м. Вінниця
11 травня 2021 р. Справа № 120/2232/20-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Крапівницької Н.Л.,
секретаря судового засідання: Литвина Д.С.,
за участю:
представника позивача: Тишківського С.Л.,
представника відповідача: Самборської Я.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Вінниці порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом:
ОСОБА_1
до Вінницької обласної прокуратури,
Офісу Генерального прокурора
про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення з публічної служби, поновлення на роботі та виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до офісу Генерального прокурора, Другої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур, прокуратури Вінницької області у якому з урахуванням заяв про уточнення позовних вимог просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення №321 від 9 квітня 2020 року Другої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур про неуспішне проходження атестації прокурором ОСОБА_1 ;
- визнати протиправним та скасувати наказ прокурора Вінницької області №407к від 28 квітня 2020 року про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримки державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Вінницької області та органів прокуратури;
- поновити ОСОБА_1 у Вінницькій обласній прокуратурі з 29 квітня 2020 року на посаді, рівнозначній посаді прокурора відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримки державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні та органів прокуратури Вінницької області. На якій він працював до прийняття наказу прокурора Вінницької області від 28 квітня 2020 року №407к та стягнути з Вінницької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Позовні вимоги мотивовані протиправністю, на думку позивача, рішення Другої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур від 09.04.2020 року № 321 про неуспішне проходження атестації та наказу прокурора Вінницької області від 28.04.2020 року № 407к про звільнення його з посади прокурора відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримки державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні Вінницької області та органів прокуратури відповідно до пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" з 28.04.2020 року, на підставі рішення кадрової комісії №2.посилається на те, що згідно Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (далі - Закон №113-ІХ) складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки не є предметом атестації прокурорів.
Вказує, що на момент його звільнення не відбулося ліквідації чи реорганізації Генеральної прокуратури України (Офісу Генерального прокурора), окрім того, не створено Прокуратури Вінницької області.
Водночас, посилається на те, що друга кадрова комісія з атестації прокурорів регіональних прокуратур, на день проведення тестування не була уповноваженою у визначеному Законом №113-ІХ порядку проводити атестацію прокурорів, прийняла рішення відносно позивача про неуспішне проходження ним атестації.
Крім того, Закон №113-ІХ, якими прокурорів позбавлено прав та гарантій, передбачених КЗпП України, є дискримінаційним, суперечить нормам Конституції України та звужує зміст та обсяг існуючих прав і свобод.
Зазначає, в наказі відсутні конкретні підстави звільнення, передбачені п.9 ч.1 ст.51 Закону України «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1697), що не відповідає загальному принципу правової визначеності та наголошує, що звільнення відбулось у період карантину.
Вважаючи, що у спірних правовідносинах має місце його звільнення з підстав, що не відповідають Закону України «Про прокуратуру», норми якого є пріоритетними як спеціального закону, який регулює правові засади організації і діяльності прокуратури позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Ухвалою суду від 04.06.2020 року відкрито провадження у справі, ухвалено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 24.06.2020 року. Даною ухвалою встановлено відповідачам строк для надання відзиву на позовну заяву, з поясненнями по суті заявлених вимог та доданням підтверджуючих документів, а також витребувано додаткові докази.
22.06.2020 року на адресу суду від представника прокуратури Вінницької області надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач заперечує щодо задоволення адміністративного позову. В обґрунтування своєї позиції зазначає, що із дотриманням вимог законодавства позивачем, у встановлений строк і за визначеною формою подано заяву Генеральному прокурору про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах. У заяві зазначено про намір позивача пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації, у зв'язку з чим його допущено до проходження атестації прокурорів. Окремо зауважує, що звернень з приводу відізвання вищевказаної заяви через внесені зміни у Порядок позивачем на адресу другої атестаційної комісії не подано, що свідчить про погодження із умовами проходження атестації прокурорів регіональної прокуратури.
Наказом Генерального прокурора № 259 від 02.06.2020 року визнано такими, що втратили чинність накази Генерального прокурора, зокрема наказ від 07.02.2020 року № 78 «Про створення другої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур».
На виконання п.2 розділу II Порядку Генеральним прокурором у лютому 2020 затверджено перелік тестових питань для іспиту з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора.
Наказом Генерального прокурора від 21.02.2020 року № 105 встановлено 93 бали для успішного складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки.
За результатами складання вказаного іспиту позивач набрав менше прохідного балу для успішного складання іспиту, тому його не було допущено до проходження співбесіди. У зв'язку з цим кадровою комісією №1 на підставі п.п.13, 16, 17 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ, п.6 розділу І, п.6 розділу II Порядку, прийнято рішення від 09.04.2020 року №290 про неуспішне проходження позивачем атестації.
У свою чергу, підпунктом другим пункту 19 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19.09.2019 року №113-IX визначено, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України "Про прокуратуру" за умови наявності рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури.
Щодо доводів позивача про те, що звільнення проведено в порушення вимог Кодексу законів про працю України, представник відповідача вказує, що Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19.09.2019 року №113-IX внесені зміни до статті 32, 40 Кодексу законів про працю України.
Згідно з частиною 5 статті 32 Кодексу законів про працю України переведення прокурорів відбувається з урахуванням особливостей, визначених законом, що регулює їхній статус. Відповідно до частини 5 статті 40 Кодексу законів про працю України особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пункту 1 частини 1 цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини 2 статті 40, статей 42, 42-1, частини 1-3 статті 49-2, статті 74, частини 3 статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.
Також частиною 5 статті 51 Закону України "Про прокуратуру" визначено, що на звільнення прокурорів з посади з підстав, передбачених пунктом 9 частини 1 цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, переважного права на залишення на роботі, переважного права на укладення трудового договору у разі повторного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та період відрядження.
Таким чином, норми Закону України "Про прокуратуру" та Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19.09.2019 року №113-IX, які визначають умови і підстави звільнення прокурора з посади, у тому числі з адміністративної посади, є спеціальними по відношенню до інших нормативних актів, у тому числі Кодексу законів про працю України.
З огляду на викладене, представник відповідачів просить у задоволенні позову відмовити повністю.
Ухвалою суду від 24.06.2020 року клопотання представника позивача задоволено. Замінено відповідача Другу кадрову комісію з атестації прокурорів регіональних прокуратур на належного відповідача, а саме, Офіс Генерального прокурора.
Протокольною ухвалою, винесеною без виходу до нарадчої кімнати, судове засідання 03.08.2020 року відкладено на 12.08.2020 року, у зв'язку із невиконанням вимог ухвали.
06.08.2020 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву від Офісу Генерального Прокурора, де останній не визнає позов із аналогічних підстав, що зазначені у відзиві прокуратури Вінницької області.
Протокольною ухвалою, винесеною без виходу до нарадчої кімнати, судове засідання 21.10.2020 року відкладено на 04.11.2020 року, у зв'язку із незакінченим терміном для подання відповіді на відзив.
12.08.2020 року позивачем подано відповідь на відзив Офісу Генерального прокурора, у якій вважає доводи відповідача безпідставними та необґрунтованими, а адміністративний позов таким, що підлягає задоволенню. Зокрема, позивач звертає увагу на те, що законодавець виділяє дві окремі підстави для звільнення прокурора із займаної ним посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру", а саме: у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, та у разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Позивач зазначив, що Законом №113-IX передбачено переведення прокурорів в разі зміни установи (органу прокуратури) внаслідок реорганізації чи ліквідації.
Однак, в даному випадку ні реорганізація, ні ліквідація прокуратури Вінницької області, де був працевлаштований позивач, не відбувалася.
Станом на день звільнення, 28 квітня 2020 року, регіональну прокуратуру не було утворено, а прокуратуру Вінницької області, в якій працював позивач, не ліквідовано, накази про скорочення штатної чисельності не видавалися.
Наголошую, що позивач не міг бути звільнений за цією нормою без наявності юридичного факту реорганізації чи ліквідації Прокуратури Вінницької області, де він був працевлаштований.
