ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
26 травня 2021 року м. Київ № 826/9844/16
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Кармазіна О.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
до Головного управління ДПС у м. Києві (відокремлений підрозділ ДПС України; код з ЄДР 44116011)
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-
ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ; адрес: АДРЕСА_1 ) звернувся до суду із позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 29.03.2016 №779/201.
Позиція позивача.
В обґрунтування позову зазнається, що у 2014 позивач став спадкоємцем своєї рідної сестри ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Спадщина - Ѕ частина квартири АДРЕСА_2 . Позивач зазначає, що це дім їх батьків, яким вони володіли на праві спільної сумісної власності.
Надалі, 29.10.2015 позивач отримав поштою від ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві повідомлення про запрошення до органу доходів і зборів з питання декларування доходу, отриманого у спадщину від особи, що не є членом сім'ї першого ступеня споріднення, у 2014 році.
02.11.2015 у ДПІ позивач з'ясував, що повинен сплатити податок у сумі 5% вартості успадкованого майна згідно зі ст. 179, та п. 174.2.2., ст. 174 ПК України, а саме 15 999,40 грн.
ДПІ за розглядом акту перевірки прийняло податкове повідомлення-рішення від 29.03.2016 №779/201 про збільшення ПДФО на 15999,40 грн. та за штрафними санкціями на 4 169,85 грн. (з них 3999,85 грн. штрафних санкцій відповідно до п. 120.1. ст. 120 ПК України).
У позові зазначається, що ППР прийняте на підставі висновку відповідача про те, що позивач у зв'язку із отриманням спадщини зобов'язаний був подати декларацію, в якій відобразити отримане в якості спадщини майно та сплатити податок з доходів фізичних осіб (ПДФО), обрахований з вартості такого майна. Позивач зазначає, що успадкував майно від своєї сестри та, з огляду на прийняття Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо деяких питань спадкування" від 20.12.2014 №1709-VII та інформацію висвітлену засобами масової інформації, позивач вважає, що не повинен сплачувати ПДФО при набутті прав на спадщину як спадкоємець другої черги.
Відтак, позивач просить задовольнити позов.
Під час нового розгляду справи позивач подав пояснення від 29.04.2021, наполягаючи на протиправності оскаржуваного рішення, вважаєючи застосовані до нього норми дискримінаційними в порівнянні з положенням спадкоємців першого ступеня споріднення.
Позиція відповідача.
Відповідач подав заперечення на адміністративний позов, зазначивши, що відносно позивача було проведено перевірку за результатами якої складено акт від 18.02.2016 № 249/ НОМЕР_1 . Перевірка проведена на підставі відображення Дев'ятою київською державною нотаріальною конторою у податковому розрахунку сум доходу за 4 кв. 2014 року, нарахованого (сплаченого) на користь платника податку, і сум утриманого з них податку за ф. № 1-ДФ, на користь ОСОБА_1 нарахований дохід в сумі 319 988 грн. без утримання податку, який підлягав нарахуванню та сплаті, однак відповідні зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб не були задекларовані та сплачені позивачем.
В обґрунтування необхідності нарахування податку відповідач посилається на положення абз. «в» п. 176.1., п. 174.3. ПК України, п/п. 174.2.2. ПК України. При цьому додається, що також донараховано штрафні санкції у розмірі 3 999,85 грн. (15 999,40 * 25%) на підставі п. 123.1. ПК України. За неподання декларації за 2014 згідно з п. 120.1. нараховані штрафні санкції у розмірі 170 грн.
Тому, на думку відповідача, оскаржуване податкове повідомлення-рішення є правомірним та відсутні підстави для задоволення позову.
Процесуальні дії вчинені у справі, судові рішення у справі.
після відкриття провадження у справі, ухвалою від 04.11.2019 замінено відповідача у справі, а саме, ДПІ у Шевченківському районі її правонаступником - Головним управлінням Державної податкової служби у місті Києві.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.01.2020, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.03.2020, у задоволенні позову відмовлено.
Натомість постановою Верховного Суду від 25.03.2021 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.01.2020 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.03.2020 скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвалою від 06.04.2021 справу прийнято до розгляду судді Кармазіна О.А. Вирішено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.
