донецький апеляційний господарський суд
Постанова
Іменем України
19.09.2007 р. справа №23/219пд
Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого:
Стойка О.В.
суддів
Діброви Г.І. , Акулової Н.В.
за участю представників сторін:
від позивача:
Клименко І.В. за довіреністю, Саєнко О.В. за довіреністю,
від відповідача:
Колеснікова О.Г. за довіреністю,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
Комунального підприємства "Тепломережа" м.Донецьк
на рішення господарського суду
Донецької області
від
06.08.2007 року
по справі
№23/219пд (Забарющий М.І.)
за позовом
Прокурора Кіровського району м.Донецька в інтересах держави в особі Управління пенсійного фонду України в Кіровському районі м.Донецька
до
Комунального підприємства "Тепломережа" м.Донецьк
про
визнання недійсним п.1.3.договору на постачання теплової енергіївід 01.10.03р. №161 та зобов"язання відповідача повернути переплачену суму у розмірі 3343,91грн
У липні 2007 року до господарського суду звернувся Прокурор Кіровського району м.Донецька в інтересах держави в особі Управління пенсійного фонду України в Кіровському районі м.Донецька (позивач) із позовом до Комунального підприємства "Тепломережа" м.Донецьк (відповідач) про визнання недійсним п.1.3.договору на постачання теплової енергії від 01.10.03р. №161 та зобов"язання відповідача повернути переплачену суму у розмірі 3343,91грн..
Рішенням господарського суду Донецької області від 06.08.2007 року позовні вимоги позивача задоволені частково та визнано частково недійсним п.1.3. Договору №161 щодо площі 100м.кв., у решті позовних вимог відмовлено.
Відповідач, не погодившись із рішенням суду, подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволені позову про визнання недійсним п. 1.3. Договору №161.
В обґрунтування своїх вимог заявник посилається на те, що висновки викладені в рішенні не відповідають обставинам справи, а також на порушення судом норм процесуального та матеріального права.
В судовому засіданні апеляційної інстанції відповідач уточнив вимоги, які викладені в апеляційній скарзі, та просив скасувати рішення господарського суду частково в частині задоволення позовних вимог про визнання недійсним п. 1.3. Договору №161.
Позивач та прокурор вважають рішення суду законним та обґрунтованим, а апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню.
Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі розгляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Між позивачем та відповідачем було укладено Договір на постачання теплової енергії №161 від 01.10.03р. (далі-Договір постачання), відповідно до умов якого відповідач зобов»язався поставляти на адресу позивача теплову енергію у вигляді гарячої води на опалення та вентиляцію, а останній сплачувати Ії вартість за встановленими тарифами та в строки визначені договором.
Відповідно до п.1.3. Договору постачання, сторонами визначено обсяг теплоспоживання з розрахунку загальної опалювальної площі в 1127 кв.м. (відповідно до Додатку №1) за тарифом 3,16 грн. за кв.м. цієї площі.
Додатку №1 до Договору постачання сторонами суду не надано.
Предметом позовних вимог позивача є вимоги про визнання недійсним п.1.3. Договору постачання від 01.10.03р. №161 та зобов"язання відповідача повернути переплачену суму у розмірі 3343,91грн.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що в договорі на постачання теплової енергії №161 помилково вказана площа, що орендується, у розмірі 1127кв.м., але фактична площа, що опалюється складає 1027 кв.м., тому позивач також вимагає повернути переплачену суму, яку він вносив за опалення зайвої площі.
Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та ДП «Шахта 17-17 біс»05.02.01р. було укладено Договір оренди № 1 (далі Договір - оренди), відповідно до якого ДП «Шахта 17-17 біс»передало в оренду позивачу нежитлове приміщення площею 896,9 кв.м, яке розташовано за адресою м.Донецьк , вул. Кірова 215.
Також до зазначеного договору сторонами була укладена Додаткова угода від 05.10.03р. (далі Додаткова угода), якою сторони внесли зміни до п. 1 Договору оренди та встановили, що ДП «Шахта 17-17 біс» передає в оренду нежитлове приміщення загальною площею 1027 кв.м.
Господарський суд, задовольняючи частково позовні вимоги, в обґрунтування свого рішення посилається на ст. 229 Цивільного кодексу України, але вказана норма діє з 31.01.04р., що є помилковим та суперечить вимогам ст. 5 ЦК України . Отже до зазначених правовідносин треба застосовувати приписи аналогійної норми ст.56 ЦК УРСР, що діяла на момент укладення Договору постачання, частину якого позивач просить визнати недійсною.
