Справа № 420/4888/21
27 травня 2021 року м. Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Балан Я.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження, за наявними матеріалами, у порядку письмового провадження, адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Одеській області про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити певні дії,-
До Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою звернулась ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Одеській області про:
визнання протиправною бездіяльність Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Одеській області щодо відмови у виплаті ОСОБА_1 одноразової допомоги, як члену сім'ї (доньці) померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 матері ОСОБА_2 , яка працювала медичною сестрою стаціонарного відділення №1 КНП «Міська лікарня №5» та померла внаслідок коронавірусної хвороби (СОVID-19);
зобов'язання Управління виконавчої дирекції Фонду в Одеській області Фонду соціального страхування України здійснити на користь ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , виплату одноразової допомоги у розмірі 750-кратного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня 2021 року, як члену сім'ї померлого медичного працівника ОСОБА_2 внаслідок інфікування коронавірусною хворобою (СОVID-19).
Адміністративний позов мотивовано наступним.
ОСОБА_1 зазначила, що є донькою померлого внаслідок інфікування гострою респіраторною хворобою COVID-19, спричиненою коронавірусом SARS-CoV-2, під час виконання професійних обов'язків в умовах підвищеного ризику зараження медичного працівника, а тому, вона має право на отримання виплати у розмірі 750-кратного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року.
ОСОБА_1 вказувала, що пункт 6 статті 39 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» №1645-ІІІ від 06.04.2000 року, прирівнює померлого внаслідок коронавірусної хвороби СОVID-19 медичного працівника до померлого військовослужбовця, який проходив військову службу та смерть якого настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби.
У свою чергу, статус родини загиблого військовослужбовця визначається статтею 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та передбачає, що до членів сімей загиблих (тих, які пропали безвісти) військовослужбовців, партизанів та інших осіб, зазначених у цій статті, належать, серед іншого діти, які не мають (і не мали) своїх дітей.
ОСОБА_1 наголошувала, що відповідає визначенню члену родини встановленому статтею 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а тому, Управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Одеській області було протиправно відмовлено їй у виплаті з посиланням на відсутність підстав вважати її належною до складу сім'ї померлого медичного працівника та особою, яка має право на страхову виплату.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2021 року, вищевказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито спрощене позовне провадження по справі без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.
Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином, що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами.
У встановлений судом строк, відповідач надав відзив (вх.№19939/21 від 20.04.2021р.) на позовну заяву (а.с.39-41).
Відзив обґрунтований наступним.
Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Одеській області зазначило, що відповідно до Порядку здійснення страхових виплат у разі захворювання або смерті медичних працівників у зв'язку з інфікуванням гострою респіраторною хворобою COVID-19, спричиненою коронавірусом SARS-CoV-2, та визначення їх розмірів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України №498 від 17 червня 2020 року, члени сім'ї та батьки померлого медичного працівника визначаються відповідно до Сімейного кодексу України.
У свою чергу, відповідно до статті 3 Сімейного кодексу України, сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Одеській області наголошувало, що не наділено повноваженнями визначення належності до складу сім'ї померлого медичного працівника, оскільки вказане є виключно компетенцією суду.
Крім того, зазначалося, що одноразова допомога у разі смерті медичного працівника у зв'язку з інфікуванням гострою респіраторною хворобою COVID-19 призначається на сім'ю, а тому встановлення факту проживання однією сім'єю передує та є вирішальним фактом для призначення одноразової допомоги.
Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Одеській області вказувало, що ОСОБА_1 разом з заявою про призначення виплати не було надано доказів проживання з померлим медичним працівником однією сім'єю, а тому, їй правомірно було відмовлено у виплаті одноразової допомоги.
