27 травня 2021 року справа №360/4451/20
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Сіваченка І.В., суддів: Казначеєва Е.Г., Гайдара А.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Луганській області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2021 року (повне судове рішення складено 23 лютого 2021 року у м. Сєвєродонецьку) у справі № 360/4451/20 (суддя в І інстанції Басова Н.М.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Луганській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Луганській області (далі - ГУ ДПС у Луганській області), в якому просила суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні щорічної та додаткової відпустки при звільненні, за період з 07.11.2015 по 03.06.2020 у кількості 114 діб;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані дні щорічної та додаткової відпустки при звільненні, за період з 07.11.2015 по 03.06.2020 у кількості 114 діб;
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період 2015 - 2019 роки;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період 2015 - 2019 роки;
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу додаткової доплати до заробітної плати (грошового забезпечення) за період карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2 пропорційно відпрацьованому часу в зазначених умовах, з 12 березня 2020 року (день введення карантину) по 03 червня 2020 року (день звільнення зі служби в поліції);
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу додаткову доплату до заробітної плати (грошового забезпечення) за період карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2 пропорційно відпрацьованому часу в зазначених умовах, з 12 березня 2020 року (день введення карантину) по 03 червня 2020 року (день звільнення зі служби в поліції) (а.с.1-11).В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач з 16 серпня 2004 року по 06 листопада 2015 року проходила службу в органах внутрішніх справ України (Марківський РВ УМВС України в Луганській області), з 07 листопада 2015 року по 15 липня 2020 року - в Національній поліції України (Марківський ВП ГУНП в Луганській області, Новопсковський ВП ГУНП в Луганській області та Сєвєродонецький ВП ГУНП в Луганській області).
В обґрунтування позовних вимог зазначила наступне.
Позивач з 15.08.2003 по 06.11.2015 проходила службу в органах внутрішніх справ України, з 07.11.2015 по 03.06.2020 проходила службу в ГУНП в Луганській області на посаді старшого інспектора групи кадрового забезпечення батальйону поліції особливого призначення. Позивач має статус учасника бойових дій, що підтверджено посвідченням серії НОМЕР_1 від 22 вересня 2015 року. Наказом начальника ГУНП в Луганській області від 07.11.2015 наказом № 8 о/с позивач, відповідно до п.п.9,2 розділу XI Закону України від 02 липня 2015 року № 580-VIII «Про Національну поліцію» (далі - Закон № 580-VIII), у зв'язку з прибуттям з МВС, призначена з присвоєнням спеціального звання поліції в порядку переатестування та установлення посадових окладів згідно штатного розпису, з 07.11.2015 по ГУНП в Луганській області. Наказом начальника ГУНП в Луганській області від 25.05.2020 наказом № 490 о/с позивача звільнено зі служби в поліції за ст.77 ч.1 п.7 (за власним бажанням) з 03.06.2020. Вислуга років на день звільнення позивача, а саме 03.06.2020 у календарному обчисленні становить 16 років 09 місяців 18 днів, у пільговому обчисленні (без урахування календарної вислуги) 11 років 06 місяців 08 днів, з виплатою компенсації за невикористану в році звільнення відпустку у кількості 17 діб. Позивач зазначила, що відповідач компенсацію за невикористані дні щорічних та додаткових відпусток позивача при звільненні, за період з 07.11.2015 по 03.06.2020, у кількості 114 діб не виплатив. Позивач вважаючи, що її право на отримання відповідних виплат в день звільнення порушені відповідачем, 15.09.2020 звернулася до відповідача із заявою, зокрема, про нарахування та виплату грошової компенсації за невикористані дні щорічних та додаткових відпусток при звільненні. Розглянувши зазначену заяву, відповідач надіслав лист від 07.10.2020 за №6671/111/22/05-2020, в якому зазначив, що залишок основної невикористаної відпустки позивача за період з 07.11.2015 по 03.06.2020, складає 114 діб. Крім того, вказав, що відповідно до ч.1 ст.83 КЗпП та ч.1, ст.24 Закон України від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки» (далі - Закон № 504/96-ВР), у разі звільнення працівника, йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки лише працівникам, які мають дітей або неповнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А 1 групи. І те, що відповідно до п.10 ст.93 Закону № 580-VIII, поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно закону, лише за невикористану відпустку у році звільнення. Позивач вважає, що дії (бездіяльність) відповідача щодо невиплати компенсації за невикористані дні щорічних та додаткових відпусток при звільненні, за період з 07.11.2015 по 03.06.2020, суперечать положенням Закону, тому порушують її права.
