26 травня 2021 р. Справа № 440/6784/20
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: П'янової Я.В.,
Суддів: Спаскіна О.А. , Присяжнюк О.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 23.12.2020, головуючий суддя І інстанції: І.Г. Ясиновський, м. Полтава, повний текст складено 23.12.20 по справі № 440/6784/20
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (надалі також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (далі за текстом також - відповідач, ГУ ПФУ в Полтавській області), в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо невиплати ОСОБА_1 заборгованості з пенсії за період з 01.08.2018 по 31.11.2018 у сумі 7944,76 грн;
- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на користь ОСОБА_1 нараховану, але не виплачену суму заборгованості з пенсії, за період з 01.08.2018 по 31.11.2018 у сумі 7944,76 грн.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2020 року адміністративний позов задоволено повністю.
Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо невиплати ОСОБА_1 заборгованості по пенсії за віком за період з 01.08.2018 по 30.11.2018 в сумі 7944,76 грн.
Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на користь ОСОБА_1 нарахованої, але не виплаченої суми заборгованості по пенсії за віком за період 01.08.2018 по 30.11.2018 в сумі 7944,76 грн.
Допущено рішення суду до негайного виконання в межах виплати суми пенсії за один місяць.
Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на користь ОСОБА_1 судові витрати, понесені позивачем на оплату правничої допомоги у сумі 500 грн.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку оскільки вважає, що рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Відповідно до пункту третього частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також - КАС України), суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 є пенсіонером по інвалідності, що підтверджується пенсійним посвідченням № НОМЕР_1 , виданим 30.12.2009 /а.с. 8/.
Згідно з довідкою від 10.11.2014 за № 1602-285 позивача взято на облік як внутрішньо переміщену особу з тимчасово окупованої території в м. Полтаві /а.с. 7/.
За даними ІКІС ПФУ: Підсистема призначення та виплати пенсії - позивача взято на пенсійний облік Полтавським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України /а.с. 33, 34/.
За результатами розгляду заяви позивача від 10.09.2020 щодо виплати пенсії за минулий період ГУПФУ в Полтавській області листом від 17.09.2020 за № 5327-5226/Л/8-1600/20 проінформувало ОСОБА_1 про те, що в серпні 2018 року одержана інформація про відсутність (понад 60 днів) за місцем проживання. Тому виплату пенсії з 01.08.2018 було призупинено до з'ясування місця фактичного проживання. Після перевірки проведено її поновлення з місця припинення. Виплату щомісячного розміру розпочато з грудня 2018 року. Пенсійні кошти за період з 01.08.2018 по 30.11.2018 в сумі 7944,76 грн обліковані в органах Пенсійного фонду та будуть виплачені після прийняття окремого порядку, як передбачено Постановою Кабінету Міністрів України від 05.11.2014, № 637 (в редакції від 21.08.2019 за № 788) /а.с. 13, 14/.
Вважаючи бездіяльність ГУПФУ в Полтавській області щодо невиплати заборгованості по пенсії за період з 01.08.2018 по 30.11.2018 в сумі 7944,76 грн протиправною, позивач звернувся до суду.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач в спірних правовідносинах діяв не на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені законами України.
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права та свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат для догляду, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.1996, ратифікована Законом України від 14.09.2006 № 137-V, яка набрала чинності з 01.02.2007 (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV від 09.07.2003.
Статтею 8 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Згідно зі статтею 4 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (надалі за текстом - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Відповідно до частини третьої статті 4 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", яка визначає складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 5 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що він регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Відповідно до статті 47 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.
Статтею 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:
1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;
3) у разі смерті пенсіонера;
4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
5) в інших випадках, передбачених законом.
Отже, перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений частиною першою статті 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.
Відповідно до частини другої статті 49 вказаного Закону поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.
Як свідчить аналіз положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" припинення виплати пенсії можливо лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення з підстав, визначених статтею 49 цього Закону.
Судовим розглядом установлено, що відповідач фактично визнає ту обставину, що пенсійні кошти за період з 01.08.2018 по 30.11.2018 в сумі 7944,76 грн нараховані та обліковані в органі Пенсійного фонду, як заборгованість по виплаті пенсії ОСОБА_1 , однак наполягає на тому, що виплату таких коштів буде здійснено після прийняття окремого порядку, як передбачено Постановою Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 за № 637 (в редакції від 21.08.2019 за № 788).
З цього приводу колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Жодних змін до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з приводу особливостей виплати пенсіонерам, які є внутрішньо переміщеними особами, заборгованості по пенсії Верховною Радою не приймалось.
Відтак, посилання відповідача на неприйняття окремого порядку, що передбачає виплату пенсіонерам - переміщеним особам заборгованості по пенсійних виплатах, як на підставу для невиплати пенсії позивачу за період 01.08.2018 по 30.11.2018 в сумі 7944,76 грн, колегія суддів оцінює критично.
Отже, висновок суду першої інстанції про те, що не виплачуючи заборгованість по пенсії ОСОБА_1 за період з 01.08.2018 по 30.11.2018 в сумі 7944,76 грн, ГУ ПФУ в Полтавській області допускає протиправну бездіяльність, є правомірним.
При розгляді цієї справи судом установлений факт протиправних дій відповідача, який знаходиться у безпосередньому причинному зв'язку з негативними наслідками для позивача, пов'язаними з неотриманням останнім належних йому сум пенсії. Крім того, вказана бездіяльність суперечить встановленим функціональним обов'язкам відповідача та не відповідає спеціальним нормативним актам, які регулюють його діяльність.
