, щодо яких прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов'язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року".
Наказом Міністерства внутрішніх справ України №456 від 06 червня 2019 року, затверджено Тимчасовий порядок оформлення і видачі паспорта громадянина України (далі - Тимчасовий порядок №456), який визначає порядок подання документів, їх розгляду і прийняття рішення про оформлення та видачу паспорта громадянина України зразка 1994 року особі, щодо якої прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов'язання ДМС оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року, засвідчене в установленому законодавством порядку.
Відповідно до пункту 2 Тимчасового порядку №456 паспорт оформлюється з використанням бланка паспорта громадянина України зразка, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 червня 1994 року №353 "Про затвердження зразка бланка паспорта громадянина України".
Пунктом 3 Тимчасового порядку №456 встановлено, що оформлення і видачу паспорта здійснюють територіальні підрозділи Державної міграційної служби України: 1)особі, яка досягла 16-річного віку, - на підставі заяви про видачу паспорта громадянина України за зразком, наведеним у додатку 1 до цього Тимчасового порядку, поданої нею особисто; 2)особі, яка досягла 16-річного віку та яка визнана судом обмежено дієздатною або недієздатною, - на підставі заяви одного з батьків (усиновлювачів), опікунів, піклувальників або інших законних представників (далі - законні представники).
Разом із тим, частиною 2 статті 21 Закону №5492-VI чітко встановлено, що кожен громадянин України, який досяг 14-річного віку, зобов'язаний отримати паспорт громадянина України.
Оформлення, видача, обмін паспорта громадянина України, його пересилання, вилучення, повернення державі та знищення здійснюються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Порядком №302 також визначено, що кожен громадянин України, який досяг 14-річного віку, зобов'язаний отримати паспорт (пункт 3).
Таким чином, положення Тимчасового порядку №456 щодо оформлення та видачі паспорта громадянина України особам, що досягли 16-річного віку, не відповідають ані Закону №5492-VI, ані Порядку №302, тому в силу частини 3 статті 7 КАС України, яка передбачає, що у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України, суд не застосовує положення Тимчасового порядку №456 щодо оформлення паспорту зразка 1994 року особам тільки після досягнення 16-річного віку.
Отже, доводи міграційного органу викладені у листі відповіді №Г-150/6/6802-20/6825.32/159-20 від 30.09.2020 та відзиві на апеляційну скаргу, що на момент звернення до міграційного органу для оформлення паспорта громадянина України неповнолітня не досягла 16-річного віку, є безпідставними, оскільки подання документів для отримання паспорту відповідає п.14 Порядку №302, яким визначено вимоги до заяви-анкети, та п.7 Порядку №302, відповідно до якого оформлення паспорта здійснюються особі, яка досягла 14-річного віку, - на підставі заяви-анкети, поданої нею особисто.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27.05.2020 у справі 819/2190/17 та від 24.09.2020 у справі № 340/2618/19 та у постанові Сьомого апеляційного адміністративного суду від 03.07.2020 у справі № 120/72/20-а (ухвала ВС про відмову у відкритті касаційного провадження від 28.07.2020).
Крім того, в контексті правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених в постанові від 19 вересня 2018 року в зразковій справі 806/3265/17 (Пз/9901/2/18), щодо наявності у громадянина України права на отримання паспорту у формі книжечки суд вказує, що кожен громадянин України, який досяг 14-річного віку, має право на отримання паспорту громадянина України зразка 1994 року.
Посилання суду першої інстанції на постанову Верховного Суду від 24.09.2020 у справі № 340/2618/19, є помилковими, оскільки у вказаній справі правовідносини не є ідентичними справі що розглядається.
За вказаних обставин, колегія суддів не вбачає відсутності у відповідача можливості видачі позивачу паспорта громадянина України у формі книжечки.
Колегією суддів встановлено, що права та законні інтереси неповнолітньої ОСОБА_2 порушені відповідачем, оскільки наявними у матеріалах справи допустимими доказами підтверджені протиправні дії відповідача, що полягають у відмові в оформленні паспорту громадянина України у формі книжечки відповідно до положень чинного законодавства.
При цьому, колегією суддів враховується, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про те, що за встановлених обставин цієї справи та правового регулювання відносин, з яких виник цей спір, а також з урахуванням правового висновку Великої Палати Верховного Суду у справі №806/3265/17, що належним способом захисту, необхідним для поновлення прав позивача, є визнання протиправною бездіяльності відповідача у видачі ОСОБА_2 паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ та зобов'язання відповідача оформити та видати ОСОБА_2 , паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-XII.
Щодо позовних вимог стосовно порядку/способу ведення відповідачами паспортного обліку, за раніше встановленими формами виключно за ім'ям, прізвищем, по батькові, без внесення інформації про них до Державного реєстру, то такі задоволенню не підлягають, оскільки оформлення паспорта у формі, визначеній Положенням про паспорт, не передбачає внесення персональних даних особи до Єдиного державного демографічного реєстру.
Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно зі ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Згідно ч. 6 ст. 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Частиною 1 ст. 139 КАС України вказано, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи, що суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову на користь позивача, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягає стягненню 1262, 00 грн. судових витрат понесених позивачем у зв'язку із сплатою судового збору за подання апеляційної скарги, відповідно до квитанції 0.0.2095396738.1 від 20.04.2021.
Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.6 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому відповідно до п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу судове рішення за результатами її розгляду судом апеляційної інстанції в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 20 лютого 2021 року в частині відмови у позові ОСОБА_1 про визнання неправомірними дій Полонського районного сектору управління Державної міграційної служби України у Хмельницькій області та зобов'язання вчинити певні дії,- скасувати.
Прийняти в цій частині нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 задовольнити.
Визнати протиправними дії Полонського районного сектору управління Державної міграційної служби України у Хмельницькій області щодо не оформлення паспорта у формі книжечки неповнолітній ОСОБА_2 відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України №2503-ХІІ від 26 червня 1992 року.
Зобов'язати Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області оформити та видати неповнолітній ОСОБА_2 паспорт громадянина України у формі книжечки без застосування засобів Єдиного державного демографічного реєстру відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України №2503-ХІІ від 26 червня 1992 року.
В решті рішення залишити без змін.
Присудити на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області (код ЄДРПОУ 37864148, вул. М. Грушевського, 87, м. Хмельницький, 29013) понесені судові витрати у зв'язку із сплатою судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 1262, 00 грн (тисячу двісті шістдесят дві гривні).
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Постанова суду складена в повному обсязі 27 травня 2021 року.
Головуючий Франовська К.С.
Судді Матохнюк Д.Б. Боровицький О. А.