м. Вінниця
19 травня 2021 р. Справа № 120/3251/21-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Бошкової Ю.М., розглянувши в письмовому провадженні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації в Вінницькій області (вул. Р. Скалецького, 17, м. Вінниця, 21018, код ЄДРПОУ 26286152); Державної судової адміністрації України (вул. Липська, 18/5, м. Київ, 01021, код ЄДРПОУ 26255795); третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів - Головне управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області (вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, код ЄДРПОУ 37979858) про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Вінницькій області (далі - ТУ ДСА України в Вінницькій області, відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Головне управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області (далі - третя особа).
За змістом позовних вимог позивач просить суд:
- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Вінницькій області щодо нарахування та виплати суддівської винагороди судді Немирівського районного суду Вінницької області ОСОБА_1 за період з 18.04.2020 року по вересень 2020 року включно із застуванням обмеження, встановленого ст. 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” від 14.11.2019 року №294-ІХ;
- зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Вінницькій області провести нарахування та виплату суддівської винагороди судді Немирівського районного суду Вінницької області ОСОБА_1 на підставі ч. 2 ст. 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті за період з 18.04.2020 року по вересень 2020 року включно, без застосування обмеження, встановленого ст. 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” від 14.11.2019 року №294-ІХ.
Окрім того, позивач у позовній заяві просив допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення суддівської винагороди за 1 місяць та зобов'язати відповідача подати у десятиденний строк звіт про виконання судового рішення.
Обґрунтовуючи позовні вимог ОСОБА_1 зазначає, що працює на посаді судді Немирівського районного суду Вінницької області та має право на отримання суддівської винагороди відповідно до Закону України "Про судоустрій і статус суддів". При цьому позивач наголошує на тому, що питання суддівської винагороди регулюється виключно Конституцією України та Законом України "Про судоустрій і статус суддів". Разом з тим, 13.04.2020 року Верховною Радою України прийнято Закон України № 553-IX від 13.04.2020 року "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (далі - Закон № 553-ІХ), яким статтю 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" викладено в наступній редакції: "Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року". Таким чином, як зазначає позивач, з 18.04.2020 року, відповідач почав виплачувати йому суддівську винагороду із застосуванням обмеження, передбаченого ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", зі змінами та доповненнями, внесеними Законом № 553-IX. Як наслідок, розмір суддівської винагороди позивача істотно зменшився.
ОСОБА_1 вважає вказані дії відповідача протиправними та такими, що порушують його право на отримання суддівської винагороди у розмірі, визначеному спеціальним Законом України "Про судоустрій і статус суддів".
Ухвалою суду від 15.04.2021 року відкрито провадження у справі за вказаним позовом та вирішено здійснювати розгляд останньої в порядку загального позовного провадження. Підготовче судове засідання призначено на 11.05.2021 року.
Також, даною ухвалою залучено Державну судову адміністрацію України до участі у справі, як другого відповідача та вирішено витребувати письмову інформацію щодо обсягу асигнувань, які надані Територіальному управлінню Державної судової адміністрації України в Вінницькій області на фінансове забезпечення Немирівського районного суду Вінницької області в розрізі виплат суддівської винагороди за квітень-серпень 2020 року з відображенням окремо сум, які повинні переховуватись без застосування обмежень встановлених Закон України № 553-IX від 13.04.2020 року та з застосуванням таких, якщо такі відмінності мали місце.
У свою чергу, у Територіального управління Державної судової адміністрації в Вінницькій області вирішено витребувати: інформацію щодо того, в якому розмірі нараховувалась судді ОСОБА_1 суддівська винагорода у період з 18.04.2020 року по вересень 2020 року (чи нараховувалась в повному обсязі, а виплачувалась з обмеженнями, при цьому чи обліковувалась заборгованість перед працівником; або чи нараховувалась із застосуванням щомісячного обмеження та якою сумою?); інформацію щодо наявності (відсутності) зареєстрованої заборгованості по цій статті видатків перед ОСОБА_1
06.05.2021 року до суду надійшов відзив ТУ ДСА в Вінницькій області на позовну заяву, в якому відповідач позов заперечує та просить відмовити у його задоволенні, адже обмеження суддівської винагороди встановлене Законом № 553-ІХ, який набрав чинності 18.04.2020 року та підлягав застосуванню включно до 28.08.2020 року, коли Конституційний Суд України ухвалив рішення про визнання неконституційними його окремих норм. Тому, в період з 18.04.2020 року по 28.08.2020 року виплата суддівської винагороди здійснювалася з урахуванням обмежень, передбачених вищезазначеним законом. На думку відповідача, у період з 18.04.2020 до 28.08.2020 Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Вінницькій області виплатило позивачеві суддівську винагороду в повному обсязі, враховуючи норми Закону № 553-ІХ.
