П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
26 травня 2021 р.м.ОдесаСправа № 400/4000/20
Головуючий в 1 інстанції: Марич Є. В.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді -Кравець О.О.
судді -Зуєвої Л.Є.
судді -Коваля М.П.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2021 року по справі №400/4000/20, прийнятого суддею Марича Є.В., по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради, військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,-
I. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ І РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ:
18.09.2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Департаменту праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради, Військової частини НОМЕР_1 , в якій просить суд визнати протиправною бездіяльність Департаменту праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради щодо ненарахування та невиплати позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік у розмірі встановленому статтею 12 Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”; зобов'язати Департамент праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради нарахувати та виплатити позивачу грошову допомогу до 5 травня за 2020 рік відповідно до статті 12 Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” у сумі 6800 грн.; визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати позивачу частини отриманої суми на спецрахунок від Департаменту праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради щорічної грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік в розмірі 1390 грн.; зобов'язати військову частину НОМЕР_1 виплатити частину раніше отриманої суми на спецрахунок від Департаменту праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради щорічної грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік в розмірі 1390 грн.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2021 року позов був задоволений у повному обсязі .
II. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ , УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ АПЕЛЯНТА ТА ІНШИХ УЧАСНИКІВ АПЕЛЯЦІЙНОГО ПРОВАДЖЕННЯ:
Не погоджуючись з вказаним рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій вважає вказане рішення прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить його змінити.
Вимоги апеляційної скарги апелянт обґрунтовує тим, що 22 лютого 2021 року до Миколаївського окружного адміністративного суду мною було подано позовну заяву про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання певних дій (уточнену) в якій (додаток 4) просив:
Визнати протиправною бездіяльність Департаменту праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради (вул. Мала Морська, 19, м. Миколаїв, 54001, ідентифікаційний код за ЄДРПОУ: 03194499) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 щорічної одноразової грошової допомоги до 5 травня у розмірі, встановленому частиною п'ятою пункту 22 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», за 2019 та 2020 роки.
Зобов'язати Департамент праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради (вул. Мала Морська, 19, м. Миколаїв, 54001, ідентифікаційний код за ЄДРПОУ: 03194499) нарахувати та виплатити Позивачу, відповідно до частини п'ятої пункту 22 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», щорічну грошову допомогу до 5 травня як учаснику бойових дій за 2019-2020 роки у розмірі 5 мінімальних пенсій. Разом 13851.00 (тринадцять тисяч вісімсот п'ятдесят одну гривню.
Щодо зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_3 ) виплатити Позивачу частину раніше отриманої суми на спецрахунок від Департаменту праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради щорічної грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік в розмірі 1390 грн., вимог в уточненій позовній заяві вже не було.
Відповідно до рішення у Справі № 400/4000/20, щодо зобов'язання Департамент праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради (вул. Мала Морська, 19, м. Миколаїв, 54001, ідентифікаційний код 03194499) нарахувати та виплатити Позивачу щорічну разову грошову допомогу до 5 травня як учаснику бойових дій за 2020 рік відповідно до ч. 5 п. 22 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" у розмірі 6800,00 грн.
Так у разі зарахування на спецрахунок військової частини НОМЕР_1 від Департаменту праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради щорічної грошової
допомоги до 5 травня за 2020 рік в розмірі 6800,00 грн.або будь-яких інших грошових коштів передбачених Позивачу, то військова частина повинна виплатити кошти в повному обсязі Позивачу.
Апелянт зазначає, що судом 1-ої інстанції не було узято до уваги позовні вимоги, що містяться в уточненій позовній заяві, яка прийнята канцелярією Миколаївського окружного адміністративного суду 22.02.2020 р.
Таким чином позивача було позбавлено можливості захистити свої законйі права та інтереси.
28.04.2021 року, 06.05.2021 року до апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу Департаменту праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради , в якому відповідач просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог стосовно визнання протиправною бездіяльність та про зобовязання вчинити певні дії у звязку з відсутністю підстав для їх задоволення.
Разом з відзивом Департамент праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради надав заявку щодо кількості одержувачів щорічної разової допомоги та потреби в сумах у розрізі установ, де перебувають на обліку ветерани війни по Центральному райну у 2020 р., з якої вбачається, що на рахйнок військової частини НОМЕР_1 була перерахована сума 13 900 грн на 10 чоловіків УБД, з яких є ОСОБА_1 .
III. ПРОЦЕДУРА АПЕЛЯЦІЙНОГО ПРОВАДЖЕННЯ:
Ухвалою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2021 року відкрито апеляційне провадження у справі.
Ухвалою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2021 року справа призначена до розгляду у порядку письмового провадження.
