П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
26 травня 2021 р.м.ОдесаСправа № 420/15212/20
Головуючий в 1 інстанції: Іванов Е.А.
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду
у складі: головуючої судді - Зуєвої Л.Є.,
суддів: Коваля М.П., Кравця О.О.
розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 09 березня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії
У грудні 2020 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача та просив визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №294 від 11.08.2020 року про відмову у перерахунку довічного грошового утримання судді у відставці (позивача) на підставі довідки Одеського апеляційного суду №06-21/253/2020 від 10.03.2020 року про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці на підставі вказаної довідки.
В обґрунтування позову зазначалось, що суддя після виходу у відставку не може бути позбавлений гарантій незалежності судді, зокрема належного матеріального забезпечення судді у відставці (щомісячного довічного грошового утримання) та будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 09 березня 2021 року, ухвалене в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у м. Одесі позов задоволено. Визнано протиправним та скасоваоно рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №294 від 11.08.2020 року про відмову у проведенні перерахунку та виплаті ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці на підставі довідки Одеського апеляційного суду №06-21/253/2020 від 10.03.2020 року про суддівську винагороду для обчислення щомісячного грошового утримання судді у відставці. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити ОСОБА_1 , як судді у відставці, перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці на підставі довідки Одеського апеляційного суду №06-21/253/2020 від 10.03.2020 року, починаючи з 19.02.2020 року, з урахуванням фактично виплачених сум.
Не погоджуючись з таким рішенням, ОСОБА_1 надала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить змінити рішення суду першої інстанції щодо розрахунку щомісячного довічного грошового утримання. Доводами апеляційної скарги зазначено, що суд є органом, який вирішує спір (конфлікт). Суд не може бути органом, який сприяє створенню умов для продовження конфлікту, а рішення суду не може бути використано органом владних иовноважень з метою породження нового спору в межах тих же самих правовідносин між особою та органом владних повноважень.
Апелянт звертає увагу, що згідно практики національних судів, в тому числі судів Одеської області, Пенсійний фонд України в процесі виконання рішень судів, якими ПФУ зобов'язано здійснити суддям у відставці перерахунок щомісячного грошового утримання на підставі довідок, наданих ними, при здійсненні перерахунку, як правило, не маючи спеціальних пізнань в цих питаннях, враховують лише безпосередньо стаж роботи на посаді судді та не включають в нього інші види професійної діяльності, що передбачені законом та підлягають врахуванню для перерахунку розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, що створює умови для пред'явлення нових позовів з тих же самих правовідносин, чим породжується ілюзорність захисту судом прав особи, яка звернулась до суду за отриманням саме ефективного захисту порушених прав.
Разом з тим розглядаючи справу та приймаючи рішення судом першої інстанції не були враховані доводи позивача щодо стажу її роботи, судом не була надана оцінка таким доводам, та як наслідок не було прийнято рішення щодо розміру щомісячного довічного грошового утримання суддівської винагороди позивача та не визначено у судовому рішенні відсоткове значення суддівської винагороди, з урахуванням наявного стажу у позивача, яке необхідно врахувати відповідачу при здійсненні такого перерахунку.
Тому, апелянт просить суд апеляційної інстанції згідно ч.4 ст. 317 КАС України змінити рішення суду першої інстанції від 09 березня 2021 року, усунувши зазначені недоліки в рішенні суду з наданням правового обґрунтування важливих та вирішальних доводів позивачки щодо розрахунку щомісячного довічного грошового утримання, та постановити справедливе рішення, з урахуванням ст.ст. 5 та 245 та ч.2 ст. 9 КАС України.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідачем зазначається, що принцип диспозитиності покладає на суд бовязок вирішувати лише ті питання, за вирішенням яких позивач звернувся до адміністративного суду. Суд не може вийти за межі позовних вимог та самостійно обирати правову підставу та предмет позову. Крім того, відповідач вважає, що вимоги про перерахунок та виплату позивачу щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 82 % є передчасними позовними вимогами, оскільки питання у справі, щодо якої виник спір є право позивача на перерахунок, а зазначені вимоги є похідними вимогами і повинні вирішуватись після вирішення питання про наявність відповідного права.