Ухвалою від 11.05.2021 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 19.05.2021 року.
19.05.2021 року сторони і третя особа на виклик суду не з'явились, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду. Водночас разом із позовною заявою позивач подав клопотання про розгляд справи без його участі.
Згідно з ч. 3 ст. 194 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Частиною 1 ст. 205 КАС України визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 205 КАС України у разі неявки без поважних причин або без повідомлення причин неявки в судове засідання учасника справи, який був належним чином повідомлений про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи.
Крім того, за змістом ч. 9 ст. 205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
З огляду на викладене та беручи до уваги достатність наявних у справі доказів, суд вважає можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.
Вивчивши матеріали справи, оцінивши доводи сторін та надані ними докази, суд встановив таке.
ОСОБА_1 обіймає посаду судді Немирівського районного суду Вінницької області та має право на отримання суддівської винагороди, розмір якої визначається відповідно до ст. 135 Закону України від 02.06.2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон № 1402-VIII).
18.04.2020 року набрав чинності Закон № 553-ІХ, на підставі якого розмір суддівської винагороди було обмежено розміром, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року.
Вказане обмеження припинене з 29.08.2020 року у зв'язку з прийняттям Конституційним Судом України рішення від 28.08.2020 року № 10-р/2020.
Таким чином, в період з 18.04.2020 року по 28.08.2020 року суддівська винагорода нараховувалась та виплачувалась позивачу з урахуванням обмеження, встановленого Законом № 553-ІХ.
Не погодившись з правомірністю дій відповідача щодо нарахування та виплати у вказаний період суддівської винагороди в обмеженому розмірі, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.
Відповідно до ст. 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.
Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.
Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Відповідно до ч. 1 ст. 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з ч. 2 ст. 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Пунктом 1 ч. 3 ст. 135 Закону № 1402-VIII встановлено базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Відповідно до ч.ч. 4,5 ст. 135 Закону № 1402-VIII до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти:
1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб;
2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п'ятсот тисяч осіб;
3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.
Суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків; більше 5 років - 20 відсотків; більше 10 років - 30 відсотків; більше 15 років - 40 відсотків; більше 20 років - 50 відсотків; більше 25 років - 60 відсотків; більше 30 років - 70 відсотків; більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.
Суддям виплачується щомісячна доплата за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці, у розмірі залежно від ступеня секретності інформації: відомості та їх носії, що мають ступінь секретності "Цілком таємно", - 10 відсотків посадового окладу судді відповідного суду; відомості та їх носії, що мають ступінь секретності "Таємно", - 5 відсотків посадового окладу судді відповідного суду (ч. 8 ст. 135 Закону №1402-VIII).
Відповідно до ч. 9 ст. 135 Закону № 1402-VIII обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.
У рішенні від 08.04.2016 року № 4-рп/2016 у справі № 1-8/2016 Конституційний Суд України зазначив, що конституційний принцип незалежності суддів забезпечує важливу роль судової влади в механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина та є запорукою реалізації права на судовий захист, передбаченого частиною першою статті 55 Основного Закону України; положення Конституції України стосовно незалежності суддів, яка є невід'ємним елементом статусу суддів та їх професійної діяльності, пов'язані з принципом поділу державної влади та обумовлені необхідністю забезпечувати основи конституційного ладу й права людини, гарантувати самостійність і незалежність судової влади; гарантії незалежності суддів як необхідні умови здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом встановлені у базових законах з питань судоустрою, судочинства, статусу суддів, мають конституційний зміст і разом з визначеними Основним Законом України складають єдину систему гарантій незалежності суддів та повинні бути реально забезпечені.
Однією з гарантій незалежності суддів є їх належне матеріальне та соціальне забезпечення, зокрема надання суддям за рахунок держави суддівської винагороди. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності суддів.
Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 03.06.2013 року № 3-рп/2013 у справі №1-2/2013 будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя та права людини і громадянина на захист прав і свобод незалежним судом, оскільки призводить до обмеження можливостей реалізації цього конституційного права, а отже, суперечить частині першій статті 55 Конституції України.