Апеляційний суд, заслухавши доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що вона не підлягає задоволенню з наступних підстав:
IV. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ :
Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_1 має статус учасника бойових дій, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_4 . Позивачу Департаментом праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради здійснено перерахування на спеціальний рахунок військової частини НОМЕР_1 вказану допомогу в розмірі 1390 грн. При цьому, військова частина НОМЕР_1 зазначила, що за 2020 р. відповідачем 1 не було перераховано коштів в сумі 1390 грн. довідкою від 15.09.2020 р. №170 підтверджено лише виплату позивачу щорічної грошової допомоги до 5 травня в сумі 1295 грн. за 2019 рік.
V. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)ТА ВИСНОВКИ СУДУ:
Згідно ч. 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
В Конституції України закріплено, що людина визнається найвищою соціальною цінністю в Україні - в соціальній і правовій державі, в якій визнається і діє принцип верховенства права (статті 1, 3 та 8).
Право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державною і, за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України (статті 22 та 64).
Спеціальним законом, який регулює спірні правовідносини, є Закон України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту від 22 жовтня 1993 року №3551-ХІІ (далі -Закон №3551-ХІІ). Цей Закон визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.
Відповідно до частини п'ятої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
Пунктом 20 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2007 року № 107-VI частину п'яту статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» викладено у такій редакції «Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України».
Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10рп/2008 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, положення пункту 20 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2007 року № 107-VI.
Статтею 171 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» №3551-XII передбачено, що щорічну виплату разової грошової допомоги до 5 травня в розмірах, передбачених статтями 12-16 цього Закону, здійснюють органи праці та соціального захисту населення через відділення зв'язку або через установи банків (шляхом перерахування на особовий рахунок отримувача) пенсіонерам - за місцем отримання пенсії, а особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання.
Особи, які не отримали разової грошової допомоги до 05 травня, мають право звернутися за нею та отримати її до 30 вересня відповідного року, в якому здійснюється виплата допомоги.
Законом України від 28 грудня 2014 року № 79-VІІІ «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин», який набув чинності 01 січня 2015 року (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), розділ VІ Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, яким встановлено, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
На виконання зазначених приписів Бюджетного кодексу України Кабінетом Міністрів України прийнято постанову Кабінету Міністрів України від 19.02.2020 року №112 "Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань», якою визначено розмір виплати разової грошової допомоги учасникам бойових дій - 1390 гривень.
Водночас, Рішенням Другого сенату Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення п.26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до положень ст. 152 Конституції України передбачено, що закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Статтею 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» встановлено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Конституційним Судом України в Рішенні від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 вказано про втрату чинності положеннями Закону саме з дня ухвалення цього Рішення.
Отже, положення п.26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, втратили чинність саме з 27.02.2020р., при цьому необхідно враховувати, що Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим, остаточним та таким, що не може бути оскаржено.
Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року (надалі - Конвенція) , була ратифікована Законом України N 475/97-ВР від 17.07.97, та відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства.
Згідно ч.1 ст.6 Конвенції , кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції , кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які, на її думку, є необхідними для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Отже, вищевказана норма гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і в оцінці дотримання "справедливого балансу" в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за яких майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.
Відповідно до ст.8 Конституції України, ст.6 КАС України та ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року ,суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету "в інтересах суспільства". Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено "справедливий баланс" між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі "Колишній Король Греції та інші проти Греції" (Former King of Greece and Others v. Greece) [ВП], заява № 25701/94, пп. 79 та 82, ЄСПЛ 2000-XII).
Тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду (див. рішення у справі "Скордіно проти Італії"(Scordino v. Italy) (№ 1) [ВП], № 36813/97, пункти 190 та 191, ECHR 2006-V та п.52 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Щокін проти України" (заяви №№ 23759/03 та 37943/06), від 14 жовтня 2010року, яке набуло статусу остаточного 14 січня 2011року ).
Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), п. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pincv. The Czech Republic), заява № 36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelasv. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pincv. The Czech Republic), п. 58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії" (Gashiv. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі "Трґо проти Хорватії" (Trgov. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року, також Рішення у справі "Рисовський проти України" (Rysovskyy v. Ukraine) від 20 жовтня 2011 року, заява № 29979/04, п.71).
Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення ЄСПЛ у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).
Держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним (див. рішення у справі "Кечко проти України” (Kechko v. Ukraine), згадане вище, пункт 23).
(1) Оцінка аргументів учасників справи і висновку суду першої інстанції
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права(ч.1-2 ст.308 КАС України , в редакції Закону на момент вчинення процесуальної дії).