Такі ж підстави зазначила і з приводу невиплати відповідачем в день звільнення зі служби грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учасника бойових дій, за період з 2015-2019. При цьому просила врахувати у цій частині позовних вимог правові висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 21.08.2019 за результатами апеляційного перегляду рішення Верховного Суду від 16.05.2019 у зразковій справі № 620/4218/18.
Крім того, позивач зазначила, що в умовах карантину нею відпрацьовано, зокрема: з 12 березня 2020 року (день введення карантину) по 03 червня 2020 (день звільнення зі служби в поліції).
При цьому, всупереч постанов Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2020 року № 342 «Про визначення переліку посад працівників, службових і посадових осіб, щодо яких не застосовується обмеження під час нарахування заробітної плати, грошового забезпечення у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2» та від 29 квітня 2020 року № 375 «Деякі питання оплати праці (грошового забезпечення) окремих категорій працівників, військовослужбовців Національної гвардії та Державної прикордонної служби, посадових осіб Державної митної служби, осіб рядового та начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту, поліцейських, які забезпечують життєдіяльність населення, на період дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2, та протягом 30 днів з дня його відміни», їй не нараховано та не виплачено додаткову доплату до заробітної плати (грошового забезпечення).
Позивач вважаючи, що її право на отримання відповідної додаткової доплати порушені відповідачем, 15.09.2020 звернулася до відповідача із заявою щодо нарахування та виплати додаткової доплати до заробітної плати (грошового забезпечення) пропорційно відпрацьованому часу в зазначених умовах. Розглянувши зазначену заяву, відповідач надіслав лист від 09.10.2020 за №1081/111/22/05-2020, в якому зазначив, що позивач відсутня у списках осіб, які формують начальники відділів поліції та окремих структурних підрозділів ГУНП в Луганській області, щодо виплати доплати за роботу в період карантину у зв'язку із тим, що на час нарахування доплати до грошового забезпечення у липні 2020 року остання була звільнена з ГУНП в Луганській області, не отримувала грошове забезпечення, тому здійснити виплату додаткової доплати в період дії карантину у розмірі не меншому ніж співробітникам, які проходили службу на той період часу на такій же штатній посаді, що і позивач, не має підстав. Позивач вважає, що дії (бездіяльність) відповідача щодо невиплати додаткової доплати до заробітної плати (грошового забезпечення), суперечать положенням чинного законодавства України, тому порушують її права.
Враховуючи вищевикладене, позивач звернулася до суду за захистом своїх прав та просила задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2021 року позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність ГУНП в Луганській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні основної та додаткової відпустки при звільненні за період з 07.11.2015 по 31.12.2019 у кількості 112 діб.
Зобов'язано ГУНП в Луганській області нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані дні основної та додаткової відпустки при звільненні за період з 07.11.2015 по 31.12.2019 у кількості 112 (сто дванадцять) діб.
Визнано протиправною бездіяльність ГУНП в Луганській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період 2015 - 2019 роки.
Зобов'язано ГУНП в Луганській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період 2015 - 2019 роки.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Не погодившись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив рішення місцевого суду скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволені позовних вимог.