За таких умов відповідач, відмовляючи у задоволенні вимог позивача, викладених у заяві від 10.09.2020, діяв не на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені законами України.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 шляхом визнання протиправною бездіяльності ГУ ПФУ в Полтавській області щодо невиплати йому заборгованості по пенсії за віком за період з 01.08.2018 по 30.11.2018 в сумі 7944,76 грн, а також стягнення з ГУ ПФУ в Полтавській області на користь ОСОБА_1 нарахованої, але не виплаченої суми заборгованості по пенсії за віком, за період 01.08.2018 по 30.11.2018 в сумі 7944,76 грн.
Щодо законності та обґрунтованості судового рішення в частині стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у сумі 500,00 грн, колегія суддів зазначає таке.
Положеннями статті 59 Конституції України передбачено, що кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура.
Відповідно до частини першої статті 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
За частиною третьою статті 132 КАС України до складу витрат, пов'язаних з розглядом справи належать витрати, в тому числі і на професійну правничу допомогу.
Відповідно до приписів частин 1-4 статті 134 КАС України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Системний аналіз вищенаведених норм дає підстави для висновку, що на підтвердження надання правової допомоги необхідно долучати, у тому числі, розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором.
Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо.
Така правова позиція сформована Верховним Судом у постанові від 01.10.2018 у справі № 569/17904/17.
Водночас, склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правничої допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.
Такий висновок сформовано Верховним Судом у постановах від 21.03.18 у справі № 815/4300/17, від 11.04.18 у справі № 814/698/16, від 18.10.18 у справі № 813/4989/17.
Згідно з частиною шостою статті 135 КАС України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Частиною сьомою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Виходячи з положень частини 9 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує чи пов'язані такі витрати з розглядом справи.
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
При визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
У пункті 269 Рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі “Іатрідіс проти Греції” (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).
Тобто, питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
Зазначені висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 та в постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17 вересня 2019 року у справі № 810/3806/18, від 31 березня 2020 року у справі № 726/549/19.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 02.09.2020 у справі № 826/4959/16, вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін. При цьому, принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися у тому числі через призму принципу співмірності, який, як вже було зазначено вище, включає у себе такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони.
Окрім того, відповідно до правової позиції Верховного Суду, яка викладена в постанові від 01.09.2020 у справі № 640/6209/19, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також, судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
За висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 19 листопада 2020 року у справі № 520/7431/19 при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Водночас, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг з категорією складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Вказані критерії закріплені у ч. 5 ст. 134 КАС України.
Як убачається з матеріалів справи, позивачем на підтвердження витрат з оплати професійної правничої допомоги надано до матеріалів справи копії таких документів: договору № 2 про надання правової допомоги, укладеного між позивачем (як Клієнтом) та ОСОБА_2 (як адвокатом) 17.11.2020; додаток № 1 до договору - узгодження погодинної вартості роботи адвоката, попереднього розрахунку вартості послуг на правову допомогу на загальну суму 7000,00 грн; акту приймання передавання наданих послуг від 20.11.2020, в якому зазначено детальний опис робіт (наданих послуг) на суму 7000,00 грн, у тому числі: надання усної консультації Клієнту - 500 грн, ознайомлення з письмовими доказами (заяви Клієнта, відповіді ГУ УПФ, тощо) - 1000 грн, написання позовної заяви та підготовка її до подання до суду (у тому числі ознайомлення з судовою практикою з аналогічних спорів) - 400 грн, представництво у суді першої інстанції - 1500 грн; квитанції від 20.11.2020 за № 73351 /а.с. 16-19/.
Так, надані документи дозволяють встановити зміст наданих послуг та їх вартість.
З акту здачі-приймання виконаних послуг убачається, що адвокатом позивача вчинялись дії, перелік яких наведено у такому акті, зазначено час, затрачений на надання послуг, вартість 1 години виконання роботи та загальну вартість послуг за таким актом.
Згідно з квитанцією про сплату послуг за вказаним договором від 20.11.2020 за № 73351 оплата послуг здійснена позивачем на суму 7000,00 грн.
Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що заявлена сума витрат майже тотожна з розміром невиплаченої позивачеві суми пенсії, що характеризує такі витрати на правничу допомогу як неспівмірні.
Оцінюючи обґрунтованість заявлених до стягнення витрат на правничу допомогу, колегія суддів зауважує, що ця справа відноситься до категорії справ незначної складної, судова практика стосовно розгляду яких є сталою, відтак заявлені витрати на надання усної консультації Клієнту, ознайомлення з письмовими доказами (заяви Клієнта, відповіді ГУ УПФ, тощо), ознайомлення з судовою практикою з аналогічних спорів судом першої інстанції правомірно зменшено до 200,00 грн, а витрати за написання позовної заяви та підготовку її до подання до суду - до 300 грн. Вартість представництва у суді першої інстанції судом першої інстанції обґрунтовано виключено з розрахунку, оскільки матеріали справи не містять відомостей на підтвердження факту виконання зазначеного виду послуг.
Отже, обґрунтована сума витрат на правничу допомогу становить 500 грн.
Судові витрати на професійну правничу допомогу у сумі 6500 (7000 грн - 500 грн) не підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Доводи та аргументи апеляційної скарги не спростовують висновків судів першої інстанції та свідчать про незгоду відповідача з правовою оцінкою суду першої інстанції.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області - залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 23.12.2020 по справі № 440/6784/20 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Я.В. П'янова
Судді О.А. Спаскін О.В. Присяжнюк