27 травня 2021 р. Справа № 520/15640/2020
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Русанової В.Б.,
Суддів: Жигилія С.П. , Перцової Т.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.01.2021 (головуючий суддя І інстанції: Котеньов О.Г.) по справі № 520/15640/2020
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Головного Управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо невиплати заборгованості по пенсії позивачу за період з 01 березня 2016 року по 31 травня 2018 року та за період з 01 липня 2018 року по 28 лютого 2019 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області виплатити позивачу :
заборгованість однією сумою з виплати пенсії за період з 01 березня 2016 року по 31 травня 2018 року та за період з 01 липня 2018 року по 28 лютого 2019 року на рахунок, відкритий в Акціонерному товаристві "Державний ощадний банк України";
компенсацію за несвоєчасну виплату пенсії за зазначені періоди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 "Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати".
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 15.01.2021 позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо невиплати пенсії ОСОБА_1 за період з 01 березня 2016 року по 31 травня 2018 року та за період з 01 липня 2018 року по 28 лютого 2019 року.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області виплатити однією сумою ОСОБА_1 заборгованість з виплати пенсії за період з 01 березня 2016 року по 31 травня 2018 року та за період з 01 липня 2018 року по 28 лютого 2019 року на рахунок, відкритий в Акціонерному товаристві "Державний ощадний банк України".
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Головне управління Пенсійного фонду у Харківській області (далі - відповідач) не погодившись із судовим рішенням в частині задоволення позовних вимог, подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправомірного висновку, просило скасувати його та постановити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначило, що судом першої інстанції не враховано, що постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019р. №788 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України» затверджено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014р. №637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» , отже, пенсія повинна бути виплачена позивачу на умовах окремого порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.
Також зазначає, що позивачу припинено виплату пенсії за період з 01 березня 2016 року по 31 травня 2018 року та за період з 01 липня 2018 року по 28 лютого 2019 року у зв'язку з не підтвердженням останнім фактичного місця проживання/перебування, з заявою про поновлення виплати пенсії позивач не звертався, тому підстави для задоволення позовних вимог відсутні.
ОСОБА_1 правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Відповідно до ч. 1 ст. 308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено апеляційним судом, що ОСОБА_1 з 01.03.2016 перебуває на обліку в Чугуївському об'єднаному управлінні ПФУ в Харківській області та отримує пенсію за віком (список 1) відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», відповідно до розпорядження №955 від 20.04.2018 (а.с. 27).
З 29.01.2018 має статус внутрішньо переміщеної особи, фактичним місцем проживання/перебування якого є: АДРЕСА_1 , відповідно до довідки №0000463830 від 29.01.2018 (а.с. 7).
17.07.2020 позивач звернувся до Чугуївського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Харківській області з заявою, у якій просив надати йому інформацію щодо нарахування, розміру та виплати заборгованості з пенсії чи підстав, відповідно до яких її виплата не проводиться. (а.с. 9).
У відповіді на звернення 14.08.2020 ГУ ПФУ в Харківській області повідомило позивача, що виплата пенсії буде здійснюватися згідно з чинним законодавством України; сума боргу з виплати пенсії за період з 01.03.2016 по 31.05.2018 року складає - 77 613,80 грн, за період з 01.07.2018 року по 28.02.2019 року складає - 36 216, 20 грн, загальний борг складає -113 830,00 грн, надати копію розпорядження Чугуївського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про блокування виплати пенсії (або документу, на підставі якого не виплачувалась пенсія) не має можливості у зв'язку з тим, що таке рішення Чугуївським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області не приймалося. (а.с.10).
Враховуючи, що заборгованість по пенсії за період з 01.03.2016 по 31.05.2018 року та за період з 01.07.2018 року по 28.02.2019 року відповідачем не виплачена, позивач звернувся до суду.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що невиплата пенсії позивачеві за спірний період суперечать Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а тому наявні підставі для виплати заборгованості.
Надаючи оцінку встановленим обставинам справи, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України визначено обов'язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбаченим законом.