В обґрунтування зазначено, що місцевим судом не надано правильної оцінки доводам відповідача, що поліцейському, який звільняється зі служби в поліції, виплачується грошова компенсація за невикористану в році звільнення «щорічну чергову оплачувану відпустку». Відповідно до наказу ГУНП в Луганській області від 25.05.2020 № 490 о/с ОСОБА_1 , нараховано компенсацію за невикористану в році звільнення відпустку у кількості 17 діб.
Також відповідач наголошує, що компенсація за невикористані дні додаткової відпустки відповідно до Закону України від 22.10.1993 № 3551-ХІІ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон № 3551-ХІІ) законодавством не передбачена.
Апелянт звертає увагу суду, що позивач під час проходження служби у Національній полії України з рапортами про надання їй додаткової відпустки за 2015-2019 роки зі збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій не зверталась; з рапортами (заявами) про виплату їй грошової компенсації за невикористані дні додаткові відпустки за 2015-2019 роки зі збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій також не зверталась.
Також відповідач зазначає, що у пункті 8 розділу III Порядку та умов від 06.04.2016 № 260 зазначено, що кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення, тобто, обов'язковою передумовою для виплати поліцейському компенсації за невикористану відпуску є визначення кількості днів невикористаної відпустки в наказі про звільнення.
У даному випадку, належність до виплати ОСОБА_1 компенсації за невикористані дні додаткової соціальної відпустки як учаснику бойових дій за період часу з 2015-2019 роки в наказі ГУНП в Луганській області від 25.05.2020 № 490 о/с про звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції не визначена.
Крім того, на думку апелянта, позивачем пропущено строк для звернення до суду з цим позовом, натомість місцевим судом не надано належної оцінки такій обставині.
У відзиві на апеляційну скаргу позивачем висловлено згоду з висновками місцевого суду та прохання залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Всі особи, які беруть участь у справі, у судове засідання не прибули, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, тому відповідно до п.2 ч.1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, залишити без задоволення, з таких підстав.
Судами першої та апеляційної інстанції встановлено таке.
Позивач є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 22.09.2015 (а.с.15).
Відповідно до інформації, зазначеної в трудовій книжці позивача серії НОМЕР_2 від 06.11.2015, 07.11.2015 ОСОБА_1 прийнято на службу до Національної поліції (а.с.17).
З витягу з наказу ГУНП в Луганській області від 25.05.2020 №490 о/с вбачається, що відповідно до Закону № 580-VIII звільнено майора поліції ОСОБА_1 (0121220), старшого інспектора групи кадрового забезпечення батальйону поліції особливого призначення ГУНП в Луганській області за ст.77 ч.1 п.7 (за власним бажанням), з 03.06.2020, з вислугою років на день звільнення у календарному обчисленні: 16 років 09 місяців 18 днів, у пільговому обчисленні (без урахування календарної вислуги): 11 років 06 місяців 08 днів, з виплатою компенсації за невикористану в році звільнення відпустку у кількості 17 діб, з виплатою одноразової грошової допомоги при звільнені зі служби в поліції та стаж служби в поліції для її виплати складає: 16 років, встановивши відсоток премії за червень 2020 року 52,792 %, сума відшкодування вартості предметів однострою особистого користування, строк носіння (експлуатації) яких не закінчився, складає 2635,14 грн. (а.с.16).
З витягу з наказу ГУНП в Луганській області від 03.02.2020 №106 о/с вбачається, що майору поліції ОСОБА_1 (0121220), старшого інспектора групи кадрового забезпечення батальйону поліції особливого призначення ГУНП в Луганській області згідно ч.2 ст.92 Закону № 580-VIII та на підставі ст.12 Закону № 3551-ХІІ надано додаткову відпустку із збереженням грошового забезпечення (заробітної плати) як учаснику бойових дій за 2020 рік в кількості 14 днів (а.с.57).
15.09.2020 позивач звернулася до відповідача з заявою, в якій просила виплатити грошову компенсацію за всі невикористані дні основної та додаткової відпустки за вислугу років за 112 діб (а.с.18).
