про повернення позовної заяви
м. Вінниця
26 травня 2021 р. Справа № 120/3913/21-а
Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Богоніс М.Б., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Хмільницької міської ради про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії
У Вінницький окружний адміністративний суд надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Хмільницької міської ради про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Ухвалою від 28.04.2021 позовну заяву залишено без руху та запропоновано позивачу у 10-ти денний строк з дня отримання копії ухвали усунути її недоліки, шляхом подання до суду заяви про поновлення строку звернення до суду разом із доказами, які, на його думку, вказують на поважність причин пропуску строку.
При постановленні ухвали суд дійшов висновку, що позивачем пропущено строк звернення до суду, а причини на які він зіслався мотивуючи клопотання про його поновлення не можуть бути підставою для задоволення клопотання.
Копію ухвали від 28.04.2021 позивач отримав 14.05.2021.
20.05.2021 на адресу суду від ОСОБА_1 надійшло клопотання про усунення недоліків позовної заяви, однак не наведено інших аргументів, які б вказували на дотримання позивачем строку звернення до суду чи поважності причин його пропуску.
У клопотанні від 20.05.2021 позивач зазначив, що початок перебігу строку звернення до суду слід пов'язувати з датою отримання листа-відповіді від 04.03.2021 № 06-688/01-23, оскільки Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.12.2020 по справі № 510/1286/16, визначаючи початок перебігу строку звернення до суду, зазначила, що особа може дізнатися про порушення своїх прав із дня отримання відповіді суб'єкта владних повноважень щодо розміру пенсійних виплат чи іншої соціальної допомоги.
Також позивач просив врахувати, що при вирішенні питання про поновлення строку звернення, суд повинен врахувати принципи верховенства права та практику Європейського суду з прав людини, який у своїх рішеннях зазначає, що правило встановлення обмеження звернення до суду у зв'язку із пропуском строку такого звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю та без надзвичайного формалізму.
Із цих мотивів позивач просив визнати причини пропуску строку звернення до суду поважними та поновити строк.
Надавши оцінку аргументам поданого клопотання, суд дійшов висновку, що позивачем не виконано вимоги ухвали Вінницького окружного адміністративного суду від 28.04.2021, виходячи з наступного.
Згідно п. 5 ч. 1 ст. 171 КАС України, після одержання позовної заяви суддя з'ясовує, зокрема, чи подано позов у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).
Частиною 6 статті 161 КАС України встановлено, що у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску, або як це передбачено ч. 1 ст. 123 КАС України, вказати інші підстави для поновлення строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Інститут строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою спонукання учасників адміністративного судочинства до своєчасного вчинення ними процесуальних дій. Регламентування строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Крім цього, строки звернення до суду із адміністративним позовом обмежують час, протягом якого правовідносини можуть вважатися спірними.
За загальним правилом для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк (ч. 2 ст. 122 КАС України).
Відповідно до ч. 2 ст. 122 КАС України, перебіг строку для звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не може визнаватися поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Щодо відліку строку звернення із адміністративним позовом, суд зазначає, що порівняльний аналіз термінів "дізнався" та "повинен дізнатися", що містяться в ч. 2 ст. 122 КАС України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку позивача знати про стан своїх прав. При визначенні початку перебігу строку звернення до суду, суд з'ясовує момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльності), а не коли вона з'ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням.
Крім того, поважними причинами, що зумовили пропуск строку звернення до суду, визнаються обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами, які не дозволяють вчасно реалізувати право на судовий захист.
Обґрунтовуючи заяву від 20.05.2021 про усунення недоліків позовної заяви, позивач зазначив, що початок перебігу строку звернення до суду слід пов'язувати з датою отримання листа-відповіді від 04.03.2021 № 06-688/01-23, оскільки Велика Палата Верховного Суду від 24.12.2020 по справі № 510/1286/16 визначаючи початок перебігу строку звернення до суду, зазначила, що важливо встановити той момент, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення її прав.
Суд погоджується із аргументами позивача про необхідність урахування судами першої інстанції правових позицій Верховного Суду, однак вважає, що позивач помилково тлумачить зміст висновку Великої Палати Верховного Суду.
При цьому суд зауважує, що при вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко розмежувати поняття "дізнався" та "повинен був дізнатись".
Так, під поняттям дізнався необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.12.2020 у справі № 510/1286/16-а вказала на те, що у спорах, що виникають з органами Пенсійного фонду України, особа може дізнатися, що її права порушені, зокрема, при отриманні від органу Пенсійного фонду України відповіді (листа-відповіді, листа-роз'яснення) на надісланий запит щодо розміру пенсії, нормативно-правових документів (про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку), на підставі яких був здійснений саме такий розрахунок.
Поняття "повинен був дізнатися" необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 № 340/1019/19).
В цьому випадку, суд наголошує на тому, що грошова допомога до 5 травня є періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого був здійснений розрахунок грошової допомоги, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок.
Отже, з дня отримання виплати особою, вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання такої виплати, демонструючи свою необізнаність звернулась до відповідного органу із заявою про надання їй відповідної інформації. В такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні від відповіді на подану нею заяву.
Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних спорів Касаційного адміністративного суду у постанові від 31.03.2021 по справі № 240/12017/19, зазначив, що для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Суд звертає увагу, що Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав у постанові від 31.03.2021 по справі № 240/12017/19 відступила від висновків, викладених, зокрема у постановах від 29.10.2020 у справі № 816/197/18, від 20.10.2020 у справі № 640/14865/16-а, від 25.02.2021 у справі № 822/1928/18 щодо застосування строку звернення до суду у соціальних спорах.