Таким чином, в наказі на звільнення не зазначено правових підстав, які слугували для звільнення позивача (не складання іспиту), оскільки станом на час звільнення не було ліквідовано чи реорганізовано орган прокуратури, в якому працював позивач.
Ухвалою суду від 12.08.2020 року клопотання задоволено. Витребувано у відповідача Офісу Генерального прокурора копію відео - та звукозапису проходження ОСОБА_1 іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки; інформацію про час початку та завершення позивачем іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки; витребувано копію заяви про технічний збій, яка написана ОСОБА_1 під час атестації, та інформацію щодо часу, дати її реєстрації працівниками атестаційної комісії. Наступне підготовче засідання призначено на 07.09.2020 року.
Протокольною ухвалою, винесеною без виходу до нарадчої кімнати, судове засідання 07.09.2020 року відкладено на 16.09.2020 року.
Ухвалою суду від 16.09.2020 року застосовано до Офісу Генерального прокурора заходи процесуального примусу у вигляді тимчасового вилучення доказів для дослідження судом. Ухвалено тимчасово вилучити у Офісу Генерального прокурора для дослідження судом: копію відео - та звукозапису проходження ОСОБА_1 іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки; інформацію про час початку та завершення позивачем іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки; копію заяви про технічний збій, яка написана ОСОБА_1 під час атестації, та інформацію щодо часу, дати її реєстрації працівниками атестаційної комісії. Вилучення даних документів та їх направлення до Вінницького окружного адміністративного суду, доручено Міністерству юстиції України. Провадження у цій справі зупинено до закінчення виконавчого провадження з вилучення доказів для дослідження судом.
Від Офісу Генерального прокурора 23.11.2020 року надійшли додаткові пояснення, відповідно до яких повторно повідомлено, що за наслідками складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки (другий етап атестації) ОСОБА_1 , відповідно до додатку № 2 до протоколу від 09.04.2020 року № 5 Другої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур, набрав 87 балів, що є менше прохідного балу для успішного складання іспиту і його не допущено до проходження наступного етапу атестації.
Ці результати зафіксовані у відповідній відомості, про що ОСОБА_1 ознайомлений та власноручно поставив підпис. У примітках до цієї відомості будь-які зауваження з боку позивача щодо процедури та порядку складання іспиту на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки відсутні. Крім того, Генеральним прокурором 21.02.2020 погоджено зразок тестових питань та правила складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки під час атестації прокурорів регіональних прокуратур (далі - Правила), які оприлюднено на сайті Офісу Генерального прокурора.
Вказаними Правилами передбачено, якщо в процесі іспиту виникають питання технічного характеру, необхідно підняти руку та дочекатися представника робочої групи, який надасть необхідну технічну підтримку.
Більш того, перед початком тестування для усіх її учасників проведено детальний інструктаж, у тому числі щодо дій у разі виникнення технічних проблем. Всі учасники були в рівних умовах і кожен мав можливість самостійно обрати собі комп'ютер.
Як вже вказувалось вище, під час складення тестування позивач зі скаргами до членів кадрової комісії не звертався, що свідчить про відсутність у нього будь-яких претензій, зауважень чи звернень з приводу роботи комп'ютерної техніки.
Про факт неналежної роботи комп'ютерної техніки та щодо можливості повторного проходження анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки позивач зазначив лише після неуспішного проходження тестування (набрав бал менший ніж прохідний) у заявах, адресованих голові першої кадрової комісії. Під час складення тестування позивач зі скаргами до членів кадрової комісії не звертався, що свідчить про відсутність у нього будь-яких претензій, зауважень чи звернень з приводу роботи комп'ютерної техніки.
Про факт неналежної роботи комп'ютерної техніки та щодо можливості повторного проходження анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки позивач зазначив лише після неуспішного проходження тестування (набрав бал менший ніж прохідний) у заявах, адресованих голові першої кадрової комісії.
Ухвалою суду 18.12.2020 року, у задоволенні клопотання представника позивача про поновлення провадження в адміністративній справі №120/2232/20 - а відмовлено
На адресу суду 04.02.2021 року надійшла постанова про закінчення виконавчого провадження та ухвалою суду 25.02.2021 року поновлено провадження у справі №120/2232/20-а за позовом ОСОБА_1 до Вінницької обласної прокуратури, офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення з публічної служби та зобов'язання вчинити дії. Призначено підготовче судове засідання на 03.03.2021 року.
Протокольною ухвалою, винесеною без виходу до нарадчої кімнати, прийнято заяву про уточнення позовних вимог та судове засідання 03.03.2020 року відкладено на 15.03.2021 року, у зв'язку із незакінченим терміном для подання відповіді на відзив.
Ухвалою суду 15.03.2021 року відкладено підготовче засідання по даній справі на 24.03.2021 року.
Протокольною ухвалою, винесеною без виходу до нарадчої кімнати, у судовому засіданні 24.03.2021 року оголошено перерву до 05.04.2021 року, для надання додаткових доказів.
Протокольною ухвалою, винесеною без виходу до нарадчої кімнати, у судовому засіданні 05.04.2021 року оголошено перерву до 12.04.2021 року, для надходження технічного обладнання.
Ухвалою суду 12.04.2021 року відкладено судовий розгляд заяви на 14.04.2021 року.
Протокольною ухвалою від 14.04.2021 року, винесеною без виходу до нарадчої кімнати, закрито підготовче провадження у справі та призначено розгляд справи по суті на 22.04.2021 року.
Протокольною ухвалою, винесеною без виходу до нарадчої кімнати, у судовому засіданні 22.04.2021 року оголошено перерву до 11.05.2020 року, у зв'язку із незакінченим терміном для подання відповіді на відзив.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити, посилаючись на доводи позовної заяви та відповіді на відзив.
Представник відповідачів в судовому засіданні проти позову заперечував, просив відмовити у його задоволенні та врахувати доводи зазначені у відзиві на позовну заяву та додаткових поясненнях.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 10.01.2005 року безперервно проходив службу на прокурорських посадах в органах прокуратури України, а з 05.01.2016 року на посаді прокурора відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримки державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Вінницької області та органів прокуратури, що підтверджується записами у трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 02.07.2003 року.
Відповідно до положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19.09.2019 року №113-IX (далі за текстом Закон №113-IX) усі працівники органів прокуратури підлягають проходженню атестації на підставі Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом Генерального прокурора України від 03.10.2019 року №221.
Позивачем на ім'я Генерального прокурора України подано заяву про переведення на посаду прокурора в обласній прокуратурі та намір пройти атестацію.
Згідно з наказом Генерального прокурора від 07.02.2020 року № 77 (зі змінами, внесеними наказами Генерального прокурора та виконувача його обов'язків від 27.02.2020 року №117 та від 06.03.2020 року №136) створено Другу кадрову комісію з атестації прокурорів регіональних прокуратур та визначено її персональний склад.
Відповідно до наказу Генерального прокурора від 02.06.2020 року № 259 визнано такими, що втратили чинність, накази Генерального прокурора, у тому числі від 07.02.2020 року №77 "Про створення другої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур".
За результатами проведення другого етапу атестації прокурорів Другою кадровою комісією з атестації прокурорів регіональних прокуратур прийнято рішення від 09.04.2020 року № 321 про неуспішне проходження позивачем ОСОБА_1 атестації.
Із зазначеного рішення видно, що прокурор відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримки державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Вінницької області та органів прокуратури ОСОБА_1 за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора набрав 87 бали, що є менше прохідного балу для успішного складання іспиту, а тому він не допускається до проходження співбесіди. У зв'язку з цим позивач не успішно пройшов атестацію.
Рішення другої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур від 09.04.2020 року № 321 про неуспішне проходження прокурором атестації було направлено на адресу прокуратури Вінницької області.
