Справа № 240/18678/20
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Горовенко Анна Василівна
Суддя-доповідач - Ватаманюк Р.В.
26 травня 2021 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Ватаманюка Р.В.
суддів: Полотнянка Ю.П. Драчук Т. О. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 15 січня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі - відповідач) про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
І. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ
Позивач 27.10.2020 звернувся із позовом до Житомирського окружного адміністративного суду в якому просив:
- визнати протиправними дії, які полягають у відмові виплати пенсії, нарахованої з 01.09.2019, без обмежень її максимальним розміром, яка оформлена листами Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 13.08.2020 за вихідним номером 14416-13237/К-02/8-0600/20 та від 06.10.2020 за вихідним номером 17158-16918/К-02/8-0600/20;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснювати виплату пенсії за вислугу років, нарахованої з 01.09.2019, без обмежень її максимальним розміром, та виплатити різницю між отриманою та належною до сплати суми пенсії, починаючи з 01.09.2019 до дати винесення рішення суду;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з невиплатою в повній мірі нарахованої пенсії, починаючи з 01.09.2019 по дату винесення рішення суду.
ІІ. ЗМІСТ СУДОВОГО РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 15.01.2021 позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо виплати ОСОБА_1 з 01.09.2019 пенсії з обмеженням її максимального розміру.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.09.2019 без обмеження її максимальним розміром, з урахуванням раніше виплачених сум.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з невиплатою в повній мірі нарахованої пенсії, починаючи з 01.09.2019 по день фактичної виплати суми підвищення пенсії.
У задоволенні решти позовних вимог, а саме щодо періоду нарахування та виплати пенсії за вислугу років без обмеження її максимальним розміром з 01.09.2019 по дату винесення рішення суду - відмовлено.
Приймаючи оскаржуване рішення в частині задоволення позову суд першої інстанції виходив з того, що після прийняття Конституційним Судом України рішення №7-рп/2016 від 20.12.2016 обмеження розміру пенсії позивача 10 (десятьма) прожитковими мінімумами, встановленими для осіб, які втратили працездатність є неправомірним, а відповідач має здійснити виплату пенсії позивачу без обмеження її максимального розміру.
Враховуючи невиплату позивачу пенсії у встановленому розмірі, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивач має право на компенсацію втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати з 01.09.2019 по день фактичної виплати суми підвищення пенсії.
ІІІ. ДОВОДИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову повністю.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт вказав, що судом першої інстанції безпідставно не враховано те, що норми Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи від 08.07.2011 №3668 встановлюють, що обмеження максимальним розміром пенсії не застосовується до пенсій, які призначені до набрання чинності цим законом, тобто до 01.10.2011. Оскільки позивач є пенсіонером, перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Житомирській області та з 09.08.2012 отримує пенсію на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», то він не має права на виплату пенсії без обмеження максимальним розміром та, відповідно, і на компенсацію втрати частини доходів.
ІV. ВІДЗИВ НА АПЕЛЯЦІЙНУ СКАРГУ
Правом подати відзив на апеляційну скаргу позивач не скористався.
V. РУХ СПРАВИ У СУДІ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ
Ухвалою суду від 24.02.2021 апеляційну скаргу залишено без руху.
05.03.2021 до суду надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги.
Ухвалою суду від 11.03.2021 відкрито апеляційне провадження у справі.
Ухвалою суду від 12.04.2021 справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження на 19.05.2021.
Згідно з п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції прийняте у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, а в матеріалах справи достатньо доказів для прийняття законного і обґрунтованого рішення, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження на підставі п.3 ч.1 ст.311 КАС України.
VІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Житомирській області та з серпня 2012 року отримує пенсію відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", що сторонами не заперечується.
20.07.2020 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області із заявою в якій зазначав, що з 01.09.2019 йому здійснено перерахунок пенсії щомісячний розмір якої складає 16380 грн, однак, зазначений розмір пенсії мав би становити 27000 грн, тому просив повідомити про причини невиплати пенсії у повному обсязі.