На вищевказане звернення відповідач листом від 07.10.2020 №6671/111/22/05-2020 повідомив позивача, що залишок основної відпустки ОСОБА_1 за період з 07.11.2015 по 03.06.2020 складає 114 діб. Відповідно до ч. 1 ст. 83 КЗпП та виходячи з положення ч. 1 ст. 24 Закону № 504/96-ВР, відповідно до якої у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки лише працівникам, які мають дітей або неповнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А 1 групи. Відповідно п. 10 ст. 93 Закону № 580-VIII поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно закону, лише за невикористану відпустку у році звільнення. Станом на 03.06.2020 отримана компенсація за невикористану у році звільнення відпустку, у кількості 17 діб (а.с.19).
Позивач також звернулася до відповідача з заявою від 15.09.2020 щодо виплати грошової компенсації за невикористані дні відпустки як учаснику бойових дій передбаченої ст.16-2 Закону № 504/96-ВР та п.12.ч.1.ст.12 Закону № 3551-ХІІ за 2015-2019 роки (а.с.20).
На вищевказане звернення відповідач листом від 07.10.2020 № 6668/111/22/05-2020 повідомив позивача, що до УКЗ ГУНП в Луганській області було направлено запит. За результатами його розгляду встановлено, що компенсація за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, чинним законодавством України не передбачено. Відповідно до ч. 1 ст. 83 КЗпП та виходячи з положення ч. 1 ст. 24 Закону № 504/96-ВР, відповідно до якої у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки лише працівникам, які мають дітей або неповнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А 1 групи (а.с.21).
15.09.2020 позивач звернулася до відповідача з заявою, в якій просила здійснити грошову виплату передбачену за період часу проходження служби в лавах Національної поліції в період карантину, пов'язаного з розповсюдженням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2, а саме з 25.03.3020 по 03.06.2020, під час якого позивач виконувала свої службові повноваження, у розмірі не меншому ніж співробітникам, які проходили службу на той період часу та на такій же штатній посаді (а.с.22).
На вищевказане звернення відповідач листом від 09.10.2020 №1081/111/22-2020 повідомив позивача, що зважаючи на відсутність ОСОБА_1 у списках осіб щодо виплати доплати за роботу в період карантину у зв'язку із тим, що на час нарахування доплати до грошового забезпечення у липні 2020 року були звільнені з ГУНП в Луганській області, не отримували грошове забезпечення, тому здійснити виплату додаткової доплати в період дії карантину у розмірі не меншому ніж співробітникам, які проходили службу на той період часу на такій же штатній посади підстав немає (а.с.23).
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.
Спершу слід зазначити, що рішення місцевого суду оскаржено лише відповідачем. Відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Таким чином, оскільки судове рішення позивачем не оскаржене, апеляційному перегляду підлягає рішення місцевого суду лише в частині, в якій задоволені позовні вимоги. В іншій частині судове рішення апеляційному перегляду не підлягає і має бути залишено без змін.
Щодо вимог позивача про не нарахування та невиплату грошової компенсації за невикористані дні щорічної та додаткової відпустки за період з 07.11.2015 по 03.06.2020 у кількості 114 діб та додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період 2015 - 2019 роки.
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до статті 45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.
Закон № 504/96-ВР установлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.
Згідно зі статтею 4 Закону № 504/96-ВР установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв'язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв'язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону). Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.
Відповідно до статті 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом № 3551-XII, особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (частина перша статті 24 Закону № 504/96-ВР).
Аналогічні положення містяться в частині першій статті 83 КЗпП.
Закон № 580-VIII визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.
Відповідно до частин першої та третьої статті 59 Закону № 580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік і форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.
Проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (стаття 60 Закону № 580-VIII).
Згідно з частинами першою та другою статті 92 Закону № 580-VIII поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом. Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.