У відповіді на відзив (ЕП/12187/21 від 30.04.2021р.) ОСОБА_1 вказувала, що при вирішенні спірних питань щодо виплати одноразової компенсації особі, як члену сім'ї померлого від коронавірусної хвороби COVID-19 медичного працівника, необхідно застосувати норми закону «Про захист населення від інфекційних хвороб» №1645-ІІІ від 06.04.2000 року, оскільки він має вищу юридичну силу, а не норми підзаконного акта - Порядку здійснення страхових виплат у разі захворювання або смерті медичних працівників у зв'язку з інфікуванням гострою респіраторною хворобою COVID-19, спричиненою коронавірусом SARS-CoV-2, та визначення їх розмірів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України №498 від 17 червня 2020 року.
ОСОБА_1 наголошувала, що медичний працівник, смерть якого настала внаслідок інфікування коронавірусною хворобою COVID-19, прирівнюється за своїм статусом до військовослужбовця, який проходив військову службу та смерть якого настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби. Члени сім'ї такого працівника, його батьки та утриманці користуються усіма правами та гарантіями, передбаченими законодавством України для членів сім'ї батьків та утриманців померлих військовослужбовців.
Ототожнення (прирівняння) померлого медичного працівника від коронавірусної хвороби з померлим військовослужбовцем надає можливість та гарантує членам сім'ї такого медичного працівника застосування відносно себе законодавства для військовослужбовців.
Таким чином, на думку ОСОБА_1 , при вирішенні питання про можливість виплати одноразової допомоги члену сім'ї померлого від коронавірусної хвороби COVID-19 медичного працівника, відповідач має керуватися Законами України, що передбачають права та гарантії для членів сім'ї, батьків та утриманців військовослужбовців, які проходили військову службу та смерть яких настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби, з урахуванням положень Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» №1645-ІІІ від 06.04.2000 року, як то передбачено ст.39 цього Закону України (а.с.51-52).
Станом на 27 травня 2021 року, інших заяв по суті справи від сторін на адресу суду не надходило.
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , працювала сестрою стаціонарного відділенні №1 КНП «Міська лікарня №5» Одеської міської ради.
Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 02 січня 2021 року, ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с.17).
Відповідно до Акту розслідування гострого професійного захворювання, що призвело до смертельного випадку, що сталося 01 січня 2021 року у КНП «Міська лікарня №5» Одеської міської ради від 08 лютого 2021 року, враховуючи результати епідеміологічного розслідування (можливе інфікування COVID-19 пацієнтом хворим на COVID-19 ОСОБА_3 ) та заключення спеціаліста (профпатолога вищої категорії ОСОБА_4 ) №12/12-01 від 29 січня 2021 року, можливо зробити висновок, що випадок захворювання медичної сестри стаціонарного відділенні №1 КНП «Міська лікарня №5» Одеської міської ради ОСОБА_2 пов'язаний з виконанням службових обов'язків. Даний випадок гострого захворювання підпадає під дію абз.15 п.52 до Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №337 від 17 квітня 2019 року (а.с.20-23).
Свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_2 від 06 березня 2007 року, підтверджено факт розірвання шлюбу між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 (а.с.27).
Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 , виданого 01 жовтня 1974 року, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 є донькою ОСОБА_2 (а.с.26).
Відповідно до витягу про внесення відомостей до Єдиного державного демографічного реєстру ОСОБА_1 та копії паспорта серії НОМЕР_4 ОСОБА_2 , останні зареєстровані за адресою АДРЕСА_1 (а.с.18-19, 28).
Згідно заяви посвідченої приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Тиквенко А.В., ОСОБА_1 у зареєстрованому шлюбі, як на території України так і за її межами не перебувала і не перебуває, малолітніх, неповнолітніх та дорослих дітей не мала і не має (а.с.29).
18 лютого 2021 року, ОСОБА_1 звернулась з заявою до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Одеській області щодо виплати одноразової допомоги, як члену сім'ї померлої ОСОБА_2 , на підставі статті 39 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» №1645-ІІІ від 06.04.2000 року та Постанови Кабінету Міністрів України №498 від 14.06.2020 року «Деякі питання надання страхових виплат у разі захворювання або смерті медичних працівників, у зв'язку з інфікуванням гострою респіраторною хворобою COVID-19 спричиненою коронавірусом SARS-CoV-2» (а.с.13-16)
До заяви від 18 лютого 2021 року, зареєстрованою Управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Одеській області за №128 від 24 лютого 2021 року, ОСОБА_1 було надано: копію паспорта громадянина України, копію РНОКПП, примірник акту розслідування (спеціального розслідування) нещасного випадку, гострого професійного захворювання (отруєння), аварії за встановленою формою, копію свідоцтва про смерть медичного працівника, копію свідоцтва про народження заявника, інформацію про рахунки, відкриті у банківських установах для перерахування коштів.