У рішенні від 04.12.2018 року №11-р/2018 у справі №1-7/2018 (4062/15) Конституційний Суд України вказав, що обов'язок держави щодо забезпечення фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, закріплений у статті 130 Конституції України, є однією з конституційних гарантій незалежності суддів. Системний аналіз положень Конституції України свідчить про те, що ними встановлено обов'язок держави забезпечити належні умови праці та фінансування для суддів, а отже, сформувати та законодавчо закріпити таку систему фінансування, в тому числі розмір винагороди суддів, яка гарантуватиме їх незалежність.
Така позиція Конституційного Суду України узгоджується з положеннями Європейської хартії щодо статусу суддів від 10.07.1998 року, у підпункті 6.1 пункту 6 якої зазначено, що суддям, які здійснюють суддівські функції на професійній основі, надається винагорода, рівень якої встановлюється з тим, щоб захистити їх від тиску, спрямованого на здійснення впливу на їх рішення, а ще загальніше на їх поведінку в рамках здійснення правосуддя, тим самим підриваючи їх незалежність і безсторонність. Зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому.
Враховуючи наведене, можна дійти висновку про те, що законодавче регулювання питання суддівської винагороди може здійснюватися виключно Законом України "Про судоустрій і статус суддів", що узгоджується з приписами ч. 2 ст. 130 Конституції України, згідно з якою розмір суддівської винагороди встановлюється законом про судоустрій.
Водночас, 18.04.2020 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13.04.2020 року № 553-IX, яким Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" доповнено статтею 29.
Так, ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" установлено, що в квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.
Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об'єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті).
Як встановлено судом та не заперечується відповідачем, з дня набрання чинності Законом № 553-ІХ, тобто з 18.04.2020 року, суддівська винагорода позивача нараховувалась та виплачувалась з урахуванням обмеження, встановленого вищезазначеними нормами статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік".
Втім, рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 року № 10-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України положення частин першої, третьої статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14.11.2019 року № 294-ІХ зі змінами, абзацу дев'ятого пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13.04.2020 року № 553-ІХ.
Водночас у вказаному рішенні зазначено, що при вирішенні питання щодо конституційності оспорюваних положень Закону № 294-IX, Конституційний Суд України виходить із юридичної позиції, яку він неодноразово висловлював: оскільки предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, то цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України (абзац восьмий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 09.07.2007 року № 6-рп/2007).
Окрім того, виходячи з того, що предмет регулювання Бюджетного кодексу України далі - Кодекс), так само, як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, що обумовлено положеннями п. 1 ч. 2 ст. 92 Основного Закону України, Конституційний Суд України в Рішенні від 27.02.2020 року № 3-р/2020 дійшов висновку, що Кодексом не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію або скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України (абз. 8 п.п. 2.2 п. 2 мотивувальної частини).
Ураховуючи викладене, Конституційний Суд України вкотре наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.
Крім того, в рішенні Конституційного Суду України від 28.08.2020 року № 10-р/2020 констатовано, що юридичну визначеність слід розуміти через такі її складові елементи як чіткість, зрозумілість, однозначність норм права; право особи у своїх діях розраховувати на розумну та передбачувану стабільність існуючого законодавства та можливість передбачати наслідки застосування норм права (легітимні очікування) (абз. 5 п.п. 3.2 п. 3 мотивувальної частини Рішення від 23.01.2020 року №1-р/2020). Установлення граничного розміру заробітної плати, грошового забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування), передбачене у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України (ч.ч. 1, 3 ст. 29 Закону № 294-ІХ), є невизначеним щодо дії в часі та не забезпечує передбачуваності застосування цих норм права.
Згідно з ч. 1 ст. 113 Конституції України та ч. 1 ст. 1 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади.
Тобто оспорюваними положеннями ст. 29 Закону № 294-IX заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб органів законодавчої та судової влади поставлені в залежність від виконавчої влади.
Також у вищезазначеному рішенні Конституційний Суд України звернув увагу на те, що згідно з Конституцією України виключно законами України визначається, зокрема, статус суддів (п. 14 ч. 1 ст. 92); незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України; вплив на суддю у будь-який спосіб забороняється (ч.ч. 1, 2 ст. 126); держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів; розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій (перше речення частини першої, частина друга статті 130).