Ухвалою від 06.05.2021 відмовлено у задоволенні клопотання позивача про здійснення запиту.
Ухвалою від 25.05.2021 здійснено заміну відповідача Головного управління ДПС у м. Києві (юридичної особи; код ЄДР 43141267) на його правонаступника - Головне управління ДПС у м. Києві, як відокремлений підрозділ ДПС України без права юридичної особи (код з ЄДР відокремленого підрозділу 44116011).
Встановлені судом обставини.
Так, згідно витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі, згідно свідоцтва про право на спадщину №56861068 ОСОБА_1 05.12.2014 успадкував від своєї сестри ОСОБА_2 нерухове майно: Ѕ частини квартири за адресом АДРЕСА_3 . Загальна вартість майна 319988 грн., що ним не заперечується та не спростовується.
У даному випадку учасниками справи не спростовуються та не заперечуються також обставини запрошення позивача до ДПІ та проведення перевірки, за результатами якої складено акт від 18.02.2016 №249/ НОМЕР_1 (а.с. 42 і далі).
В ході перевірки виявлені та зафіксовані порушення, які на думку відповідача вчинені позивачем, а саме: пункту 176.1, пункту 174.3, статті 179 ПК України: не подано податкової декларації про майновий стан і доходи за 2014 рік, не задекларовано дохід отриманий у вигляді вартості успадкованого майна в сумі 319988 грн. (а.с. 35), не нараховано та не сплачено у бюджет ПДФО за 2014 рік у сумі 15999,40 грн.
При формуванні висновків Акту перевірки використовувались відомості ЦБД ДРФО ДФС України, відомості про доходи за формою № 1-ДФ за 2014 рік, надані Дев'ятою київською державною нотаріальною конторою.
29.03.2016 на підставі вказаних висновків перевірки ДПІ у Шевченківському районі прийнято податкового повідомлення-рішення №779/201 про збільшення суми грошового зобов'язання позивача по ПДФО за податковими зобов'язаннями на 15999,40 грн. та за штрафними санкціями на 4 169,85 грн.
У ППР зазначено, що воно прийнято згідно з п/п. 54.3.2. ПК України та ч. 2 п. 123.1. ПК України на підставі вищезгаданого акту перевірки, яким встановлено порушення абз. «в» п. 176.1., п. 174.3., ст. 179 ПК України у зв'язку з чим і збільшено суму грошового зобов'язання за платежем - податок з доходів фізичних осіб (код платежу 11010500) всього на 20 169,25 грн.
Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.
Відповідно до положень п. 5.1, 5.2. статті 5 ПК України (в редакції на час виникнення спірних відносин) поняття, правила та положення, установлені цим Кодексом та законами з питань митної справи, застосовуються виключно для регулювання відносин, передбачених статтею 1 цього Кодексу. У разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення цього Кодексу.
Пунктом 7.3. статті 7 ПК України установлено, що будь-які питання щодо оподаткування регулюються цим Кодексом і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до цього Кодексу та/або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства.
Відповідно до п. 7.4. статті 7 ПК України елементи податку, визначені в пункті 7.1 цієї статті, підстави для надання податкових пільг та порядок їх застосування визначаються виключно цим Кодексом.
У свою чергу, згідно з п/п. 163.1.1 та 163.1.2 ПК України об'єктом оподаткування податковим на доходи фізичних осіб резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання).
Відповідно до абзацу другого пункту 164.1 ПК України загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.
Підпунктом 164.2.10 ПК України передбачено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід у вигляді вартості успадкованого чи отриманого у дарунок майна у межах, що оподатковується згідно з цим розділом.
Згідно з підпунктом 174.2.2 ПК України об'єкти спадщини оподатковуються за ставкою, визначеною пунктом 167.2 статті 167 цього Кодексу, а саме 5 відсотків бази оподаткування, вартість будь-якого об'єкта спадщини, що успадковується спадкоємцями, які не є членами сім'ї спадкодавця першого ступеня споріднення.
Вартість власності, що успадковується членами сім'ї спадкодавця першого ступеня споріднення оподатковується за нульовою ставкою (підпункт 174.2.1 пункту 174.2 статті 174 ПК України).