На підставі вказаного рішення, наказом прокуратури Вінницької області від 28.04.2020 року № 407к позивача звільнено з посади прокурора відділу організаційного та правового забезпечення прокуратури Вінницької та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" з 28.04.2020 року і до трудової книжки серії НОМЕР_1 від 02.06.2003 року внесено запис від 28.04.2020 року за № 13 про звільнення з займаної посади та органів прокуратури ОСОБА_1 .
Вважаючи рішення другої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур від 09.04.2020 року № 321 про неуспішне проходження прокурором атестації, та відповідно, звільнення протиправним, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду, посилаючись на порушення його прав та законних інтересів.
Надаючи оцінку доводам позивача, в обґрунтування заявленого позову, а також запереченням відповідачів щодо позовних вимог, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Відповідно до статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Положеннями статті 38, 43 Конституції України встановлено, що громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, користуються рівним правом доступу до державної служби, до служби в органах місцевого самоврядування.
Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, а держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності.
При цьому, громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Право громадян України на працю і гарантії держави в правовому захисті працездатним громадянам від незаконного звільнення також закріплені у статті 2, 5-1 Кодексу законів про працю України.
Як встановлено статтею 222 Кодексу законів про працю України особливості розгляду трудових спорів суддів, прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини, встановлюється законодавством.
Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також система прокуратури України регулюється Законом України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 року №1697-VIІ (далі за текстом Закон України "Про прокуратуру").
Однією з гарантій незалежності прокурора, що передбачена статтею 16 Закону України "Про прокуратуру", є особливий порядок призначення прокурора на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності.
Згідно з частиною третьою вказаної статті прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених законом.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 17.02.2015 року у справі №21-8а15, за загальним правилом, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Аналогічна позиція неодноразово висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 31.01.2018 року у справі № 803/31/16, від 30.07.2019 року у справі № 804/406/16 та від 08.08.2019 року у справі № 813/150/16.
Отже, положення Кодексу законів про працю України не підлягають застосуванню до правовідносин щодо звільнення прокурора з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Саме таку позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 08.10.2019 року у справі №804/211/16.
Надаючи оцінку доводам позивача про відсутність підстав для звільнення у зв'язку з реорганізацією, ліквідацією або скорочення кількості прокурорів, суд враховує наступне.
Згідно з частиною першою статті 7 Закону України "Про прокуратуру" систему прокуратури України становлять: 1) Офіс Генерального прокурора; 2) обласні прокуратури; 3) окружні прокуратури; 5) Спеціалізована антикорупційна прокуратура.
Відповідно до статті 8 Закону України "Про прокуратуру" Генеральна прокуратура України організовує та координує діяльність усіх органів прокуратури з метою забезпечення ефективного виконання функцій прокуратури. Генеральну прокуратуру України очолює Генеральний прокурор, який має першого заступника та чотирьох заступників, а також заступника Генерального прокурора - Головного військового прокурора.
Положеннями статті 9 Закону України "Про прокуратуру" визначені повноваження, зокрема щодо видання наказів з питань призначення та звільнення прокурорів на адміністративні посади, призначення на посади та звільнення з посад прокурорів у випадках та порядку, встановлених цим Законом.
За правилами частини третьої статті 16 Закону України "Про прокуратуру" прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених цим Законом.
Повноваження прокурора на адміністративній посаді припиняються в разі звільнення з посади прокурора або припинення повноважень на посаді прокурора (пункт 2 частини 2 статті 41 Закону України "Про прокуратуру").
Підпунктом другим пункту 19 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-IX встановлено, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" за умови рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури.
Загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді передбачені статті 51 Закону України "Про прокуратуру".
За правилами пункту 9 частини першої цієї статті Закону прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Відповідно до оскаржуваного наказу прокуратури Вінницької області від 28.04.2020 року № 407к, який виданий на підставі статті 11 Закону України "Про прокуратуру", підпункту 2 пункту 19 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-IX, позивач звільнений з посади та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру".
У цьому контексті суд зазначає, що Законом №113-IX запроваджено реформування системи органів прокуратури. Вказаний Закон набрав чинності 25.09.2019 року.
Згідно з пунктом 6 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-IX з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру".
Відповідно до підпункту 2 пункту 19 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-IX прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" за умови рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури.
Як уже зазначалося судом, загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді передбачені статті 51 Закону України "Про прокуратуру".
Прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури (пункт 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру").
Виходячи з аналізу наведеної норми, законодавець виділяє дві окремі підстави для звільнення прокурора із займаної ним посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру", а саме: у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, та у разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
На переконання суду, наявність у пункті 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" двох окремих підстав для звільнення, які відокремлені сполучником або, покладає на роботодавця обов'язок щодо зазначення в наказі про звільнення конкретної підстави, визначеної цим пунктом.
Статтею 104 Цивільного кодексу України визначено, що юридична особа припиняється в результаті реорганізації або ліквідації.
Відповідно до статті 81 Цивільного кодексу України на юридичних осіб публічного права у цивільних відносинах положення цього Кодексу поширюється, якщо інше не встановлено законом.
Органи прокуратури України відносяться до юридичних осіб публічного права.
Згідно з частиною третьою статті 81 Цивільного кодексу України порядок утворення та правовий статус юридичних осіб публічного права встановлюється Конституцією України та законом.
У свою чергу, ліквідація юридичної особи публічного права здійснюється розпорядчим актом органу державної влади, органу місцевого самоврядування або уповноваженою на це особою. У цьому акті має бути наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи або їх передачі іншим органам виконавчої влади. Якщо таке обґрунтування наведене, то у такому випадку має місце ліквідація юридичної особи публічного права, а якщо ні то самого лише, що особа ліквідується є недостатнім. У зв'язку з цим при вирішенні спорів щодо поновлення на роботі працівників юридичної особи публічного права про ліквідацію яких було прийнято рішення, судам належить, крім перевірки дотримання трудового законодавства щодо таких працівників з'ясувати фактичність такої ліквідації (чи мала місце у цьому випадку реорганізація). При вирішенні зазначеної категорії спорів підлягає оцінці і правовий акт, що став підставою ліквідації, зокрема: чи припинення виконання функцій ліквідованого органу чи покладення виконання цих функцій на інший орган.
Аналогічні правові висновки викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду України від 04.03.2014 року у справі №21-8а14, від 28.10.2014 року у справі №21-484а14, у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду від 21.03.2018 року у справі № 802/651/16-а та від 24.09.2019 року у справі № 817/3397/15.
При цьому, суд враховує положення пункту 3, 4 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-IX, згідно з якими до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури.
День початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур визначається рішеннями Генерального прокурора стосовно Офісу Генерального прокурора, усіх обласних прокуратур, усіх окружних прокуратур. Вказані рішення публікуються у газеті "Голос України".
Згідно з наказом Генерального прокурора "Про окремі питання забезпечення початку роботи обласних прокуратур" від 03.09.2020 року №410 перейменовано без зміни ідентифікаційного коду юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань прокуратуру Вінницької області на Вінницьку обласну прокуратуру, тобто, відповідач має нову назву. Цей наказ набирає чинності з дня початку роботи обласних прокуратур відповідно до рішення Генерального прокурора, прийнятого в порядку, визначеному пунктом 4 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-IX.
На виконання пункту 4 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-IX наказом Генерального прокурора від 08.09.2020 року №414 днем початку роботи обласних прокуратур визначено 11.09.2020 року.
Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань видно, що юридична особа з ідентифікаційним кодом 02909909 має найменування "Вінницька обласна прокуратура", місцезнаходження: вул. Монастирська, 33, м. Вінниця, Вінницька область, 21050.
Тобто, виходячи зі змісту наказів Генерального прокурора, видно лише здійснення перейменування однієї із складових системи прокуратури, зокрема, прокуратури Вінницької області - на Вінницьку обласну прокуратуру, без процедури ліквідації чи реорганізації.
Разом із тим, суд зауважує, що відповідачами не підтверджено відповідними доказами та не доведено, що прокуратура Вінницької області ліквідована чи реорганізована, або що відбулось скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Згідно з інформацією відділу роботи з кадрами прокуратури Вінницької області, наявною у матеріалах справи, вказано, що станом на 28.04.2020 року до прокуратури області накази офісу Генерального прокурора щодо ліквідації, реорганізації прокуратури Вінницької області та скорочення штатної чисельності працівників не надходили.
