27 травня 2021 р.Справа № 440/1186/21
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Бартош Н.С.,
Суддів: Подобайло З.Г. , Григорова А.М. ,
за участю секретаря судового засідання Щеглової Г.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду (головуючий І інстанції Сич С.С.) від 04.03.2021 року по справі № 440/1186/21
за позовом ОСОБА_1
до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Табінського Олега Володимировича
третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю "РОСВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА"
про визнання протиправною та скасування постанови,
Позивач, ОСОБА_1 , звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Табінського Олега Володимировича про відкриття виконавчого провадження ВП № 64331311 від 05.02.2021 р.
В обґрунтування позовних вимог послалася на те, що приватний виконавець Табінський О.В. здійснює примусове виконання рішень у виконавчому окрузі міста Києва, однак, зареєстроване місце проживання та місце отримання доходів позивача не відноситься до виконавчого округу, на території якого приватний виконавець здійснює діяльність та відомості щодо якого внесені та містяться у Єдиному реєстрі приватних виконавців України. Вказує, що виконавчий документ у виконавчому провадженні ВП №64331311 прийнято до виконання відповідачем не за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 04.03.2021 року по справі № 440/1186/21 в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Позивач не погодився з рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Також просить стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн., понесених адвокатом на підготовку, написання на подання апеляційної скарги.
Відповідач та третя особа відзиви на апеляційну скаргу не подала.
За правилами ч. 4 ст. 287 КАС України адміністративна справа з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця вирішується судом протягом десяти днів після відкриття провадження у справі.
Відповідно до ст. 268 КАС України у справах, визначених, зокрема ст. 287 КАС України, щодо подання позовної заяви та про дату, час і місце розгляду справи суд негайно повідомляє відповідача та інших учасників справи шляхом направлення тексту повістки на офіційну електронну адресу, а за її відсутності - кур'єром або за відомими суду номером телефону, факсу, електронною поштою чи іншим технічним засобом зв'язку. Учасник справи вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце розгляду справи, визначеної частиною першою цієї статті, з моменту направлення такого повідомлення працівником суду, про що останній робить відмітку у матеріалах справи, та (або) з моменту оприлюднення судом на веб-порталі судової влади України відповідної ухвали про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду. Неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.
Позивач та його представник про дату, час і місце судового розгляду повідомлені на електронні адреси, які зазначені ними в позовній заяві та апеляційні скарзі.
Від представника позивача до суду надійшло клопотання, в якому він просив розгляд справи проводити за його відсутності.
Відповідач та третя особа про дату, час і місце судового розгляду повідомлялися шляхом опублікування відповідної інформації на веб-порталі судової влади України.
Таким чином, учасники справи про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги були повідомлені заздалегідь та належним чином, з урахуванням особливостей, визначених ст. 268 КАС України.
Апеляційна скарга розглядається у судовому засіданні згідно приписів ст. 229 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 28.12.2020 р., ОСОБА_2 , приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, на підставі статей 87-91 Закону України "Про нотаріат" та пункту 2 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 р. № 1172, вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за № 2549 /а.с. 38/, про звернення стягнення з громадянина України, яким є ОСОБА_1 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце народження - Полтавська область, Новосанжарський р-н, Нові Санжари, реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , місце проживання (відповідно до поданої стягувачем заяви): АДРЕСА_2 , місце роботи: Полтавський районний відділ УМВС України в Полтавській області, який є боржником за кредитним договором № 001-16525-040613 від 04.06.2013 /а.с. 37/, укладеним з ПАТ "ДЕЛЬТА БАНК", право вимоги за яким перейшло на підставі Договору № 143/К про відступлення прав вимоги за кредитними договорами від 26.01.2018 до ТОВ "РОСВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА", ідентифікаційний код юридичної особи 37616221, місцезнаходження: 03126, Україна, місто Київ, бульвар Вацлава Гавела, будинок 6, фактична адреса: 03124, Україна, місто Київ, бульвар Вацлава Гавела, будинок 6-з, Рахунок у форматі IBAN: НОМЕР_2 в АТ "Альфа Банк", м. Київ, МФО: 300346, далі іменоване - Стягувач, заборгованість за Кредитним договором № 001-16525-040613 від 04.06.2013. Строк платежу за Кредитним договором № 001-16525-040613 від 04.06.2013 настав. Боржником допущено прострочення платежів. Стягнення заборгованості проводиться за період з 27.01.2018 по 06.11.2020. Сума заборгованості становить 25567,45 грн., що складається з: прострочена заборгованість за сумою кредиту становить - 14666,28 грн., прострочена заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом становить 10901,17 грн. За вчинення цього виконавчого напису нотаріусом на підставі статті 31 Закону України "Про нотаріат" стягнуто плати із стягувача в розмірі 500,00 грн., які підлягають стягненню з боржника на користь стягувача. Загальна заборгованість боржника становить - 26067,45 грн.