Апеляційний суд зазначає, що суд перщої інстанції дійшов правильного висновку, що з 27.02.2020 року у позивача виникло право на соціальне забезпечення у порядку редакції Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 25.12.1998р. №367-ХІV, яка передбачала розмір допомоги до 5 травня для осіб - учасникам бойових у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
Апеляційний суд вважає, що у зв'язку з прийняттям Конституційним Судом України рішення від 27.02.2020 у справі 1-247/2018(3393/18) та визнанням таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окремого положення пункту 26 розділу VI „Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, стаття 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" діяла та мала застосовуватись у редакції Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 25.12.1998.
З 27.02.2020 розмір разової грошової допомоги до 5 травня у 2020 році підлягає нарахуванню і виплаті органом, уповноваженим здійснювати виплату разової щорічної грошової допомоги до 5 травня (Управління соціального захисту населення за місцем проживання особи та/або Центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат) у розмірі, визначеному статтею 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" у редакції Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 25.12.1998:
Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
Аналогічний правовий висновок, викладений Верховним Судом у рішенні від 29 вересня 2020 року та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 січня 2021 року по справі №440/2722/20, якою вказане рішення залишено без змін..
За таких обставин, з прийняттям Конституційним Судом України рішення від 27 лютого 2020 року №3-р/2020 розмір разової грошової допомоги до 5 травня учасникам бойових дій у 2020 році становить 8190,00 гривень.
Отже, виплата позивачу разової грошової допомоги у сумі 1390,00 гривень не відповідає статті 12 Закону №3551-ХІІ та свідчить про порушення його прав на отримання цієї допомоги у належному розмірі, вказане втручання у право , яке гарантоване статтею 1 Першого протоколу Конвенції не було пропорційним по відношенню до переслідуваної мети, а на позивача було покладено особистий та надмірний тягар.
Разом з тим, Департамент праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради надав заявку щодо кількості одержувачів щорічної разової допомоги та потреби в сумах у розрізі установ, де перебувають на обліку ветерани війни по Центральному райну у 2020 р., з якої вбачається, що на рахунок військової частини НОМЕР_1 була перерахована сума 13 900 грн на 10 чоловіків УБД, з яких є ОСОБА_1 ..
Однак відповідачем військовою частиною не надано до суду доказів щодо не перерахування цих коштів, як і не надано доказів виплати їх позивачу, а тому апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 та зобов'язання виплатити позивачу 1390 грн.,
Щодо доводів апелянта про не врахування під час рогляду уточненої позовної заяви від 22.02.2021 року судом першої інстанції , апеляційний суд зазначає , що у матералах справи № 400/4000/20 відсутня уточнена позовна заява від 22.02.2021 року, а судом 1-ої інстанції були розглянути усі позовні вимоги , що були заявлені позивачем згідно із позовною заявою , зареєстрованою 18 вересня 2020 року, та були предметом спору відповідно до вимог ч.2 ст.9 КАС України.
Апеляційний суд, враховуючи принципи верховенства права, практику ЄСПЛ ,як джерело права, правові позиції Верховного Суду , доходить до висновку щодо наявності підстав для задоволення позову щодо визнання протиправними дії Департаменту праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради щодо відмови в перерахунку ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня у 2020 році та зобов'язання Департаменту праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради здійснити перерахунок, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену щорічну разову грошову допомогу до 5 травня як учаснику бойових дій за 2020 рік відповідно до статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, виходячи із розрахунку мінімальної пенсії за віком, визначеної частиною першою статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" на момент проведених виплат, з урахуванням раніше виплачених сум та зобов'язання військової частини НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 частину раніше отриманої суми на спецрахунок від Департаменту праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради щорічної грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік в розмірі 1390 грн.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції і апеляційним судом відхиляються за необґрунтованістю.
(2) Висновки апеляційного суду:
Судом 1-ої інстанції повно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, висновки, викладених у рішенні суду першої інстанції, відповідають обставинам справи, правильно застосовані та додержані норми матеріального та процесуального права, справу розглянуто повноважним складом суду, суд не приймав рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, які не були залучені до участі у справі, судове рішення прийнятне та підписано суддею, який зазначений у судовому рішенні.
Апеляційний суд доходить до висновку, щодо відсутності підстав для задоволення апеляційної скарги , та зміни чи скасування рішення суду 1-ої інстанції, а також вважає, що відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат.
Керуючись ст.8,19,55 Конституції України, ст. 6 та ст. 1 Першого протоколу Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року, ст. 3, 6, 7, 242, 292, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд апеляційної інстанції,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2021 року - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її підписання та не підлягає оскарженню в касаційному порядку , крім випадків , встановлених ст.328 КАС України.
Повне рішення складене та підписане 26.05.2021 року
Головуючий суддя Кравець О.О.
Судді Коваль М.П. Зуєва Л.Є.