Позивачем до суду надана відповідь на відзив, в якій позивач звертає увагу, що справа яка була вирішена судом, не може стати предметом нового судового розгляду, в даному випадку відповідачем у цій справі висловлено свою позицію щодо права позивачки на розмір щомісячного грошового утримання позивача у розмірі 62 % тому вирішення цього питання в іншому процесі є надмірним формалізмом.
Відповідно до ч. 8 ст. 262 КАС України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їхні усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.263 КАС України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо: оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Згідно з ч.1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Судом першої інстанції встановлено, ОСОБА_1 з 18.05.1987 року по 31.10.2013 року працювала на посаді судді Одеського обласного суду, в т.ч. апеляційного суду Одеської області.
Постановою Верховної Ради України від 19.09.2013 року №604-VІI позивача звільнено з посади судді апеляційного суду Одеської області у зв'язку з поданням заяви про відставку та Наказом Голови апеляційного суду Одеської області №89-ос від 29.10.2013 року ОСОБА_1 звільнено із займаної посади судді з 31.10.2013 року.
Позивач перебуває на обліку у ГУ ПФУ в Одеській області та отримує щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці з 01.11.2013 року у розмірі 90% заробітку.
Як вбачається з матеріалів пенсійної справи, в подальшому, позивачу здійснювалися перерахунки щомісячного довічного грошового утримання судді, в тому числі у зв'язку зі зміною правового регулювання розміру посадового окладу судді.
З 01.01.2020 року посадовий оклад, як одна зі складових суддівської винагороди, судді апеляційного суду збільшився, так як збільшився прожитковий мінімум для працездатних осіб на 2020 рік, оскільки, на підставі п.2 ч.3 ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII від 02.06.2016 року посадовий оклад розраховується виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
10.03.2020 року Одеський апеляційний суд видав позивачу довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці Вих.№06-21/253/2020, про те, що станом на 01.01.2020 року суддівська винагорода ОСОБА_1 , яка враховується при призначенні/перерахунку щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці складає 236475,00 грн. у тому числі: посадовий оклад - 131375,00 грн.; доплата за вислугу років - 105100,00 грн. (а.с.19). Вказана довідка видана на підставі Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Рішення КСУ від 18.02.2020 року №2-р/2020.
10.08.2020 року позивач звернулася до ГУ ПФУ в Одеській області з заявою про перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді, до якої додала довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці №06-21/253/2020 від 10.03.2020 року.
11.08.2020 року ГУ ПФУ в Одеські області прийнято Рішення №294 про відмову у перерахунку довічного грошового утримання суддів у відставці, оскільки після набрання чинності Рішення Конституційного Суду України від 18.02.2020 року по справі №1-15/2018(4086/16) нормативно-правових актів щодо підвищення суддівської винагороди працюючого судді на відповідній посаді не приймалося, підстави для перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці за довідкою про суддівську винагороду, яка видана Одеським апеляційним судом від 10.03.2020 року вих.№06-21/253/2020 відсутні (а.с.25).
Позивачем також подано заяву через Веб-портал електронних послуг Пенсійного фонду України про проведення з 19.02.2020 року перерахунку щомісячного довічного грошового утримання та його виплату (а.с.20-23).
01.09.2020 року відповідач направив ОСОБА_1 лист №7762-7643/Ф-02/8-1500/20 до якого додано рішення №294 від 11.08.2020 року про відмову у перерахунку довічного грошового утримання суддів у відставці згідно заяви від 10.08.2020 року та довідки №06-21/253/2020 від 10.03.2020 року (а.с.24-25).