Наведене свідчить про ненастання події, з якою пов'язано можливість застосування положень пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру".
У зв'язку з цим, суд погоджується з доводами позивача про відсутність ознак ліквідації та реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймав посаду, тому посилання у наказі про звільнення на положення пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" є безпідставним.
Відповідно до правового висновку Верховного Суду, наведеного у постанові від 24.04.2019 року у справі №815/1554/17, принцип правової визначеності має застосовуватись не лише на етапі нормотворчої діяльності, а й під час безпосереднього застосування існуючих норм права, що даватиме можливість особі в розумних межах передбачати наслідки своїх дій, а також послідовність дій держави щодо можливого втручання в охоронювані Конвенцією та Конституцією України права та свободи цієї особи.
Частиною першою, другою статті 6 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
У контексті зазначеного, суд вважає за можливе звернутись до прецедентної практики Європейського суду з прав людини щодо якості закону, яка характеризує її наступним чином:
1) правове положення може витримати перевірку його на якість, якщо це положення є достатньо чітким у переважній більшості справ, що їх розглядали національні органи;
2) чинні положення національного законодавства потрібно формулювати так, щоб вони були достатньо доступними, чіткими і передбачуваними у практичному застосуванні;
3) якість закону вимагає, щоб він був доступний для даної особи і вона також могла передбачити наслідки його застосування до неї та щоб закон не суперечив принципові верховенства права. Це означає, що в національному праві має існувати засіб правового захисту від свавільного втручання з боку державних органів у права, гарантовані Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Небезпека свавілля є особливо очевидною, коли виконавча влада здійснює свої функції закрито. Закон має містити досить зрозумілі й чіткі формулювання, які давали б громадянам належне уявлення стосовно обставин та умов, за якими державні органи уповноважені вдаватися до втручання в право;
4) закон, який надає дискреційне право, має визначати межі здійснення такого права, хоча докладні правила та умови мають міститися в нормах субстантивного права. Проте, надання законом виконавчій владі, нічим не обмеженого дискреційного права, суперечило б принципові верховенства права. Отже, закон має досить чітко визначати межі будь-яких таких повноважень, наданих компетентним органам, а також спосіб їх застосування, щоб забезпечувати належний захист особистості від свавільного втручання;
5) якість закону пов'язана з достатньою чіткістю встановлення ним тих чи інших обставин, на підставі яких діють державні органи;
6) жодна норма не може вважатися законом, якщо вона не сформульована з точністю, достатньою для того, щоб надати змогу громадянинові регулювати свою поведінку: він має бути спроможним - якщо потрібно, після відповідної консультації - передбачити такою мірою, наскільки це є розумним за даних обставин, наслідки, які можуть випливати з його дій. У той час, як певність у праві є вельми бажаною, вона може спричиняти надмірну жорсткість, а право має йти в ногу з обставинами, що змінюються. Відповідно до цього більшість законів з необхідністю укладаються в термінах, які більшою чи меншою мірою є нечіткими, а їхнє тлумачення і застосування є питаннями практики;
7) ступінь чіткості закону, що має забезпечуватися у формулюваннях національних законів - яка в жодному випадку не може передбачити всі непередбачувані обставини, - значною мірою залежить від змісту даного документа, сфери, на яку поширюється цей закон, а також кількості та статусу тих, кому закон адресований. Ступінь чіткості, який треба забезпечувати при формулюванні конституційних положень, з огляду на загальний характер, може бути нижчим, ніж в інших законах;
8) положення закону повинні бути передбачуваними та надавати достатньо гарантій проти свавільного застосування.
Вказані принципи знайшли своє відображення у рішеннях Європейського суду з прав людини у справі "Ґавенда проти Польщі" від 14.03.2002 року, у справі "Броньовський проти Польщі" від 22.06.2004 року, у справі "Аманн проти Швейцарії" від 16.02.2000 року, у справі "Волохи проти України" від 02.11.2006 року, у справі "Фельдек проти Словаччини" від 12.07.2001 року, у справі "Фадєєва проти Росії" від 09.06.2005 року.
Отже, посилання відповідача в оскаржуваному наказі про звільнення на пункт 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" без зазначення конкретної підстави для звільнення, породжує для позивача негативні наслідки у вигляді стану юридичної невизначеності щодо підстав такого звільнення.
Разом із тим, з урахуванням того, що звільнення на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" передбачене підпунктом другим пункту 19 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX та пов'язано, зокрема, з наявністю рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором, можливо розглядати такі доводи позивача, як окрему підставу для скасування оскаржуваного наказу про звільнення.
Таким чином, суд дійшов висновку, що у даному випадку юридичним фактом, що зумовлює звільнення позивача на підставі вищезазначеної норми є не закінчення процесу ліквідації чи реорганізації або процедура скорочення чисельності прокурорів, а наявність рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором.
Разом із тим, суд зауважує, що неврегульованість на нормативному рівні питання, яким саме чином мав би діяти відповідач, не може бути підставою для прийняття незаконних рішень, оскільки статтею 19 Конституції України, яка має найвищу юридичну силу, встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стосовно неуспішного проходження позивачем атестації, суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 7, 9 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-IX прокурори та слідчі органів прокуратури, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів і слідчих у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.
Атестація здійснюється згідно з Порядком проходження прокурорами атестації, який затверджується Генеральним прокурором.
На виконання зазначених положень розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-IX, наказом Генерального прокурора від 03.10.2019 року №221 затверджено Порядок проходження прокурорами атестації (далі за текстом Порядок №221).
За визначенням, що міститься у пункті 1 розділу І вказаного Порядку, атестація прокурорів - встановлена розділом ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-IX та цим Порядком процедура надання оцінки професійній компетентності, професійній етиці та доброчесності прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур і військових прокуратур.
Проведення атестації прокурорів та слідчих регіональних прокуратур, військових прокуратур регіонів (на правах регіональних) забезпечують кадрові комісії Офісу Генерального прокурора, а прокурорів та слідчих місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) - кадрові комісії обласних прокуратур.
Пунктом 6 розділу І Порядку №221 передбачено, що атестація включає такі етапи:
1) складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора;
2) складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки;
3) проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурори виконують письмове практичне завдання.
Згідно з пунктами 7-9 розділу І Порядку № 221 повторне проходження одним і тим самим прокурором атестації або одного з її етапів не допускається. Якщо складання відповідного іспиту було перервано чи не відбулося з технічних або інших причин, незалежних від членів комісії та прокурора, комісія призначає новий час (дату) складання відповідного іспиту для прокурора.
За результатами атестації прокурора відповідна кадрова комісія ухвалює одне із таких рішень:
1) рішення про успішне проходження прокурором атестації;
2) рішення про неуспішне проходження прокурором атестації.
Атестація проводиться на підставі письмової заяви прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури про переведення на посаду прокурора відповідно в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах, в якій зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних і на застосування процедур та умов проведення атестації. Форми типових заяв прокурора встановлено у додатку 2 цього Порядку.
У той же час, порядок складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора унормовано розділом ІІІ Порядку №221 (пункти 1-5).
Зокрема, після завершення строку для подання заяви, вказаної у пункті 9 розділу I цього Порядку, кадрова комісія формує графік складання іспитів. Графік із зазначенням прізвища, імені та по батькові прокурора, номера службового посвідчення, інформації про дату, час та місце проведення тестування оприлюднюється на офіційному веб - сайті Генеральної прокуратури України (Офісу Генерального прокурора) не пізніше ніж за п'ять календарних днів до дня складання іспиту. Прокурор вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце складання іспиту з моменту оприлюднення відповідного графіка на офіційному веб - сайті Генеральної прокуратури України (Офісу Генерального прокурора).