На підставі розгляду заяви ОСОБА_1 від 18.02.2021 року, Управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Одеській області листом №104/379 від 22 березня 2021 року відмовлено ОСОБА_1 у виплаті одноразової допомоги з посиланням на той факт, що з урахуванням наданих документів в управління немає підстави вважати заявника належним до складу сім'ї померлого медичного працівника та особою, яка має право на страхову виплату (а.с.10-12).
Вважаючи відмову Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Одеській області у виплаті, як члену сім'ї померлого медичного працівника, одноразової допомоги у разі смерті медичного працівника у зв'язку з інфікуванням гострою респіраторною хворобою COVID-19, спричиненою коронавірусом SARS-CoV-2 - протиправною, позивач звернулась до суду з даною позовною заявою.
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, ч. 2 ст. 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 39 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» №1645-ІІІ від 06.04.2000 року (далі - Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб») захворювання на інфекційні хвороби медичних та інших працівників, що пов'язані з виконанням професійних обов'язків в умовах підвищеного ризику зараження збудниками інфекційних хвороб (надання медичної допомоги хворим на інфекційні хвороби, роботи з живими збудниками та в осередках інфекційних хвороб, дезінфекційні заходи тощо), належать до професійних захворювань. Зазначені працівники державних і комунальних закладів охорони здоров'я та державних наукових установ підлягають обов'язковому державному страхуванню на випадок захворювання на інфекційну хворобу в порядку та на умовах, установлених Кабінетом Міністрів України.
Кабінетом Міністрів України, постановою №498 від 17 червня 2020 року (далі - Постанова №498) «Деякі питання надання страхових виплат у разі захворювання або смерті медичних працівників у зв'язку з інфікуванням гострою респіраторною хворобою COVID-19, спричиненою коронавірусом SARS-CoV-2», затверджено Порядок здійснення страхових виплат у разі захворювання або смерті медичних працівників у зв'язку з інфікуванням гострою респіраторною хворобою COVID-19, спричиненою коронавірусом SARS-CoV-2, та визначення їх розмірів (далі - Порядок) та Порядок використання фінансової допомоги Фондом соціального страхування України для проведення страхових виплат у разі захворювання або смерті медичних працівників у зв'язку з інфікуванням гострою респіраторною хворобою COVID-19, спричиненою коронавірусом SARS-CoV-2.
Порядок здійснення страхових виплат у разі захворювання або смерті медичних працівників у зв'язку з інфікуванням гострою респіраторною хворобою COVID-19, спричиненою коронавірусом SARS-CoV-2, та визначення їх розмірів, визначає механізм надання Фондом соціального страхування України (далі - Фонд) страхових виплат медичним працівникам державних і комунальних закладів охорони здоров'я у разі їх захворювання на гостру респіраторну хворобу COVID-19, спричинену коронавірусом SARS-CoV-2, та членам їх сімей у разі смерті медичного працівника внаслідок інфікування такою хворобою, передбачених статтею 39 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», а також розміри таких страхових виплат.
Факт смерті медичного працівника з причин, пов'язаних з його інфікуванням COVID-19 під час виконання професійних обов'язків в умовах підвищеного ризику зараження, встановлюється комісією (спеціальною комісією) з розслідування (спеціального розслідування), що проводиться відповідно до Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №337 від 17 квітня 2019 року та оформляється актом розслідування (спеціального розслідування) нещасного випадку, гострого професійного захворювання (отруєння), аварії, що стався (сталося/сталася), за встановленою формою (п.6 Постанови №498).
