Іменем України
27 травня 2021 рокуСєвєродонецькСправа № 360/2349/21
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Тихонов І.В., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Луганській області про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку,
05 травня 2021 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшли матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Луганській області, яким просив суд:
- стягнути з відповідача на користь позивача грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки у сумі 19162 гривні 42 копійки.
11 травня 2021 року позивачем надано уточнений позов, в якому він просить:
- стягнути з відповідача на користь позивача середнє грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільнення за період з 02.03.2019 по 23.04.2021 у сумі 19162 гривні 42 копійки.
Позовну заяву обґрунтовано тим, що позивач наказом ГУ НП в Луганській області № 8 о/с від 07.11.2015 прийнято до Національної поліції.
Рішенням комісії Міністерства внутрішніх справ України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій (учасників війни) від 02.10.2015 № 18Л.1/XIII/109 позивачу було надано статус учасника бойових дій ( посвідчення НОМЕР_1 від 30.10.2015).
В період з 07.11.2015 позивач безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпечені її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі/районах проведення антитерористичної операції на території Луганської області на підставі наказу першого заступника керівника Антитерористичного Центру при Службі безпеки України (керівника Антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей (по стройовій частині) від 09.12.2015 № 341.
Наказом ГУ НП в Луганській області від 27.02.2019 №170 о/с позивача звільнено з Національної поліції ( за власним бажанням).
27.02.2019 Позивачу був наданий витяг з наказу від 27 лютого 2019 року № 170 о/с, в якому зазначено, що:« Звільнений зі служби в поліції старший лейтенант поліції ОСОБА_1 (0120927), оперуповноваженого відділу кримінальної поліції Лисичанського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Луганській області за ст. 77 ч. 1 п. 7 (за власним бажанням), з 01.03.2019, з вислугою років на день звільнення у календарному обчисленні: 08 років Об місяців 26 днів, у пільговому обчисленні (без урахування календарної вислуги): 07 років 04 місяці 12 дів, з виплатою компенсації за невикористану в році звільнення відпустку у кількості 6 діб, установивши розмір премії за березень 2019 року 169,3 %.»
02.09.2020 позивачем до Відповідача був направлений запит, в якому наряду з іншими питаннями, були поставлені питання, щодо отримання інформації чи використав позивач додаткові відпустки за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019 роки під час служби, як учасник бойових дій, якщо ні, чи була виплачена йому за невідбуті вищезазначені додаткові відпустки компенсація, під час служби, або після її звільнення, якщо ні, то просили негайно нарахувати та виплатити.
Від відповідача на мою адресу надійшов лист № 1113/1/111/22-2020 від 30.09.2020 з додатками. Згідно довідки № 43359/111/35-2020 від 30.09.2020 зазначено, що позивачу додаткова відпустка як учаснику бойових дій за 2015, 2017,2018 роки не надавалась. Також відповідно до довідки, виданої Лисичанським МВ ГУМВСУ у Луганській області № 9/252 від 02.10.2020, компенсація за невикористану відпустку як учаснику бойових дій за 2015 рік не нараховувалася та не сплачувалась.
Згідно витягу з наказу № 170 о/с від 27.02.2020 відповідач не зазначив щодо необхідності здійснення компенсації позивачу за невикористані додаткові відпустки як учасника бойових дій за 2015, 2017 та 2018 роки.
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 25.01.2021 позов ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки задовольнити повністю. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Луганській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2017 та 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби в поліції 01.03.2019. Зобов'язано Головне управління Національної поліції в Луганській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2017, та 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби в поліції 01.03.2019.
Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 19.04.2021 апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Луганській області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 25 січня 2021 року - залишено без задоволення. Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 25 січня 2021 року у справі № 360/4381/20 - залишено без змін.
23.04.2021 на картковий рахунок позивача від Головного управління Національної поліції в Луганській області було перераховано кошти грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки в розмірі 19 162,42 грн
Так як, позивачу не було своєчасно в повному обсязі виплачена вищевказана виплата, то вважаю, що маю право просити стягнути середній заробіток за час затримки виплати грошового забезпечення.
