справа№380/3309/21
27 травня 2021 року
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Кухар Н.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про скасування податкових повідомлень-рішень,-
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) звернувся в суд з позовом до Головного управління ДПС у Львівській області (79026, м. Львів, вул. Стрийська, 35) в якому просить суд визнати такими, що суперечать закону та скасувати податкові повідомлення-рішення від 09.12.2020 №0077747-0421-1323 (корівник) на суму 14946,85 грн. та №0077748-0421-1323 (зерносховище) на суму 2311,84 грн., видані Головним управлінням ДПС України у Львівській області.
В обґрунтування позову зазначає, що висновки контролюючого органу про наявність у позивача обов'язку сплатити податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є необґрунтованими та не враховують те, що наявне у власності позивача майно є спорудами, які використовуються у сільськогосподарській діяльності, а отже не є об'єктом оподаткування відповідно до п.п. "ж" п. 266.2.2 ст. 266 Податкового кодексу України. З огляду на те, що визначення грошового зобов'язання відбулось неправомірно та необґрунтовано, позивач звернувся до суду із цим позовом про скасування рішень суб'єкта владних повноважень в судовому порядку.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 16 березня 2021 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2021 року у задоволенні клопотання представника Головного управління ДПС у Львівській області про розгляд справи в спрощеному позовному провадженні з викликом сторін відмовлено.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2021 року заяву Головного управління ДПС у Львівській області про заміну сторони відповідача задоволено - замінено відповідача з Державної податкової служби України на належного відповідача Головне управління ДПС у Львівській області .
Ухвалою про відкриття провадження запропоновано відповідачу протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати до суду відзив на позовну заяву, а також роз'яснено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин справа буде вирішена за наявними матеріалами.
23 квітня 2021 року представник відповідача через канцелярію суду подала відзив на позовну заяву (вх. 5158ел). Відповідач позов не визнав, просив в його задоволенні відмовити з огляду на наступне. Нормами пп. 266.2.2 п. 266.2 статті 266 Податкового кодексу України (в редакції чинній станом на день виникнення спірних правовідносин) встановлено перелік об'єктів нерухомості, які не є об'єктами оподаткування. Так, відповідно до пп. «ж» зазначеної правової норми не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку. Отже, законодавець ключовими критеріями для застосування податкової пільги обрав сукупність дотримання трьох обов'язкових умов: 1) віднесення будівлі до класу будівель сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства; 2) власник об'єкта нерухомості (будівлі, споруди) є сільськогосподарським товаровиробником; 3) вказані будівлі не здаються в оренду, лізинг, позичку. Головне управління ДПС у Львівській області зазначає, що пільга встановлена пп. «ж» пп. 266.2.2 п. 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, стосується сільськогосподарських товаровиробників і направлена на створення сприятливих умов для здійснення сільськогосподарської діяльності та досягнення її збалансованого податкового навантаження. Жодних відомостей про здійснення ОСОБА_1 підприємницької діяльності з виробництва сільськогосподарської продукції до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не внесено. Доказів або будь яких посилань на те, що позивач займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власно виробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією як фізична особа без проведення реєстрації підприємницької діяльності позивачем суду не надано та не заявляється. З огляду на вищенаведене, контролюючий орган вважає, що позивач не є сільськогосподарським товаровиробником, а тому до нього не може бути застосована податкова пільга, передбачена нормами пп. «ж» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України.
Частиною 1 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Відповідно до ч. 2 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, визначено, що розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Суд, з'ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, встановив наступне.
ОСОБА_1 є членом фермерського господарства «Вулик», основними видами діяльності якого є розведення великої рогатої худоби молочних порід.
Позивачу на праві приватної власності належать об'єкти нерухомого майна, а саме:
- нежитлова будівля (корівник) за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 1790,9 кв.м.;
- нежитлова будівля (зерносховище) за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 277 кв.м.;
- квартира за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 77,7 кв.м.;
- квартира за адресою: АДРЕСА_4 , загальною площею 220 кв.м.
09 грудня 2020 року Головним управлінням ДФС у Львівській області винесено податкові повідомлення-рішення №0077747-0421-1323 та №0077748-0421-1323.