Підпункт 14.1.263 ПК України визначає, що членами сім'ї фізичної особи першого ступеня споріднення вважаються її батьки, чоловік або дружина, діти, в тому числі усиновлені. Інші члени сім'ї фізичної особи вважаються такими, що мають другий ступінь споріднення.
У даному випадку позивачем не спростовується та не заперечується, а матеріалами справи підтверджується, що позивач не є особою першого ступеня споріднення відносно своєї сестри, від якої ним успадковане вищезгадане майно, тобто, позивач відноситься до осіб другого ступеня споріднення
Надалі, за змістом п. 174.3 ПК України особами, відповідальними за сплату (перерахування) податку до бюджету, є спадкоємці, які отримали спадщину.
Дохід у вигляді вартості успадкованого майна (кошти, майно, майнові чи немайнові права) у межах, що підлягає оподаткуванню, і зазначається в річній податковій декларації, крім спадкоємців-нерезидентів, які зобов'язані сплатити податок до нотаріального оформлення об'єктів спадщини та спадкоємців, які отримали у спадщину об'єкти, що оподатковуються за нульовою ставкою податку на доходи фізичних осіб, а також іншими спадкоємцями - резидентами, які сплатили податок до нотаріального оформлення об'єктів спадщини.
Нотаріус щокварталу подає до контролюючого органу за місцем розташування державної нотаріальної контори або робочого місця приватного нотаріуса інформацію про видачу свідоцтв про право на спадщину та/або посвідчення договорів дарування в порядку, встановленому цим розділом для податкового розрахунку (пункт 174.4 статті 174 ПК України).
В контексті наведеного слід додати, що вказаному обов'язку також кореспондується право податкових (фіскальних) органів, визначене п/п. 20.1.22. ПК України, на отримання від нотаріусів за письмовим запитом інформацію про вступ фізичної особи у права спадкоємця з обов'язковим зазначенням повних даних про таку особу та даних про майно, отримане за правом спадкування.
Згідно з абзацом п'ятим статті 9 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", якщо законами або нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України не зазначено вид вартості, який повинен бути визначений в результаті оцінки, визначається ринкова вартість, що застосовується до даного випадку.
Відповідно до п/п. 1 п. 1 постанови КМ України від 21 серпня 2014 р. № 358 «Про проведення оцінки для цілей оподаткування та нарахування і сплати інших обов'язкових платежів, які справляються відповідно до законодавства» (в редакції на час виникнення спірних відносин) оціночною вартістю для цілей оподаткування та нарахування і сплати інших обов'язкових платежів, які справляються відповідно до законодавства, є ринкова вартість, розрахована відповідно до національних стандартів та інших нормативно-правових актів з питань оцінки майна і майнових прав;
Пунктом 3.4. розділу 3 глави 9 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5, у разі незгоди з оцінкою спадкоємці вправі запросити спеціаліста-експерта або оцінювача.
У даному випадку таких обставин позивачем не зазначено.
З урахуванням наведеного, слід зазначити, що під час розгляду справи, у т.ч повторного, позивач, в порядку виконання обов'язку, визначеного ч. 1 ст. 72 КАС України (в редакції до 15.12.2017) та ч. 1 ст. 77 КАС України (в редакції з 15.12.2017), не надавав жодних доказів того, що у період до оформлення свідоцтва про спадщину або після, у т.ч. під час перевірки податкового органу, він заперечував проти вартості майна, відомості щодо якої зазначені у матеріалах, наданих податковому органу (ф. № ДФ-1).
При цьому, в порядку виконання обов'язку, визначеного ч. 1 ст. 77 КАС України (кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення…), для цілей оподаткування позивач не довів іншої вартості майна, ніж повідомлено нотаріусом податковому органу.
Відсутні також будь-які докази щодо оскарження позивачем визначеної вартості майна, яка була визначена нотаріусом у відповідному повідомленні податковому органу, як і відсутні докази звернення позивача щодо отримання відповідної інформації для цілей виконання обов'язку, визначеного ч. 1 ст. 77 КАС України.
Слід звернути увагу, що Податковий кодекс України не встановлює обов'язок податкового органу перевіряти вартість спадкового майна до оподаткування, яка повідомлена йому нотаріусом за ф. № 1-ДФ, ставити під сумнів повідомлену йому нотаріусом вартість майна.