Відповідач заперечував проти задоволення вимог, про що подав відзив на позовну заяву (арк. спр. 52-56), в якому зазначено таке.
Наказом начальника ГУНП України у Луганській області від 27.02.2019 № 170 о/с позивача було звільнено з 01.03.2019 зі служби в поліції на підставі п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» - за власним бажанням. Вислуга років на день звільнення у календарному обчисленні складає 08 років 06 місяців 26 днів. Позовні вимоги ОСОБА_1 в свою чергу обґрунтовані тим, що рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 25.01.2021 у справі № 360/4381/20 було зобов'язано Головне управління Національної поліції в Луганській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2017, 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення на день звільнення зі служби в поліції 01.03.2019. На виконання рішення суду від 25.01.2021 ГУНП в Луганській області 23.04.2021 було зараховано на картрахунок позивача грошові кошти в сумі 19 162,42 грн. Звертаємо увагу суду, що згідно ухвали суду від 12.11.2020 у справі № 360/4381/20 позивач з позовом до ГУНП в Луганській області про стягнення компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2017 та 2018 роки звернувся лише 10.11.2020 року. При цьому слід зазначити, що під час звільнення згідно розписки ОСОБА_1 від 01.03.2019 останній від відповідача отримав трудову книжку. Платіжним дорученням № 770 від 14.03.2019 з позивачем 15.03.2019 був здійснений остаточний розрахунок при звільненні. Отже, оскільки при нарахуванні і виплаті позивачу належних при звільненні суми був відсутній спір щодо їх розміру, підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 117 КЗпП України відсутні. Аналогічний правовий висновок, щодо застосування положень ст. 117 04.12.2019 року Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду по справі № 825/742/16 (провадження № К/9901/30038/18). Оскільки на час звільнення позивача з лав Національної поліції компенсація за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2017, 2018 роки у розмірі 19 162,42 грн йому ще не належала, то вина відповідача у її не виплаті була відсутня, що виключає відповідальність останнього, передбачену ст.117 КЗпП України.
ОСОБА_1 звернувся до відповідача лише у вересні 2020 року з заявою щодо надання інформації про виплату компенсації за дні невикористаної відпустки як учаснику бойових дій. Листом Лисичанського ВП ГУНП в Луганській області від 30.09.2020 № 43359/111/35-2020 позивач був повідомлений, що додаткова відпустка як учаснику бойових дій за 2017, 2018 роки не надавалась. За таких обставин вважаємо, що позивач навмисно збільшував строк звернення до суду з вимогою щодо вирішення спору в частині стягнення компенсації за дні невикористаної відпустки, що у свою чергу може бути розглянуто судом як час затримки розрахунку.
Ухвалою суду від 11.05.2021 відкрито провадження у справі, ухвалено справу розглядати в спрощеному позовному проваджені без повідомлення (виклику) сторін.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-76, 90 КАС України, судом встановлено таке.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , з 07.11.2015 проходив службу в Головному управлінні Національної поліції в Луганській області (арк. спр. 7, 8, 16).
Наказом Головного управління Національної поліції в Луганській області від 27.02.2019 № 170 о/с “По особовому складу” звільнено старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 (0120927), оперуповноваженого відділу кримінальної поліції Лисичанського відділу Головного управління Національної поліції в Луганській області за ст. 77 ч. 1 п. 7 (за власним бажанням), з 01.03.2019, вислуга років на день звільнення у календарному обчисленні: 08 років 06 місяців 26 днів, у пільговому обчисленні (без урахування календарної вислуги): 07 років 04 місяці 12 днів, з виплатою компенсації за невикористану в році звільнення відпустку у кількості 6 діб, установивши розмірі премії за березень 2019 року 169,3% (арк. спр. 17 зв.).
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 25.01.2021 у справі № 360/4381/20 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Луганській області про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки задоволено повністю. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Луганській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2017 та 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби в поліції 01.03.2019. Зобов'язано Головне управління Національної поліції в Луганській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2017 та 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби в поліції 01.03.2019. (а.с. 9-15).