Стягувач ТОВ "РОСВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА" звернувся до приватного виконавця Табінського О.В. з заявою про примусове виконання рішення від 18.01.2021 вих. 18.1/21-139 (вх. № 3396 від 30.01.2021), у якій просив, зокрема, розпочати примусове виконання рішення на підставі виконавчого документу, а саме: виконавчого напису, виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Григорян Д.Г. за № 2549 від 28.12.2020 про стягнення із боржника, яким є ОСОБА_1 коштів у розмірі 26067,45 грн. /а.с. 36/. У вказаній заяві стягувачем зазначено місце проживання боржника за адресою: АДРЕСА_2 .
05.02.2021 приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Табінським О.В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 64331311, якою відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого напису № 2549, виданого 28.12.2020 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Григорян Д.Г., про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ "РОСВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА" заборгованості в сумі 26067,45 грн. згідно кредитного договору від 04.06.2013, укладеного з ПАТ "Дельта Банк" /а.с. 40/.
Не погодившись із постановою приватного виконавця, позивач звернувся до суду першої інстанції із вищевказаними позовними вимогами.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції зазначив, що визначальне значення для визначення місце виконання рішення має саме місце проживання/перебування боржника-фізичної особи, а не місце його реєстрації, а також місцезнаходження майна боржника. Судом установлено, що у виконавчому написі № 2549 від 28 грудня 2020 року, який виданий приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Григорян Д.Г., вказано адресу місця проживання боржника: 02068, Київська область, м. Київ, пр. Григоренка, 7-а, 72 /а.с. 38/. Таку ж адресу місця проживання боржника - ОСОБА_1 зазначено у заяві ТОВ "РОСВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА" про примусове виконання рішення /а.с. 36/. У зв'язку з цим, постанова про відкриття виконавчого провадження ВП № 64331311 від 05.02.2021, прийнята відповідачем на підставі, у межах повноважень, у спосіб, що передбачені законодавством України, та обґрунтовано. При цьому, суд послався на аналогічний висновок щодо застосування норм права викладено у постанові Верховного Суду від 09 грудня 2020 року у справі № 460/3537/20 (адміністративне провадження № К/9901/27203/20).
Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Приписами ст. 1 Закону України “Про виконавче провадження” від 02.06.2016 р. № 1404-VІІІ (далі - Закон № 1404-VІІІ) визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону № 1404-VІІІ примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України “Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів”.
Положеннями ч. 1 ст. 18 Закону № 1404-VІІІ визначено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
За змістом п. 1 ч. 2 ст. 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Положеннями п. 4 ч. 2 ст. 23 Закону України “Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів” (далі - Закон № 1403-VІІІ) передбачено, що в Єдиному реєстрі приватних виконавців України містяться відомості про виконавчий округ, на території якого приватний виконавець здійснює діяльність.