Відтак, отримання позивачем листа-відповідача від 04.03.2021 у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду в цьому випадку.
При цьому суд враховує, що Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Верховного Суду у постанові від 31.03.2021 по справі № 240/12017/19 теж застосовувала постанову Великої Палати Верховного Суду від 24.12.2020 у справі № 510/1286/16-а, що вказує на відсутність колізії між правовими висновками Великої Палати та Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Верховного Суду.
Разом з тим, позивачем не наведено будь - яких доводів та не надано доказів в обґрунтування поважності причин пропуску строку звернення до суду. У заяві від 20.05.2021 позивач посилається на норми Конституції України які гарантують йому право на соціальний захист та право на судовий захист. Однак такі аргументи не є підставою для задоволення клопотання та поновлення строку, адже суд залишаючи позовну заяву без руху не ставив під сумнів тих прав позивача на які акцентовано увагу у клопотанні. Суд зазначає, що як право позивача на соціальний захист так і право на звернення до суду не є абсолютними та можуть піддаватися встановленим законом обмеженням зокрема у частині пов'язаній із способом їх реалізації (в тому числі строки та порядок звернення за соціальними виплатами та строки і процесуальна форма звернення до суду).
Суд зазначає, що рішенням Конституційного Суду України № 17-рп/2011 від 13.12.2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Відповідно до ст. 17 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду, як джерело права. Тому суд погоджується із твердженнями позивача про обов'язок суду врахувати практику ЄСПЛ, як джерело права.
Однак позивачем не враховано, що із урахуванням прецедентної практики Європейського суду з прав людини право на доступ до суду не є абсолютним.
Європейського суду з прав людини в рішеннях від 28.05.1985 в справі "Ашингдейн проти Сполученого Королівства" та від 13.02.2001 в справі "Кромбах проти Франції", в яких ЄСПЛ наголосив, що держава має право встановлювати певні обмеження права осіб на доступ до суду.
У рішеннях від 20.05.2010 в справі "Пелевін проти України" та від 30.05.2013 в справі "Наталія Михайленко проти України" ЄСПЛ зазначив, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою.
В рішенні "Prince Hans-Adam II of Liechtenstein проти Німеччини" (рішення від 12 липня 2001 року п. 44) Європейський суд з прав людини зазначив, що право на доступ до суду, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, не є абсолютним і може підлягати обмеженню; такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу потребує регулювання з боку держави. У цьому відношенні Високі Договірні Сторони користуються певними межами свободи розсуду. Суд повинен переконатися, що застосовані обмеження не звужують чи не зменшують залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або до такої міри, що це вже спотворює саму суть цього права. Крім того, обмеження суперечитиме пункту 1 статті 6, якщо воно не ставить законної мети і якщо не забезпечено відповідного пропорційного співвідношення між застосованими засобами та поставленою метою.
У справах "Стаббігс та інші проти Великобританії" та "Девеер проти Бельгії" Європейський суд дійшов висновку, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав.
Крім того, Європейський суд з прав людини у рішенні від 28.03.2006 у справі "Мельник проти України" зазначив, що правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності.
У пункті 45 рішення Європейського суду з прав людини "Перез де Рада Каванілес проти Іспанії" від 28 жовтня 1998 року, зазначено про те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання; правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (AFFAIRE PEREZ DE RADA CAVANILLES c. ESPAGNE № 116/1997/900/1112).
Суд наголошує, що визнання позивачем факту пропуску строку звернення до суду з позовною заявою і не доведення суду обставин об'єктивно непереборних, які не залежали від волевиявлення позивача і пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення позивачем процесуальної дії, унеможливлює поновлення судом такого процесуального строку.
Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав у постанові від 31.03.2021 по справі № 240/12017/19 зазначила, що аналіз практики Європейського суду з прав людини свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних причин, внаслідок непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.
Виходячи із системного аналізу норм Кодексу адміністративного судочинства України у контексті практики ЄСПЛ, слід зазначити, що державою встановлено доступні, чіткі та передбачувані процесуальні правила (обмеження), за дотримання яких особа може реалізувати право на судовий захист. Таких правил позивач не дотримався, а тому вважається, що ним не виконано вимоги ухвали Вінницького окружного адміністративного суду від 28.04.2021 та не надано суду доказів поважності причин пропуску строку звернення до суду.
Згідно із п. 9 ч. 4 ст. 169 КАС України, позовна заява повертається у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу (якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними).
Враховуючи, що позивачем не усунуто недоліки позовної заяви у спосіб подання заяви про поновлення процесуального строку звернення до суду із наведенням інших підстав для поновлення процесуального строку чим не виконано ухвали Вінницького окружного адміністративного суду від 28.04.2021, позовна заява підлягаю поверненню заявнику на підставі п. 9 ч. 4 ст. 169 КАС України.
Керуючись ст. 121, 122, 123, 169, 248, 256, 295 КАС України, суд
1. У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення пропущеного строку звернення до суду - відмовити.
2. Позовну заяву ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Хмільницької міської ради про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, разом з доданими до неї документами повернути позивачеві.
3. Копію ухвали надіслати особі, яка подала позовну заяву.
Ухвала суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її постановлення.
Суддя Богоніс Михайло Богданович