Перелік тестових питань для іспиту затверджується Генеральним прокурором та оприлюднюється на веб - сайті Генеральної прокуратури України (Офісу Генерального прокурора) не пізніше ніж за сім календарних днів до дня складання іспиту.
Тестування проходить автоматизовано з використанням комп'ютерної техніки у присутності членів відповідної кадрової комісії і триває 100 хвилин. Прокурор може завершити тестування достроково. Тестові питання обираються для кожного прокурора автоматично із загального переліку питань у кількості 100 питань. Кожне питання має передбачати варіанти відповіді, один з яких є правильним. Після закінчення часу, відведеного на проходження тестування, тестування припиняється автоматично, а на екран виводиться результат складання іспиту відповідного прокурора. Кожна правильна відповідь оцінюється в один бал. Максимальна кількість можливих балів за іспит становить 100 балів.
Прохідний бал (мінімально допустима кількість набраних балів, які можуть бути набрані за результатами тестування) для успішного складання іспиту становить 70 балів.
Прокурор, який за результатами складення іспиту набрав меншу кількість балів, ніж прохідний бал, не допускається до іспиту у формі тестування на загальні здібності та навички, припиняє участь в атестації, а відповідна кадрова комісія ухвалює рішення про неуспішне проходження прокурором атестації.
Інші питання, пов'язані із проведенням атестації прокурорів, врегульовані розділом V Порядку №221 (пункти 1-6).
Так, уповноваженими суб'єктами з питань забезпечення організаційної підготовки до проведення атестації та виконання функцій адміністративно-розпорядчого характеру, координування та узгодження дій під час підготовки і проведення атестації є члени комісії та робоча група відповідної кадрової комісії.
У разі виникнення у прокурора зауважень чи скарг на процедуру проведення атестації він може звернутися до голови або секретаря комісії.
У разі істотного порушення прокурором порядку проведення атестації (наприклад, використання під час тестування сторонніх джерел інформації, мобільного зв'язку, власних технічних приладів; спілкування з іншими прокурорами під час тестування; залишення приміщення під час проходження іспиту, співбесіди; публічного прояву грубої неповаги до членів кадрової комісії чи членів робочої групи; перевищення встановленого часу для виконання практичного завдання; спроба фотографування або винесення матеріалів практичного завдання за межі приміщення, у якому проходить атестація, тощо) такий прокурор припиняє участь в атестації, а кадрова комісія ухвалює рішення про неуспішне проходження таким прокурором атестації. У такому випадку у протоколі засідання вказується, яке саме порушення здійснив прокурор.
Прокурор, включений до оприлюдненого в установленому порядку графіка складання іспиту (графіка складання іспитів), продовжує проходити атестацію до ухвалення кадровою комісією рішення про успішне або неуспішне проходження ним атестації, незалежно від призначення (переведення) в інший орган прокуратури.
Кадрові комісії за результатами атестації регулярно подають Генеральному прокурору інформацію щодо прокурорів, які успішно пройшли атестацію, а також щодо прокурорів, які не успішно пройшли атестацію.
Рішення кадрових комісій, протоколи засідань, матеріали атестації прокурорів зберігаються в органі прокуратури, при якому функціонує відповідна кадрова комісія.
Рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації є підставою для видання наказу Генерального прокурора, керівника регіональної (обласної) прокуратури про звільнення відповідного прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру". Відповідний наказ Генерального прокурора, керівника регіональної (обласної) прокуратури може бути оскаржений прокурором у порядку, встановленому законодавством.
У свою чергу, наказом Генерального прокурора від 17.10.2019 року №233 затверджено Порядок роботи кадрових комісій (далі за текстом Порядок №233).
Відповідно до пункту 1 вказаного Порядку порядок роботи кадрових комісій (далі - комісія), що здійснюють свої повноваження на підставі пункту 11, підпункту 7 пункту 22 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX, Закону України "Про прокуратуру", визначається цим Порядком та іншими нормативними актами.
Згідно з пунктом 2 Порядку №233 комісії забезпечують:
- проведення атестації прокурорів та слідчих Генеральної прокуратури України (включаючи прокурорів та слідчих Головної військової прокуратури, прокурорів секретаріату Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів), регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур;
- здійснення добору на посади прокурорів;
- розгляд дисциплінарних скарг про вчинення прокурором дисциплінарного проступку та здійснення дисциплінарного провадження щодо прокурорів.
Під час своєї діяльності комісії здійснюють повноваження, визначені Законом України "Про прокуратуру", розділом ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-IX, цим Порядком та іншими нормативними актами.
Склад комісії затверджує Генеральний прокурор, який визначає її голову та секретаря (пункт 4 Порядку №233).
За приписами пункту 12 Порядку №233 рішення комісії, крім зазначених в абзаці другому цього пункту, в тому числі процедурні, обговорюється її членами і ухвалюються шляхом відкритого голосування більшістю голосів присутніх на засіданні членів комісії. Член комісії вправі голосувати "за" чи "проти" рішення комісії. У разі рівного розподілу голосів, приймається рішення, за яке проголосував голова комісії.
Рішення про успішне проходження прокурором атестації за результатами співбесіди ухвалюється шляхом відкритого голосування більшістю від загальної кількості членів комісії. Якщо рішення про успішне проходження прокурором атестації за результатами співбесіди не набрало чотирьох голосів, комісією ухвалюється рішення про неуспішне проходження прокурором атестації.
Рішення про неуспішне проходження атестації повинно бути мотивованим із зазначенням обставин, що вплинули на його прийняття.
Відповідно до пункту 13 Порядку №233 рішення і протоколи комісії підписуються всіма присутніми членами комісії. У разі відмови члена комісії підписати рішення або протокол, у такому рішенні або протоколі робиться відповідна відмітка.
Пунктом 16 Порядку №233 передбачено, що організаційний і технічний супровід роботи комісії, підготовку проектів її документів, забезпечення фіксації засідань комісії за допомогою технічних засобів, своєчасне розміщення комісією інформації на офіційному веб - сайті Генеральної прокуратури України або Офісу Генерального прокурора, чи офіційному веб - сайті відповідної обласної (регіональної) прокуратури тощо може здійснювати робоча група, яка формується у кількісному складі залежно від потреби. Кількісний і персональний склад робочої групи визначаються Генеральним прокурором із числа працівників кадрових підрозділів органів прокуратури, а також осіб, які не є працівниками органів прокуратури (за їх згодою). Організація діяльності робочої групи визначається головою комісії.
Членам робочої групи надається доступ до матеріалів атестації, що формуються відповідно до Порядку проходження прокурорами атестації, для їх обробки та підготовки до розгляду членами комісії.
Як уже встановлено судом, наказом Генерального прокурора від 07.02.2020 року №77 (зі змінами, внесеними наказами Генерального прокурора та виконувача його обов'язків від 27.02.2020 року №117 та від 06.03.2020 року №136) створено другу кадрову комісію з атестації прокурорів регіональних прокуратур та визначено її персональний склад.
При цьому, правомочність визначеного складу другої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур (визначення та відповідність складу комісії вимогам Порядку №233) позивачем не оскаржується, а тому, виходячи з предмета та вказаних позивачем підстав позову, суд надає оцінку лише оскаржуваному рішенню кадрової комісії по суті.
Сторонами не заперечується, що позивачем було подано заяву про намір пройти атестацію у встановлений строк та за визначеною формою, у зв'язку з чим його допущено до проходження атестації прокурорів.
Згідно з матеріалами справи, 05.03.2020 року проведено іспит у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора, у якому брав участь позивач.
Як видно з відомостей про результати тестування на знання та вміння у застосуванні закону і відповідність здійснювати повноваження прокурора, ОСОБА_1 за його наслідками отримав 87 бали.
09.04.2020 року відбулось засідання другої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур, на якому ухвалено рішення та сформовано списки прокурорів, які не пройшли іспит у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки у зв'язку з набранням меншої кількості балів ніж прохідний (93 балів), в переліку яких під №16 значиться ОСОБА_1 з кількістю балів - 87.