Відповідно до ч. ч. 1, 2, 3, 6 ст. 25 Закону № 1403-VІІІ виконавчим округом є територія Автономної Республіки Крим, області, міста Києва чи Севастополя.
Приватний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких відповідно до Закону № 1404-VІІІ знаходиться у межах Автономної Республіки Крим, області або міста Києва чи Севастополя, у яких розташований його виконавчий округ.
Інформація про приватних виконавців виконавчого округу та реквізити їхніх офісів розміщуються у всіх судах та в органах державної виконавчої служби, розташованих у межах відповідного виконавчого округу.
Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України.
За приписами ч. 2 ст. 24 Закону № 1404-VІІІ приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника.
Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України.
Виконавець має право вчиняти виконавчі дії щодо звернення стягнення на доходи боржника, виявлення та звернення стягнення на кошти, що перебувають на рахунках боржника у банках чи інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах на території, на яку поширюється юрисдикція України (ч. 4 ст. 24 Закону № 1404-VІІІ).
Згідно з п. 10 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 за № 512/5, місце виконання рішення визначається відповідно до вимог, встановлених ст. 24 Закону № 1404-VІІІ.
Виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у ст. 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення (п. 1 ч. 1 ст. 26 Закону № 1404-VІІІ).
У заяві про примусове виконання рішення стягувач має право зазначити відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення (рахунок боржника, місце роботи чи отримання ним інших доходів, конкретне майно боржника та його місцезнаходження тощо), рахунки в банківських установах для отримання ним коштів, стягнутих з боржника, а також зазначає суму, яка частково сплачена боржником за виконавчим документом, за наявності часткової сплати (ч. 3 ст. 26 Закону № 1404-VІІІ).
Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей (ч. 5 ст. 26 Закону № 1404-VІІІ).
Аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку, що Закон № 1404-VІІІ і Закон № 1403-VІІІ визначають вимоги (критерії) до місця відкриття приватним виконавцем виконавчого провадження. При цьому згідно з ч. 3 ст. 25 Закону № 1403-VІІІ право приватного виконавця відкривати виконавче провадження обмежується виконавчим округом, на території якого приватний виконавець здійснює діяльність та відомості щодо якого внесені та містяться у Єдиному реєстрі приватних виконавців України.
За приписами п. 10 ч. 4 ст. 4 Закону № 1404-VІІІ виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо, зокрема, виконавчий документ пред'явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю.
Положеннями ч. 5 ст. 24 Закону № 1404-VІІІ визначено, що у разі необхідності проведення перевірки інформації про наявність боржника чи його майна або про місце роботи на території, на яку не поширюється компетенція державного виконавця, державний виконавець доручає проведення перевірки або здійснення опису та арешту майна відповідному органу державної виконавчої служби.
Порядок надання доручень, підстави та порядок вчинення виконавчих дій на території, на яку поширюється компетенція іншого органу державної виконавчої служби, передачі виконавчих проваджень від одного органу державної виконавчої служби до іншого, від одного державного виконавця до іншого визначаються Міністерством юстиції України.
Для проведення перевірки інформації про наявність боржника чи його майна або про місце роботи в іншому виконавчому окрузі приватний виконавець має право вчиняти такі дії самостійно або залучати іншого приватного виконавця на підставі договору про уповноваження на вчинення окремих виконавчих дій, типова форма якого затверджується Міністерством юстиції України.
Положення наведених вище норм свідчать про те, що саме на виконавця покладено обов'язок встановити, чи пред'явлено виконавчий документ за належним місцем виконання, відповідно до ст. 24 вказаного Закону.
Судовим розглядом встановлено, що згідно з витягом з Єдиного реєстру приватних виконавців, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Григорян Д.Г. здійснює примусове виконання рішень у виконавчому окрузі міста Києва.
Згідно наявної в матеріалах справи копії паспорту громадянина України серії НОМЕР_3 підтверджено, що місце проживання позивача зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 . Інформація про зміну позивачем місця проживання у паспорті громадянина України відсутня.