Остаточний розрахунок з позивачем проведено 23.04.2021 на загальну суму 19162,42 грн, про що свідчать виписки з карткового рахунку позивача та платіжне доручення від 21.04.2021 № 1783 (арк. спр. 45, 59).
Згідно з довідкою Головного управління Національної поліції в Луганській області від 07.05.2021 № 567/111/22-2021 за січень та лютий 2019 рік грошове забезпечення позивача, з якого обчислюється середньоденне грошове забезпечення поліцейського, за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, складає: за січень 2019 року - 14658,52 грн (посадовий оклад - 2400,00 грн, оклад за спеціальним званням - 1600,00 грн, вислуга років - 800,00 грн, щомісячна премія - 8735,88 грн, індексація - 762,64 грн, надбавка до посадового окладу - 360,00 грн), за лютий 2019 року - 14658,52 грн (посадовий оклад - 2400,00 грн, оклад за спеціальним званням - 1600,00 грн, вислуга років - 800,00 грн, щомісячна премія - 8735,88 грн, індексація - 762,64 грн, надбавка до посадового окладу - 360,00 грн), загалом 29317,04 грн. (арк. спр. 60).
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України від 02 липня 2015 року № 580-VIII «Про Національну поліцію» (далі - Закон № 580-VIII), який набрав чинності 07 листопада 2015 року.
Згідно із статтею 102 Закону № 580-VIII пенсійне забезпечення поліцейських та виплата одноразової грошової допомоги після звільнення їх зі служби в поліції здійснюються в порядку та на умовах, визначених Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Відповідно до частини першої статті 9 Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262-XII) особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом та звільняються зі служби за станом здоров'я, працівникам міліції (особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), які на момент опублікування Закону України «Про Національну поліцію» проходили службу в органах внутрішніх справ, мали календарну вислугу не менше п'яти років і до 07 листопада 2015 року були звільнені із служби в органах внутрішніх справ незалежно від підстав звільнення та продовжили роботу в Міністерстві внутрішніх справ або Національній поліції (їхніх територіальних органах, закладах і установах) на посадах, що заміщуються державними службовцями відповідно до Закону України «Про державну службу», а в навчальних, медичних закладах та науково-дослідних установах - на будь-яких посадах, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Згідно з частиною четвертою статті 9 Закону № 2262-XII виплата зазначеної в частинах першій та другій цієї статті одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється Міністерством оборони України, Міністерством внутрішніх справ України, Національною поліцією, Державною службою спеціального зв'язку та захисту інформації України, центральними органами виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах цивільного захисту, транспорту, виконання кримінальних покарань, пожежної і техногенної безпеки, єдину державну податкову політику, іншими утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями та правоохоронними органами, за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на їх утримання.
Відповідно до частини п'ятої статті 9 Закону № 2262-XII поліцейським, особам офіцерського складу, особам середнього, старшого та вищого начальницького складу органів внутрішніх справ, державної пожежної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України, звільненим зі служби безпосередньо з посад, займаних в органах державної влади, органах місцевого самоврядування або у сформованих ними органах, на підприємствах, в установах, організаціях і у вищих навчальних закладах із залишенням на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, виплата одноразової грошової допомоги з підстав, передбачених частинами першою та другою цієї статті, здійснюється за рахунок коштів органів, у яких вони працювали.
Порядок призначення та виплати одноразової грошової допомоги при звільненні поліцейським визначено постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони та членам їхніх сімей».
Отже, порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги при звільненні визначаються Законом № 2262-XII та постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони та членам їхніх сімей».
Указані законодавчі акти визначають, що така допомога виплачується особам, які «звільняються» зі служби, а відтак, допомога при звільненні має бути виплачена не пізніше дня звільнення зі служби.
Порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення поліцейських врегульовано постановою Кабінету Міністрів України від 15 листопада 2015 року № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції» (далі - Постанова № 988) та Порядком № 260.