Згідно з п. 3 постанови Кабінету Міністрів України №498, у разі смерті медичного працівника, що настала внаслідок його інфікування гострою респіраторною хворобою COVID-19, спричиненою коронавірусом SARS-CoV-2, під час виконання професійних обов'язків в умовах підвищеного ризику зараження, членам сім'ї, батькам, утриманцям померлого медичного працівника (далі - особи, які мають право на виплату) проводиться виплата в розмірі 750-кратного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року.
Члени сім'ї та батьки померлого медичного працівника визначаються відповідно до Сімейного кодексу України.
У разі відсутності документів, що підтверджують належність до складу сім'ї померлого медичного працівника або перебування на його утриманні, статус члена сім'ї або факт утримання встановлюється в судовому порядку.
Страхова виплата, передбачена пунктом 3 Порядку (далі - одноразова допомога), призначається і виплачується органами Фонду разово, у рівних частинах особам, які мають право на виплату, протягом одного місяця з дня виникнення права на одноразову допомогу.
Право на одноразову допомогу виникає з дня прийняття органом Фонду заяви (заяв) та документів, визначених пунктом 7 Порядку.
Відповідно до п 7 Постанови №498 для отримання одноразової допомоги особи, які мають право на виплату, звертаються до органу Фонду за зареєстрованим місцем проживання/перебування померлого медичного працівника та подають:
1) заяви кожної особи, яка має право на виплату, або уповноваженого представника про призначення одноразової допомоги із зазначенням інформації про неотримання виплати в іншому органі Фонду за формою, затвердженою виконавчою дирекцією Фонду (за малолітніх або неповнолітніх осіб заяву подає один із батьків або опікун чи піклувальник);
2) копію свідоцтва про смерть медичного працівника (із пред'явленням оригіналу);
3) копії паспорта громадянина України та реєстраційних номерів облікової картки платника податків із пред'явленням оригіналів (копії засвідчуються підписом працівника органу Фонду);
4) копію свідоцтва про народження медичного працівника (у разі виплати грошової допомоги батькам медичного працівника);
5) копію свідоцтва про шлюб (у разі виплати грошової допомоги дружині (чоловікові) медичного працівника);
6) копію свідоцтва про народження дитини (дітей) або відповідне рішення суду (у разі виплати грошової допомоги дитині);
7) примірник акта розслідування (спеціального розслідування) нещасного випадку, гострого професійного захворювання (отруєння), аварії за встановленою формою;
8) рішення суду про встановлення факту нещасного випадку, факту перебування на утриманні, утримання із заробітної плати (доходу) аліментів, установлення статусу члена сім'ї (за наявності рішення суду з цих питань);
9) довідку роботодавця про утримання із заробітної плати (доходу) померлого медичного працівника на користь особи, яка має право на утримання, аліментів відповідно до закону або рішення суду (у разі такого утримання);
10) інформацію про рахунки, відкриті в банківських установах для перерахування коштів.
Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, підставою для відмови ОСОБА_1 у виплаті одноразової допомоги, стала відсутність в Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Одеській області підстав вважати позивача належною до складу сім'ї померлого медичного працівника у відповідності до Сімейного кодексу України.
У свою чергу, у тексті позовної заяви ОСОБА_1 наголошувала, що пункт 6 статті 39 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», прирівнює померлого внаслідок коронавірусної хвороби СОVID-19 медичного працівника до статусу померлого військовослужбовця, який проходив військову службу та смерть якого настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби.
Оскільки, статус родини загиблого військовослужбовця визначається статтею 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» №3551-XII від 22.10.1993 року та передбачає, що до членів сімей загиблих (тих, які пропали безвісти) військовослужбовців, партизанів та інших осіб, зазначених у цій статті, належать, серед іншого діти, які не мають (і не мали) своїх дітей, на думку ОСОБА_1 , з урахуванням наданих до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Одеській області документів, їй протиправно було відмовлено у виплаті одноразової допомоги.
Крім того, ОСОБА_1 вказувала, що факт її належності до складу сім'ї померлого медичного працівника підтверджується фактом реєстрації її місця проживання за однією адресою з матір'ю, а саме - АДРЕСА_1 .