Цими податковими повідомленнями-рішеннями позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2019 на загальну суму 17 258,69 грн.
Не погоджуючись із податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся зі скаргою до ДФС України.
За результатами розгляду скарги рішенням ДПС України скаргу позивача залишено без задоволення, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення без змін.
Не погоджуючись із податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи оцінку правомірності зазначеного податкового повідомлення-рішення, суд зазначає наступне.
Перевіряючи правомірність оскаржуваних позивачем рішень, суд виходить із положень ч. 2 ст. 19 Конституції України, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України
Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28.12.2014р. №71-VIII, який набрав чинності з 01.01.2015р., запроваджено новий місцевий податок, зокрема податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Згідно пп. 266.1.1 п. 266.1 ст. 266 ПК України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Відповідно до пп. 266.2.1 п. 266.2 ст. 266 ПК України, об'єктом оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є житлова та нежитлова нерухомість, в тому числі її частка.
Базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема, документів на право власності (пп. 266.3.1 та 266.3.2 п. 266.3 ст. 266 ПК України).
Отже, за загальним правилом, об'єкти житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх частки, які перебувають у власності фізичних осіб, є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Згідно пп. 266.6.1. п. 266.2 ст. 266 ПК України базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.
Об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки визначено об'єкти житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка. Об'єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють, зокрема, господарські (присадибні) будівлі - допоміжні (нежитлові) приміщення, до яких належать сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції тощо).
Згідно пп. 266.5.1 п. 266.5 ст. 266 ПК України ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.
Таким чином, ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, встановлюються відповідним рішенням органу місцевого самоврядування, на території якого перебуває таке майно.
Обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об'єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.
Податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з пп. 266.7.1 п. 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком) (пп. 266.7.2 п. 266.7 ст. 266 ПК України).
Слід зазначити, що позовні вимоги ґрунтуються на доводах про те, що позивач звільнений від оподаткування податком на нерухоме майно, оскільки вказані будівлі віднесені до класу «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.
Відповідно до п. 30.2 цієї ст. 30 ПК України підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об'єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат.
Підпунктом 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України, у редакції Закону України від 23.11.2018р. №2628-VIII чинній з 01.01.2019р., визначено перелік об'єктів нерухомості, які не є об'єктами оподаткування. Так, до таких об'єктів нерухомості належать будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності (пп. "ж" пп. 266.2.2 п. 266.2. ст. 266 ПК України).
Правовий аналіз пп. "ж" пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України дає підстави для висновку, що його застосування передбачає наявність двох умов одночасно, перша з яких - власник об'єкта нерухомості (будівлі, споруди) є сільськогосподарським товаровиробником, а друга - об'єкт нерухомості (будівля, споруда) призначений для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.
Так, в розумінні пп.14.1.235 п.14.1 ст.14 ПК України сільськогосподарський товаровиробник - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.
Саме вказаною нормою Головне управління ДПС у Львівській області обґрунтовує правильність прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, зазначаючи про те, що на позивача, як власника нежитлових об'єктів нерухомого майна, не поширюється положення пп. «ж» пп.266.2.2. п.266.2 ст.266 ПК України.
При цьому, слід зазначити, що визначення «сільськогосподарський товаровиробник», яке міститься у пп.14.1.235 п.14.1 ст.14 ПК України, застосовується виключно для цілей глави 1 «Спеціальні податкові режими» розділу ХІV цього Кодексу «Спрощена система оподаткування, обліку та звітності», що прямо визначено самим пп.14.1.235 п.14.1 ст.14 ПК України.
З вказаного слідує, що до спірних правовідносин щодо сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, дане визначення не застосовується, оскільки відноситься до розділу ХІІ «Податок на майно».
Відповідно до пп.5.2, 5.3 ст.5 ПК України у разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення цього Кодексу; інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.
В ст. 1 Закону України «Про сільськогосподарський перепис» визначено, що виробники сільськогосподарської продукції - сільськогосподарські товаровиробники, фізичні особи (у тому числі домогосподарства, фізичні особи, що здійснюють діяльність, пов'язану з веденням особистого селянського господарства, самозайняті особи у сфері сільського господарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю.
