27 травня 2021 року м. Дніпросправа № 340/5109/20
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Мельника В.В. (доповідач),
суддів: Чепурнова Д.В., Сафронової С.В.,
розглянувши в порядку
письмового провадження
в м. Дніпро апеляційні скарги ОСОБА_1 , Військової частини НОМЕР_1
на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 20 січня 2021 року (головуючий суддя - Сагун А.В.) в адміністративній справі
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 (далі - Позивач) звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 (далі - Відповідач), в якій просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати середнього заробітку за весь час затримки виплати компенсації за невикористані дні додаткової відпустки;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити виплату середнього заробітку за весь час затримки виплати за невикористану додаткову відпустку в розмірі 463573 (чотириста шістдесят три тисячі п'ятсот сімдесят три) грн.;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 , здійснити виплату суми індексації із середнього заробітку через невиплату вчасно грошового забезпечення (компенсація за невикористану додаткову відпустку) під час звільнення з військової служби.
В обґрунтування позову зазначено про те, що в день звільнення з Позивачем не було проведено остаточного розрахунку, оскільки не виплачено грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2019 рік. Лише на виконання рішення суду 22.09.2020 року Позивачу перераховано 50413,38 грн. грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки. Таким чином, фактичний остаточний розрахунок проведено Відповідачем 22.09.2020 року. Позивач стверджує, що Відповідач має нести відповідальність, передбачену статтею 117 КЗпП України, за затримку розрахунку при звільненні. Крім того, Позивач вважає, що він має право і на виплату суми індексації із середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні. У зв'язку із вказаним Позивач просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 20 січня 2021 року по справі №340/5109/20 адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії - задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати середнього заробітку за весь час затримки виплати компенсації за невикористані дні додаткової відпустки.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 здійснити виплату відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні за невикористану додаткову відпустку розмірі 5 000 грн. (п'яти тисяч грн.).
В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено (а.с.40-44).
Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог, оскаржив його в апеляційному порядку (а.с.55-58,68-71).
В апеляційній скарзі Позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Вимоги апеляційної скарги мотивовано, зокрема тим, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені за період з 11.08.2019 року по 22.09.2020 року складає 463573 грн., проте суд першої інстанції визначив розмір середнього заробітку, який підлягає компенсації Позивачу, у розмірі 5000 грн.
Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, оскаржив його в апеляційному порядку (а.с. 73-76, 98-104).
В апеляційній скарзі Відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовано, зокрема тим, що трудові відносини та військова служба мають різну правову природу та врегульовані різним законодавством, а тому норми законодавства про оплату праці і вирішення таких спорів не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб, оскільки вони врегульовані спеціальним законодавством і не підпадають під дію загального трудового права, тому положення ст. 117 КЗпП не розповсюджуються на спірні правовідносини.
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги Позивача.
Мотивуючи відзив Відповідач зазначив доводи аналогічні доводам своєї апеляційної скарги.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги Відповідача.
Обґрунтовуючи відзив Позивач зазначив, що Верховний Суд у постановах від 31.10.2019 року у справі №825/598/17 та від 31.10.2019 року у справі №2340/4192/18 вказав про те, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини, тому враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює грошове забезпечення військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд прийшов до висновку про можливість застосування норм ст. 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.
Позивач, також, подав відповідь на відзив Відповідача на апеляційну скаргу Позивача, в якому, зокрема, зазначив те, що Відповідач у своєму відзиві вводить суд в оману оскільки 17,5% річних від 50413,38 грн. становитиме 8822,34 грн, а не 5487,40 грн.
Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження у відповідності до приписів ст. 311 КАС України.
Проаналізувавши вимоги та підстави апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи в їх сукупності, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла таких висновків.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 проходив військову службу за контрактом у Збройних Силах України у складі військової частини НОМЕР_2 .
У період проходження військової служби Позивач отримав статус ветерана війни - учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3 від 30.04.2015 року (а.с. 4).
Наказом командувача Повітряних Збройних Сил України (по особовому складу) від 05 серпня 2019 року №376 позивач звільнений з військової служби у відставку (за станом здоров'я).
Наказом т.в.о. командира Військової частини НОМЕР_2 від 08.08.2019 №150 (по стройовій частині), у зв'язку із звільненням з військової служби у відставку за станом здоров'я, позивача з 11.08.2019 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (а.с. 7).