Також, як вбачається зі змісту копії договору (заяви) № 001-16525-040613 про надання кредиту, місце реєстрації позивача та місце її фактичного проживання зазначено: АДРЕСА_1 .
Доказів внесення сторонами змін до вищезазначеного договору щодо адреси фактичного проживання позичальника відповідачем та третьою особою не надано.
Таким чином, відомості про фактичне місце проживання позивача вказані у виконавчому написі, не відповідають тим відомостям щодо фактичного місця проживання (реєстрації) боржника.
Крім того, у цьому виконавчому написі міститься інформація про те, що місцем реєстрації боржника є адреса: АДРЕСА_1 , а місцем проживання: АДРЕСА_3 . Аналогічні відомості зазначені і у заяві третьої особи щодо примусового виконання рішення.
Колегія суддів зауважує, що виконавчий напис не є предметом спору у цій справі, а тому адміністративний суду не може надавати оцінку наведеним у ньому відомостям. В свою чергу, ані відповідачем - приватним виконавцем, ані третьою особою - кредитною установою не наведено будь-якого джерела відомостей щодо вищезазначеної адреси фактичного місця проживання боржника - АДРЕСА_3 , з урахуванням того, що згідно наданих позивачем доказів, місцем реєстрації боржника є: АДРЕСА_1 .
Наведене свідчить про те, що приватний виконавець Табінський О.В., при відкритті виконавчого провадження, не пересвідчився з достовірних джерел про наявність майна боржника у відповідному виконавчому окрузі та місце проживання позивачки.
Наявні матеріали справи не містять доказів щодо підтвердження інформації, зазначеної у постанові про відкриття виконавчого провадження, що боржник мешкає за адресою: АДРЕСА_3 .
Зазначене твердження спростовується копією паспорту позивача та поясненнями позивача. В свою чергу, надані стягувачем документи не вказують на можливе місце проживання позивача саме в місті Києві на момент подання заяви про примусове виконання виконавчого напису, що свідчить про те, що на момент відкриття виконавчого провадження, приватний виконавець не володів достовірною інформацією про фактичне проживання боржника за вказаною адресою у м. Києві, оскільки стягувач до заяви не додав підтверджуючих документів, з які б свідчили про те, що боржник проживає/перебуває за вказаною адресою в м. Києві.
Посилання відповідача в відзиві на позовну заяву та апеляційній скарзі на те, що стягувач наділений правом вибору місця виконання рішення, а законодавство не покладає на виконавця обов'язку здійснювати перевірку місця проживання боржника до відкриття виконавчого провадження, є помилковим, виходячи з наступного.
Як зазначалось вище, у спірних відносинах належним місцем виконання є місце проживання або перебування боржника, або місце знаходження його майна.
Відповідно до ч. 1 ст. 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.
Відносини, пов'язані зі свободою пересування та вільним вибором місця проживання в Україні, визначає Закон України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні” від 11.12.2003 р. № 1382-IV (далі - Закон № 1382-IV), відповідно до статті 3 якого місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини; документи, до яких вносяться відомості про місце проживання, - паспорт громадянина України, тимчасове посвідчення громадянина України, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист.
Положеннями ч. 1 ст. 6 Закону № 1382-IV встановлено, що громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов'язані протягом тридцяти календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання. Батьки або інші законні представники зобов'язані зареєструвати місце проживання новонародженої дитини протягом трьох місяців з дня державної реєстрації її народження. Реєстрація місця проживання особи здійснюється в день подання особою документів. Реєстрація місця проживання за заявою особи може бути здійснена органом реєстрації з одночасним зняттям з попереднього місця проживання.
Реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції (ч. 10 ст. 6 Закону № 1382-IV).