Поняття «сільськогосподарський товаровиробник», що міститься у Законі України «Про сільськогосподарський перепис» та у ПК України, не суперечить один одному, оскільки визначення, закріплене законодавцем у пп.14.1.235 п.14.1 ст.14 ПК України, має чітко обмежену сферу застосування та, як наслідок, для інших випадків мають бути застосовані субсидіарно норми інших законів у відповідності до положень п.5.3 ст.5 ПК України.
Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації наказом від 17 серпня 2000 року №507 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000, який призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб'єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) України. Об'єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.
Відповідно до названого Державного класифікатора будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства включають в себе будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарської силоси та інше.
Відтак, будівлі, які використовуються безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, звільняються від оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, незалежно від того, власником таких споруд є фізична чи юридична особа.
Як вбачається із матеріалів справи позивач вважає, що оскільки він є членом ФГ "Вулик", в господарській діяльності якого використовуються належні йому на праві приватної власності об'єкти нерухомого майна, такі об'єкти нерухомості відносяться до будівель сільськогосподарських товаровиробників, а тому, відповідно до приписів пп."ж" пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України не підлягають оподаткуванню податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Суд вказує на те, що власник має право використовувати своє майно для ведення підприємницької діяльності (ч.1 ст.320 ЦК). Для того, щоб власник мав змогу використовувати самостійно належне йому майно в підприємницькій діяльності, йому необхідно набути статус суб'єкта підприємництва відповідно до закону. Таким суб'єктом можуть бути як фізичні, так і юридичні особи (ст.50, ст.83 ЦК), які пройшли державну реєстрацію в порядку, встановленому ЗУ "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців".
Приписами ст.1 ЗУ "Про фермерське господарство" визначено, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.
Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім'ї, відповідно до закону.
Фермерське господарство підлягає державній реєстрації як юридична особа або фізична особа - підприємець. Фермерське господарство діє на основі установчого документа (для юридичної особи - статуту, для господарства без статусу юридичної особи - договору (декларації) про створення фермерського господарства). В установчому документі зазначаються найменування господарства, його місцезнаходження, адреса, предмет і мета діяльності, порядок формування майна (складеного капіталу), органи управління, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до господарства та виходу з нього та інші положення, що не суперечать законодавству України.
Як вбачається із матеріалів справи, що ФГ «Вулик» (ЄДРПОУ 34809896) зареєстровано як юридичну особу.
Відповідно до статті 20 Закону України "Про фермерське господарство", фермерське господарство має право на набуття майна на підставі цивільно-правових угод. З буквального тлумачення цієї норми вбачається, що майно повинно передаватись на підставі правочинів, які врегульовані Цивільним кодексом України.
Отже, оскільки ФГ не є власником нерухомого майна, що використовується ним, йому потрібні законні підстави для використання цього майна у своїй підприємницькій/господарській діяльності.
Проте, доказів, що позивачем передано зазначеному ФГ належні йому об'єкти нерухомості в користування суду не надано, зокрема статут ФГ, у якому визначено порядок внесення майна до складеного капіталу такого господарства чи укладених ОСОБА_1 з ФГ відповідних угод. Вказана у довідці №02-01-21/1 від 02.01.2021 довіреність ВРІ №052204 від 04.03.2011 року відсутня в матеріалах справи.
Суд приходить до висновку, що позивачем належним чином не доведено використання зазначеного майна в господарській діяльності фермерського господарства, оскільки не підтверджене в законодавчо встановленому ч.2 ст.77 КАС України тягар доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на суб'єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Разом з тим, зазначене положення поширюється на доказування лише правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності), а не будь-яких обставин.
Обставини справи показали, що у позивача відсутня сукупність умов, за яких належне йому нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, звільнено від оподаткування відповідно до положень п.п.«ж» п.п.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України.
Таким чином, суд вважає, що визначення зобов'язань відбулось обґрунтовано, відповідно до норм податкового законодавства, а тому підстави для скасування рішень відповідача відсутні.
Відповідно до ст.139 КАС України, судові витрати стягненню не підлягають.
Керуючись ст. ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про скасування податкових повідомлень-рішень - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 27.05.2021 року.
Суддя Кухар Н.А.