Частинами першою, другою, третьою і четвертою статті 93 Закону №5 80-VIII передбачено, що тривалість відпусток поліцейського обчислюється подобово. Святкові та неробочі дні до тривалості відпусток не включаються. Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки. За кожний повний календарний рік служби в поліції після досягнення п'ятирічного стажу служби поліцейському надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як п'ятнадцять календарних днів. Тривалість чергової відпустки у році вступу на службу в поліції обчислюється пропорційно з дня вступу до кінця року з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожен повний місяць служби.
Відповідно до частин восьмої, дев'ятої, десятої та одинадцятої статті 93 Закону № 580-VIII поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Продовження відпустки здійснюється керівником, який надав її, на підставі відповідного документа, засвідченого у визначеному законом чи іншим нормативно-правовим актом порядку. Поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення. При звільненні поліцейського проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини чергової відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року. За невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону. Відкликання поліцейського із чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.
Частинами першою та другою статті 94 Закону № 580-VIII обумовлено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.
Положення Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженим наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 № 260 (далі - Порядок № 260) визначають критерії виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських (далі - ВНЗ МВС із специфічними умовами навчання).
Пунктом 3 розділу І Порядку № 260 передбачено, що грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Згідно з абзацами сьомим і восьмим пункту 8 розділу ІІІ Порядку № 260 за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства. Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.
Отже право працюючої особи на відпочинок у формі відпустки закріплено Конституцією України. Особу не може бути позбавлено такого права. Види відпусток, які можуть надаватися поліцейським, визначені у статті 92 Закону № 580-VIII. Її аналіз дозволяє зробити висновок, що поліцейським можуть бути надані такі відпустки: щорічні чергові оплачувані відпустки, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки, яким є Закон № 504/96-ВР, та який в свою чергу, серед інших видів, передбачає такий вид додаткової відпустки як додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік як учаснику бойових дій (стаття 16-2 Закону № 504/96-ВР).
Правило про надання відпустки до кінця календарного року не є виключним, про що свідчать положення частин восьмої, одинадцятої статті 93 Закону № 580-VIII.
Аналізуючи наведені норми законодавства, суд дійшов висновку, що законом не виключаються випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року. Не передбачено позбавлення поліцейського права на відпустку, яке він уже отримав в попередньому календарному році. Водночас надано право працівнику використати право на відпустку за попередній рік одночасно з черговою відпусткою наступного року.
Таким чином, у наступному календарному році, в тому числі і за умови, що він є роком звільнення, поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з поліцейським, адже це суперечить суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.
Рішенням Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/2002 в справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - КЗпП.
З огляду на відсутність правового врегулювання цього питання положеннями Закону № 580-VIII і Порядку № 260 питання компенсації невикористаної частини відпустки поліцейському за минулі роки, суд дійшов висновку, що при вирішенні вказаного спору підлягають застосуванню приписи КЗпП і Закону № 504/96-ВР.
Так, відповідно до частини першої статті 24 Закону № 504/96-ВР і частини першої статті 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Отже, у випадку звільнення поліцейських з органів Національної поліції України їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки.
Такі висновки узгоджуються з правовою позицією, яка викладена в постанові Верховного Суду у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 19.01.2021 у справі № 160/10875/19.
Судами встановлено, що при звільненні зі служби в поліції ОСОБА_1 мала право на отримання грошової компенсації за невикористану нею частину щорічних відпусток (основних та додаткових) за період з 07.11.2015 по 31.12.2019 у загальній кількості 112 діб, оскільки основна і додаткова відпустка за 2020 рік не надавалась позивачу і у відповідності до п.п.10 статті 93 Закону № 580-VIII під час звільнення зі служби позивач отримала компенсацію за невикористану у році звільнення відпустку у кількості 17 діб, що підтверджується довідкою Управління кадрового забезпечення ГУНП в Луганській області від 19.02.2021 № 690/111/19-2021 та власним розрахунком позивача загальної кількості невикористаних днів відпустки, викладеного нею в заяві від 15.09.2020 на ім'я начальника ГУНП в Луганській області (а.с.18,92).