Приймаючи рішення, суд першої інстанції виходив з наявності у позивача права на перерахунок довічного грошового утримання судді у відставці. Проте, судом першої інстанції не надано оцінки доводам позивача щодо стажу роботи позивача та відсоткового розміу з якого слід виходити при такому перерахунку.
Надаючи правову оцінку рішенню суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.
Відповідно до ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст.55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до ст.130 Конституції України, держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
02.06.2016 року прийнято Закон України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» №1401-VIII та новий Закон України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII (далі - Закон від 02.06.2016 або Закон №1402-VIII), які набрали чинності 30.09.2016 року.
Відповідно до ч.1 ст.135 Закону №1402-VIII, суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Частиною 1 ст.142 Закону №1402-VIII, визначено, що судді, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 років, жінками - пенсійного віку, встановленого ст.26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", виплачується пенсія на умовах, визначених зазначеним Законом, або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання. До досягнення зазначеного віку право на пенсію за віком або щомісячне довічне грошове утримання мають чоловіки 1955 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 1) 61 рік - які народилися з 1 січня 1954 року по 31 грудня 1954 року; 2) 61 рік 6 місяців - які народилися з 1 січня 1955 року по 31 грудня 1955 року.
Пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді виплачується незалежно від заробітку (прибутку), отримуваного суддею після виходу у відставку. Щомісячне довічне грошове утримання суддям виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України (ч.5 ст.142 Закону №1402-VIII).
Згідно з ч.3 ст.142 Закону №1402-VIII, щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.
Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: вислугу років; перебування на адміністративній посаді в суді; науковий ступінь; роботу, що передбачає доступ до державної таємниці (ч.2 ст.135 Закону №1402-VIII).
Частина 3 цієї ж статті встановлює базові розміри посадового окладу суддів судів різних інстанцій, розрахунковою величиною яких є прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, зокрема для судді апеляційного суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
У разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання (ч.4 ст.142 Закону №1402-VIII).
Аналіз норм діючого законодавства України, що регулює питання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці дозволяє суду дійти висновку про те, що правовою підставою для перерахунку раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці є факт зміни грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді.
Конституційний Суд України у своїх рішеннях неодноразово вказував, що щомісячне довічне грошове утримання судді є самостійною гарантією незалежності судді та складовою його правового статусу, а правова природа щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці та щомісячне грошове утримання діючого судді однакова, а самі ці поняття однорідні та взаємопов'язані, ідентичні, відрізняються лише за способом фінансування. Неможливо звуження змісту та об'єму гарантій незалежності суддів, і відповідно, матеріального та соціального забезпечення. Однією з гарантій незалежності суддів є їх належне матеріальне та соціальне забезпечення, зокрема надання суддям за рахунок держави суддівської винагороди, а суддям у відставці - щомісячного довічного грошового утримання або пенсії за вибором. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності суддів (рішення від 24.06.1999 року №6-рп/99, від 20.03.2002 року №5-рп/2002; від 01.12.2004 року №19-рп/2004; від 11.10.2005 року №8-рп/2005; від 18.06.2007 року №4-рп/2007; від 22.05.2008 року №10-рп/2008; рішення №3-рп/2013 від 03.06.2013 року, від 08.06.2016 року №4-рп/2016; від 27.02.2018 року № 1-р/2018).
Таким чином, щомісячне довічне грошове утримання є не тільки соціальною виплатою (пенсією), але й конституційною гарантією незалежності судді у відставці, є складовою його правового статусу як діючого судді з урахуванням правомірних законних очікувань на майбутнє щодо захищеного соціального статусу при звільненні його з посади (відставки), яке у своєму розмірі має бути максимально наближеним до рівня грошового утримання судді, який перебуває на відповідній посаді.
Водночас, у Розділі XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII передбачено певні особливості визначення розміру суддівського винагороди та, відповідно, розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.
А саме п.25 передбачає, що право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу.