Враховуючи вищевикладене, вирішуючи питання про протиправність відмови Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Одеській області у виплаті ОСОБА_1 одноразової допомоги, суд зазначає наступне.
Перш за все, суд звертає увагу, що і норми Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», і норми Постанови Кабінету Міністрів України №498 від 17 червня 2020 року «Деякі питання надання страхових виплат у разі захворювання або смерті медичних працівників у зв'язку з інфікуванням гострою респіраторною хворобою COVID-19, спричиненою коронавірусом SARS-CoV-2» встановлюють, що члени сім'ї та батьки померлого медичного працівника визначаються відповідно до Сімейного кодексу України.
Таким чином, суд не приймає посилань позивача, що Управлінню виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Одеській області при визначенні належності ОСОБА_1 до складу сім'ї померлої ОСОБА_2 необхідно було керуватися статтею 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» №3551-XII від 22.10.1993 року.
Суд погоджується, що норми статті 39 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», прирівнюють померлого внаслідок коронавірусної хвороби СОVID-19 медичного працівника, за своїм статусом, до військовослужбовця, який проходив військову службу, смерть якого настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби.
Однак, суд звертає увагу, що правовий статус військовослужбовця України має особливий (спеціальний) характер і визначається, як встановлена нормативними актами можливість мати та реалізовувати права і обов'язки у процесі проходження військової служби, а також здатність нести юридичну відповідальність за скоєнні правопорушення.
Правовий статус військовослужбовців має особливості, пов'язані з покладенням на них обов'язків, щодо збройного захисту держави, з необхідністю беззаперечного виконання поставлених завдань у будь-яких умовах, у тому числі, з ризиком для життя. Саме ці обставини зумовлюють надання військовослужбовцям певних пільг і гарантій.
Таким чином, у розумінні норм статті 39 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», правовий статус військовослужбовця для медичного працівника передбачає: продовольче, речове та інше матеріальне забезпечення за встановленими нормами; безоплатну кваліфіковану медичну допомогу, санаторно-курортне лікування та відпочинок у санаторіях, пансіонатах і на туристських базах, тощо.
У свою чергу, прямими нормами законодавства, що регулюють питання надання страхових виплат у разі захворювання або смерті медичних працівників, у зв'язку з інфікуванням гострою респіраторною хворобою COVID-19, спричиненою коронавірусом SARS-CoV-2», є Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та Постанова №498, якими імперативно встановлено, що члени сім'ї померлого працівника визначаються відповідно до Сімейного кодексу України.
Згідно статті 3 Сімейного кодексу України, сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Дитина належить до сім'ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає.
Суд зазначає, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , є донькою померлого медичного працівника ОСОБА_2 , але під встановлене законодавством визначення поняття «дитини» наразі не підпадає.
Зокрема, відповідно до статті 6 Сімейного кодексу України, правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття.
Відповідно до визначення понять дитини та дитинства, встановлених Законом України «Про охорону дитинства» №2402-ІІІ від 26.04.2021 року, дитина - особа віком до 18 років (повноліття), якщо згідно з законом, застосовуваним до неї, вона не набуває прав повнолітньої раніше; дитинство - період розвитку людини до досягнення повноліття.
Таким чином, з урахуванням статті 3 Сімейного кодексу України та не зважаючи на факт реєстрації за однією адресою з померлою, ОСОБА_1 неможливо беззаперечно віднести до сім'ї ОСОБА_2 , оскільки у даному випадку, існує необхідність дотримання вимог спільного проживання, побуту, прав та обов'язків.
Право на місце проживання передбачене Конституцією України (ст. 33), Загальною декларацією прав людини (ст. 13), Протоколу №4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини (ст. 2) та Міжнародного пакту про громадянські та політичні права (ст. 12).
Конституційний Суд України своїм рішенням (№15-рп/2001 від 14 листопада 2001 року) визнав інститут прописки неконституційним та 11 грудня 2003 року було прийнято Закон України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» №1382-IV (далі - Закон України №1382-IV), яким було введено правило добровільної реєстрації громадян за місцем проживання або перебування.
