27 травня 2021 року Чернігів Справа № 620/5008/21
Чернігівський окружний адміністративний суд під головуванням судді Житняк Л.О., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Прилуцької міської ради Чернігівської області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач звернувся до суду з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Прилуцької міської ради Чернігівської області, в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення перерахунку та невиплати частини разової грошової допомоги до 05 травня 2021 року відповідно до Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та рішення Конституційного Суду України від 27.02.2020 №3-р/2020;
- стягнути з відповідача недоплачену частину щорічної разової грошової допомоги до 05 травня 2021 року у розмірі 10 246,00 грн з урахуванням Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та рішення Конституційного Суду України від 27.02.2020 №3-р/2020 та рішення Верховного Суду від 29.09.2020 №Пз/9901/14/20.
Позов мотивовано тим, що він перебуває на обліку у відповідача як особа з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи та у відповідності до ст.13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» має право на отримання разової грошової допомоги до 5 травня в розмірі восьми мінімальних пенсій за віком.
Також, позивач зазначив, що у квітні 2021 року йому проведена виплата вказаної допомоги у розмірі 3906,00 грн. Водночас, у 2020 році після прийняття Конституційним Судом України рішення від 27.02.2020 №3-р/2020 набув право на допомогу до 5 травня в розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, передбаченої ст.13 Закону України «Про ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», але адміністративний орган вчинив протиправну відмову у призначенні та проведенні цієї виплати. З виплатою щорічної разової грошової допомоги до 5 травня у розмірі меншому, ніж встановлено Законом, позивач не погоджується. Вважає такі дії відповідача протиправними і просить позов задовольнити.
Суд ухвалою від 19.05.2021 прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання, за наявними у справі матеріалами.
Відповідач надав відзив на позов, в якому останній просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог, вказуючи на їх необґрунтованість, посилаючись на ч.2 ст.95 Конституції України, ст.23 та ст.116 Бюджетного кодексу України. Наведене, на думку відповідача, свідчить, що його дії були правомірні. А право позивача на отримання разової грошової допомоги до 5 травня у передбаченому чинним законодавством розмірі не порушено. Також зазначив, що виплата проводилась у 2021 році відповідно до Закону України від 15.12.2020 №1082-ІХ «Про Державний бюджет України на 2021 рік», яким визначені чіткі розміри щорічної разової грошової допомоги відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.04.2021 №325.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає про таке.
Позивач є особою з інвалідністю ІІ групи, має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни (а.с.9).
22.04.2021 позивачу виплачено разову грошову допомогу до 5 травня за 2021 рік в розмірі 3906,00 грн (лист управління від 30.04.2021 на звороті) (а.с.8).
23.04.2021 позивач звернувся із заявою до відповідача про перерахунок разової грошової допомоги (а.с.7). Втім, листом від 30.04.2021 №03-27/2684 відповідач повідомив, що разова грошова допомога до 5 травня за 2021 рік виплачена позивачу в розмірі, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України від 08.04.2021 №325, а саме 3906,00 грн (а.с.8).
Позивач, не погодившись із такими діями відповідача, звернувся до суду з позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.
В силу прямої дії ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 24 Конституції України визначено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. При цьому згідно ст.46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних приватних закладів для догляду непрацездатними. За приписами п.6 ч.1 ст.92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Відповідно до ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Таким чином у даних правовідносинах суд враховує, що відносини з приводу соціального захисту ветеранів війни як особливої окремої категорії громадян врегульовані, насамперед, приписами Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Пільги особам з інвалідністю внаслідок війни встановлені ст.13 вказаного Закону.
Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25.12.1998 ст.13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» було доповнено частиною четвертою такого змісту:
«Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком».
Пунктом 20 Розділу ІІ Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік» згадану вище норму права викладено в такій редакції:
«Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України».
У подальшому рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 №10-рп/2008 визнано неконституційними зокрема положення статті 67 розділу І, пунктів 2-4, 6-8, 10-18, підпункту 7 пункту 19, пунктів 20-22, 24-34, підпунктів 1-6, 8-12 пункту 35, пунктів 36-100 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» та пункту 3 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».
Відповідно до ч.2 ст.152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Таким чином, на момент нарахування і виплати у квітні 2021 року позивачу разової грошової допомоги (лист відповідача від 30.04.2021), діяла ст.13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25.12.1998, яка передбачала розмір допомоги до 5 травня для осіб з інвалідністю ІІ групи - вісім мінімальних пенсій за віком.
Поряд із цим, законодавцем правовідносини щодо нарахування, виплати та розмірів разової грошової допомоги до 5 травня були з 01.01.2015 також врегульовані пунктом 26 розділу VI Бюджетного кодексу України.
Відповідно до пункту 26 розділу VI Бюджетного кодексу України було визначено, зокрема, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування. Тобто, Кабінету Міністрів України були делеговані повноваження встановлювати зокрема розмір разової грошової допомоги до 5 травня.