Зазначені правові норми є нормами спеціального законодавства і підлягають застосуванню при визначенні структури, порядку та умов грошового забезпечення поліцейських та у випадку виникнення спорів з цього приводу.
Наведений висновок суду узгоджується і з положеннями, що містяться у абзаці другому пункту 2 постанови Пленуму Верхового Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», якими визначено, що передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню не поширюється на військовослужбовців та прирівняних до них осіб (рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ, тощо).
Пунктом 1 Постанови № 988 установлено, що грошове забезпечення поліцейських складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Пунктом 3 Порядку № 260 закріплено, що грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Наведені норми законодавства дають підставу для висновку, що нерозповсюдження на поліцейських норм Кодексу законів про працю України стосується тільки норм, якими врегульована оплата праці (виплата грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення, таких як: спорів щодо розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні поліцейських (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, винагороди за участь в антитерористичній операції - які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.
За правилами частини шостої статті 7 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Цією ж статтею передбачено, що право особи на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці від 01 липня 1949 року № 95 «Про захист заробітної плати», ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, незалежно від назви оплати праці і методу її обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.
Статтею 12 Конвенції установлено, що коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або - коли немає такого законодавства, угоди чи рішення - в розумний термін з урахуванням умов контракту.
Враховуючи, що перебування особи на публічній службі є однією із форм реалізації закріпленого у статті 43 Конституції України права на працю (постанова Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року у справі № 21-389а13), суд вважає за необхідне застосувати до даних правовідносин норми Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України, в редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби).
Згідно з частиною першою статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
За змістом статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Згідно з приписами статті 1 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» (далі - Закон № 108/95-ВР, в редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби) заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.
Основна заробітна плата - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців (частина перша статті 2 Закону № 108/95-ВР).
Додаткова заробітна плата - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій (частина друга статті 2 Закону № 108/95-ВР).
Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми (частина третя статті 2 Закону № 108/95-ВР).
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; в разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Всі належні при звільненні суми позивачу фактично виплачені 24.03.2021, позов щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні до суду поданий 12.04.2021, про що свідчить відбиток календарного штемпеля на поштовому конверті, в якому надійшла позовна заява.
Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100).
Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.
Абзацами першим, третім пункту 3 Порядку № 100 врегульовано, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату. Премії, які виплачуються за квартал і більш тривалий проміжок часу, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два календарні місяці, включаються в заробіток в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді. У разі коли число робочих днів у розрахунковому періоді відпрацьовано не повністю, премії, винагороди та інші заохочувальні виплати під час обчислення середньої заробітної плати за останні два календарні місяці враховуються пропорційно часу, відпрацьованому в розрахунковому періоді. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.
Пунктом 4 Порядку № 100 передбачено, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, не враховуються:
а) виплати за виконання окремих доручень (одноразового характеру), що не входять в обов'язки працівника (за винятком доплат за суміщення професій і посад, розширення зон обслуговування або виконання додаткових обсягів робіт та виконання обов'язків тимчасово відсутніх працівників, а також різниці в посадових окладах, що виплачується працівникам, які виконують обов'язки тимчасово відсутнього керівника підприємства або його структурного підрозділу і не є штатними заступниками);
б) одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо);
в) компенсаційні виплати на відрядження і переведення (добові, оплата за проїзд, витрати на наймання житла, підйомні, надбавки, що виплачуються замість добових);
г) премії за винаходи та раціоналізаторські пропозиції, за сприяння впровадженню винаходів і раціоналізаторських пропозицій, за впровадження нової техніки і технології, за збирання і здавання брухту чорних, кольорових і дорогоцінних металів, збирання і здавання на відновлення відпрацьованих деталей машин, автомобільних шин, введення в дію виробничих потужностей та об'єктів будівництва (за винятком цих премій працівникам будівельних організацій, що виплачуються у складі премій за результати господарської діяльності);
д) грошові і речові винагороди за призові місця на змаганнях, оглядах, конкурсах тощо;
е) пенсії, державна допомога, соціальні та компенсаційні виплати;
є) літературний гонорар штатним працівникам газет і журналів, що сплачується за авторським договором;
ж) вартість безплатно виданого спецодягу, спецвзуття та інших засобів індивідуального захисту, мила, змивних і знешкоджувальних засобів, молока та лікувально-профілактичного харчування;
з) дотації на обіди, проїзд, вартість оплачених підприємством путівок до санаторіїв і будинків відпочинку;
и) виплати, пов'язані з ювілейними датами, днем народження, за довголітню і бездоганну трудову діяльність, активну громадську роботу тощо;
і) вартість безплатно наданих деяким категоріям працівників комунальних послуг, житла, палива та сума коштів на їх відшкодування;
ї) заробітна плата на роботі за сумісництвом (за винятком працівників, для яких включення її до середнього заробітку передбачено чинним законодавством);
й) суми відшкодування шкоди, заподіяної працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
к) доходи (дивіденди, проценти), нараховані за акціями трудового колективу і вкладами членів трудового колективу в майно підприємства;
л) компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати.