Відповідно до пункту 2 розділу II Порядку № 221 перелік тестових питань для іспиту затверджується Генеральним прокурором та оприлюднюється на веб - сайті офісу Генерального прокурора не пізніше ніж за сім календарних днів до дня складання іспиту.
Дослідивши подані матеріали справи, суд зазначає, що значна кількість сформованих питань на іспиті у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора, а саме 70 відсотків для кожного учасника, стосувалась кримінального права та кримінального процесу. Такий підхід взагалі нівелює рівень професійності та компетентності тих прокурорів, які працюють на інших напрямках прокурорської діяльності.
Сторонами не заперечується, що позивачем було подано заяву про намір пройти атестацію у встановлений строк та за визначеною формою, у зв'язку з чим його допущено до проходження атестації прокурорів.
З матеріалів справи вбачається, що наказом Генерального прокурора від 21.02.2020 року №105 встановлено прохідний бал для успішного складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички під час атестації прокурорів регіональних прокуратур на рівні 93 балів, а також було оприлюднено зразки тестових питань та правил складання іспиту.
Надаючи оцінку доводам позивача щодо застосування дискримінаційних умов під час складання ним іспитів в один день у порівнянні з складанням іспитів співробітниками Офісу Генерального прокурора в різні дні, суд враховує наступне.
Пункт 2 розділу III Порядку № 221 було доповнено новим абзацом згідно з наказом Офісу Генерального прокурора від 04.02.2020 року № 65, яким Комісії надавалося право прийняти рішення про складання прокурорами іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора та іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки в один день.
Суд звертає увагу, що позивачем у даній справі не оскаржується Порядок проходження прокурорами атестації, а подана ним заява свідчить про його згоду з умовами та процедурами атестації, що визначені ним.
Окрім цього, нормами вказаного Порядку не передбачено жодних обмежень, у тому числі і часових, щодо проведення іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки в це же день у випадку неможливості його розпочати вчасно, як передбачено Графіком, а також не передбачено обов'язку відповідача в такому випадку перенести його на іншу дату.
Одночасно, суд, оцінюючі інші доводи позивача про невідповідність результатів тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки фактичним результатам, що відбулося внаслідок технічних збоїв програмного забезпечення, які не були враховані відповідачем при прийнятті оскаржуваного рішення, зазначає наступне.
Як вбачається з відомостей про результати тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки, позивач за його наслідками отримав 87 балів, що було менше ніж прохідний бал, встановлений наказом Генерального прокурора від 21.02.2020 року № 105.
Судом також встановлено, що позивач 05.03.2020 року звернувся з відповідною заявою до голови Другої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур з проханням надати можливість перенести іспит на загальні здібності та навички через порушення роботи комп'ютерної техніки та програмного забезпечення, що мало вплив на результати іспиту. Вказану заяву було отримано 05.03.2020 року Департаментом кадрової роботи та державної служби Офісу Генерального прокурора, про що свідчить відмітка на заяві.
У той же час, рішенням Другої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур від 09.04.2020 року № 321 позивача визнано таким, що неуспішно пройшов атестацію.
Таке рішення було мотивовано тим, що позивач за результатами тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки набрав 87 балів, що є менше прохідного балу для успішного складання іспиту, у зв'язку із чим позивача не допущено до етапу проходження співбесіди.
З наданих суду копій протоколів засідання Другої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур від 09.04.2020 року № 5 вбачається, що на її адресу надійшло звернення прокурорів, у тому числі і позивача, які під час проходження тестування не набрали прохідного балу, щодо технічних збоїв під час виконання іспиту, що мав місце 05.03.2020 року. При цьому, як вбачається з даних протоколів, лише один випадок підтверджено відповідним актом. З огляду на це відповідачем не було встановлено підстав для повторного проходження етапу тестування, передбачених у пункті 7 Порядку № 221 та ухвалено рішення про неуспішне проходження такими прокурорами атестації.
Ухвалою суду від 12.08.2020 року витребувано докази. Ухвалою суду від 16.09.2020 року застосовано до Офісу Генерального прокурора заходи процесуального примусу у вигляді тимчасового вилучення доказів для дослідження судом. Ухвалено тимчасово вилучити у Офісу Генерального прокурора для дослідження судом: копію відео - та звукозапису проходження ОСОБА_1 іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки; інформацію про час початку та завершення позивачем іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки; копію заяви про технічний збій, яка написана ОСОБА_1 під час атестації, та інформацію щодо часу, дати її реєстрації працівниками атестаційної комісії. Вилучення даних документів та їх направлення до Вінницького окружного адміністративного суду, доручено Міністерству юстиції України.
Суд зазначає, що на виконання ухвал суду Офісом Генерального прокурора була надана копія заяви позивача від 05.03.2020 року, копія відомості про результати тестування, копії протоколів засідання Другоїкадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур від 09.04.2020 року з додатками, копія рішення Другої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур від 09.04.2020 року № 321, вищевказані накази Генерального прокурора, Меморандум про взаєморозуміння між Офісом Генерального прокурора та Проектом Європейського Союзу "Право-Justice", а також копії листів товариства з обмеженою відповідальністю "Сайметрікс-Україна", тощо.
Відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на виконання ухвали суду про тимчасове вилучення доказів 27.01.2021 року винесено постанову про закінчення виконавчого провадження ВП № 63973215, якою вилучено для дослідження судом копії відео та звукозапису проходження ОСОБА_1 і спиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички, інформацію про час початку і завершення іспиту у формі анонімного тестування, копію заяви про технічний збій під час атестації, написану ОСОБА_1 .
Відповідно до частини першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Так, оглядаючи в судовому засіданні вилучені відео докази з Офісу Генерального прокурора, судом не зафіксовано жодних відео доказів, які б свідчили про перебіг іспиту (тестування) на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки, який відбувався за участю позивача 05.03.2020 року, а відтак, суб'єктом владних повноважень не спростовано доводи позивача, що під час проведення вказаного іспиту (тестування) на загальні здібності та навички постійно відбувалися технічні збої в роботі комп'ютера та програмного забезпечення, а тому, негативний результат його тестування на рівні 87 балів є невірним і необ'єктивним.
Одночасно, суд при вирішення даної адміністративної справи, враховує таке.
21.02.2020 року Генеральним прокурором було погоджено зразок тестових питань та правила складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки під час атестації прокурорів регіональних прокуратур (https://www.gp.gov.ua/userfiles/Pravila_zrazok_test_pitan.pdf).
Як вбачається з таких Правил тестування побудовано на завданнях різного типу, рівня складності та оснащене адаптивним механізмом вибору системою запитань. Усього іспит складається з 60 питань (кожен блок включає 30 питань), що обираються системою респондентові у довільному порядку за допомогою адаптивного механізму.
Хоча в кожному з блоків по 30 завдань, необхідно зосередитись на правильності відповідей, а не на тому, аби пройти їх усі. На блоки вербальний інтелект виділено 8 хвилин та на абстрактно-логічний - 20 хвилин.
Зі спливом часу кожен блок тесту автоматично завершується, система блокується для подальшого надання відповідей і проводиться автоматичний підрахунок результатів.
Адаптивний механізм передбачає вибір системою кожного наступного питання з урахуванням індексу складності попереднього. Таким чином, при наданні правильної відповіді на запитання наступне буде запропоноване із підвищеним рівнем складності. Це забезпечує більш точне вимірювання здібностей кожного респондента.
Суд зазначає, що ні вказаними Правилами, ні Порядком № 221 не передбачено складання відповідних актів технічних збоїв під час виконання іспиту, на які посилалася кадрова комісія у протоколах від 09.04.2020 року № 5 та не визначено їх форму та не встановлено порядку перевірки інформації, яка в них відображена.
Отже, відповідач при прийнятті оскаржуваного рішення щодо позивача та розгляді його звернення від 05.03.2020 року не вжив жодних заходів щодо перевірки обставин, викладених у ньому, пославшись виключно на факт відсутності існування акту, який не передбачений Порядком № 221 та Правилами, зважаючи на те, що оцінка результату та перебігу такого тестування здійснюється не безпосередньо членами відповідної комісії.
