Справа № 240/22447/20
Головуючий у 1-й інстанції: Нагірняк М.Ф.
Суддя-доповідач: Сапальова Т.В.
27 травня 2021 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Сапальової Т.В.
суддів: Смілянця Е. С. Капустинського М.М.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 22 січня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
у грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 22.01.2021 року позовну заяву повернуто позивачу.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. В апеляційній скарзі скаржник зазначив, що строки звернення до суду ним не були порушені, а всі наявні у нього докази були подані до суду першої інстанції, а тому, на думку позивача, вимоги ухвали про залишення апеляційної скарги без руху ним були виконані.
Виходячи з приписів п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 311 КАС України, вищезазначена апеляційна скарга розглядається в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідь судді-доповідача стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом апеляційної інстанції, дослідивши матеріали справи, перевіривши і обговоривши доводи апеляційної скарги, правильність правової оцінки обставин справи та застосування судом першої інстанції норм права, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити.
Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надав суду доказів подання при звільненні заяви (рапорту) про виплату грошової компенсації за невикористані відпустки щодо сум, які належали до виплати при звільненні позивача зі служби. Відсутність таких доказів позбавляє суд вирішити питання про наявність чи відсутність в діях відповідача протиправної бездіяльності щодо ненарахування позивачу спірної компенсації. Також суд першої інстанції зазначив, що позивачем до уточненої позовної заяви не долучено клопотання про поновлення строків для подання позову.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Статтею 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити дії.
Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За статтею 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Таким правом користуються й особи, в інтересах яких подано позовну заяву, за винятком тих, які не мають адміністративної процесуальної дієздатності.
Суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
У частині п'ятій статті 160 КАС України визначено обов'язкові складові, які повинна містити позовна заява, зокрема:
4) зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів;
5) виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.
У статті 161 КАС України визначено перелік документів, що додаються до позовної заяви.
Відповідно до частини четвертої цієї статті, позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази - позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
У разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску (частина шоста статті 161 КАС України).
Згідно з частиною першою статті 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (частина п'ята статті 122 КАС України).
Відповідно до частин першої, другої статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. Одночасно протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
За пунктом 1 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Залишаючи без руху позовну заяву ОСОБА_1 , суд першої інстанції вказав на ряд її недоліків, які необхідно було усунути. Оскільки усі визначені в ухвалі недоліки позивач не усунув, то ухвалою від 22 січня 2021 року Житомирський окружний адміністративний суд повернув позовну заяву.
Так, в ухвалі про повернення позовної заяви зазначено, що позивач не надав суду доказів подання при звільненні заяви (рапорту) про виплату грошової компенсації за невикористані відпустки щодо сум, які належали до виплати при звільненні позивача зі служби. Відсутність таких доказів позбавила суд вирішити питання про наявність чи відсутність в діях відповідача протиправної бездіяльності щодо ненарахування позивачу спірної компенсації. Долучений до уточненого позову наказ військової частини НОМЕР_2 , в якій проходив службу позивач, не містить підстав для нарахування військовою частиною НОМЕР_1 та виплати позивачу грошової компенсації за невикористані відпустки.
Як встановлено судом апеляційної інстанції, в адміністративному позові (уточненому) позивачем зазначено, що нормативно-правовими актами не передбачено обов'язку військовослужбовцям при звільнення подавати рапорт про виплату грошової компенсації за невикористані відпустки та виплати індексації.
Відповідно до вимог адміністративного позову (уточнений), позивач просить: визнати протиправними дії військової частини щодо проведення виплати позивачу грошової компенсації за не використані дні щорічної додаткової оплачуваної відпустки та індексації після дня його звільнення; зобов'язати військову частину нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки повного розрахунку при звільненні за період з 27.08.2018 по 23.11.2020 включно.
Отже позивач сформулював позовні вимоги зі змістом, який узгоджується із способами захисту, визначеними у статті 5 КАС України, одним з яких є визнання протиправними дій суб'єкта владних повноважень і зобов'язання вчинити дії. Натомість вимога суду першої інстанції до позивача надати докази подання при звільненні заяви (рапорту) про виплату грошової компенсації за невикористані відпустки щодо сум, які належали до виплати при звільненні позивача зі служби, за вказаного формулювання позовних вимог, не впливає на вирішення питання про наявність підстав для відкриття провадження у цій справі.
Крім того, у пункті 3 частини першої статті 160 КАС України вказано, що у позовній заяві зазначається обґрунтований розрахунок суми, що стягується, - якщо у позовній заяві містяться вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної оскаржуваним рішенням, діями, бездіяльністю суб'єкта владних повноважень. Проте відповідач не просив стягнути конкретну суму з відповідача і не заявляв вимоги про відшкодування шкоди.
Водночас визначені у позовній заяві вимоги зобов'язального характеру не вимагають наявності у позові посилань на обставини з наданням відповідних доказів стосовно конкретного розміру посадового (місячного) окладу (тарифної ставки), установленого позивачеві на момент нарахування компенсаційних виплат, оскільки визначення належної позивачеві сумі компенсації у разі задоволення позову віднесено до повноважень відповідача і на стадії відкриття провадження у справі ці обставини не впливають на можливість суду встановити наявність у ОСОБА_1 права на судовий захист, як і на обрання судом того способу захисту порушених прав позивача, про який просить останній: зобов'язати відповідача нарахувати і виплатити відповідну суму компенсації, визначену відповідачем.