Військова частина НОМЕР_2 , в якій Позивач проходив військову службу, перебувала на всіх видах забезпечення у військовій частині НОМЕР_1 , а тому грошове забезпечення позивачу нараховувалось та виплачувалось військовою частиною НОМЕР_1 , що не заперечується сторонами у справі.
У 2020 році Позивач звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_2 , оскаржуючи дії щодо невиплати йому компенсації за 70 днів невикористаної додаткової відпустки.
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 13 березня 2020 року в адміністративній справі № 340/2963/19 вирішено:
- адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код - НОМЕР_4 ) -задовольнити;
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) щодо не нарахування та невиплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік та компенсації середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні та речове майно;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати одноразової грошової компенсації розмірі 10 251, 00 грн.;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати компенсації за речове майно в розмірі 27 336,00 грн.;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ - НОМЕР_6 , АДРЕСА_3 ) забезпечити фінансування виплат з виконання рішення суду в частині нарахувань та виплат.
На виконання цього судового рішення Відповідачем 22 вересня 2020 року нараховано та перераховано на рахунок Позивача суму компенсації за невикористану додаткову відпуску у розмірі 50413,38 грн. (а.с. 9, 35).
Позивач, вважаючи, що Відповідач всупереч вимогам статті 117 КЗпП України у день проведення повного розрахунку 22.09.2020 не виплатив йому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11.08.2019 по 22.09.2020, а також індексацію середнього заробітку, звернувся до суду з цим позовом у даній справі.
При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Приймаючи рішення по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновків, зокрема про те, що:
- на виконання рішення суду в адміністративній справі №340/2963/19 грошову компенсацію виплачено Позивачу 22.09.2020, тобто поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України, що є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України;
- виходячи з принципів співмірності, розумності та справедливості, належним і достатнім способом захисту порушених прав Позивача є стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 5000 грн., яка є рівноцінною сумі виплат, несплатою яких у визначений законодавством строк позивач обґрунтовує свої позовні вимоги;
- середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати. Натомість відповідно до положень ст. 95 КЗпП України індексації підлягає лише заробітна плата. Тому у задоволенні позовної вимоги щодо індексації із середнього заробітку необхідно відмовити.
Колегія суддів частково погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Відповідно до статті 1 КЗпП України регулюються трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.
Частиною першою статті 3 КЗпП України визначено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Спеціальним законодавством врегульовано правове становище військовослужбовців, у тому числі, порядок, умови проходження та звільнення зі служби, порядок та умови оплати праці, зокрема: Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року №2262-XII, постановою Кабінету Міністрів України «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей» від 17 липня 1992 року № 393, Законом України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 1991 року № 114, Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України від 31 грудня 2007 року № 499.
Разом з тим, вказаними нормативними актами не врегульовано відповідальність роботодавця за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовців.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 7 травня 2002 року № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Таким чином, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Слід зауважити, що непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців стосується, саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати, як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.
В той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право особи на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці «Про захист заробітної плати» № 95, ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, незалежно від назви оплати праці і методу її обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.
Статтею 12 цієї Конвенції встановлено, що коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або - коли немає такого законодавства, угоди чи рішення - в розумний термін з урахуванням умов контракту.
Згідно з частиною першою статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення провести з ним розрахунок у строки, зазначені статтею 116 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Частиною другою статті 116 КЗпП України визначено, що у разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Відтак, враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює грошове забезпечення військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України, як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби, що, у свою чергу, свідчить про безпідставність доводів Відповідача про нерозповсюдження положень КЗпП України на спірні правовідносини.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що матеріали даної справи не містять доказів того, що Позивач надав згоду на виключення його зі списків особового складу військової частини без проведення з ним усіх необхідних розрахунків, шляхом подання рапорту, як про це зазначає Відповідач.
Такі доводи Відповідача спростовуються й тим, що у наказі командира Військової частини НОМЕР_2 від 08.08.2019 року №150, яким Позивача виключено зі списків особового складу частини, як підставу прийняття вказано лише: витяг з наказу КПС ЗСУ (по о.с.) від 05.08.2019 №376 (а.с. 7).
Як правильно встановлено судом першої інстанції, в даному випадку, у день звільнення Позивача (11.08.2019 року), належні останньому суми грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій при звільненні в загальному розмірі 50413,38 грн. виплачені не були.
Остаточний розрахунок з Позивачем проведено 22.09.2020 року, що не заперечується Відповідачем.
Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що Відповідачем допущено порушення строку розрахунку з Позивачем при звільненні, що є підставою для виплати останньому середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Разом з цим, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що суд першої інстанції при розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не правильно застосував норми матеріального права та, як наслідок, не правильно розрахував суму середньоденного грошового забезпечення Позивача.
Так, судом першої інстанції було розраховано середньоденне грошове забезпечення Позивача у розмірі 791,14 грн. (25272,12 грн.+22987,33грн.):61 календарний день).
Однак, згідно з підпунктом "л" пункту 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року (далі - Порядок №100), цей Порядок застосовується у випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.
Відповідно до пункту 2 Порядку №100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Пунктами 5, 8 Порядку №100 передбачено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Відповідно до довідки Військової частини НОМЕР_1 останніми двома місяцями роботи Позивача були червень та липень 2019 року, за які останньому було нараховано дохід у розмірі: за червень - 25656,97 грн., за липень - 23337,39 грн. (а.с. 8).
При цьому, у червні 2019 року було календарних днів - 30, з яких: робочих днів - 18; святкових та вихідних днів - 12.
У липні 2019 року було календарних днів - 31, з яких: робочих днів - 23; святкових та вихідних днів - 8.
З огляду на вказане, середньоденне грошове забезпечення Позивача ставить 1194,98 грн. (25656,97+23337,39):(18+23).
Період затримки розрахунку при звільненні з 11.08.2019 року по 22.09.2020 року становить 407 календарних днів.
Розрахований за правилами Порядку №100 середній заробіток за вказаний період становить 486356,86 грн. (1194,98 грн. х 407), що значно перевищує суму грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки у розмірі 50413,38 грн., невиплатою якої у визначений законодавством строк Позивач обґрунтовує свої позовні вимоги.
Разом з цим, колегія суддів звертає увагу на те, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Відповідні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, в якій, зокрема вказано про те, що механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця, а суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 Кодексу законів про працю України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Так, визначаючи розмір відшкодування, передбаченого ст. 177 КЗпП України, суд апеляційної інстанції враховує наступне:
- на момент звільнення Позивача з військової служби він не звертався до Відповідача з вимогою виплатити належні йому суми грошової компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки;
- вирішення спору про нарахування та виплату цих сум у судовому порядку Позивач ініціював лише у листопаді 2019 року, тобто через 3 місяці після свого звільнення, що вплинуло на тривалість періоду затримки (прострочення) виплати сум компенсації;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- розмір та істотність частки своєчасно невиплачених сум порівняно із загальним розміром сум, належних Позивачу до виплати при звільненні (а.с. 7), та сумою середнього заробітку, розрахованого за період затримки (прострочення) виплати сум компенсації (486356,86 грн.).
За вказаних обставин суд апеляційної інстанції, з урахуванням розміру облікової ставки Національного банку України на дату звільнення Позивача - 17,0% річних, приходить до висновку про те, що пропорційним та справедливим розміром відшкодування Позивачу є сума у розмірі 9556,44 грн. (50413,38 х 17% : 365 х 407).
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача здійснити виплату суми індексації із середнього заробітку через невиплату вчасно грошового забезпечення (компенсація за невикористану додаткову відпустку) під час звільнення з військової служби, то суд першої інстанції правильно вказав про те, що відповідно до правової позиції, сформульованої у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 року у справі № 910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП України і статей 1, 2 Закону України "Про оплату праці" середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.
Натомість відповідно до положень ст. 95 КЗпП України індексації підлягає заробітна плата.
Вказане свідчить про відсутність підстав для задоволення позовної вимоги Позивача у даній справі про зобов'язання Відповідача виплатити суми індексації із середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Суд враховує й те, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
За даних обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції під час розгляду даної справи не повно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, застосував до правовідносин, які виникли між сторонами у справі, норми права які регулюють саме ці правовідносини, однак зроблені судом першої інстанції висновки частково не відповідають фактичним обставинам справи, тому рішення суду першої інстанції у даній адміністративній справі підлягає частковому скасуванню.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 243, 311, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - задовольнити частково.
Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 20 січня 2021 року по справі №340/5109/20 - скасувати в частині зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 здійснити виплату відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні за невикористану додаткову відпустку розмірі 5 000 грн. (п'яти тисяч грн.).
Прийняти у вказаній частині нову постанову, якою зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити виплату ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 9556 (дев'ять тисяч п'ятсот п'ятдесят шість) гривень 44 копійки.
В решті рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 20 січня 2021 року по справі №340/5109/20 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Головуючий - суддя В.В. Мельник
суддя Д.В. Чепурнов
суддя С.В. Сафронова