Також судами встановлено, що як учасник бойових дій, позивач мала право на отримання грошової компенсації за невикористані нею дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2015 по 2019 рік включно, оскільки таку відпустку за 2020 рік позивач використала (а.с.57,59).
Однак відповідачем протиправно не було виплачено позивачу такі грошові компенсації ані під час звільнення, ані під час її звернень до відповідача з відповідними заявами від 15.09.2020, чим порушено права позивача та допущено протиправну бездіяльність.
Отже, правильним є висновок місцевого суду, що відновленням порушених прав позивача є зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні основної та додаткової відпустки при звільненні за період з 07.11.2015 по 31.12.2019 у кількості 112 діб та грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період 2015 - 2019 роки.
Щодо посилання відповідача на листи Міністерства соціальної політики України від 04.08.2016 № 430/13/116-16 та від 23.09.2016 № 531/13/116-16.
Відповідно до частин першої, другої статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
Листи Міністерства соціальної політики України від 04.08.2016 №430/13/116-16 та від 23.09.2016 № 531/13/116-16 не є нормативно-правовими актами, мають виключно рекомендаційний характер для застосування в роботі, не є джерелом права, а тому не можуть бути застосовані при розгляді даної справи.
Посилання відповідача на правові висновки Верховного Суду у справі №808/2122/18 від 31.03.2020, у справі № 545/1881/16 від 13.06.2018 є неприйнятними, оскільки у постанові Верховного Суду у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 19.01.2021 у справі № 160/10875/19 Верховний Суд дійшов висновку про необхідність відступити від правового висновку, сформованого в судових рішеннях, в тому числі і по справі № 808/2122/18.
Отже. суди під час розгляду тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду, що і правильно зроблено судом першої інстанції під час вирішення даної справи по суті.
Посилання відповідача, що не оскарження наказу про звільнення позивача є підставою для визнання позову передчасним, також не приймаються до уваги, оскільки відповідач наділений повноваженнями на самостійне внесення змін до наказу позивача про звільнення, при цьому, розрахунок кількості днів та сум компенсації за невикористані дні відпусток також належить до повноважень відповідача.
На підставі викладеного, місцевий суд дійшов правильного висновку, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. "Руїз Торія проти Іспанії" (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.
З урахуванням зазначеного суд не надає оцінку іншим доводам сторін, оскільки вони не мають суттєвого впливу на рішення суду за результатами вирішення цього спору.
Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Щодо посилання апелянта на пропуск місячного строку для звернення до суду з цим позовом.
Апелянт наголошує, що витяг з наказу про звільнення зі служби в поліції було отримано ОСОБА_1 у день звільнення та відповідно цей день є днем ознайомлення з наказом (03.06.2020), тому з моменту ознайомлення позивачу достеменно стало відомо про те, що грошову компенсацію за невикористані дні щорічної чергової та додаткової відпустки, невикористані відпустки як учаснику бойових дій відповідач в наказ не включив.
Натомість, позивач звернулась до суду лише у листопаді 2020 року.
З цього приводу судова колегія зазначає, що посилання апелянта на пропуск строку звернення до суду з цим позовом не заслуговують на увагу, з наступних підстав.
Згідно з ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
В постанові від 04 травня 2018 року в справі № 808/858/16 Верховний Суд дійшов висновку, що грошова компенсація за невикористані дні щорічної відпустки є частиною заробітної плати, а тому звернення до суду з вимогами про зобов'язання її виплатити не обмежується будь-яким строком.
Зважаючи на наведене, судова колегія дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому вона підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись статями 291, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Луганській області - залишити без задоволення.
Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2021 року в справі № 360/4451/20 - залишити без змін.
Повне судове рішення - 27 травня 2021 року.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Колегія суддів І. В. Сіваченко
Е. Г. Казначеєв
А. В. Гайдар