За приписами ст. 56 ЦК УРСР угода, укладена внаслідок помилки, що має істотне значення, може бути визнана недійсною за позовом сторони, яка діяла під впливом помилки.
Відповідно до ст. 60 ЦК УРСР недійсні частини угоди не тягнуть за собою недійсності інших її частин, оскільки можна припустити, що угода була б укладена і без включення недійсної її частини.
Як вбачається із змісту Договору постачання, п. 1.3. цього Договору визначає обсяг теплоспоживання, що входить до предмету договору та визнання його не дійсним окремо від інших частин Договору неможливо.
Щодо визнання недійсним частково цього пункту Договору в частині 100 м.кв. відповідно до рішення суду першої інстанції то цей висновок взагалі протиричить не тільки змісту вищевказаної нормі, а і вимогам ст. 245 ЦК УСРС, оскільки предметом поставки за спірним Договором є теплова енергія, кількість якої не визначається в метрах площі, ця одиниця виміру застосовується тільки при визначенні розрахунку вартості поставленої продукції.
Визнання недійсним цього пункту Договору в частині «що до 100м.кв. площі» взагалі не має правового сенсу та не відповідає ст. 56 ЦК УСРС, оскільки за цією нормою (а також за нині діючою аналогійною нормою -ст.229 ЦК України) помилка, внаслідок якої укладена угода, має мати істотне значення саме для факту укладення сторонами цієї угоди.
В даному випадку помилка сторін при визначенні обсягу площі опалюваного приміщення при укладенні Договору на постачання теплової енергії (як комунальної послуги) не має істотного значення для укладення або не укладення такої угоди тому не може бути підставою до визнання відповідної частини Договору недійсною у порядку ст. 5 ЦК УСРС (ст. 229 ЦК України). Ця помилка мала бути виправлена шляхом внесення відповідних змін до Договору на постачання теплової енергії.
Вимоги про внесення змін до спірного пункту Договору позивачем не заявлялись.
Щодо обґрунтування правильності розрахунку спірної площі, судова колегія вважає не обґрунтованими доводи прокурора та позивача у вигляді посилання на Договір оренди та Додаткову угоду, як підстави укладення Договору постачання, оскільки відповідно до Договору оренди, орендована позивачем площа складає 896,90 кв.м., а додаткова угода укладена 05.10.03р, тобто вже після укладення спірного Договору на постачання теплової енергії.
Відмовляючи у задоволені позовних вимог про стягнення з відповідача переплаченої суми в розмірі 3343,91грн. за період з листопаду 2003р. по квітень 2005р. господарський суд дійшов правильного висновку, оскільки заявлені вимоги є безпідставними.
Судова колегія вважає доводи апеляційної скарги обґрунтованими, а позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню.
З урахуванням вищевикладеного, судова колегія Донецького апеляційного господарського суду дійшла висновку, що відповідно до вимог п.4 ч.1 ст.104 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду Донецької області від 06.08.07р. у справі №23/219пд підлягає скасуванню в частині визнання недійсним п. 1.3.Договору №161 від 01.10.03р. через порушення норм матеріального права. В цій частині слід прийняти нове рішення, яким у задоволені позовних вимог про визнання п. 1.3.Договору №161 від 01.10.03р. що укладений між Комунальним підприємством "Тепломережа" м.Донецьк та Управлінням пенсійного фонду України в Кіровському районі м.Донецька відмовити.
Відповідно до ст.49 ГПК України судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на позивача.
Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 102, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Апеляційну скаргу Комунального підприємства "Тепломережа" м.Донецьк - задовольнити.
Рішення господарського суду Донецької області від 06.08.07р. у справі №23/219пд скасувати в частині визнання недійсним п. 1.3.Договору на постачання теплової енергії №161 від 01.10.03р.
В скасованій частині прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Прокурора Кіровського району м.Донецька в інтересах держави в особі Управління пенсійного фонду України в Кіровському районі м.Донецькадо до Комунального підприємства "Тепломережа" м.Донецьк про визнання п. 1.3.Договору на постачання теплової енергії №161 від 01.10.03р. укладеного між Комунальним підприємством "Тепломережа" м.Донецьк та Управлінням пенсійного фонду України в Кіровському районі м.Донецька - відмовити.
В іншій частині рішення господарського суду Донецької області від 06.08.07р. у справі №23/219пд залишити без змін.
Головуючий О.В. Стойка
Судді: Г.І. Діброва
Н.В. Акулова
Надруковано: 5 прим.
1. позивачу
2. відповідачу
3 у справу
4 ДАГС