Відповідно до пункту 5 Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (абзац перший пункту 8 Порядку № 100).
Згідно з довідкою Головного управління Національної поліції в Луганській області за січень та лютий 2019 рік грошове забезпечення позивача, з якого обчислюється середньоденне грошове забезпечення поліцейського, за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, складає: за січень 2019 року - 14658,52 грн, за лютий 2019 року - 14658,52 грн, загалом 29317,04 грн. (арк. спр. 60).
Затримка розрахунку при звільненні на час розгляду даної справи становить 536 робочих днів за період з 02.03.2019 по 23.04.2021 включно.
Середньоденне грошове забезпечення складає 715,00 грн (29317,04 грн / 41 робочих дня (січень 2019 року - 21 р.д., лютий 2019 року - 20 р.д).
Відповідно, середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні складає 383240,00 грн (середньоденне грошове забезпечення 715 грн х 536 робочих днів затримки у розрахунку при звільненні = 383240,00 грн).
Верховним Судом у постанові від 18 липня 2018 року по справі № 825/325/16 вказано, що при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, те, що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету та інших обставин.
Зокрема, істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 19162,42 грн (частка недоплаченого грошового забезпечення за рішенням суду) / 383240,00 грн (середній заробіток за весь час затримки розрахунку) *100 = 0,05 %.
Сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 0,05 % становить: 715,00 грн (середня заробітна плата позивача за один робочий день)* 0,05 % = 35,75 грн.; 35,75 грн. *536 (дні затримки розрахунку) = 19162,00 грн.
З огляду на викладені обставини, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, суд вважає, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути нарахований та виплачений позивачу у розмірі 19162,00 грн. з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника.
Судом також врахована правова позиція Вищого адміністративного суду України, висловлена у справі №К/800/27441/16, ухвала від 20.09.2017.
З урахуванням викладеного, суд вважає позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.03.2019 по 23.04.2021 обґрунтованими на суму 19162,00 грн за зазначений період.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З матеріалів справи судом встановлено, що позивач сплатив судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 908,00 грн (арк. спр. 6).
Оскільки у даній справі позовні вимоги підлягають задоволенню, а згідно з частиною першою статті 139 КАС України судові витрати підлягали оплаті, судовий збір у розмірі 908,00 грн. належить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 77, 90, 94, 132, 139, 241-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Національної поліції в Луганській області (місце знаходження: 93406, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Вілєсова, буд. 1, ідентифікаційний код 40108845) про стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні задовольнити.
Стягнути з Головного управління Національної поліції в Луганській області на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.03.2019 по 23.04.2021 на загальну суму 19162,00 грн (дев'ятнадцять тисяч сто шістдесят дві грн).
Стягнути з Головного управління Національної поліції в Луганській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 908,00 грн (дев'ятсот вісім грн 00 коп.).
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або справа розглянута в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя І.В. Тихонов