Справа № 640/12638/19 Головуючий у 1-й інстанції: Качур І.А.
Суддя-доповідач: Василенко Я.М.
26 травня 2021 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Василенка Я.М.,
суддів Ганечко О.М., Кузьменка В.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві (правонаступник Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві) на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.12.2020 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправною та скасування вимоги, -
ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив:
- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві № Ф-45896-17 від 16.05.2019;
- зобов'язати Головне управління Державної фіскальної служби у м. Києві виключити з інтегрованої облікової картки позивача відомості щодо наявності заборгованості з єдиного соціального внеску у розмірі 6 395, 27 грн.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.12.2020 позов задоволено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням Головне управління Державної податкової служби у м. Києві (правонаступник Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві) звернулось із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що Головним управлінням ДФС у м. Києві сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-45896-17 від 16.05.2019, відповідно до якої позивача повідомлено, що станом на 30.04.2019 за позивачем обліковується заборгованість зі сплати єдиного внеску в сумі 9 149, 45 грн., з яких недоїмка становить 9 149, 45 грн.
Не погодившись з вказаною вимогою позивач звернувся з скаргою до ДФС України.
Листом № 30018/6/99-99-11-05-02-25 від 01.07.2019 ДФС України повідомило позивача, що оскаржувана вимога сформована на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника, згідно яких сума заборгованості позивача станом на 30.04.2019 становить 9 149, 45 грн. Відтак, скарга позивача залишена без задоволення.
Вважаючи вказану вимогу протиправною та такою, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду першої інстанції з даним позовом.
Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що Головним управлінням ДФС у м. Києві безпідставно нараховано заборгованість позивачу як фізичній особі-підприємцю або особі, яка здійснює незалежну професійну діяльність, оскільки позивач з 14.07.2014 припинив підприємницьку діяльність, а здійснення незалежної професійної діяльності розпочато позивачем лише 05.04.2018, при цьому заборгованість обліковується з 31.12.2015.
Апелянт у своїй скарзі зазначає, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, порушено норми матеріального та процесуального права. Зокрема у доводах апеляційної скарги скаржник зазначає, що оскаржувана вимога № Ф-45896-17 від 16.05.2019 сформована контролюючим органом правомірно, оскільки за даними інтегрованої картки ОСОБА_1 заборгованість зі сплати єдиного внеску на загальну суму 9 149, 45 грн. сплачена не була.
Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, враховуючи наступне.
Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Податковим кодексом України (далі - ПК України) та Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI).
Відповідно до п. 2 ст. 1 Закону № 2464 єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (надалі - єдиний внесок/ЄВ) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно із п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464 платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Права та обов'язки платника єдиного внеску визначені ст. 6 Закону № 2464, у п. 1, п. 2, п. 4, п. 11 та п. 12 ч. 2 якої зазначено, що платник єдиного внеску зобов'язаний, зокрема (але не виключно):
- своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок;
- вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством;
- подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування. У разі надсилання звітності поштою вона вважається поданою в день отримання відділенням поштового зв'язку від платника єдиного внеску поштового відправлення із звітністю;
- у випадках, передбачених цим Законом і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, стати на облік в податковому органі як платник єдиного внеску;
- виконувати інші вимоги, передбачені цим Законом.
Обов'язки, передбачені ч. 2 цієї статті, поширюються на платників, зазначених у п.п. 1, 4, 5, 51 та 16 ч.1 ст. 4 цього Закону (ч. 3 ст. 6 Закону № 2464).
При цьому, за вимогами ч. 1 ст. 5 Закону № 2464 облік осіб, зазначених у п.п. 1, 4, 5 та 51 ч. 1 ст. 4 цього Закону, ведеться в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування, а щодо застрахованих осіб, які є учасниками накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування (далі - учасниками накопичувальної пенсійної системи), - з національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, та Пенсійним фондом.
Взяття на облік осіб, зазначених у п.п. 1, 4, 5 та 51 ч. 1 ст. 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників.
Зняття з обліку платників єдиного внеску, зазначених в абзацах другому, п'ятому та сьомому п. 1 та п. 4 ч. 1 ст. 4 цього Закону, здійснюється органами доходів і зборів на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, платників єдиного внеску - фізичних осіб - підприємців, - на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, після проведення передбачених законодавством перевірок платників та проведення остаточного розрахунку.
Відповідно до ч. 2 та ч. 3 ст. 5 Закону № 2464 взяття на облік платників єдиного внеску, зазначених у п.п. 4, 5, 51, 15 та 16 ч. 1 ст. 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів з внесенням відповідних відомостей до реєстру застрахованих осіб. Платникам єдиного внеску, зазначеним у п.п. 1, 4, 5, 51 та 15 ч. 1 ст. 4 цього Закону, на яких не поширюється дія Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики, за погодженням з Пенсійним фондом безоплатно надсилається повідомлення про взяття їх на облік.
