справа№380/9130/20
27 травня 2021 року
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Кухар Н.А. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної судової адміністрації України, Львівського апеляційного суду, Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної шкоди, завданої правовим актом,-
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) звернувся в суд з позовом до Держави Україна в особі Державної судової адміністрації України (01601, вул. Липська, 18/5, м. Київ), Львівського апеляційного суду ( 79008, пл. Соборна, 7, м. Львів) про відшкодування матеріальної шкоди, завданої правовим актом, в якій просить суд:
- стягнути з Державної судової адміністрації України на відшкодування матеріальної шкоди, завданої правовим актом, визнаним неконституційним, 268 490 грн., шляхом списання цієї суми на користь ОСОБА_1 з бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів», розпорядником якої є Державна судова адміністрація України, у порядку передбаченому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та постановою КМУ «Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників» від 3 серпня 2011 р. № 845.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до статті 136 Закону України від 07 липня 2010 року №2453-VІ «Про судоустрій і статус суддів» розмір вихідної неоподатковуваної допомоги становив 10 місячних заробітних плат за останньою посадою. Незважаючи на це, у день звільнення вихідна допомога виплачена не була, оскільки підпунктом 1 пункту 28 розділу II Закону України від 27 березня 2014 року №1166-VII «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» виключено статтю 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Разом з тим, Рішенням Конституційного Суду України від 15 квітня 2020 року №2-р (II) положення підпункту 1 пункту 28 розділу II Закону №1166-VII визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним). З огляду на це позивач вважає, що згідно з частиною третьою статті 152 Конституції України має право на відшкодування матеріальної шкоди, завданої актом, що визнаний неконституційним. Окремий порядок відшкодування шкоди законом не встановлений, тому суд має застосувати як аналогію закону статтю 1175 Цивільного кодексу України, за змістом якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований, відшкодовується державою незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2020 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Ухвалою суду від 02 березня 2021 року призначено справу з викликом сторін.
Ухвалою суду від 16 березня 2021 року залучено до участі у справі співвідповідача Державну казначейську службу України.
Ухвалою про відкриття провадження запропоновано відповідачу протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати до суду відзив на позовну заяву, а також роз'яснено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин справа буде вирішена за наявними матеріалами.
Представник відповідача, Державної судової адміністрації України, подав відзив на позовну заяву, де просить відмовити в задоволенні позовних вимог з огляду на наступне. За приписами абзацу третього пункту 7 Указу Президента України від 10.06.1997 № 503/97 "Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності" акти Верховної Ради України і Президента України про призначення відповідно до законодавства на посади і звільнення з посад набирають чинності з моменту їх прийняття. Отже, чинним на час виникнення спірних відносин законодавством визначено порядок реалізації права судді на звільнення у зв'язку з відставкою, яке починається з подання суддею відповідної заяви і закінчується прийняттям Верховною Радою України постанови про звільнення з посади судді, яка набирає чинності з моменту її прийняття. Ураховуючи викладене, реалізація права Позивача на звільнення у зв'язку з відставкою відбулась на момент прийняття Верховною Радою України відповідної постанови, тобто 8 вересня 2016 року. Під час звільнення з посади судді Позивачу не було нараховано та виплачено вихідну допомогу у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою судді, оскільки на день звільнення Позивача з посади судді Апеляційного суду Львівської області у зв'язку із поданням заяви про відставку (08.09.2016) у Законі № 245З-VI була відсутня норма, яка б передбачала виплату вихідної допомоги судді, який вийшов у відставку. Так, статтею 136 Закону № 2453-VI (у редакції, що діяла, до 01.01.2014) було передбачено, що судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.