В інших випадках, коли суддя іде у відставку після набрання чинності цим Законом, розмір щомісячного довічного грошового утримання становить 80 відсотків суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., №№ 41-45, ст. 529; 2015 р., №№ 18-20, ст. 132 із наступними змінами). За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді, але не може бути більшим ніж 90 відсотків суддівської винагороди судді, обчисленої відповідно до зазначеного Закону.
Так, ч.3. ст.141 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 року №2453-VI (Закон втратив чинність, крім положень, зазначених у п.п.7, 23, 25, 36 розділу XII Закону №1402-VIII від 02.06.2016, на підставі Закону №1402-VIII) визначено, що щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 60 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді.
Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат" (ч.3 ст.133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 року з урахуванням Рішення КСУ №11-р/2018 від 04.12.2018 року). При цьому, посадові оклади інших суддів встановлюються пропорційно до посадового окладу судді місцевого суду з коефіцієнтом: судді апеляційного суду - 1,1 (п.1 ч.4 ст.133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 року).
Аналіз п.25 розділу ХІІ “Прикінцеві та перехідні положення” дозволяє виділити дві категорії суддів з різними умовами отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці:
(а) судді, які: пройшли кваліфікаційне оцінювання; за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після 30.09.2016; пропрацювали на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо них відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу.
На цих суддів поширюється дія Закону від 02.06.2016 і вони мають право (набудуть після настання усіх передбачених Законом умов) на отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, а за кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років - додатково два відсотки грошового утримання судді.
(б) судді, які вийшли у відставку після набрання чинності Законом від 02.06.2016 року, тобто після 30.09.2016 року.
Для цих суддів розмір щомісячного довічного грошового утримання становить 80 відсотків суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону від 07.07.2010 року. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді, але не може бути більшим ніж 90 відсотків суддівської винагороди судді, обчисленої відповідно до зазначеного Закону.
Фактично розмір щомісячного довічного грошового утримання суддів, які не проходили оцінювання за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності та вийшли у відставку, відрізняється від розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, які вийдуть у відставку після успішного проходження такого оцінювання.
Разом з тим, суд враховує, що Рішенням КСУ №2-р/2020 від 18.02.2020 року положення п.25 розділу ХІІ Закону №1402-VIII визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
При цьому КСУ вказав, що запровадження згідно із положеннями п.25 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, які виходять у відставку, суперечить положенням ч.1 ст.126 Основного Закону України щодо гарантування незалежності суддів Конституцією і законами України.
Судді, які вже перебувають у відставці та досягли шістдесятип'ятирічного віку, з об'єктивних причин не мають можливості пройти кваліфікаційне оцінювання на відповідність займаній посаді і пропрацювати після цього три роки, що є обов'язковою умовою для отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному Законом №1402-VIII.
Конституційний Суд України вважає, що щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці має бути співмірним із суддівською винагородою, яку отримує повноважний суддя. У разі збільшення розміру такої винагороди перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці має здійснюватися автоматично. Встановлення різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів порушує статус суддів та гарантії їх незалежності.
Частиною 2 ст.152 Конституції України закріплено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Пунктом 3 резолютивної частини вказаного рішення визначено, що положення Закону №1402-VIII зі змінами, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення (опубліковано в Офіційному віснику України від 24.03.2020 - 2020 р., № 23, стор.306, стаття 901).
Отже, з дня ухвалення КСУ рішення від 18.02.2020 року №2-р/2020 Закон №1402-VIII не містить норм, які б по-різному визначали порядок обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність права ОСОБА_1 на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.