Згідно рішення Конституційного Суду України від 27.02.2020 у справі №1-247/2018(3393/18) визнано таким, що не відповідає Конституції України, окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України від 22.10.1993 №3551-ХІІ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон №3551) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Також в рішенні Конституційного Суду України від 27.02.2020 судом встановлено, що в Основному Законі України передбачено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою (стаття 1); права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, держава відповідає перед людиною за свою діяльність, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (частина друга статті 3). Конституційний Суд України дійшов також висновку, що встановлення пунктом 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Кодексу іншого, ніж у статтях 12, 13, 14, 15 та 16 Закону №3551, законодавчого регулювання відносин у сфері надання пільг ветеранам війни спричиняє юридичну невизначеність при застосуванні зазначених норм Кодексу та Закону №3551, що суперечить принципу верховенства права, встановленому статтею 8 Конституції України.
Згідно Основного Закону України - Державний бюджет України і бюджетна система України встановлюються виключно законами України (пункт 1 частини другої статті 92). Такими законами є закони України про Державний бюджет України на кожний рік і Кодекс.
Відповідно до статей 1, 3 Конституції України та принципів бюджетної системи (стаття 7 Кодексу) держава не може довільно відмовлятися від взятих на себе фінансових зобов'язань, передбачених законами, іншими нормативно-правовими актами, а повинна діяти ефективно і відповідально в межах чинного бюджетного законодавства (абзаци другий, третій підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного суду України від 27.11.2008 у справі №1-37/2008).
Таким чином, законодавство, що визначає фінансові зобов'язання держави, має первинний характер, а бюджетне законодавство - похідний від нього характер.
За юридичною позицією Конституційного Суду України «встановлення пільг ветеранам війни, особам, на яких поширюється чинність Закону №3551, є одним із засобів реалізації державою конституційного обов'язку щодо забезпечення соціального захисту осіб, які захищали Батьківщину, її суверенітет і територіальну цілісність, та членів їхніх сімей. Держава не може в односторонньому порядку відмовитися від зобов'язання щодо соціального захисту осіб, які вже виконали свій обов'язок перед державою щодо захисту її суверенітету і територіальної цілісності. Невиконання державою соціальних зобов'язань щодо ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону №3551, підриває довіру до держави. Соціальний захист ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону №3551, спрямований на забезпечення їм достатнього життєвого рівня. Обмеження або скасування пільг для ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону №3551, без рівноцінної їх заміни чи компенсації є порушенням зобов'язань держави щодо соціального захисту осіб, які захищали Вітчизну, та членів їхніх сімей. У разі зміни правового регулювання набуті вказаними особами пільги чи інші гарантії соціального захисту повинні бути збережені із забезпеченням можливості їх реалізації. Обмеження або скасування таких пільг, інших гарантій соціального захисту можливе лише у разі запровадження рівноцінних або більш сприятливих умов соціального захисту» (абзаци другий, третій пункту 5 мотивувальної частини рішення від 18.12.2018 №12-р/2018) та «не має залежати від матеріального становища їхніх сімей та не повинне обумовлюватися відсутністю фінансових можливостей держави» (абзац дев'ятий пункту 6 мотивувальної частини рішення від 18.12.2018 №12-р/2018).
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 22.05.2008 №10-рп/2008 наголошував на тому, що «законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об'єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок - скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони» (абзаци третій, четвертий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини).
Окремо суд зазначає, що відповідач у відзиві на позов вказує на те, що виплата щорічної разової грошової допомоги ним проводилась у 2021 році відповідно до Закону України від 15.12.2020 №1082-ІХ «Про Державний бюджет України на 2021 рік», яким визначені чіткі розміри щорічної разової грошової допомоги відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.04.2021 №325.
Суд вказані доводи про недоведеність факту порушення прав та інтересів позивача визнає необґрунтованими. Посилання ж відповідача на неможливість здійснення своїх зобов'язань через ненадходженння коштів від головного розпорядника, не ґрунтується на вимогах закону та є безпідставним.
Щодо посилань відповідача на постанову Кабінету Міністрів України від 08.04.2021 №325, суд зазначає таке.
На реалізацію приписів Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» Кабінетом Міністрів України в 2021 році було прийнято постанову від 08.04.2021 №325 «Деякі питання виплати у 2021 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», де передбачено, що районні органи соціального захисту населення, центри по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат перераховують кошти через відділення зв'язку або установи банків на особові рахунки громадян за місцем отримання пенсії (особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання) у таких розмірах: особам з інвалідністю внаслідок війни та колишнім малолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 14 років) в'язням концентраційних таборів, гетто та інших місць примусового тримання, визнаним особами з інвалідністю внаслідок загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин: II групи - 3 906,00 гривень.
Разом з тим, норми Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не містять приписів щодо виплати разової грошової допомоги для осіб з інвалідністю ІІ групи у будь-яких інших розмірах ніж вісім мінімальних пенсій за віком.
Постанова Кабінету Міністрів України від 08.04.2021 №325 містить положення, які регулюють процес виплати, однак Закон делегував Кабінету Міністрів України лише право встановлювати умов та порядок виплати разової грошової допомоги.
Суд наголошує, що нормами Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не уповноважено Кабінет Міністрів України встановлювати інший розмір разової грошової допомоги.