Поряд із цим п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464 передбачається, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у п.п. 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 51 ч. 1 ст. 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Єдиний внесок нараховується на суми, зазначені в частинах першій і другій цієї статті, незалежно від джерел їх фінансування, форми, порядку, місця виплати та використання, а також від того, чи виплачені такі суми фактично після їх нарахування до сплати (ч. 5 ст. 7 Закону № 2464).
Тобто, починаючи з 01.01.2017 фізичні особи-підприємці, які перебувають на загальній системі оподаткування, зобов'язані нараховувати єдиний внесок на суму доходу/прибутку, отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. Згідно із цим ст. 7 Закону № 2464 покладає обов'язок визначати базу нарахування єдиного внеску саме на фізичну особу-підприємця. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 440/2149/19.
В зазначеній справі Верховний Суд сформулював правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Водночас, згідно із ч. 2 та ч. 3 ст. 9 Закону № 2464 обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Обчислення єдиного внеску за минулі періоди, крім випадків сплати єдиного внеску згідно з ч. 5 ст. 10 цього Закону, здійснюється виходячи з розміру єдиного внеску, що діяв на день нарахування (обчислення, визначення) заробітної плати (доходу), на яку відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок (ч. 4 ст. 9 Закону № 2464).
За вимогами ч. 8 ст. 9 Закону № 2464 платники єдиного внеску, зазначені у п.п. 4, 5 та 51 ч. 1 ст. 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
У разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом (ч.11 ст. 9 Закону № 2464).
Крім того, відповідно до ч.ч. 2-4 ст. 25 Закону № 2464 у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів. Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.
Недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464).
Також, процедуру нарахування і сплати єдиного внеску страхувальниками, визначеними Законом № 2464, нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначає Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затверджена наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449 (надалі - Інструкція № 449).
Розділом VI Інструкції № 449 визначений порядок стягнення заборгованості з платників, у п.1 якого викладено, що до платників, які не виконали визначені Законом обов'язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.
За вимогами п. 2 розділу VI Інструкції № 449 у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції. Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.
Відповідно до п. 3 розділу VI Інструкції № 449 органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо:
- дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів;
- платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску;
- платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається): платникам, зазначеним у пп. 3, 4, 6 п. 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).
При цьому, вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) є виконавчим документом.
Таким чином, аналіз викладених норм свідчить про те, що фізичні особи-підприємці, які відповідно до Закону № 2464 є платниками єдиного внеску, зобов'язані самостійно нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. У разі невиконання ФОП-платником єдиного внеску обов'язку щодо своєчасності сплати єдиного внеску контролюючим органом до таких платників застосовуються заходи впливу та стягнення. Зокрема, орган доходів із зборів наділений повноваженнями у відношенні такого платника сформувати та надіслати (вручити) вимогу про сплату боргу з моменту виникнення, зростання або частково зменшення суми недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій), яка є обов'язковою до виконання. При цьому, вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи податкового органу платника у випадку, якщо такий платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску, згідно із чим облікові дані з інформаційної системи органу доходів і зборів є такою ж самостійною підставою для формування вимог, як і акти перевірки чи податкова звітність.
Однак, першочергове значення для вирішення питання щодо наявності обов'язку сплати єдиного внеску та щодо правомірності стягнення, у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків, має визначення наявності у особи статусу фізичної особи-підприємця.
Так, Господарський кодекс України (у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин/надалі - ГК України) встановлює відповідно до Конституції України правові основи господарської діяльності (господарювання), яка базується на різноманітності суб'єктів господарювання різних форм власності. Цей Кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання (ст.1 ГК України).
За вимогами ч.1 та п. 2 ч. 2 ст. 55 ГК України суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. Суб'єктами господарювання є громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.
Крім того, відповідно до ч. 1 та ч. 6 ст. 128 ГК України громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до ст. 58 цього Кодексу.
При цьому, у ч. 1 ст. 58 та ст. 59 ГК України викладено, що суб'єкт господарювання підлягає державній реєстрації як юридична особа чи фізична особа-підприємець у порядку, визначеному законом, а також відповідно до закону здійснюється припинення суб'єкта господарювання.
Водночас, з метою встановлення наявності такого статусу у відповідних осіб суд враховує вимоги Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» від 15.05.2003 № 755-IV (далі - Закон № 755), який регулює відносини, що виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, їхньої символіки (у випадках, передбачених законом), громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб-підприємців.
Згідно з п. 7 ч. 1 ст. 1 Закону № 755 Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (надалі - Єдиний державний реєстр) - єдина державна інформаційна система, що забезпечує збирання, накопичення, обробку, захист, облік та надання інформації про юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадські формування, що не мають статусу юридичної особи.