Окрім цього, суд звертає увагу на ту обставину, що з вказаного приводу існування технічних збоїв у системі тестування, окрім позивача, до відповідача звернулись ще інші прокурори, що приймали у ньому участь, а можливість існування таких проблем при роботі відповідної програми підтверджується листом товариства з обмеженою відповідальністю "Сайметрікс-Україна", що мало місце раніше - 02.03.2020 року, та яке мало наслідком його перенесення на інший день.
На переконання суду, вищевказаним листом не підтверджується повне усунення технічних несправностей та повноцінне відновлення процедури тестування, натомість, вказується про продовження пошуку технічного рішення.
Таким чином, не можливо беззаперечно стверджувати про проведення тестування 05.03.2020 року без збоїв програмного забезпечення. Доказів усунення технічної проблеми ТОВ "Сайметрікс-Україна" чи відповідачами до суду не надано, та у матеріалах справи не міститься.
Відповідно до пункту 12 Порядку № 233 рішення про неуспішне проходження атестації повинно бути мотивованим із зазначенням обставин, що вплинули на його прийняття.
Однак рішення Другої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур від 09.04.2020 року № 321 таким вимогам не відповідає, оскільки у рішенні кадрової комісії вказано лише кількість отриманих за результатами іспиту балів. Натомість, аргументи комісії щодо виставлення саме такої кількості балів відсутні та не вказано з яких дійсних підстав виходила кадрова комісія під час ухвалення рішення.
Верховний Суд неодноразово звертав увагу у своїх рішеннях на те, що порушення процедури прийняття рішення суб'єктом владних повноважень саме по собі може бути підставою для визнання його протиправним та скасування у разі, коли таке порушення безпосередньо могло вплинути на зміст прийнятого рішення. У такому разі можливі дві ситуації: внаслідок процедурного порушення такий акт суперечитиме закону (тоді акт є нікчемним), або допущене порушення не вплинуло на зміст акта (тоді наслідків для його дійсності не повинно наставати взагалі). Окрім того, виходячи із міркувань розумності та доцільності, деякі вимоги до процедури прийняття акта необхідно розуміти не як вимоги до самого акта, а як вимоги до суб'єктів владних повноважень, уповноважених на їх прийняття.
У пункті 70 рішення Європейського суду з прав людини від 20.10.2011 року у справі "Рисовський проти України" Суд зазначив, що принцип належного урядування, зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, на них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов'язків.
Прозорість адміністративних процедур є ефективним запобіжником державному свавіллю. Вмотивоване рішення демонструє особі, що вона була почута, дає стороні можливість апелювати проти нього. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися належний публічний та, зокрема, судовий контроль за адміністративними актами суб'єкта владних повноважень.
Отже, слід зазначити, що відповідачами не доведено у судовому порядку обґрунтованості та правомірності прийнятого рішення від 09.04.2020 року № 321 про неуспішне проходження позивачем атестації за результатами складання іспиту у формі тестування на загальні здібності та навички з використання комп'ютерної техніки, що є підставою для визнання цього рішення протиправним та скасування, а наслідком цього рішення є також скасування наказу Прокуратури Вінницької області від 28.04.2020 року №407к про звільнення позивача з посади та органів прокуратури, як похідного.
Судом встановлено, що у прокуратурі існує спеціалізація прокурорів, впровадження якої передбачено наказом Генерального прокурора України "Про основні засади організації роботи в органах прокуратури України" від 19.01.2017 року №15. Відповідно до пункту 8.1 вказаного наказу структурні підрозділи створюються на єдиних для Генеральної прокуратури України та регіональних прокуратур засадах, як правило, за функціональним (предметним) принципом. Пунктом 8.3 передбачено, що робота структурних підрозділів Генеральної прокуратури України та регіональних прокуратур організовується, як правило за функціональним (предметним) принципами, з урахуванням теоретичної підготовки та практичного досвіду працівників, використовуючи їхню спеціалізацію закріплення за ними конкретних напрямів.
Однак, така спеціалізація при формуванні тестових питань для іспиту взагалі не врахована та не передбачена Порядком проходження прокурорами атестації. Це дає підстави вважати, що передбачена атестація прокурорів не мала на меті встановлення відповідності (невідповідності) працівників посадам, які вони займають, а фактично покликана знівелювати професійний рівень предметної компетентності, досвіду і кваліфікації працівників на конкретних напрямах прокурорської діяльності, якими окреслювались їхні посадові обов'язки, та покликана створити такі умови атестації, які будуть сприятливими для реалізації неправомірних механізмів для безпідставного звільнення прокурорів без належних на те підстав.
Відсутність функціонального принципу та неврахування спеціалізації прокурорів при формуванні тестових запитань унеможливлює об'єктивність атестації та створює нерівні умови для працівників різних напрямів професійної діяльності органів прокуратури.
Окрім того, Порядком № 221 не передбачено жодних умов та вимог до програмного забезпечення, яке б унеможливлювало втручання третіх осіб щодо встановлення кінцевого результату іспиту, відсутня інформація про розробника тестових питань для іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону та чи проходили вони апробацію та/або рецензування.
Відповідачем не надано доказів, у тому числі, виданих Державною службою спеціального зв'язку та захисту інформації України документів, які засвідчують спроможність використаного у рамках процедури атестації прокурорів програмного забезпечення, забезпечення анонімності, конфіденційності та захисту від втручання третіх осіб.
У контексті викладеного, суд вважає за необхідне зазначити, що навіть за умови наявності непроходження позивачем іспиту, судом встановлено значні процедурні порушення щодо проведення атестації позивача.
Верховний Суд неодноразово звертав увагу у своїх рішеннях на те, що порушення процедури прийняття рішення суб'єктом владних повноважень саме по собі може бути підставою для визнання його протиправним та скасування у разі, коли таке порушення безпосередньо могло вплинути на зміст прийнятого рішення. У такому разі можливі дві ситуації: внаслідок процедурного порушення такий акт суперечитиме закону (тоді акт є нікчемним), або допущене порушення не вплинуло на зміст акта (тоді наслідків для його дійсності не повинно наставати взагалі). Окрім того, виходячи із міркувань розумності та доцільності, деякі вимоги до процедури прийняття акта необхідно розуміти не як вимоги до самого акта, а як вимоги до суб'єктів владних повноважень, уповноважених на їх прийняття.
Прозорість адміністративних процедур є ефективним запобіжником державному свавіллю. Вмотивоване рішення демонструє особі, що вона була почута, дає стороні можливість апелювати проти нього. При цьому, лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися належний публічний та, зокрема, судовий контроль за адміністративними актами суб'єкта владних повноважень.
Таким чином, суд зазначає, що невиконання суб'єктом владних повноважень вимог законодавства в цій частині стосовно позивача призводить до втрати легітимності процедури проведення атестації відносно нього та, як наслідок, прийнятих за її результатами рішень.
Підсумовуючи викладене, виходячи з положень пункту 12 Порядку №233, суд акцентує увагу на тому, що рішення про неуспішне проходження атестації повинно бути мотивованим із зазначенням обставин, що вплинули на його прийняття.
Згідно з частиною першою, другою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів влад них повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень тау спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, протягом розумного строку.
Отже, слід зазначити, що відповідачами не доведено у судовому порядку обґрунтованості та правомірності прийнятого рішення від 09.04.2020 року №321 про неуспішне проходження позивачем атестації за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора, що є підставою для визнання цього рішення протиправним та скасування, а наслідком цього рішення є також скасування наказу Прокуратури Вінницької області від 28.04.2020 року №407к про звільнення позивача з посади та органів прокуратури, як похідного.
Щодо позовних вимог про поновлення позивача на посаді прокурора відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримки державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні та органів прокуратури Вінницької області, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 8 Конституції України та статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Згідно з частиною 2 статті 21 та частиною 1 статті 23 Загальної декларації прав людини кожна людина має право рівного доступу до державної служби в своїй країні, кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття.