Конституційний Суд України неодноразово звертав увагу на недопустимість обмеження законом незалежності суддів, зокрема їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення від 24.06.1999 року № 6-рп/99, від 20.03.2002 року № 5-рп/2002, від 01.12.2004 року № 19-рп/2004, від 11.10.2005 року № 8-рп/2005, від 18.06.2007 року № 4-рп/2007, від 22.05.2008 року № 10-рп/2008, від 03.06.2013 року № 3-рп/2013, від 19.11.2013 року № 10-рп/2013, від 08.06.2016 року № 4-рп/2016, від 04.12.2018 року № 11-р/2018, від 18.04.2020 року № 2-р/2020, від 11.03.2020 року № 4-р/2020).
Проаналізувавши юридичні позиції щодо незалежності суддів, Конституційний Суд України дійшов висновку, що гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя; законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу (абз. 7, 8 п.п. 4.1 п. 4 мотивувальної частини Рішення від 11.03.2020 року № 4-р/2020).
Окрім цього, Конституційний Суд України дійшов висновку, що обмеження відповідних виплат є допустимим за умов воєнного або надзвичайного стану. Однак такого роду обмеження має запроваджуватися пропорційно, із встановленням чітких часових строків та в жорсткій відповідності до Конституції та законів України. Таке обмеження також може застосовуватися й до суддів, однак після закінчення терміну його дії, втрачені у зв'язку з цим обмеженням кошти, необхідно компенсувати відповідними виплатами, оскільки суддівська винагорода є складовим елементом статусу судді, в значеного Конституцією України (п. 4.3 рішення від 28.08.2020 року № 10-р/2020).
Також суд наголосив, що в силу ч. 2 ст. 130 Конституції України питання обрахунку та розміру суддівської винагороди регламентується виключно ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", що, в свою чергу, виключає можливість застосування до правовідносин стосовно суддівської винагороди норм інших законів.
Суд вважає, що обмежуючи розмір суддівської винагороди позивача шляхом застосування Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" із змінами, внесеними на підставі Закону України № 553-ІХ, відповідач, як розпорядник бюджетних коштів, вчинив дії, що порушують права та гарантії незалежності судді.
З огляду на зазначене, суд доходить висновку, що дії ТУ ДСА України в Вінницькій області щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди в період з 18.04.2020 року по 28.08.2020 року із застосуванням обмеження, встановленого ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" із змінами, внесеними Законом № 553-ІХ, є протиправними. Тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Щодо позовної вимоги зобов'язального характеру, суд насамперед зауважує, що така вимога є похідною від основної, яка стосується визнання протиправними дій відповідача щодо виплати в спірний період суддівської винагороди у неналежному розмірі.
Крім того, суд зазначає, чинність норм Закону № 553-ІХ не може виправдовувати їх правомірність, адже, як вже зазначалося, при нарахуванні та виплаті позивачу суддівської винагороди відповідач повинен був керуватися нормами ч. 2 ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону № 1402-VIII, які не зазнали змін у зв'язку із прийняттям Закону № 553-ІХ від 13.04.2020 року.
Також суд враховує висновки Конституційного Суду України, наведені у пункті 4.3 рішення від 28.08.2020 року № 10-р/2020 у справі № 1-14/2020(230/20), згідно з якими обмеження виплат, в тому числі суддівської винагороди, є допустимим за умов воєнного або надзвичайного стану. Однак, навіть в таких випадках, обмеження має запроваджуватися пропорційно, із встановленням чітких часових строків та в жорсткій відповідності до Конституції та законів України. Після закінчення терміну його дії втрачені у зв'язку з цим обмеженням кошти необхідно компенсувати відповідними виплатами, оскільки суддівська винагорода є складовим елементом статусу судді, визначеного Конституцією України.
Тобто, виходячи з правової позиції Конституційного Суду України, право позивача на компенсацію сум суддівської винагороди, втрачених у зв'язку із запровадженими обмеженнями, не може бути поставлене під сумнів.
З огляду на викладене суд доходить висновку про задоволення позовної вимоги зобов'язального характеру шляхом зобов'язання ТУ ДСА в Вінницькій області нарахувати та виплатити суддівську винагороду судді Немирівського районного суду Вінницької області Алєксєєнку В.М. за період з 18.04.2020 року по 28.08.2020 року включно на підставі ст. 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, з урахуванням виплачених у цей період сум та з утриманням із сум, що підлягають виплаті, передбачених законом податків та обов'язкових платежів.
При цьому відповідач повинен врахувати положення ч. 2 ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", за змістом яких встановлене Законом № 553-ІХ обмеження максимального розміру суддівської винагороди не поширюється на суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплату щорічної відпустки.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку (ч. 2 ст. 2 КАС України).