При цьому, можлива незгода позивача із визначеною вартістю спадкового майна до оподаткування, яка повідомлена нотаріусом податковому органу, не є підставою для переоцінки судом визначеної вартості майна.
Переоцінка або ж оцінка майна, з якою позивач весь час погоджувався, знаходяться поза межами вирішення даного спору з податковим органом та поза межами компетенції адміністративного суду, оскільки визначається поза межами обставин, які підлягають встановленню у даній справі.
У даному випадку наведеними вище нормами встановлений чіткий алгоритм дій платника податку (ПДФО), нотаріуса (податкового агента) та податкового органу, який не передбачає для податкового органу іншої альтернативи, ніж прийняття до виконання тієї вартості майна, яка зазначена нотаріусом у відповідному повідомленні (форма № 1-ДФ).
Суд звертає увагу на те, що перелік суб'єктів, які оподатковують успадковане майно за нульовою ставкою, доповнено членами сім'ї спадкодавця другого ступеня споріднення у зв'язку із набранням чинності Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо оподаткування спадщини" від 23 лютого 2017 року №1910-VIII (надалі також - Закон №1910-VIII) та відповідно до пункту 2 Прикінцевих положень цього Закону застосовується до доходів, отриманих починаючи з 1 січня 2017 року платником податків у вигляді спадщини/дарунка, а відтак вказані положення не застосовуються до даного випадку, у т.ч. в частині штрафних санкцій, оскільки зазначені вище положення застосовуються до доходів, як вже зазначалося, отриманих починаючи з 01.01.2017 та не звільняють від сплати штрафних санкцій відносно доходів, які виникли до цієї дати.
З огляду на наведене не вбачається будь-якої двозначності у правилах оподаткування спадщини у звітний (податковий) період, що розглядається.
Водночас при оподаткуванні спадщини позивача не вбачається дискримінації, оскільки відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Усі громадяни щорічно подають до податкових інспекцій за місцем проживання декларації про свій майновий стан та доходи за минулий рік у порядку, встановленому законом.
Ці правила, в контексті даного випадку, застосовуються до усіх осіб другого ступеня споріднення, а не виключно до позивача, чим забезпечується і рівність перед законом усіх осіб другого ступеня спорідненості.
Доводи позивача відносно зворотного не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, у т.ч. щодо доводів про порушення Конвенції про захист прав та основоположних свобод та Першого Протоколу до неї, як і не вбачається порушень ст. 22 Конституції України щодо заборони звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод при прийнятті нових законів (внесенні до них змін), оскільки у даному випадку йдеться про виконання конституційного обов'язку щодо сплати податків, передбаченого, як вже зазначалося, ст. 67 Конституції України.
Норми податкового законодавства для цілей оподаткування спадщини у даному випадку були ясними і зрозумілими, за висновком суду відповідають вимогам «якості закону».
Посилання на публікації у пресі певних статей певних авторів як на позитивні очікування - не платити податок, є помилковими, оскільки вказані публікації не є законодавчо закріпленими правилами поведінки у сфері оподаткування (нормами права), які (норми ПК України) насправді існували та визначали податкові обов'язки. Посилання на ці публікації як позитивні очікування є помилковим, оскільки виключно законами встановлюються система оподаткування, податки і збори, що відображено у п. 1 ч. 2 ст. 92 Конституції України, а відтак обов'язок сплачувати податки є передбачуваним та загальновідомим.
У взаємозв'язку з наведеним слід додати, що пунктом 179.1 ПК України передбачено, що платник податку зобов'язаний подавати річну декларацію про майновий стан і доходи (податкову декларацію) відповідно до цього Кодексу.
При цьому, суд нагадує, що норми ПК України застосовуються у редакції, чинній у відповідний податковий період отримання доходу позивачем.
Згідно з пунктом 179.7 статті 179 ПК України фізична особа зобов'язана самостійно до 1 серпня року, що настає за звітним, сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену в поданій нею податковій декларації.
Відповідно до підпункту 49.18.4 пункту 49.18 статті 49 ПК України податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному року для платників податку на доходи фізичних осіб - до 1 травня року, що настає за звітним, крім випадків, передбачених розділом IV цього Кодексу.