Нормами частини 2 статті 5 КАС України передбачено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в частині 1 статті 235 та статті 240-1 Кодексу законів про працю України, а відтак встановивши, що звільнення відбулось із порушенням установленого законом порядку, суд зобов'язаний поновити працівника на попередній роботі.
Відповідно до абзацу другого пункту 19 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 06.11.1992 року №9 розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.
У випадках зміни власника підприємства (установи, організації) чи його реорганізації (злиття з іншим підприємством, приєднання до іншого підприємства, поділу підприємства, виділення з нього одного або кількох нових підприємств, перетворення одного підприємства в інше, наприклад, державного підприємства в орендне підприємство або підприємства в господарське товариство) дія трудового договору працівника продовжується (частина 3 статті 36 Кодексу законів про працю України). При реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями. Працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де збереглося його попереднє місце роботи.
Згідно з пунктом 18 вказаної постанови Пленуму Верховного суду України при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з'ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові.
У випадку, коли працівника звільнено без законних підстав або з порушенням встановленого порядку, але поновити його на роботі неможливо внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації, суд визнає звільнення неправильним і зобов'язує ліквідаційну комісію або власника (орган, уповноважений управляти майном ліквідованого підприємства, установи, організації, а у відповідних випадках - правонаступника) виплатити цьому працівникові заробітну плату за час вимушеного прогулу (частина 2 статті 235 Кодексу законів про працю України).
Виходячи зі змісту пункту 19 постанови Пленуму Верховного суду України щодо можливості поновлення незаконно звільненого працівника на роботі у тому підприємстві, де збереглося його попереднє місце роботи, суд зазначає про неможливість поновлення позивача на посаді у Прокуратурі Вінницької області.
У даному випадку збереження місця роботи позивача можливе лише у Вінницькій обласній прокуратурі.
Оскільки суд дійшов висновку про протиправність та скасування наказу прокуратури Вінницької області від 28.04.2020 року №407к про звільнення позивача з посади та органів прокуратури, а також рішення кадрової комісії, порушені права позивача, враховуючи вимоги частини 2 статті 40 та частини 1 статті 235 Кодексу законів про працю України, підлягають відновленню шляхом поновлення на рівнозначній посаді у Вінницькій обласній прокуратурі, з дати незаконного звільнення 28.04.2020 року.
Стосовно позовних вимог про визнання недійсним запису від 28.04.2020 року про звільнення з займаної посади та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру", зробленого на підставі наказу прокурора Вінницької області від 28.04.2020 року у його трудовій книжці НОМЕР_1 , суд зазначає наступне.
Відповідно пункту 2.10 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення від 29.07.1993 року №58, у розділі "Відомості про роботу", "Відомості про нагородження", "Відомості про заохочення" трудової книжки (вкладиша) закреслення раніше внесених неточних або неправильних записів не допускається.
У разі необхідності, наприклад, зміни запису відомостей про роботу після зазначення відповідного порядкового номеру, дати внесення запису в графі 3 пишеться: "Запис за № таким-то недійсний". Прийнятий за такою-то професією (посадою) і у графі 4 повторюються дата і номер наказу (розпорядження) власника або уповноваженого ним органу, запис з якого неправильно внесений до трудової книжки.
У такому ж порядку визнається недійсним запис про звільнення і переведення на іншу постійну роботу у разі незаконного звільнення або переведення, установленого органом, який розглядає трудові спори, і поновлення на попередній роботі або зміни формулювання причини звільнення.
У графі 4 в такому разі робиться посилання на наказ про поновлення на роботі або зміну формулювання причини звільнення. При наявності в трудовій книжці запису про звільнення або переведення на іншу роботу, надалі визнаної недійсною, на прохання працівника видається "Дублікат" трудової книжки без внесення до неї запису, визнаного недійсним.
Таким чином, суд вважає, що після поновлення позивача на посаді законодавством передбачено обов'язкове внесення зазначених відомостей до трудової книжки. Вказані обставини є передбачуваними та не потребують додаткового встановлення у рішенні. Відтак, позовні вимоги в частині визнання недійсним запису від 28.04.2020 року №13 у трудовій книжці НОМЕР_1 ОСОБА_1 є передчасними та не підлягають задоволенню.
Окрім того, частиною другою статті 235 Кодексу законів про працю України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Верховний Суд України у постанові від 14.01.2014 року у справі №21-395а13 зазначив, що суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у Порядку.
Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі за текстом Порядок №100).
Відповідно до пункту 2 вказаного Порядку середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
У пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" від 24.12.1999 року №13 зазначено, що задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів.
Згідно з пунктом 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Як свідчить довідка прокуратури Вінницької області від 19.06.2020 року середньоденна заробітна плата позивача за останні два календарні місяці роботи перед звільненням склала 1149,48 грн.
Період вимушеного прогулу за період 28.04.2020 року по 11.11.2020 року включно в робочих днях складає 258 днів.
Таким чином, сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу складає 296565,84 грн (сума вказана без утримання податків та інших обов'язкових платежів).
Відповідно до довідки Вінницького міського центру зайнятості №276 від 05.08.2020 року ОСОБА_1 отримав дохід з 08.05.2020 року по 01.10.2020 року в сумі 41281,42 грн.
Згідно з розрахунковими листами від Вінницької обласної Прокуратури за 2020 - 2021 роки позивач отримав заробітну плату 69949,44 грн та 79274,91 грн відповідно.
Відтак до стягнення підлягають кошти у розмірі 106060,07 грн (296565,84 грн - 41281,42 грн - 69949,44 грн - 79274,91 грн = 106060,07 грн).
Згідно зі статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають задоволенню.
Частиною першою, другою статті 6 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з пунктом 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v." від 27.09.2001 року рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Окрім того, судом враховується, що відповідно до пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до пункту 2, 3 частини 1 статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Тому рішення суду в частині поновлення позивача на посаді та стягнення на його користь заробітної плати за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць, слід звернути до негайного виконання.
Враховуючи відсутність судових витрат у даній справі, питання про їх розподіл судом не вирішується.
Керуючись статтями 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд,
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Другої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур №321 від 09.04.2020 року "Про неуспішне проходження прокурором атестації за результатами складення іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки" прокурором відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримки державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Вінницької області та органів прокуратури ОСОБА_1 .
Визнати протиправним та скасувати наказ прокурора Вінницької області № 407 к від 28.04.2020 року про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримки державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Вінницької області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру".
Поновити ОСОБА_1 у Вінницькій обласній прокуратурі з 28.04.2020 року на посаді, рівнозначній посаді прокурора відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримки державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Вінницької області на якій він працював до прийняття наказу прокурора Вінницької області від 28.04.2020 року №407к.
Стягнути з Вінницької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 28.04.2020 року по 11.05.2021 року включно в сумі 106060,07 грн (сто шість тисяч шістдесят гривень 07 коп.), з відрахуванням при його виплаті податків, інших загальнообов'язкових платежів та виплат.
На підставі положень п.2, 3 ч.1 ст.371 КАС України звернути до негайного виконання рішення суду в частині поновлення позивача ОСОБА_1 на посаді, рівнозначній посаді прокурора відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримки державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Вінницької області, і на якій він працював до прийняття наказу прокурора Вінницької області від 28.04.2020 року №407 к та в частині присудження позивачу виплати заробітної плати за один місяць.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач - ОСОБА_1 (ел. пошта: ІНФОРМАЦІЯ_1 , тел.: НОМЕР_2, АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ).
Відповідач 1 - Вінницька обласна прокуратура (ел. пошта sekretariat@vm.gp.gov.ua, тел.: 38(0432)67-05-44, вул. Монастирська, буд. 33, м. Вінниця, 21050, код за ЄДРПОУ-02909909).
Відповідач 2 - Офіс Генерального прокурора (вул. Різницька,13/15, м. Київ, 01011 ЄДРПОУ-00034051).
Суддя підпис Крапівницька Н. Л.