Що стосується доводів Позивача про те, що вихідна допомога є гарантією правового статусу і особливою формою соціального забезпечення судді, а тому не може бути скасована шляхом внесення змін до законодавства, зазначаємо, що в рішенні від 19.11.2013 № 10-рп/2013 Конституційний Суд України вказав, що за своєю правовою природою вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку. Вихідна допомога не належить до таких конституційних гарантій незалежності суддів, як суддівська винагорода чи довічне грошове утримання, оскільки не є основним джерелом матеріального забезпечення суддів та не має постійного характеру. Відмова Апеляційного суду Львівської області у виплаті такої допомоги не є звуженням змісту та обсягу прав позивача, оскільки законодавство, чинне на момент виходу позивача у відставку, виплату такої допомоги не передбачало. 1 квітня 2014 р. набрав чинності Закон № 1166-VII, підпунктом 1 пункту 28 розділу II якого статтю 136 Закону № 2453-VI виключено. Вказані положення Закону № 1166-VII неконституційними на момент судового розгляду не визнавалися. Отже, законодавством дійсно передбачена виплата вихідної допомоги судді, який вийшов у відставку, однак Закон № 2453-VI у редакції, яка була чинна на момент прийняття Верховною Радою України постанови від 08.09.2016 № 1515-VIII "Пре звільнення суддів", якою Позивача звільнено з посади судді у зв'язку з поданням заяви про відставку, не містив правових норм ані щодо виплати вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат, ані щодо виплати вихідної допомоги в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою. Суддям, які виходили у відставку з 01.04.2014 до 30.09.2016, виплату вихідної допомоги законодавством не було передбачено.
Оскільки станом на день виходу Позивача у відставку (08.09.2016) виплату вихідної допомоги судді у зв'язку з відставкою законодавством передбачено не було, тому така вихідна допомога Позивачу не виплачувалася.
Щодо посилання Позивача на рішення Конституційного Суду України від 15.04.2020 № 2-р(П)/2020 як на підставу для задоволення позовних вимог, відповідач зазначив наступне.
Відповідно до пункту 2 рішення Конституційного Суду України від 09.02.199' №1-рп/99 (справа № 1-7/99) за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Таким чином, на момент прийняття постанови Верховної Ради України про звільнення Позивача в Законі № 2453-VI не передбачалась виплата вихідне допомоги судді, який вийшов у відставку. Виплату вихідної допомоги судді у зв'язку з відставкою відновлено Законом України від 02.06.2016 № 1402-VII "Про судоустрій і статус суддів", що набрав чинності 30.09.2016, а її розмір відповідно до статті 143 вказаного Закон становить З місячні суддівські винагороди за останньою посадою.
Прийняття рішення Конституційного Суду України від 15.04.2020 № 2-р(1І)/2020 не є підставою для нарахувати та виплатити Позивачу вихідної допомоги, так як зазначене рішення не поширюється на правовідносини, що виникли до дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Ухвалу про відкриття провадження отримано представником Львівського апеляційного суду 30.10.2020 року, що підтверджується копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 7901828547537.
Отже, відповідач своєчасно та належним чином повідомлений про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження.
На час прийняття рішення у даній справі відзив на позовну заяву або заява про визнання позову від вказаного відповідача до суду не надходила.
Відповідач Державна казначейська служба України скерувала на адресу суду відзив на позовну заяву, у якому зазначила, що саме ДСУ України є бюджетною установою, перебуває на розрахунково-касовому обслуговуванні в казначействі та має відкриті рахунки, є розпорядником програми 0501150 «виконання рішень судів га користь суддів та працівників апаратів судів». Просить прийняте законне та обґрунтоване рішення.
В судове засідання 27.05.2021 сторони не з'явились, тому суд прийняв здійснив розгляд справи в порядку письмового провадження.
Частиною 1 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Суд, з'ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, встановив наступне.
Позивач, ОСОБА_1 , працював суддею: з 20 грудня 1994 року по 22 вересня 2016 року, зокрема з 09 квітня 2008 року по 22 вересня 2016 року на посаді судді Апеляційного суду Львівської області.
Постановою Верховної Ради України від 08 вересня 2016 року №1515-VIII «Про звільнення суддів» позивача звільнено з посади судді Апеляційного суду Львівської області у зв'язку з поданням заяви про відставку та наказом голови Апеляційного суду Львівської області від 22 вересня 2016 року № 47-к ОСОБА_1 на цій підставі відраховано зі штату суду.
Судом встановлено, що при звільненні у відставку позивачу не виплачувалася вихідна допомога.