Особи, які не проживають за адресою, що зареєстрована як місце їх проживання, більше одного місяця і які мають невиконані майнові зобов'язання, накладені в адміністративному порядку чи за судовим рішенням, або призиваються на строкову військову службу і не мають відстрочки, або беруть участь у судовому процесі в будь-якій якості, зобов'язані письмово повідомити орган реєстрації про своє місце перебування (ч. 17 ст. 9 Закону № 1382-IV).
Тобто, саме зареєстроване місце проживання фізичної особи має визначальне значення для цілей визначення місця виконання виконавчого документа.
Враховуючи, що зазначені у виконавчому написі нотаріуса, а також у заяві про примусове виконання рішення, місце проживання боржника ( АДРЕСА_3 ) та фактичне місце реєстрації боржника ( АДРЕСА_1 ) відрізняються та територіально знаходяться у межах різних виконавчих округів, беручи до уваги, що відомості про місце проживання позивача у м. Київ не підтверджені тими документами, які надавалися стягувачем разом із заявою про відкриття виконавчого провадження, колегія суддів вважає, що в цьому випадку приватний виконавець, діючи в межах спірних правовідносин як суб'єкт владних повноважень, був зобов'язаний скористатися правом, наданим ч. 5 ст. 24 Закону України “Про виконавче провадження” та здійснити перевірку відомостей щодо фактичного (достовірного) місця проживання боржника або місця знаходження його майна.
Стосовно посилання відповідача на те, що у виконавчому написі чітко зазначено, що боржник проживає у межах виконавчого округу міста Києва, а тому у приватного виконавця не було підстав для повернення виконавчого документа стягувачу, у зв'язку із пред'явленням не за місцем виконання, суд апеляційної інстанції такі доводи відхиляє, оскільки факт проживання позивача за вказаною адресою не підтверджений жодними належними та допустимими доказами.
Колегія суддів зазначає, що у виконавчому написі нотаріуса та заяві про примусове виконання рішення зазначено дві адреси: місце проживання боржника ( АДРЕСА_3 ) та фактичне місце реєстрації боржника ( АДРЕСА_1 ), які територіально знаходяться в межах різних виконавчих округів, що є суттєвою обставиною, яка при вирішення питання про відкриття виконавчого провадження мала бути перевірена приватним виконавцем. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що матеріали справи не містять документів, які б об'єктивно підтверджувати адресу місця перебування позивача: м. Київ, пр. Григоренка, 7-а, 72.
Вказана у виконавчому написі та заяві про примусове виконання рішення інформація про проживання боржника на час його вчинення у місті Києві не може слугувати достатньою підставою для відкриття виконавчого провадження з примусового виконання цього виконавчого напису у місті Києві без перевірки приватним виконавцем. При цьому, в документі визначена офіційна адреса місця реєстрації боржника.
Таким чином, вказана у виконавчому написі та заяві стягувача інформація про проживання боржника на час його вчинення у місті Києві, на думку колегії суддів, не може слугувати достатньою та достовірною підставою для відкриття виконавчого провадження з примусового виконання цього виконавчого напису у місті Києві, без перевірки приватним виконавцем інформації щодо проживання боржника на час вчинення відкриття виконавчого провадження, адже у протилежному випадку допускалася б можливість зазначення стягувачем будь-якої адреси боржника (не підтвердженої доказами) для штучної зміни виконавчого округу.
Також, суд апеляційної інстанції при вирішенні спірних правовідносин враховує висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 29.01.2021 р. у справі № 160/12729/19, де суд зазначив, що з положень Закону № 1404-VIII вбачається, що приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи, місце виконання яких знаходиться у межах його виконавчого округу, в іншому випадку - виконавець зобов'язаний повернути виконавчий документ стягувачу. У свою чергу, місце виконання визначається, виходячи із місця проживання/перебування боржника або з місцезнаходження майна боржника. Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду у справі № 804/6996/17 від 08 квітня 2020 року. Також Верховний Суд зазначив, що за статтею 24 Закону України "Про виконавче провадження", статтею 9, статтею 11 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", статтею 6 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів", пунктом 1 розділом ІІ Інструкції № 512/5 відповідач був наділений можливістю перевірити відомості, зокрема, про місцезнаходження боржника та був зобов'язаний при відкритті виконавчого провадження пересвідчитися у наявності своєї компетенції на примусове виконання рішення за місцем знаходження боржника, виходячи із його зазначення стягувачем у заяві.