Відповідно до статті 3 Закону України №1382-IV, місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини; реєстрація - внесення інформації до реєстру територіальної громади, документів, до яких вносяться відомості про місце проживання/перебування особи, із зазначенням адреси житла/місця перебування із подальшим внесенням відповідної інформації до Єдиного державного демографічного реєстру в установленому Кабінетом Міністрів України порядку.
Відповідно до статті 29 Цивільного кодексу України, місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа може мати кілька місць проживання.
Тобто, положення статті 29 Цивільного кодексу України не ставлять місце фактичного проживання особи у залежність від місця її реєстрації.
Суд зазначає, що стаття 3 Сімейного кодексу України вимагає наявність фактичного спільного проживання та спільного побуту, а не лише реєстрацію місця проживання за однією адресою, що можуть бути відмінними один від одного.
На думку суду, наявність реєстрації позивача з померлою за однією адресою, не є беззаперечним доказом того, що вони проживали однією сім'єю.
Суд звертає увагу, що відповідно до пункту 3 Порядку, у разі відсутності документів, що підтверджують належність до складу сім'ї померлого медичного працівника або перебування на його утриманні, статус члена сім'ї або факт утримання встановлюється в судовому порядку.
У свою чергу, під час звернення позивача з заявою про виплату одноразової допомоги у відповідності до Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та Постанови Кабінету Міністрів України №498 від 17 червня 2020 року, факт проживання позивача однією сім'єю з померлою ОСОБА_2 у судовому порядку не встановлювався.
Враховуючи вищевикладене, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Одеській області не було надано доказів відношення її до сім'ї померлого медичного працівника ОСОБА_2 у відповідності до вимог Сімейного кодексу України, а тому, суд дійшов висновку, що відповідачем було правомірно відмовлено позивачеві у виплаті одноразової допомоги.
Відповідно до статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше, як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, у межах позовних вимог.
Згідно частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до вимог статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Тобто, ці норми одночасно покладають обов'язок на сторін доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень.
Достатніх доказів на спростування позиції відповідача, позивачем під час розгляду справи не надано.
Згідно ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
Так, у п.29 Рішення Європейського суду з прав людини від 09.12.1994 року (справа «РуїзТоріха проти Іспанії») Суд повторює, що згідно з його установленою практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтованості рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Таким чином, на підставі ст. 8 КАС України, згідно якої усі учасники адміністративного процесу є рівними та ст. 9 КАС України, згідно якої розгляд і вирішення справ у адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, з'ясувавши обставини у справі, перевіривши всі доводи і заперечення сторін та надавши правову оцінку наданим доказам, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають.
Розподіл судових витрат.
У зв'язку з відмовою у задоволенні позовних вимог, розподіл судових витрат відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України не здійснюється.
Керуючись статтями 2, 6-10, 77, 90, 139, 250, 251, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Одеській області (65014, м. Одеса, Лідерсовський бульвар 3Б, код ЄДРПОУ 41322052) про визнання протиправною бездіяльність Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Одеській області щодо відмови у виплаті ОСОБА_1 одноразової допомоги, як члену сім'ї (доньці) померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 матері ОСОБА_2 , яка працювала медичною сестрою стаціонарного відділення №1 КНП «Міська лікарня №5» та померла внаслідок коронавірусної хвороби (СОVID-19); зобов'язання Управління виконавчої дирекції Фонду в Одеській області Фонду соціального страхування України здійснити на користь ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , виплату одноразової допомоги у розмірі 750-кратного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня 2021 року, як члену сім'ї померлого медичного працівника ОСОБА_2 внаслідок інфікування коронавірусною хворобою (СОVID-19) - відмовити.
Рішення набирає законної сили згідно статті 255 КАС України - після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду згідно статті 295 КАС України подається до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України, до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні скарги подаються учасниками справи через Одеський окружний адміністративний суд.
Суддя Балан Я.В.
.