Вважаючи такі дії протиправними, позивач звернувся в суд з даним позовом.
При вирішенні даного спору, суд виходить з наступного.
Згідно постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2019 р. по справ № 686/23445/17 справа розглядається за правилами адміністративного судочинства.
Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні регулюють Конституція України, Закон України від 07 липня 2010 року №2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (втратив чинність частково; далі - Закон №2453-VI) та Закон України від 02 червня 2016 року №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (чинний, далі - Закон №1402-VIII).
Частиною першою статті 136 Закону №2453-VI (в редакції до 01 квітня 2014 року) передбачено, що судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна неоподатковувана допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.
Підпунктом 1 пункту 28 розділу ІІ Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» (Закон №1166-VII, набрав чинності 01 квітня 2014 року) виключено статтю 136 Закону №2453-VI.
Надалі Верховна Рада України прийняла Закон України від 02 червня 2016 року №1402-VII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон №1402-VII, набрав чинності 30 вересня 2016 року). Згідно з пунктом 2 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VII визнано таким, що втратив чинність з дня набрання чинності цим Законом, Закон України «Про судоустрій і статус суддів» (із наступними змінами), крім положень, зазначених у пунктах 7, 23, 25, 36 цього розділу. Частиною першою статті 143 Закон №1402-VII установлено, що судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою.
З наведеного слідує, що у період з 01 квітня 2014 року по 30 вересня 2016 року суддям, звільненим з посади у відставку, не було передбачено виплату вихідної допомоги. Позивач звільнений у відставку саме у цей період - 22 вересня 2016 року; вихідна допомога при звільненні у відставку позивачу виплачена не була.
Рішенням Конституційного Суду України від 15 квітня 2020 року №2-р(ІІ)/2020 у справі №3-311/2018(4182/18, 4632/19, 5755/19) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення підпункту 1 пункту 28 розділу II Закону №1166-VII.
Відповідно до частин першої, другої статті 152 Конституції України закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Аналогічні положення щодо строку втрати чинності актом (його окремими положеннями) встановлені статтею 91 Закону України від 13 липня 2017 року №2136-VIII «Про Конституційний Суд України».
Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
У Рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Пунктом 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 15 квітня 2020 року №2-р(ІІ)/2020 встановлено, що положення підпункту 1 пункту 28 розділу II Закону №1166-VII, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Таким чином, Рішення Конституційного Суду України від 15 квітня 2020 року №2-р(ІІ)/2020 не поширює свою дію на правовідносини, які виникли до прийняття цього рішення, тобто, до 15 квітня 2020 року включно.
У своєму Рішенні від 15 квітня 2020 року №2-р(ІІ)/2020 Конституційний Суд України наголошував на юридичній позиції, викладеній в його Рішенні від 19 листопада 2013 року №10-рп/2013, відповідно до якої право на отримання вихідної допомоги суддя набуває з моменту реалізації ним права на відставку. За своєю юридичною природою вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку. Вона виплачується з метою забезпечення йому належних соціально-побутових умов, а також для стимулювання осіб, які перебувають на посаді судді, до довгострокового виконання ними професійних обов'язків. Вихідна допомога не належить до таких конституційних гарантій незалежності суддів, як суддівська винагорода чи довічне грошове утримання, оскільки не є основним джерелом матеріального забезпечення суддів, не має постійного характеру та не покриває соціальних ризиків, пов'язаних, зокрема, із хворобою, інвалідністю, старістю. У зв'язку з цим парламент повноважний встановлювати вихідну допомогу та визначати її розмір.
Отже, прийняття Рішення Конституційного Суду України від 15 квітня 2020 року №2-р(ІІ)/2020 не є підставою для виплати позивачу вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою судді у зв'язку з виходом у відставку відповідно до частини першої статті 136 Закону №2453-VI в первинній її редакції, оскільки зазначене рішення не поширюється на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності.
Прийняттям закону, який визнано неконституційним, а саме підпункту 1 пункту 28 розділу ІІ Закону №1166-VII, позивач обумовлює завдання йому матеріальної шкоди у вигляді невиплаченої вихідної допомоги при виході у відставку (недоотриманий дохід).