Разом з тим, колегією суддів встановлено, що звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 в позові посилається на те, що провівши порівняльний аналіз попереднього порядку призначення та перерахунку щомісячного довічного грошового утримання необхідно було мати 20 років обов'язкового стажу, що надавало право на 80% від суддівської винагороди діючого судді на той період та 5 років додаткового стажу для отримання 90 % від суддівської винагороди, всього 25 років, виходячи із базової розрахункової величини - мінімальної заробітної плати:
Однак, за правилами ст. 142 Закону №1402-УІІІ розрахунковою величиною, якої є прожитковий мінімум, для призначення і перерахунку щомісячного довічного грошового утримання, необхідно мати 20 років обов'язкового стажу, що надає право на 50% від суддівської винагороди діючого судді, та 20 років додаткового стажу для отримання 90% від суддівської винагороди діючого судді, всього 40 років.
Тому позивачем у позові було наведено доводи щодо наявності стажу роботи на посаді судді та додаткового стажу, який надає позивачу право на перерахунок довічного грошового утримання у розмірі 82 %, проте суд першої інстанції не звернув увагу на зазначені доводи позивача та ухвалив рішення без встановлення відсоткового значення, відповідно до якого необхідно здійснити такий перерахунок.
Колегія суддів з цього приводу вважає за необхідне зазначити наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, на період виходу у відставку позивачки - судді ОСОБА_1 , в 2013 році, базовими величинами відповідно до п. 25 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №1402 - VIII були - мінімальна заробітна плата - 10 мінімальних заробітних плат і судовий стаж - 36 років 6 місяців 3 дня (повних 36 років).
Право на відставку надавав обов'язковий судовий стаж 20 років у розмірі 80 % від суддівської винагороди діючого судді на період відставки, обчисленої із розміру мінімальної заробітної плати на той час - 10 мінімальних заробітних плат, а право на отримання 90% від суддівської винагороди надавав додатковий стаж 5 років (2% за кожний повний рік роботи), всього - 25 років.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що з цих базових величин: мінімальної заробітної плати і стажу, який склав повних - 36 років, судді ОСОБА_1 було призначено щомісячне довічне грошове утримання в розмірі 80% за обов'язковим стажем 20 років на посаді безпосередньо суддею та 10 % - за додатковим стажем 5 років (5 х 2% = 10% - збільшення за кожний рік на 2%) від суддівської винагороди діючого судді на той час, всього - 90%, оскільки утримання не могло бути більше ніж 90 %.
Разом з тим, зі зміною базової величини з мінімальної заробітної плати на прожитковий мінімум та відсотків, що враховуються за наявністю обов'язкового стажу на відставку, на підставі ст. 142 Закону №1402 -VIII, врахуванню підлягають: при стажі роботи на посаді судді 20 років - 50 відсотків від суддівської винагороди діючого судді; при роботі на посаді судді понад 20 років - два відсотка за кожний повний рік роботи.
Колегія суддів зазначає, що базовими розрахунковими величинами для визначення права на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання діючого судді та його перерахунки судді у відставці згідно частині 3 ст. 142 Закону України «Про судоустрій України і статус суддів» № 1402 - VIII є судовий стаж та прожитковий мінімум в кратному обчисленні, то саме з цих базових величин необхідно виходити при здійсненні перерахунку щомісячного довічного утримання судці у відставці.
Конституційний Суд України в своїх рішеннях постійно підкреслює, зокрема, в рішенні від 19.11.2013 року справа № 1-1/20133 те, шо відставка судді є особливою формою звільнення з посади, яка обумовлена наявністю в особи відповідного стажу роботи на посаді судді (п. 3.1. зазначеного рішення).
Судовий стаж є основоположною, постійною і незмінною величиною, та має відповідати (кореспондувати) принципу правової визначеності, а саме: передбачуваності дій законодавця, якості та чіткості закону, стабільності у правовій системі і судовій практиці, що є основним елементом верховенства права.
Слід звернути увагу, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14.06.2018 у справі 9901/382/18 зазначила, що на день набрання чинності вказаним Законом №2453-VI діяла ст. 43 Закону Україні від 15.12.1992року №2862- XII «Про статус суддів», положеннями частин першої та четвертої якої передбачалося, що кожен суддя за умови, що він працював на посаді судді не менше 20 років, мав право на відставку, тобто на звільнення його від виконання обов'язків за власним бажанням або у зв'язку із закінченням строку повноважень.