З огляду на вказане, суд першої інстанції необґрунтовано залишив позовну заяву без руху і повернув її у подальшому, через невиконання приписів пунктів 4, 5 частини п'ятої статті 160 КАС України.
Так, згідно частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відтак саме відповідач повинен доводити, що здійснив відповідні виплати позивачеві вчасно та з дотриманням законодавчо встановлених строків, а позиція суб'єкта владних повноважень щодо правомірності своєї бездіяльності чи дій може бути викладена у відзиві на позовну заяву, який подається після відкриття провадження у справі разом із необхідними, на думку відповідача, доказами (частина третя статті 79 КАС України).
Покладення обов'язку доказування на позивача - фізичну особу не допускається і встановлення відповідних вимог в ухвалі про залишення позовної заяви без руху, внаслідок невиконання якої позов було повернуто, свідчить про порушення судом вимог частини другої статті 77 КАС України.
Особливості оцінки судом доказів визначені у статтях 210, 211 КАС України. Тобто лише після відкриття провадження у справі і дослідження усіх поданих сторонами доказів, свобода у поданні яких є складовою принципу змагальності сторін, суд з'ясовує чи підтверджується позиція позивача належними, допустимими, достовірними і достатніми доказами (статті 73 - 76 КАС України). Відтак, суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про те, що позивач не надав відповідних доказів, які б відповідали вимогам статей 73 - 76 КАС України.
Так, слід зазначити, що на виконання вимог пункту 8 частини п'ятої статті 160 КАС України, частини четвертої статті 161 КАС України позивач послався і додав до позовної заяви ті докази, які вважав достатніми і які були у нього наявні, що узгоджується із положеннями частини першої статті 9 КАС України щодо здійснення судочинства на засадах змагальності сторін і свободи у наданні ними своїх доказів, а також у доведенні перед судом їх переконливості. Водночас суд на виконання принципу офіційного з'ясування обставин справи має право вживати визначених законом заходів, необхідних для з'ясування усіх обставин справи, у тому числі щодо виявлення і витребування доказів з власної ініціативи (частина четверта статті 9 КАС України).
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - «ЄСПЛ») пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - «Конвенція») містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів якого є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права (рішення ЄСПЛ від 4 грудня 1995 року у справі «Bellet v. France»).
Водночас ЄСПЛ неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене пунктом 1 статті 6 Конвенції, не є абсолютним і може підлягати обмеженню; такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу потребує регулювання з боку держави. У цьому відношенні Високі Договірні Сторони користуються певними межами свободи розсуду, хоча остаточне рішення про те, чи було дотримано вимог Конвенції, має виносити суд. Суд повинен переконатися, що застосовані обмеження не звужують чи не зменшують залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або до такої міри, що це вже спотворює саму суть цього права. Крім того, обмеження суперечитиме пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не ставить законної мети і якщо не забезпечено відповідного пропорційного співвідношення між застосованими засобами та поставленою метою (рішення ЄСПЛ від 18 лютого 1999 року у справі «Уейт і Кеннеді проти Німеччини», пункт 43).
У рішеннях від 13 січня 2000 року у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» і від 28 жовтня 1998 року у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» Європейський суд з прав людини зазначив, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнано порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції.
З огляду на приписи частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» і частини другої статті 6 КАС України суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.
Повертаючи позовну заяву, суд також зазначив, що в уточненій позовній заяві позивач прямо зазначив, що про невиплату відповідачем індексації грошового забезпечення йому стало відомо ще з листа від 20.08.2018, а з даним позовом звернувся лише 29.12.2020 року, однак позивач не надав заяви про поновлення строку звернення до суду із зазначенням обставин, які заважали йому звернутися до суду вчасно після одержання розрахунку при звільненні, розмір якого не відповідав сумі, встановленій законом.
Суд апеляційної інстанції, дослідивши матеріали справи встановив, що позивач звернувся до суду з позовними вимогами про нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні за період з 27.08.2018 по 23.11.2020 включно, остаточний розрахунок відповідача з позивачем проведено 24.11.2020 (підтверджується банківськими виписками доданими до адміністративного позову), з позовом позивач звернувся у грудні 2020 року, тобто в межах строку звернення.
Суд першої інстанції не дослідив обставини щодо визначення дня повного розрахунку з позивачем, від якого слід рахувати строк звернення до суду з даним позовом, а також, колегія суддів звертає увагу на те, що судом не повністю досліджені та враховані обставини щодо визначення моменту, з якого позивачу стало відомо про порушення його прав.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку про повернення позовної заяви особі, яка її подала без врахування судом приписів статті 9 КАС України щодо принципів змагальності сторін та офіційного з'ясування обставин справи.
Оскільки оскаржувана ухвала суду першої інстанції про повернення позовної заяви, перешкоджає подальшому провадженню у справі, не відповідає вимогам законності й обґрунтованості та обмежує позивача у доступі до правосуддя, то її належить скасувати.
Відповідно до ч. 3 ст. 312 КАС України у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 320, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 22 січня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військова частина НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії скасувати.
Справу направити до Житомирського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий Сапальова Т.В.
Судді Смілянець Е. С. Капустинський М.М.