Пенсійне забезпечення громадян України, в тому числі порядок призначення та виплати пенсій, визначення розміру пенсії, регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення», Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон № 1058) та іншими нормативно-правовим актами.
Згідно ч. 1 статті 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.
Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Нормами п.п. 1, 6 статті 92 Конституції України визначено, що виключно законами України визначаються, зокрема: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки.
Статтею 5 Закону №1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів ПФУ та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Як передбачено п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 р. за № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», призначення та продовження виплати усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509.
Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 р. за № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», з наступними змінами та доповненнями, встановлено, що комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, утворені районними, районними у м.м. Києві і Севастополі державними адміністраціями, виконавчими органами міських, районних у містах (у разі утворення) рад, приймають рішення про відновлення або про відмову у відновленні соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, довідки яких недійсні на дату набрання чинності цією постановою, відповідно до Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого цією постановою, за умови отримання внутрішньо переміщеною особою нової довідки відповідно до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 року за № 509 Про облік внутрішньо переміщених осіб.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб» (далі - Постанова № 509) пенсії виплачуються за заявами таких осіб до органів (установ), які здійснюють такі виплати, протягом усього строку дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
Колегія суддів зазначає, що з аналізу постанов № 637 та № 509 вбачається, що ними встановлено спеціальний порядок здійснення соціальних виплат для осіб, які тимчасово переселилися з району проведення антитерористичної операції, тобто особливості виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам.
При цьому, оскільки вищенаведені нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України відносяться до категорії підзаконних, вони не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.
Як правильно зазначив суд першої інстанції, конституційне поняття «Закон України», на відміну від поняття «законодавство України», не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах її повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
Отже, пріоритетному застосуванню підлягають норми Закону №1058-IV.
Судом встановлено, що пенсійна справа ОСОБА_1 взята на облік відповідачем та нарахована заборгованість в сумі 113 830,00 грн за період з 01.03.2016 по 31.05.2018, яка не виплачена позивачу. Заборгованість не виплачується з підстав відсутності окремого порядку , визначеного Кабінетом Міністрів України, з посиланням на Порядок № 365, з урахуванням змін внесених постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року № 335.
Пенсія за період з 01.07.2018 по 28.02.2019 не виплачується позивачу у зв'язку з не підтвердженням місця проживання позивача.
Колегія суддів не погоджується з доводами пенсійного фонду щодо відсутності підстав для виплати заборгованості по пенсії, з огляду на наступне.
Згідно з п. 15 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 року за № 365, з наступними змінами та доповненнями, орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи.
Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону № 1058-IV загальнообов'язкове державне пенсійне страхування здійснюється за принципами, зокрема законодавчого визначення умов і порядку здійснення загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; державних гарантій реалізації застрахованими особами своїх прав, передбачених цим Законом, та обов'язковості фінансування за рахунок коштів Пенсійного фонду витрат, пов'язаних з виплатою пенсій та наданням соціальних послуг, в обсягах, передбачених цим Законом.
Пунктом 9 ч. 1 ст. 16 цього ж Закону передбачено, що застрахована особа має право на отримання пенсійних виплат на умовах і в порядку, передбачених цим Законом.
З аналізу вищенаведених норм слідує , що порядок та умови отримання пенсійних виплат регулюються виключно Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
При цьому, відсутність встановленого Кабінетом Міністрів України механізму виплати нарахованих сум пенсій не звільняє державу, в особі уповноваженого органу Пенсійного фонду України, від обов'язку здійснити таку виплату та не може позбавляти права особи на отримання належних їй сум пенсій.
Отже, судом першої інстанції вірно надано пріоритет нормам Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а постанови уряду.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі № 428/6579/17.
Відповідно ч.5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно ч. 2 статті 46 Закону № 1058-IV нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.
Згідно з преамбулою Закону № 1706-VII цей Закон відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.
Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні (частина перша статті 2 Закону № 1706-VII).
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
У рішенні у справі Суханов та Ільченко проти України Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності.