Крім того, згідно висновків Верховного Суду, які викладені в постанові від 31.03.2021 року у справі № 380/7750/20 (вказана правова позиція є більш пізньою, ніж та, на яку послався суд першої інстанції), отримавши заяву про примусове виконання виконавчого напису приватного нотаріуса, в якому, як і в указаному виконавчому документі, зазначено дві різні адреси боржника, приватний виконавець не міг не звернути уваги, що ці адреси, якщо вирішувати питання про прийняття до виконання цього виконавчого документа, відсилають до різних виконавчих округів. Звідси виникає потреба з'ясування місця проживання боржника як умови прийняття виконавчого документа до примусового виконання приватним виконавцем, територіальним округом якої є місто Київ. Сама лише вказівка на місце проживання, яке не має жодного взаємозв'язку з особою боржника, не може вважатися достатньою підставою для прийняття виконавчого документа приватним виконавцем, територіальний округ якої охоплює місце виконання, визначеного за цією адресою.
Відповідно до приписів ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З огляду на встановлені судом апеляційної інстанції обставини, зазначена третьою особою в заяві про відкриття виконавчого провадження адреса місця проживання боржника документально не підтверджена, тому таку інформацію неможливо вважати відомостями, що ідентифікують боржника.
Також, колегія суддів зазначає, що приватним виконавцем, як суб'єктом владних повноважень, не надано доказів того, що кошти боржника або інше майно, на момент прийняття оскаржуваної постанови, знаходились у виконавчому окрузі, на території якого приватний виконавець Табінський О.В. здійснює свою діяльність та відомості, щодо якого внесені та містяться у Єдиному реєстрі приватних виконавців України.
Тобто, відсутнє обґрунтування правомірності винесення постанови про відкриття виконавчого провадження та прийняття виконавчого документу не за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, і не за місцезнаходженням його майна - грошових кошів.
Отже, місце проживання та місце отримання доходів боржника не відноситься до виконавчого округу, на території якого приватний виконавець Табінського О.В. здійснює діяльність та відомості щодо якого внесені та містяться у Єдиному реєстрі приватних виконавців України, а виконавчий документ у виконавчому провадженні прийнято до виконання відповідачем не за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, у зв'язку з чим колегія суддів вважає, що у відповідача були відсутні законні підстави для прийняття приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва виконавчого документа та відкриття виконавчого провадження про стягнення коштів з фізичної особи, яка має місце проживання у іншій області.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у рішенні від 25.06.2019р. у справі № 826/7969/16.
На підставі цього, колегія суддів дійшла до висновку, що постанова приватного виконавця Дорошкевич В.Л. про відкриття виконавчого провадження є протиправною та підлягає скасуванню.
Положеннями ч. 1 ст. 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Однак, приватним виконавцем Табінським О.В. не доведено, що остання при відкритті виконавчого провадження діяла в межах повноважень та у спосіб, що визначені Законом № 1404-VІІІ.
Доводи відповідача, щодо правомірності відкриття виконавчого провадження з урахуванням вищенаведеного помилковими, відповідно помилкові доводи і щодо правомірності наступних виконавчих дій.
Судом першої інстанції не було враховано вищенаведених обставин, що призвело до неправильного вирішення справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Враховуючи те, що рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 04.03.2021 року по справі № 440/1186/21 прийняте з порушенням норм матеріального права, воно підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Що стосується клопотання апелянта про стягнення витрат на правничу допомогу, колегія суддів зазначає наступне.
