справа №380/740/21
26 травня 2021 року м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі: головуючої-судді Сидор Н.Т., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Львівській області про стягнення грошової компенсації за невикористані дні щорічних та додаткових відпусток,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивачка) звернулася до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Львівській області, в якому просить суд стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Львівській області на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічних та додаткових відпусток в сумі 29 129,41 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що на час прийняття наказу ГУ ДФС у Львівській області № 636-о від 04.11.2019 «Про звільнення» відповідач, на думку позивачки, протиправно не провів з нею повного розрахунку, а саме не виплатив грошової компенсації за всі невикористані нею дні щорічних та додаткових відпусток за період з 21.06.2016 по 04.11.2019.
Позиція відповідача викладена у відзиві на позовну заяву, зареєстрованому канцелярією суду 19.02.2021 за вх. № 11247, в якому відповідач покликається на те, що оскільки ОСОБА_1 звільнено з посади головного державного інспектора по роботі з персоналом ДПІ у Кам'янка-Бузькому районі Головного управління ДФС у Львівській області у зв'язку із реорганізацією та скороченням штатної чисельності, згідно п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу», підстав для виплати компенсації за всі невикористані нею щорічні основні та щорічні додаткові відпустки за час вимушеного прогулу немає.
Щодо процесуальних дій, вчинених у зв'язку із розглядом справи, слід зазначити наступне. Ухвалою судді від 25.01.2021 відкрито спрощене позовне провадження у справі з повідомленням сторін.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала.
Відповідач явку уповноваженого представника у судове засідання не забезпечив, належним чином повідомлений про час, дату та місце розгляду справи.
17.05.2021 у судовому засіданні суд повідомив, що рішення у справі буде прийнято у строк, передбачений ст. 258 КАС України.
Заслухавши пояснення представника позивачки, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
Наказом ДПІ у Кам'янка-Бузькому районі Головного управління ДФС у Львівській області від 21.06.2016 № 24-о «Про звільнення з посади» ОСОБА_1 звільнено з посади головного державного інспектора по роботі з персоналом у зв'язку з скороченням чисельності та зміною істотних умов праці згідно п. 1 ст. 40 КЗпП України.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 25.10.2016 по справі №813/2431/16 ОСОБА_1 повністю відмовлено в задоволенні позову до Червоноградської ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.
Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 19.07.2017 по справі №876/9015/16 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 25.10.2016 по справі №813/2431/16 - залишено без змін.
Ухвалою Верховного Суду від 07.08.2019 по справі №813/2431/16 здійснено заміну відповідача по справі Червоноградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області його правонаступником - Головним управлянням ДФС у Львівській області.
Постановою Верховного Суду від 03.10.2019 по справі №813/2431/16 задоволено касаційну скаргу ОСОБА_1 ; постанову Львівського окружного адміністративного суду від 25.10.2016 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 19.07.2017 скасовано; прийнято нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправним і скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Державної податкової інспекції у Кам'янка-г Бузькому районі Головного управління ДФС у Львівській області від 21.06.2016 № 24-0 «Про звільнення з посади». Поновлено ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора по роботі з персоналом Державної податкової інспекції у Кам'янка-Бузькому районі Головного управління ДФС у Львівській області з 21.06.2016. Адміністративну справу в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Львівській області про стягнення сум заробітку за час вимушеного прогулу, направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 20.02.2020 по справі №813/2431/16 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Головного управління ДФС у Львівській області на користь позивачки середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 57 129 грн 33 коп. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30.09.2020 по справі №813/2431/16 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Львівській області про стягнення сум заробітку за час вимушеного прогулу, апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Львівській області залишено без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20.02.2020 у справі № 813/2431/16 - без змін.
Отже, наказом ДПІ у Кам'янка-Бузькому районі Головного управління ДФС у Львівській області від 21.06.2016 №24-0 «Про звільнення» позивачку звільнено з посади, а наказом Головного управління ДФС у Львівській області від 23.10.2019 №616-0 «Про поновлення на роботі», позивачку поновлено на посаді.
Наказом Головного управління ДФС у Львівській області №636-0 від 04.11.2019 «Про звільнення» ОСОБА_1 звільнено з посади головного державного інспектора по роботі з персоналом Державної податкової інспекції у Кам'янка-Бузькому районі Головного управління ДФС у Львівській області у зв'язку із реорганізацією та скороченням штатної чисельності на підставі п.1.ч.1 ст.87 Закону України «Про державну службу».
На переконання позивачки, відповідач протиправно при її звільненні не виплатив належну їй грошову компенсацію за невикористані дні відпустки за період з 21.06.2016 по 04.11.2019.
20.11.2020 адвокат позивачки звернулася до відповідача із адвокатським запитом, в якому серед іншого запитувала про нарахування та виплату ОСОБА_1 грошової компенсації за всі не використані дні щорічної відпустки за період з 21.06.2016 по 04.11.2019.
27.11.2020 відповідач у листі про розгляд адвокатського запиту повідомив запитувача, що грошову компенсацію за всі невикористані дні відпустки за період з 21.06.2016 по 04.11.2019 ОСОБА_1 згідно рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20.02.2020 у справі № 813/2431/16 Головним управлінням ДФС у Львівській області не нараховано та не виплачено, оскільки вказана вимога не була предметом судового розгляду.
Вважаючи, що відповідач протиправно не виплатив грошову компенсацію за всі невикористані дні відпустки за період з 21.06.2016 по 04.11.2019, позивачка звернулася з цим позовом до суду.
Вирішуючи даний спір, суд застосовує такі норми права та виходить з таких мотивів.
Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди захищається законом.