Враховуючи викладене, вірним є висновок суду першої інстанції, що пенсійний орган порушив право позивача на отримання пенсії. При цьому право на отримання пенсії є об'єктом захисту за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Щокін проти України», питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним.
Отже, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.
Вирішуючи спір, судом враховуються правові висновки, викладені у рішенні Верховного Суду від 03 травня 2018 року за результатами розгляду зразкової справи № 805/402/18, залишеним без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року стосовно того, що Постанова № 365 є підзаконним нормативно-правовим актом, який обмежує встановлене законодавством право на отримання пенсії позивачем.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що підстави не виплати позивачу сум пенсій за період з 01.03.2016 по 31.05.2018 та з 01.07.2018 по 28.02.2019 не ґрунтуються на законі.
Доводи скаржника про правомірність припинення виплати пенсії в період з 01.07.2018 по 28.02.2019 у зв'язку з не підтвердженням місця проживання позивача, колегія суддів вважає помилковими , з огляду на наступне.
Згідно ст. 49 Закону № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Отже вказаною нормою визначено перелік підстав припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду.
Разом з тим, положеннями Закону № 1058-IV не передбачено таких підстав припинення або призупинення виплати пенсії , як не підтвердження місця проживання.
Доказів прийняття рішення про припинення виплати пенсії позивачу, відповідачем ні суду першої , ні апеляційної інстанції не надано.
Доводи апелянта про те, що позивач в оскаржуваний період не звертався до пенсійного органу із заявою про поновлення пенсії, а тому відповідачем правомірно не виплачувалась йому пенсія, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки доказів припинення виплати пенсії за цей період матеріали справи не містять, за період з 01.03.2016 по 31.05.2018 за відповідачем обліковується заборгованість по пенсії ОСОБА_1 , що підтверджується довідкою від 20.11.2020 (а.с. 32). Вказане свідчить про відсутність підстав для окремого звернення позивача для отримання належних йому виплат.
Щодо доводів скаржника про відсутність підстав для здійснення виплати заборгованості пенсії однією сумою.
Згідно зі ст.46 Закону №1058-IV нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми не отриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.
Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Таким чином ст. 46 Закону №1058-IV передбачає виплату недоплаченої пенсії однією сумою лише в тому разі, якщо пенсія належала пенсіонеру, однак, не була отримана ним вчасно з власної вини.
Разом з тим, ця норма не містить приписів, які б визначали спосіб дій органу Пенсійного фонду щодо виплати суми пенсії, що утворилася з вини органу Пенсійного фонду, зокрема, внаслідок перерахунку за рішенням суду.
Отже спосіб виконання дій, які має вчинити суб'єкт владних повноважень за рішенням суду, не визначений у спірних відносинах нормативно.
Колегія суддів зазначає, що належним виконанням судового рішення про зобов'язання пенсійного органу перерахувати та виплатити позивачу заборгованість по пенсії буде вважатися як перерахування присудженої суми одним платежем, так і кількома платежами, а повним виконанням рішення суду буде сплата відповідачем всієї недоплаченої різниці.
При цьому, кількість платежів у межах однієї суми коштів не порушує прав особи на соціальний захист у формі пенсійного забезпечення.
Натомість, суд першої інстанції не вірно застосував норми матеріального права, у зв'язку з чим помилково зобов'язав відповідача здійснити виплату заборгованості по пенсії однією сумою, тому в цій частині рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про відмову в задоволенні позову.
Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Відповідно до п. 4 ч. 1, ч. 2 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про зобов'язання ГУ ПФУ в Харківській області здійснити виплату заборгованості по пенсії одним платежем з прийняттям в цій частині постанови про відмову в задоволенні позову.
В іншій частині доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області - задовольнити частково.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.01.2021 по справі № 520/15640/2020 - скасувати в частині зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити виплату ОСОБА_1 заборгованості по пенсії однією сумою.
Прийняти в цій частині нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.
В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.01.2021 по справі № 520/15640/2020 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя В.Б. Русанова
Судді С.П. Жигилій Т.С. Перцова