В апеляційні скарзі в цій частині позивач по справі послався на те, що враховуючи, що виконавчий напис нотаріуса № 2549 від 28 грудня 2020 року належало повернути стягувану, слід прийти до висновку про те, що вимога позивача про визнання протиправною і скасування постанови приватного виконавця про відкриття виконавчого провадження ВП № 64331311 від 05.02.2021 р. є законною, обґрунтованою та підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню. Вказав, що за таких обставин, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача судові витрати у сумі 5000,00 грн., які складаються з витрат на правничу допомогу, визначені Договорі у фіксованому розмірі. Крім того, апелянт поніс витрати, пов'язанні з підготовкою, написанням та подання адвокатом апеляційної скарги у сумі 3000,00 грн., а отже має право вимоги щодо їх стягнення з відповідача для оплати адвокату за надані послуги. Хоча заявник ще не сплатив адвокатський гонорар, він має сплатити його згідно із договірними зобов'язаннями, а тому а тому витрати за цим гонораром є «фактично понесеними» - рішення ЄСПЛ від 07 листопада 2013 року у справі «Белоусов проти України» (Заява № 4494/07). У постанові Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №813/481/18 зроблено такий висновок: "Зважаючи на положення частини сьомої статті 139 КАС України, суд касаційної інстанції констатує помилковість посилання суду апеляційної інстанції у якості аргументу для відмови в задоволенні заяви про ухвалення додаткового судового рішення на відсутність документа про оплату позивачем витрат на професійну правничу допомогу, адже у пункті 2 вищенаведеного додатку від 11 лютого 2019 року до договору про надання правової допомоги від 11 лютого 2019 року № 01/2019-02 сторони узгодили, що клієнт (позивач) зобов'язаний сплатити гонорар протягом шести місяців після ухвалення судом апеляційної інстанції рішення по суті.".
Так, представництво інтересів апелянта у цій справі здійснюється адвокатом Малофєєвим А.І. на підставі договору про надання правничої допомоги № 05/03 від 05.03.2021, укладеного між адвокатом Малофєєвим А. І. та апелянтом. Розмір та порядок оплати правової допомоги визначений та узгоджений сторонами пунктом 4 вищевказаного договору. Гонорар за надання правничої (правової) допомоги у суді апеляційної інстанції, пов'язаної із взятими адвокатом зобов'язаннями за предметом цього Договору, становить 3000,00 грн. Розмір винагороди за надання правової допомоги визначений в Договорі у вигляді фіксованої суми, не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу.
Оплата виконаних Адвокатом робіт (наданих послуг) здійснюється Клієнтом, на підставі отриманих, згідно з п. 4.3., Звіту та Квитанції, в трьох денний термін з дня, наступного за днем набрання законної сили судового рішення, яким вирішено питання щодо розподілу судових витрат, шляхом готівкового/безготівкового розрахунку, з одночасним посвідченням у Квитанції особистими підписами: Клієнт (П.І.Б.) та Адвокат (П.І.Б.), кошти сплатив та кошти отримав, відповідно.
В підтвердження отримання правової допомоги, наданої апелянту адвокатом, до матеріалів справи долучено копії: звіту про виконані адвокатом роботи (надані послуги) № 05/03, квитанцію на оплату виконаних адвокатом робіт на суму 3000,00 грн.
Ці документи, відповідно до умов укладеного між позивачем та його адвокатом договору є підставою для обрахування і сплати гонорару.
Таким чином, понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу у сумі 3000,00 (три тисячі) грн., є документально підтвердженими, а тому підлягають стягненню з відповідача по справі.