Листом від 13.08.2020 №14416-13237/К-02/8-0600/20 Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повідомило позивачу, що з 01.09.2019 йому здійснено перерахунок пенсії за вислугу років розмір якої становить (з 01.07.2020) - 27034,48 грн. Однак, відповідно до ч.7 статті 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тому загальний розмір пенсії до виплати з 01.01.2020 становить 16380 грн та з 01.07.2020 становить 17120 грн.
07.09.2020 позивач звернувся до відповідача із заявою, у якій вказував, що відповідно до рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини 7 статті 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 №2262-ХІІ щодо встановлення максимального розміру пенсії, а тому просив повідомити причини невиплати пенсії у повному розмірі та нарахувати недоотриману пенсію за весь період.
Головне управління Пенсійного фонду України у Житомирській області листом від 06.10.2020 №17158-16918/К-02/8-0600/20 повідомило позивачу, що інформація на вказане звернення вже надана у листі від 13.08.2020 №14416-13237/К-02/8-0600/20.
Вважаючи протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, позивач звернувся до суду з даним позовом.
VІІ. ПОЗИЦІЯ СЬОМОГО АПЕЛЯЦІЙНОГО АДМІНІСТРАТИВНОГО СУДУ
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
На підставі вказаної норми апеляційний суд не надає правової оцінки рішенню суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову.
Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції в частині задоволення позову за такими доводами.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Частиною 1 ст. 1 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 № 2262-ХІІ (далі - Закон № 2262-ХІІ) визначено, що особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років. Військовослужбовці, особи, які мають право на пенсію за цим Законом, які стали особами з інвалідністю за умов, передбачених цим Законом, набувають право на пенсію по інвалідності.
Згідно з ч.1 ст.43 Закону №2262-ХІІ пенсії, які призначаються відповідно до цього Закону особам із числа військовослужбовців строкової служби та членам їх сімей, обчислюються за встановленими нормами у процентах до середньомісячного заробітку, який одержували військовослужбовці до призову на строкову військову службу чи після звільнення з військової служби до звернення за пенсією, або до середньомісячного грошового забезпечення, одержуваного військовослужбовцями в період проходження військової служби за контрактом. При цьому середньомісячний заробіток (грошове забезпечення) для обчислення їм пенсій визначається в порядку, встановленому Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Відповідно до ч.7 ст.43 Закону №2262-ХІІ максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, по 31 грудня 2017 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.
Згідно матеріалів справи позивачу встановлено основний розмір пенсії (з надбавками підвищення учаснику бойових дій, цільова грошова допомога учаснику бойових дій) станом на 01.07.2020 в сумі 27034,48 грн, однак пенсія виплачувалась з 01.01.2020 у розмірі 16380,00 грн, а з 01.07.2020 у розмірі 17120,00 грн, тобто з врахуванням обмеження максимального розміру.
Разом з тим, ч.7 ст.43 Закон №2262-ХІІ згідно з рішенням Конституційного Суду України №7-рп/2016 від 20.12.2016 визнана неконституційною. Конституційний Суд України зазначив, що обмеження максимального розміру пенсії та призупинення виплати призначеної пенсії особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом №2262-ХІІ, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п'ятою статті 17 Конституції України, які зобов'язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.
У резолютивній частині Рішення Конституційний Суд України зазначив: визнати такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 №2262-ХІІ зі змінами, а саме:
- частини сьомої статті 43, згідно з якими максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність; тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10 740 гривень.
Відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" №1774-VIII, який прийнято 06.12.2016 та вперше опубліковано в газеті "Голос України" 27.12.2016 та набрав чинності відповідно до прикінцевих положень з 01.01.2017, у частині сьомій статті 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" слова і цифри "у період з 01.01.2016 по 31.12.2016" замінено словами і цифрами "по 31.12.2017".
