П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
25 травня 2021 р. Категорія 106030000м.ОдесаСправа № 420/13716/20
Головуючий в 1 інстанції: Бутенко А.В.
час і місце ухвалення: письмове провадження,
м. Одеса
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача: Семенюка Г.В.
суддів: Домусчі С.Д. , Шляхтицького О.І.
розглянувши у письмовому провадженні у приміщенні П'ятого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2021 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії, -
встановиВ:
Позивач, звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії, мотивуючи його тим, що оскільки під час проходження військової служби розрахункові листи про виплату грошового забезпечення позивачу не видавалися, останній звернувся до Військової частини НОМЕР_1 Головного управління оперативного забезпечення Збройних Сил України з запитом про здійснення йому виплати індексації грошового забезпечення за період з 08.06.2012 року по 23.06.2017 рік. Станом на 01.12.2020 року відповідь на вказаний запит не надійшла, а тому ОСОБА_1 вважає такі дії відповідача протиправними.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2021 року позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Головного управління оперативного забезпечення Збройних Сил України в частині не виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 у період з 08.06.2012 року по 23.06.2017 року. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 Головного управління оперативного забезпечення Збройних Сил України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби з 08.06.2012 року по 23.06.2017 року включно.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Військової частини НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду та прийняти нову постанову, якою у задоволенні вимог позивача відмовити.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що задовольняючи позов, суд першої інстанції не врахував, що позивачу було нараховано та виплачено індексацію грошового забезпечення: січень 2014 - грудень 2014 року в розмірі 1066,97 грн.; січень 2015 року - грудень 2015 року в розмірі 8694,07 грн.; січень 2016 року - лютий 2018 року виплата індексації грошового забезпечення військовослужбовцям була призупинена.
На підставі ст. 311 КАС України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення з наступних підстав:
Судом першої інстанції встановлено, що старшого сержанта ОСОБА_1 , головного сержанта-командира відділення 1 понтонної роти понтонно- мостового батальйону Військової частини НОМЕР_1 Головного управління оперативного забезпечення Збройних Сил України, звільнено наказом командира військової частини НОМЕР_1 Головного управління оперативного забезпечення Збройних Сил України (по особовому складу) від 20 червня 2017 року у зв'язку з закінченням строку контракту. З 23 червня 2017 року виключити із списків особового складу частини, всіх видів забезпечення.
В період з 27.05.2015 року по 08.08.2015 рік та з 13.07.2016 року по 24.11.2016 рік позивач безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районах проведення антитерористичної операції.
13.11.2020 року ОСОБА_1 звернувся до Військової частини НОМЕР_1 Головного управління оперативного забезпечення Збройних Сил України із запитом про здійснення йому виплати індексації грошового забезпечення за період з 08.06.2012 року по 23.06.2017 рік., який отриманий відповідачем 17.11.2020 року (а.с. 13-14), але відповіді не отримав.
Позивач вважає вказані дії відповідача протиправними, а тому звернувся до суду із даним позовом.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували нарахування та виплату позивачу індексації грошового забезпечення за період з 08.06.2012 року по 23.06.2017 року, що свідчить саме про протиправну бездіяльність відповідача, у зв'язку з чим суд вважає за необхідне визнати протиправною таку бездіяльність.
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду погоджується з означеними висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
В силу вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Військова служба є особливим видом публічної служби, тому її проходження передбачає особливе регулювання служби військовослужбовців, а саме межі реалізації ними своїх службових прав у зв'язку з специфікою їх правового статусу, відносини щодо звільнення та проходження військової служби врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством.
При цьому, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо спеціальними нормами не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.
У свою чергу, спеціальним законом, який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців є Закон України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон № 2011-XII).
Так, частинами 1-4 статті 9 Закону № 2011-XII встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Абзацом 2 частини 3 статті 9 Закону № 2011-ХІІ встановлено, що грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України від 03.07.1991 № 1282-ХІІ "Про індексацію грошових доходів населення" (далі - Закон № 1282-ХІІ).
Відповідно до положень ст.1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Згідно положень ст.2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Таким чином, основною метою індексації грошових доходів населення є забезпечення достатнього життєвого рівня населення України за рахунок відшкодування подорожчання споживчих товарів і послуг.
Відповідно до положень ст.4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» визначено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Згідно положень ст.6 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Кабінетом Міністрів України затверджено Постанову «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення» від 17.07.2003 року № 1078, згідно з п.4 якого індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Згідно з п.4 Порядку проведення індексації грошових доходів населення № 1078, у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства.
У п.1-1 Порядку проведення індексації грошових доходів населення визначено, що обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України від 06.02.2003 року № 491-IV «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».
Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. За вимогами вказаних нормативно - правових актів проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постановах від 12.12.2018р. по справі № 825/874/17, від 19.07.2019р. у справі №240/4911/18 та від 07.08.2019 р. у справі № 825/694/17.
Відповідачем не надано належних доказів відсутності фінансового ресурсу для виплати індексації грошового забезпечення, а також не надано доказів того, що у бюджеті відповідного рівня, з якого фінансується відповідач, кошти на індексацію грошового забезпечення були відсутні.
Так, Європейський суд з прав людини у справі «Кечко проти України» від 08.11.2005 зазначив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату відповідних надбавок, вносячи про це відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (п. 23 рішення).
Крім того, Європейський Суд з прав людини у зазначеному рішенні зазначив, що реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів та базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
У зв'язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
У рішеннях Конституційного Суду України від 06.07.1999 № 8-рп/99 та від 23.03.2002 № 5-рп/2002 суд зазначив, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності громадян, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань, тощо, як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.
Таким чином, реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Вирішуючи спір, суд враховує, що згідно з загальними засадами права, дії суб'єкта владних повноважень - це активна поведінка суб'єкта владних повноважень, а бездіяльність - це пасивна поведінка суб'єкта владних повноважень. Як дії, так і бездіяльність можуть мати вплив на реалізацію прав, свобод, інтересів фізичної чи юридичної особи.
Суд першої інстанції правомірно зазначив, що в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували нарахування та виплату позивачу індексації грошового забезпечення за період з 08.06.2012 року по 23.06.2017 року, що свідчить саме про протиправну бездіяльність відповідача, у зв'язку з чим суд вважає за необхідне визнати протиправною таку бездіяльність.
Колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта на те, що суд першої інстанції не врахував, що позивачу було нараховано та виплачено індексацію грошового забезпечення: січень 2014 - грудень 2014 року в розмірі 1066,97 грн.; січень 2015 року - грудень 2015 року в розмірі 8694,07 грн., оскільки доказів означеного в матеріалах справи не міститься та до апеляційної скарги додано не було.
Статтею 77 КАС України, встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії належним чином обґрунтовані, підтверджені наявними матеріалами справи та підлягають задоволенню.
Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
З огляду на вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.
Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 , - залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2021 року по справі № 420/13716/20, - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
суддя-доповідач Семенюк Г.В.
судді Домусчі С.Д. Шляхтицький О.І.