Колегія суддів зазначає, що за змістом ч. 1 ст. 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
На підставі ч.ч. 1-4 ст. 134 КАС України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до ч. 5 ст. 134 КАС України, законодавцем запроваджено принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката. Так розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
За правилами ч. 7 ст. 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Згідно з ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України від 05.07.2012 № 5076-VІ "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
За змістом ст. 30 Закону України від 05.07.2012 № 5076-VІ "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови поверненню тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Верховний Суд в постанові від 05.06.2018 у справі № 904/8308/17 дійшов висновків про те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Верховний Суд в додатковій постанові від 08.05.2018 у справі № 810/2823/17 зробив висновок, що надані позивачем первинні документи на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу повинні:
відповідати вимогам первинного документа встановленим вимогам частини другої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", зокрема, містити посаду особи, відповідальної за здійснення господарської операції і правильність її оформлення та інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції;
зміст послуг (зазначених в договорі про надання правової допомоги та актах) повинен мати посилання на конкретні дії та/або документи вчинені/складені адвокатом;
платіжний документ має утримувати в собі належне, повне призначення платежу та відмітки банку його проведення відповідно до пунктів 1.22, 2.3, 2.24 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої Постановою Національного банку України від 21 січня 2004 № 22.
Також в постанові від 22.05.2018 у справі № 826/8107/16 Верховний Суд прийшов до висновків про те, що склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21 березня 2018 року у справі №815/4300/17, від 11 квітня 2018 року у справі № 814/698/16.
При цьому, колегія суддів також звертає увагу на те, що відсутність доказів сплати понесених витрат також не є перешкодою для їх присудження (така позиція викладена в постанові Верховного Суду від 21.01.2021 р. у справі № 280/2635/20).
З матеріалів справи судом встановлено, що при зверненні до суду першої інстанції позивачем заявлялося клопотання про стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн., за підготовку, написання та подання до приватного виконавця запиту та позовної заяви (вказана сума зазначена у договорі про надання правничої допомоги № 14/02 від 14.02.2021, укладеного між адвокатом Малофєєвим А. І. та апелянтом та вказана як гонорар). Також, під час апеляційного перегляду справи позивачем понесені витрати на правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн. за написання та подання адвокатом апеляційної скарги (вказана сума зазначена у договорі про надання правничої допомоги № 05/03 від 05.03.2021, укладеного між адвокатом Малофєєвим А. І. та апелянтом та вказана як гонорар).
Колегія суддів зазначає, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача, має бути встановлено, що позов підлягає задоволенню, а також, що за цих обставин справи такі витрати позивача є необхідними, а їх розмір розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи понесені такі витрати фактично, а також - чи обґрунтована їх сума, оскільки приписи ч. 9 ст. 139 КАС України містять критерії розподілу судових витрат, які суд повинен врахувати при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат.
Слід зазначити, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Дослідивши надані позивачем докази на підтвердження понесення витрат на правничу допомогу, характер спірних правовідносин, зміст позовної заяви та зміст апеляційної скарги та наведені в них обґрунтування, час необхідний для складення цих документів, неподання відповідачем клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. колегія суддів дійшла до висновку, що заявлена до відшкодування сума витрат на правничу допомогу у загальному розмірі 8000,00 грн. є співмірною зі складністю справи, часом витраченим адвокатом, значенням цього спору для позивач та пропорційною до предмета позову.
Зважаючи на вищевикладене, та беручи до уваги розмір витрат на оплату адвоката та його співмірність зі складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами), часом, витраченим адвокатом на їх виконання (надання), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а також співмірністю з ціною позову, суд вважає за необхідне стягнути з приватного виконавця виконавчого округу м. Києва ОСОБА_3 витрати на професійну правничу допомогу у сумі 8000,00 грн.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 326, 327 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 04.03.2021 року по справі № 440/1186/21 скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Табінського Олега Володимировича про відкриття виконавчого провадження ВП № 64331311 від 05.02.2021 р.
Стягнути з приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Табінського Олега Володимировича на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 витрати на професійну правничу допомогу у сумі 8000,00 грн.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя (підпис)Н.С. Бартош
Судді(підпис) (підпис) З.Г. Подобайло А.М. Григоров