Як встановлено частиною третьою статті 152 Конституції України, матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.
У ст. 3 Конституції України зазначено: «Держава відповідає перед людиною за свою діяльність».
Так як, державою не виконано обов'язок щодо прийняття відповідного закону, який мав би визначати порядок та умови такого відшкодування, суд застосовує положення ст.152 Конституції України як норму прямої дії.
Відповідно до ч.6 ст.7 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права). Аналогія закону та аналогія права не застосовується для визначення підстав, меж повноважень та способу дій органів державної влади та місцевого самоврядування.
Суд приходить до висновку про застосування у даній справі аналогії закону.
Підстави відповідальності за завдану майнову шкоду визначає Цивільний кодекс України. Так у Цивільному кодексі України відшкодуванню шкоди присвячена глава 82, положення якої за своїм змістом є зобов'язаннями деліктного характеру або відносинами зобов'язальними і пов'язані з цивільно-правовою відповідальністю.
Згідно зі статтею 1175 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів.
Визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування врегульовано в статті 21 Цивільного кодексу України. В частині другій цієї статті Кодексу зазначено, що суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Відповідно до частин першої, другої статті 25 Бюджетного кодексу України Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.
За змістом підпункту 2 пункту 9 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України до законодавчого врегулювання безспірного списання коштів бюджету та відшкодування збитків, завданих бюджету, відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) за рахунок коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) в межах бюджетних призначень за рішенням суду у розмірі, що не перевищує суми реальних збитків, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Стаття 22 Цивільного кодексу України передбачає можливість відшкодування збитків особі у результаті порушення її цивільного права. Як визначено частиною другою означеної статті, збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Відповідно до довідки Львівського апеляційного суду від 10.12.2020 № 07.20/538/2020 суддівська винагорода позивача на момент виходу у відставку 22.09.2016 р. становила 25520,00 грн.
Як встановлено судом позивачу завдано шкоди Законом, що визнаний неконституційним, у розмірі 255 200 грн.
Згідно ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», чинним на час здійснення правовідносин, суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Отже, враховуючи ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судом не враховується при розрахунку допомоги виплачену позивачу у липні 2016 року допомогу на оздоровлення до відпустки в розмірі посадового окладу 15 950,00 грн.
Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 р. № 845 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 30 січня 2013 р. № 45) визначає механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (далі - рішення про стягнення коштів), прийнятих судами, а також іншими органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення.
Так як, ДСА України є розпорядником бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів», у порядку передбаченому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та постановою КМУ «Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників» від 3 серпня 2011 р. № 845, то суд зазначає, що позовна вимога в частині списання цієї суми на користь ОСОБА_1 з бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів», розпорядником якої є Державна судова адміністрація України, у порядку передбаченому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та постановою КМУ «Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників» від 3 серпня 2011 р. № 845 підлягає до задоволення.
З урахуванням наведеного суд вважає, що позов підлягає до частково задоволення.
Судові витрати не належить стягувати.
Керуючись ст. ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної судової адміністрації України, Львівського апеляційного суду, Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної шкоди, завданої правовим актом задоволити частково.
Стягнути з Державної судової адміністрації України на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду, завдану правовим актом, визнаним неконституційним, в розмірі 255 200 ( двісті п'ядтесят п'ять тисяч двісті) грн., шляхом списання цієї суми на користь ОСОБА_1 з бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів», розпорядником якої є Державна судова адміністрація України, у порядку передбаченому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та постановою КМУ «Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників» від 3 серпня 2011 р. № 845.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 - АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідач: Державна судова адміністрація України -01601, вул. Липська, 18/5, м. Київ, код ЄДРПОУ 26255795.
Відповідач: Львівського апеляційного суду -79008, пл. Соборна, 7, м. Львів, код ЄДРПОУ 42262398.
Відповідач: Державна казначейська служба України- 01601 м.Киів вул..Бастіонна,6, код ЄДРПОУ 37567646.
Повний текст рішення виготовлений 27.05.2021 року.
Суддя Кухар Н.А.