Таким чином, зі змісту внесених змін Законом України № 1774-VIII, з урахуванням рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2016 від 20.12.2016, слідує, що у Законі України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" відсутня частина сьома статті 43, а внесені до неї зміни, що полягають у зміні слів і цифр є нереалізованими.
Аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 03.10.2018 у справі №127/4267/17, від 16.10.2018 у справі №522/16882/17, від 31.01.2019 у справі №638/6363/17, від 15.04.2019 у справі №127/4270/17, від 15.04.2019 у справі №522/16973/17 та від 21.11.2019 у справі №295/2039/17.
В подальшому аналогічна правова позиція застосована Верховним Судом у постанові від 31.03.2021 у справі № 815/3000/17. При цьому Суд вказав, що не знаходить підстав для відступу від цього правового висновку.
Відповідно до ст.91 Закону України "Про Конституційний Суд України" закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Отже, ч.7 ст. 43 Закону №2262-ХІІ втратила чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України вищевказаного рішення, тобто з 20.12.2016.
Таким чином, судом першої інстанції вірно вказано, що після прийняття Конституційним Судом України рішення №7-рп/2016 від 20.12.2016 обмеження розміру пенсії позивача 10 (десятьма) прожитковими мінімумами, встановленими для осіб, які втратили працездатність є неправомірним, а відповідач має здійснити виплату пенсії позивачу без обмеження її максимального розміру.
Колегія суддів відхиляє посилання відповідача в обґрунтування правомірності обмеження максимальним розміром пенсії позивача, на той факт, що норми Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 08.07.2011 № 3668-VI є чинними та скасовані не були, оскільки саме на підставі вказаного Закону були внесені зміни до ст. 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" та фактично є ідентичними останньому.
При цьому, сам факт визнання Конституційним Судом України такого обмеження розміру пенсії таким, що не відповідає ст. 17 Конституції України, свідчить про протиправність застосування аналогічних положень Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" при виплаті пенсії позивачу.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що норми ч. 5 ст. 17 Конституції України щодо забезпечення державою соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей є пріоритетними та мають безумовний характер. Тобто, заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту вказаної категорії осіб, у зв'язку, зокрема, з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами не можуть бути скасовані чи звужені.
Отже, зміст та обсяг досягнутих соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства чи шляхом ігнорування рішень Конституційного Суду України та конституційних прав.
За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що порушені права позивача підлягають судовому захисту шляхом визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо виплати ОСОБА_1 з 01.09.2019 пенсії з обмеженням її максимального розміру та зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату пенсії позивача з 01.09.2019 без обмеження її максимальним розміром, з урахуванням раніше виплачених сум.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з невиплатою в повній мірі нарахованої пенсії, починаючи з 01.09.2019 по дату винесення рішення суду, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст.1, 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 №2050-III (далі - Закон №2050-ІІІ) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Згідно зі ст.3 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Отже, компенсація обчислюється як добуток "нарахованого, але не виплаченого грошового доходу" за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 вказаного Закону №2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми особі попередньо нараховані, але не виплачені.
Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду України від 11.07.2017 № 21-2003а16, Верховного Суду від 22.06.2018 у справі № 810/1092/17, від 13.01.2020 у справі № 803/203/17, від 15.10.2020 у справі №240/11882/19 та вірно врахована судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення.
Враховуючи невиплату позивачу пенсії у встановленому розмірі, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач має право на компенсацію втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати з 01.09.2019 по день фактичної виплати суми підвищення пенсії.
VІІІ. ВИСНОВОК ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ
На підставі викладеного та приймаючи до уваги, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку, та прийняв законне і обґрунтоване рішення, висновки суду відповідають обставинам справи, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно ч. 6 ст. 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Враховуючи відсутність підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції, то підстав для зміни розподілу судових витрат немає.
Відповідно до ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 15 січня 2021 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили відповідно до ст. 325 КАС України та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий Ватаманюк Р.В.
Судді Полотнянко Ю.П. Драчук Т. О.