Відповідно до правових висновків Верховного Суду України, викладених у постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Згідно з абз. 2 ст. 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Згідно з ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
Згідно з ч. 1 ст. 83 КЗпП України та ч. 1 ст. 24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - інваліда з дитинства підгрупи АІ групи.
Положеннями статей 4, 6 Закону України «Про відпустки» щорічна відпустка складається з основної відпустки, додаткової відпустки за роботу із шкідливими та важкими умовами праці, додаткової відпустки за особливий характер праці, інших додаткових відпусток, передбачених законодавством.
Відповідно до роз'яснень, викладених у пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», розглядаючи спори про виплату грошової компенсації за невикористану відпустку, необхідно виходити з того, що згідно зі статтею 83 КЗпП України вона може бути стягнена на вимогу працівника за всі дні невикористаної ним основної й додаткової щорічної відпустки, тільки в разі звільнення його з роботи. Розмір грошової компенсації за невикористану відпустку за попередні роки визначається виходячи із середнього заробітку, який працівник має на час її проведення.
Відповідно до ст. 57 Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VIII (далі - Закон № 889-VIII) державним службовцям надається щорічна основна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо Законом не передбачено більш тривалої відпустки, з виплатою грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати.
Згідно зі ст. 58 Закону України «Про державну службу» за кожний рік державної служби після досягнення п'ятирічного стажу державної служби державному службовцю надається один календарний день щорічної додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як 15 календарних днів.
Порядок надання державним службовцям додаткових оплачуваних відпусток визначається постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.2016 № 270, який визначає механізм надання додаткових оплачуваних відпусток (далі - додаткова відпустка) державним службовцям, які мають стаж державної служби понад п'ять років, надається додаткова відпустка тривалістю один календарний день. Починаючи з шостого року стажу державної служби ця відпустка збільшується на один календарний день, за кожний наступний - рік.
Додаткова відпустка конкретної тривалості надається державним службовцям після досягнення відповідного стажу державної служби.
Додаткова відпустка, яка надається державним службовцям, належить до щорічних відпусток.
Додаткова відпустка надається державним службовцям одночасно із щорічною основною оплачуваною відпусткою або окремо від неї за згодою між державним службовцем і керівником державної служби в державному органі відповідно до затвердженого графіка відпусток.
Під час звільнення державного службовця йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні додаткової відпустки.
Головним управлінням ДФС у Львівській області надано суду довідку про те, що кількість днів невикористаної відпустки ОСОБА_1 становить 140 днів. Додатково повідомлено, що дані відпустки нараховані за час вимушеного прогулу.
Щодо покликання відповідача на те, що оскільки ОСОБА_1 звільнено з посади головного державного інспектора по роботі з персоналом ДПІ у Кам'янка-Бузькому районі Головного управління ДФС у Львівській області у зв'язку із реорганізацією та скороченням штатної чисельності, згідно п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу», підстав для виплати компенсації за всі невикористані нею щорічні основні та щорічні додаткові відпустки за час вимушеного прогулу немає, то суд зазначає, що наведене обґрунтування відповідача є голослівним та законодавчо не підтвердженим.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі № 1-5/2012 за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
В рішенні Львівського окружного адміністративного суду від 20.02.2020 по справі №813/2431/16, що набрало законної сили, зазначено, що з довідки про доходи № 604-05.0-31 від 17 грудня 2019 року вбачається, що станом на дату звільнення середньомісячна заробітна плата позивачки становила 3858,20 грн, а середньоденна заробітна плата - становила 192, 91 грн.
Отже, враховуючи довідку Головного управління ДФС у Львівській області про наявність у ОСОБА_1 140 днів невикористаних відпусток, позивачка має право на отримання грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної відпустки за період з 21.06.2016 по 04.11.2019 (140 днів х 192,91 грн (середньоденний заробіток)) в розмірі 27 007,40 грн.
Доказів виплати позивачці грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної відпустки за період з 21.06.2016 по 04.11.2019 в розмірі 27 007,40 грн відповідачем до суду не надано, а судом дослідженими по справі доказами не встановлено.
З урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог у спосіб стягнення з відповідача на користь позивачки грошової компенсації за всі невикористані дні щорічних основних та додаткових відпусток за період з 21.06.2016 по 04.11.2019 в розмірі 27007 гривень 40 копійок, в задоволенні решти позовних вимог суд відмовляє за необґрунтованістю та недоведеністю таких.
Разом з цим, суд враховує висновки Європейського суду з прав людини, висловлені у рішенні від 30 квітня 2013 року справі “Тимошенко проти України” (заява № 49872/11), щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту “законності”, передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).
Частиною 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку (ч. 2 ст. 2 КАС України).
За наведених обставин суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 підлягає до часткового задоволення.
Оскільки позивачка звільнена від сплати судового збору, а витрат, пов'язаних з розглядом справи, судом не встановлено, питання про розподіл судових витрат у справі не вирішується.
Керуючись ст.ст. 2, 8-10, 14, 72-77, 90, 139, 242-246, 255, 257, 293, 295, пп. 15.5 п.15 розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України, суд
позов ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Львівській області про стягнення грошової компенсації за невикористані дні щорічних та додаткових відпусток - задовольнити частково.
Стягнути з Головного управління ДФС у Львівській області на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічних основних та додаткових відпусток за період з 21.06.2016 по 04.11.2019 в розмірі 27007 (двадцять сім тисяч сім) гривень 40 копійок.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. При цьому, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до або через суд першої інстанції, який ухвалив рішення.
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач - Головне управління ДФС у Львівській області (79003, м. Львів, вул. Стрийська, 35, код ЄДРПОУ 39462700).
Суддя Сидор Н.Т.