З вказаних обставин, суд робить висновок, що постанова Кабінету Міністрів України від 08.04.2021 №325, в частині встановлення розміру разової грошової допомоги, не відповідає Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», як нормативно-правовому акту вищої сили, та фактично звужує право позивача на отримання допомоги в розмірі, встановленому Законом.
Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України та практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини як джерело права.
Разова грошова допомога учасникам бойових дій, інвалідам війни є доходом та власністю (матеріальним інтересом, захищеним статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Суханов та Ільченко проти України» (Заяви №68385/10 та №71378/10) від 26.06.2014 Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).
Громадяни мають бути впевненими у своїх законних очікуваннях, а також в тому, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано. Тобто, набуте право не може бути скасоване чи звужене (правові позиції Конституційного Суду України в рішеннях від 22.09.2005 №5-рп/2005, від 29.06.2010 №17-рп/2010, від 22.12.2010 №23-рп/2010, від 11.10.2011 №10-рп/2011).
Так, в порядку ч.3 ст.291 Кодексу адміністративного судочинства України, при застосуванні висновків Верховного Суду у зразковій справі №440/2722/20 (Пз/9901/14/20), суд приходить до висновку, що з 27.02.2020 заявник набув право на соціальне забезпечення у порядку редакції Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25.12.1998 №367-ХІV, яка передбачала розмір допомоги до 5 травня для осіб з інвалідністю 2 групи внаслідок війни - вісім мінімальних пенсій за віком.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 №423, якою затверджено Положення про Міністерство соціальної політики України, Міністерство соціальної політики перераховує кошти регіональним органам соціального захисту населення, які розподіляють їх між районними органами соціального захисту населення, центрами по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, які і здійснюють безпосередню виплату щорічної разової грошової допомоги учасникам бойових дій та інвалідам війни.
Отже, органом, уповноваженим здійснювати виплату щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, є відповідач, який безпосередньо виплатив щорічну разову грошову допомогу позивачу як особі з інвалідністю 2 групи внаслідок війни у 2021 році в розмірі 3906,00 грн, що підтверджується листом управління від 30.04.2021.
Водночас, як встановлено судом, з 27.02.2020 позивач мав право на отримання разової грошової допомоги до 5 травня у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, що становить в 2021 році - 14 152,00 грн (1769х8), оскільки Законом України від 15.12.2020 №1082-ІХ «Про Державний бюджет України на 2021 рік» визначено прожитковий мінімум на одну особу, яка втратила працездатність: з 1 січня 2021 року - 1769,00 грн (стаття 7).
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про те, що саме відповідачем допущена протиправна бездіяльність щодо не нарахування та невиплати позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, передбаченому ст.13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Таким чином, сума недоотриманих позивачем коштів складає 10 246,00 грн (14 152,00 грн - 3 906,00 грн).
Крім того, Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїх рішеннях неодноразово констатував, що органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань. Окрім того, відповідно до рішень ЄСПЛ «Кечко проти України» (заява №63134/00, пункти 23, 26) та «Ромашов проти України» (заява №67534/01, пункт 43), реалізація особою права, яке пов'язано з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань, є безпідставними. Зокрема, у справі «Кечко проти України» (заява №63134/00) ЄСПЛ зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплати з державного бюджету, однак свідома відмова від цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (пункт 23). У пункті 26 вказаного рішення зазначено, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань. У рішеннях ЄСПЛ у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» (заява №70297/01) та у справі «Бакалов проти України» (заява №14201/02) також зазначено, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання (пункти 48 та 40 цих рішень відповідно).
Згідно із частиною третьою статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
За таких обставин та з урахуванням того, що дана справа є типовою, беручи до уваги правову позицію, висловлену Верховним Судом у зразковій справі №440/2722/20 (адміністративне провадження №Пз/9901/14/20), суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність правових підстав для повного задоволення позову.
Отже, обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне задовольнити позов шляхом визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком відповідно до ст.13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та рішення Конституційного Суду України від 27.02.2020 №3-р/2020 та стягнення з відповідача на користь позивача недоплачену частину щорічної разової грошову допомогу до 05 травня, як особі з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи за 2021 рік, відповідно до ст.13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у розмірі 10 246,00 грн.
Відповідно до п.8 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст.ст.241-246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Прилуцької міської ради Чернігівської області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Управління праці та соціального захисту населення Прилуцької міської ради Чернігівської області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 05 травня за 2021 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком відповідно до ст.13 Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та рішення Конституційного Суду України від 27.02.2020 №3-р/2020.
Стягнути з Управління праці та соціального захисту населення Прилуцької міської ради Чернігівської області на користь ОСОБА_1 недоплачену частину щорічної разової грошову допомогу до 05 травня, як особі з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи за 2021 рік, відповідно до ст.13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у розмірі 10 246,00 грн (десять тисяч двісті сорок шість гривень).
Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач - Управління праці та соціального захисту населення Прилуцької міської ради Чернігівської області (вул. Київська,281 м. Прилуки, Чернігівська область, 17500 код ЄДРПОУ 031960222).
Повне рішення суду складено 27.05.2021.
Суддя Л.О. Житняк