Наведені приписи стосуються саме розглядуваного випадку, тобто податковим періодом для позивача є саме календарний рік.
Щодо посилань позивача на прийняття Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо деяких питань спадкування" 20 жовтня 2014 року N 1709-VII (надалі також - Закон N 1709-VII), яким статтю 7 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" доповнено пунктом, то слід зазначити таке.
Так, пунктом 3 Закону N 1709-VII абзац восьмий частини другої статті 7 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" доповнено словами "крім випадків визначення розміру податку при спадкуванні спадкоємцями першої та другої черги за законом (як у випадку спадкування ними за законом, так і у випадку спадкування ними за заповітом) і за правом представлення, а також при спадкуванні власності, вартість якої оподатковується за нульовою ставкою".
Цей пункт набрав чинності з дня, наступного за днем опублікування Закону N 1709-VII, тобто 3 грудня 2014 року.
При цьому стаття 7 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" визначає випадки проведення оцінки майна.
Згідно із цією статтею у редакції у зв'язку із набранням чинності Закону N 1709-VII оцінка майна проводиться у випадках, встановлених законодавством України, міжнародними угодами, на підставі договору, а також на вимогу однієї з сторін угоди та за згодою сторін.
Проведення оцінки майна є обов'язковим у випадках, зокрема, оподаткування майна згідно з законом, крім випадків визначення розміру податку при спадкуванні спадкоємцями першої та другої черги за законом (як у випадку спадкування ними за законом, так і у випадку спадкування ними за заповітом) і за правом представлення, а також при спадкуванні власності, вартість якої оподатковується за нульовою ставкою.
Отже, у зв'язку із прийняттям Закону N 1709-VII розширено випадки, за яких проведення оцінки майна є обов'язковим, зокрема визначено, що обов'язковою є відповідна оцінка у разі оподаткування майна згідно з законом; при цьому законодавцем визначено, що відповідна оцінка не є обов'язковою у разі:
1) визначення розміру податку при спадкуванні спадкоємцями першої та другої черги за законом (як у випадку спадкування ними за законом, так і у випадку спадкування ними за заповітом) і за правом представлення;
2) спадкування власності, вартість якої оподатковується за нульовою ставкою.
З наведеного вбачається, що вказані приписи стосуються власне оцінки майна, а не порядку його оподаткування, а відтак правила оподаткування застосовуються так, як зазначено вище, тобто не звільняли осіб другого ступеня споріднення від оподаткування спадщини за ставкою 5%.
В подальшому, Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28 грудня 2014 року №71-VIII, абзац восьмий частини другої статті 7 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" викладено в такій редакції: проведення оцінки майна є обов'язковим у випадках: "оподаткування майна згідно з законом, крім випадків визначення розміру податку при спадкуванні власності, вартість якої оподатковується за нульовою ставкою".
Тобто, вказані положення також визначали лише правила оцінки майна, але не правила оподаткування, перевірка яких і є предметом розгляду у даній справі.
Суд знову звертає увагу, що вказані норми стосуються виключно правил оцінки майна для цілей оподаткування та жодним чином не змінюють та не скасовують податкових обов'язків визначених ПК України.
Відтак, суд приходить до висновку, що рішення про донарахування ПДФО є законним та обґрунтованим.
При цьому, спірне рішення містить правову підставу нарахування, як зазначено вище, що відповідає вимогам п. 58.1. ПК України.
При цьому, відносно штрафних санкцій, також слід зазначити, що ППР містить і правову підставу нарахування штрафних санкцій у розмірі 25% від суми податкового зобов'язання, що відповідає вимогам ч. 2 ст. 123 ПК України.
Що стосується відповідальності у розмірі 170 грн. за неподання декларації, слід зазначити, що, що як у ППР так і в Акті перевірки містяться посилання на норми, які були порушені позивачем - п/п. «в» п. 176.1. ПК України щодо обов'язку платника податків подавати, а також на порушення п. 174.3. ПК України щодо зазначення у декларації доходу, закономірним результатом чого є нарахування штрафних санкцій за абз. 1 п. 120.1. ПК України.