В силу приписів ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши доводи сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд приходить до переконання, що заявлений позов належить задовольнити.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а інших витрат, що пов'язані з розглядом справи не встановлено, питання про розподіл судових витрат у цій справі не вирішується.
Окрім того, за результатами вирішення справи позивач просить звернути до негайного виконання рішення суду в частині стягнення суддівської винагороди за один місяць.
В цій частині суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, чи є підстави допустити негайне виконання рішення.
Водночас негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей здійснення і підлягає виконанню не з часу набрання рішенням суду законної сили, як це передбачено для більшості судових рішень, а негайно з часу його ухвалення, чим забезпечується швидкий та реальний захист життєвоважливих прав та інтересів позивача.
Перелік рішень суду, що підлягають негайному виконанню, визначається ст. 371 КАС України.
Так, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць. Отже, до негайного виконання допускається рішення суду про "стягнення" відповідних виплат, а не про зобов'язання відповідача до їх нарахування та виплати позивачеві. Тобто, саме у випадку постановлення судом рішення про стягнення на користь позивача недоплачених сум заробітної плати та іншого грошового утримання у відносинах публічної служби, суд повинен також визначити суму стягнення за один місяць та в цій частині допустити рішення до негайного виконання.
Разом з тим, обраний у цій справі спосіб захисту прав та інтересів позивача шляхом зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити суддівську винагороду на підставі ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" означає, що суму недоплаченої суддівської винагороди повинен визначити сам відповідач в процесі виконання рішення суду після набрання ним законної сили.
Окрім того, суд вважає за необхідне зауважити, що передбачивши певні категорії справ, рішення у яких підлягають негайному виконанню, законодавець переслідував мету створити гарантії для забезпечення швидкого і реального захисту життєвоважливих прав та інтересів позивача у виняткових ситуаціях, зокрема тоді, коли незаконно звільнена особа у відносинах публічної служби позбавлена джерел доходів, або ж в інших випадках, коли внаслідок порушення відповідачем закону про виплату грошового утримання у відносинах публічної служби, рівень доходів позивача істотно зменшився. Однак, як встановлено судом, у зв'язку з прийняттям Конституційним Судом України рішення від 28.08.2020 № 10-р/2020 у справі № 1-14/2020(230/20) позивачу відновлено виплату суддівської винагороди у повному розмірі з 29.08.2020, що вказує на те, що порушення прав та законних інтересів позивача в спірних правовідносинах на цей час припинилося.
Враховуючи наведене, суд доходить висновку про відсутність достатніх правових підстав для звернення ухваленого рішення до негайного виконання.
Щодо вимоги позивача про зобов'язання відповідача, як суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у десятиденний строк звіт про виконання судового рішення, суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Таким чином, необхідність встановлення судового контролю за виконанням судового рішення вирішується судом залежно від обставин кожної адміністративної справи та є його правом, а не обов'язком.
Відповідно до ч. 1 ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.
Принцип обов'язковості судового рішення також закріплений у ст. 14 КАС України, згідно з якою судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Відтак, оскільки судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим до виконання, а судом не встановлено обставин, які б ставили під сумнів добросовісність відповідача при виконанні рішення суду у цій справі, суд не вбачає підстав для покладення на відповідача обов'язку подати звіт про виконання судового рішення у відповідності до вимог ст. 382 КАС України.
Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 263, 295 КАС України, суд
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Вінницькій області щодо нарахування та виплати суддівської винагороди судді Немирівського районного суду Вінницької області ОСОБА_1 за період з 18.04.2020 року по 28.08.2020 року із застосуванням статті 29 Закону України від 14.11.2019 року №294-ІХ "Про Державний бюджет України на 2020 рік" із змінами, внесеними Законом України від 13.04.2020 року № 553-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік".
Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Вінницькій області нарахувати та виплатити суддівську винагороду судді Немирівського районного суду Вінницької області ОСОБА_1 за період з 18.04.2020 року по 28.08.2020 року включно на підставі ст. 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, з урахуванням виплачених у цей період сум та з утриманням із сум, що підлягають виплаті, передбачених законом податків та обов'язкових платежів.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідачі: Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Вінницькій області (вул. Родіона Скалецького, 17, м. Вінниця, 21018, код ЄДРПОУ 26286152); Державна судова адміністрація України (вул. Липська, 18/5, м. Київ, 01021, код ЄДРПОУ 26255795).
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів: Головне управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області (вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, код ЄДРПОУ 37979858).
Суддя Бошкова Юлія Миколаївна