Відповідно до ч. 3 та ч. 4 ст. 13 Закону № 755 відомості з Єдиного державного реєстру про державну реєстрацію створення юридичної особи та її відокремленого підрозділу, відокремленого підрозділу іноземної неурядової організації, представництва, філії іноземної благодійної організації, державну реєстрацію фізичної особи - підприємця, скасування державної реєстрації їх припинення є підставою для взяття їх на облік в органах державної статистики, державної фіскальної служби та/або вчинення інших дій відповідно до законодавства. Відомості з Єдиного державного реєстру про державну реєстрацію припинення юридичної особи та її відокремленого підрозділу, відокремленого підрозділу іноземної неурядової організації, представництва, філії іноземної благодійної організації, державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця є підставою для зняття їх з обліку в органах державної статистики, державної фіскальної служби, Пенсійного фонду України та/або вчинення інших дій відповідно до законодавства.
У п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону № 755 також зазначено, що державна реєстрація юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців (надалі - державна реєстрація) - офіційне визнання шляхом засвідчення державою факту створення або припинення юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, засвідчення факту наявності відповідного статусу громадського об'єднання, професійної спілки, її організації або об'єднання, політичної партії, організації роботодавців, об'єднань організацій роботодавців та їхньої символіки, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, зміни відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, про юридичну особу та фізичну особу - підприємця, а також проведення інших реєстраційних дій, передбачених цим Законом.
Відповідно до п.п.1, 2, 7-9 ч. 1 ст. 4 Закону № 755 державна реєстрація базується на таких основних принципах:
- обов'язковості державної реєстрації в Єдиному державному реєстрі;
- публічності державної реєстрації в Єдиному державному реєстрі та документів, що стали підставою для її проведення;
- об'єктивності, достовірності та повноти відомостей у Єдиному державному реєстрі;
- внесення відомостей до Єдиного державного реєстру виключно на підставі та відповідно до цього Закону;
- відкритості та доступності відомостей Єдиного державного реєстру.
Частиною 8 ст. 4 Закону № 755 встановлено, що фізична особа-підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.
Таким чином, державна реєстрація підприємницької діяльності фізичної особи та її припинення здійснюється виключно на підставі відповідних записів, внесених до Єдиного державного реєстру, відомості з якого, у свою чергу, є підставою для взяття їх на облік/зняття з обліку в органах державної податкової служби та/або вчинення інших дій відповідно до законодавства.
Як вірно було встановлено судом першої інстанції, згідно витягу Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець 27.11.2012 та взятий на облік у ДПІ у Куйбишевському районі м. Донецька ГУ Міндоходів у Донецькій області 28.11.2012.
В той же час, 14.07.2014 ОСОБА_1 припинив підприємницьку діяльність, що відповідає запису 22660060002072173 у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 14.07.2014.
Здійснення незалежної професійної діяльності розпочато позивачем 05.04.2018 відповідно до витягу Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та з 05.04.2018 позивач перебуває на обліку в ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДПС у м. Києві як самозайнята особа - адвокат.
Отже, враховуючи зазначене, а також у зв'язку із відсутністю доказів на підтвердження здійснення позивачем підприємницької діяльності та отримання доходу після припинення підприємницької діяльності до 05.04.2018, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у вказаний період в ОСОБА_1 був відсутній обов'язок щодо сплати єдиного соціального внеску як фізичною особою-підприємцем та/або особою, яка здійснює незалежну професійну діяльність.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що у ході аналізу інтегрованої картки платника за технологічним кодом 71040000, код територіального органу ДПІ 2653, було встановлено, що в картці платника ОСОБА_1 станом на 01.01.2018 з ДПІ у Куйбишевському районі м. Донецька передано сальдо недоїмки на загальну суму 6 395, 27 грн.
Разом із тим, відповідачем не надано належних та допустимих доказів яким чином та за яких обставин нараховано сальдо недоїмки на суму 6 395, 27 грн., як і не надано доказів щодо того, що станом на 30.04.2019 за позивачем обліковується заборгованість зі сплати єдиного внеску в сумі 9 149, 45 грн., з яких недоїмка становить 9 149, 45 грн.
За таких обставин, вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-45896-17 від 16.05.2019 є протиправною та підлягає скасуванню, а позовні вимоги задоволенню, що вірно було встановлено судом першої інстанції.
При цьому, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вони не спростовують правильності висновків суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення позову та вважає, що судом першої інстанції повно встановлено фактичні обставини справи, правильно визначено норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню, з дотриманням вимог ст. 159 КАС України
Також, аналізуючи доводи апеляційної скарги, колегія враховує висновки Європейського суду з прав людини, викладені в рішенні від 21.01.1999 по справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», де суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід.
Враховуючи вищевикладене та перевіривши рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги, відповідно до ст. 308 КАС України, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для задоволення даного адміністративного позову.
Отже, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийняв законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції.
Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві (правонаступник Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві) залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.12.2020 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий: Василенко Я.М.
Судді: Ганечко О.М.
Кузьменко В.В.