Само по собі не зазначення в ППР посилання на абз. 1 п. 120.1. ПК України, при зазначенні норм права, які були порушені, та які, відповідно, стали підставою для визначення штрафних санкцій відповідно до абз. 1 п. 120.1. ПК України, не спростовує факту порушення позивачем вимог щодо обов'язку подати декларацію та зазначити в ній дохід, а також не звільняє від встановленої відповідальності.
Як зазначено у постанові Верховного Суду від 17.02.2021 у справі 804/1190/18 (номер рішення в ЄДРСР 95009814) порушення процедури прийняття акта не повинно породжувати правових наслідків для його дійсності, крім випадків, прямо передбачених законом.
Відносно даного випадку слід зазначити, що у ПК України відсутня норма, яка передбачає недійсність ППР щодо визначення штрафних санкцій за неподання декларації у разі відсутності посилання в ППР на норму, яка визначає розмір застосованої штрафної санкції.
Верховний Суд також зазначив, що з огляду на розумність та доцільність міркувань, деякі вимоги до процедури прийняття акта необхідно визначати не як вимоги до самого акта, а як вимоги до суб'єктів владних повноважень, уповноважених на їх прийняття.
Дефектні процедури прийняття адміністративного акта, як правило, тягнуть настання дефектних наслідків (ultra vires action - invalid act). Водночас не кожен дефект акта робить його неправомірним.
Стосовно процедурних порушень, залежно від їх характеру, такі можуть мати наслідком нікчемність або оспорюваність акта, а в певних випадках, коли йдеться про суто формальні порушення, взагалі не впливають на його дійсність.
Процедурні порушення, допущені контролюючим органом, не можуть бути обставиною, яка звільняє від відповідальності, у разі підтвердження факту правопорушення. Процедурні порушення не повинні сприйматися як безумовне свідчення протиправності прийнятого за наслідками розгляду справи про правопорушення рішення. Натомість учинені контролюючим органом процедурні порушення підлягають оцінці з огляду на те, наскільки ці порушення вплинули на можливість порушника захистити свої права та чи призвели процедурні порушення на встановлення обставин порушення та на наслідки.
Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 24 жовтня 2018 року у справі № 826/11783/14, від 15 травня 2019 року у справі № 826/10919/14 та від 24 жовтня 2019 року у справі № 806/1243/17.
У даному випадку само по собі зазначення у ППР посилання на абз. 2 п. 201.1. ПК України не створює підстав для визнання ППР недійсним у цій частині (170 грн.), оскільки таке не зазначення не є порушенням, таким вагомим та значимим, щоб формувати висновок про протиправність спірного рішення в цій частині, при наявності Акту перевірки з визначеними порушеннями та при посилання у ППР на норми, які визначали обов'язок подання декларації, зазначення доходу, які були порушені позивачем.
Відтак, суд не вбачає підстав для висновку про наявність підстав для скасування ППР в цій частині (170 грн.).
Водночас, беручи до уваги вищевикладене у сукупності, суд не вбачає підстав для висновку про протиправність оскаржуваного рішення, яке прийняте на підстав висновків акту перевірки, є законним та обґрунтованим, а відтак суд не вбачає підстав для задоволення позову та, відповідно, приходить до висновку про відмову у задоволенні позову.
При цьому, як вже зазначалося вище, суд не вбачає підстав для висновку про порушення відповідачем положень Конституції України, на які містяться посилання у позові і в інших заявах позивача, оцінка яким надана вище.
Наведене позивачем доводи та надані матеріали, за оцінкою суду не спростовуються наведених вище висновків суду та не доводять зворотного.
Згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, згідно з рішенням у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 (заява 4909/04), зазначено, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 09.12.1994, серія A, № 303-A, п.29).
У взаємозв'язку з наведеним слід зазначити, що відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
В силу положень ст. 139 КАС України судовий збір, судові витрати не відшкодовуються у зв'язку з відмовою у задоволенні позову.
На підставі вищевикладеного та керуючись положеннями ст.ст. 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 241 - 246, 250, 251, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ; адрес: АДРЕСА_1 ) про скасування податкового повідомлення-рішення від 29.03.2016 № 779/201 - відмовити у повному обсязі.
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням положень п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону № 2147-VIII).
Суддя О.А. Кармазін