На час набрання чинності Закону №2453-VI діяла постанова Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів».
Згідно з підпунктом 3-1 пункту 3 цієї постанови до стажу роботи, який надав судді право на відставку, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років зараховувався, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів та календарний період проходження строкової військової служби.
На день набрання чинності згаданим Законом діяла стаття 43 Закону «Про статус суддів», положеннями частин першої та четвертої якої передбачалося, що кожен суддя за умови, що він працював на посаді судді не менше 20 років, мав право на відставку, тобто на звільнення його від виконання обов'язків за власним бажанням або у зв'язку із закінченням строку повноважень.
До стажу роботи, що давала право на відставку судді та отримання щомісячного довдчного грошового утримання, крім роботи на посадах суддів судів України, державних арбітрів, арбітрів відомчих арбітражів України, зараховувався також час роботи на посадах суд дів і арбітрів у судах та державному і відомчому арбітражі колишнього СРСР та республік, що раніше входили до складу СРСР, час роботи на посадах, безпосередньо пов'язаних з керівництвом та контролем за діяльністю судів у Верховному Суді України, в обласних судах, Київському і Севастопольському міських судах, Міністерстві юстиції України та підвідомчих йому органах на місцях, за діяльністю арбітражів у Державному арбітражі України, Вищому арбітражному суді України, а також на посадах прокурорів і слідчих за умови наявності у всіх зазначених осіб стажу роботи на посаді судді не менше 10 років (з урахуванням змін, унесених Законом України від 24 лютого 1994 року № 4015-ХІІ «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус суддів»).
Беручи до уваги, що судовий стаж як на період відставки, так і на період перерахунку щомісячного довічного грошового утримання, є незмінною величиною, позивачці ОСОБА_1 підлягає нарахуванню довічне грошове утримання із суддівської винагороди діючого (повноважного) судді за
- обов'язковий стаж роботи на посаді судді - 20 років;
- додатковий стаж:
- на посаді судді - 6 років 5 місяців 13 днів;
- половина строку навчання за денною формою у вищому юридичному навчальному закладу на юридичному Факультеті - 2 роки 5 місяців;
- час роботи на посаді безпосередньо пов'язаної з керівництвом та контролем за діяльністю судів у Міністерстві юстиції України та підвідомчих йому органів на місцях - консультантом по судовій роботі відділу юстиції виконкому Одеської обласної ради - 3 роки 7 місяців 13 днів;
- на посадах прокурорів та слідчих - помічником Суворовського та Приморського районів м. Одеси, старшим помічником Приморського району м. Одеси - 4 роки 07 днів:
- всього додатковий стаж -16 років 6 місяців 3 дня;
Разом всього 36 років 6 місяців 3 дня (повних 36 років).
Таким чином, колегія суддів зазнача, що розмір щомісячного довічного грошового утримання складає: 50% + 32% = 82% від суддівської винагороди діючого судді на підставі довідки від 01.11.2013 року про розрахунок стажу судді, який надає право на отримання щомісячного довічного грошового утримання та довідки від 10.03.2020 року про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.
Колегія суддів зазначає, що завданням адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Відповідно, у випадку звернення зацікавленої особи з позовом до суду, адміністративний суд повинен надати правову оцінку діям суб'єкта владних повноважень при прийнятті того чи іншого рішення та перевірити його відповідність критеріям правомірності, які пред'являються до рішень суб'єктів владних повноважень та які закріплені у статті 2 КАС України.
Крім того, колегія суддів не погоджується з відповідачем про те, що вимоги про перерахунок та виплату позивачу щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 82 % є передчасними позовними вимогами з огляду на наступне.
Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Відповідно до ч.4 ст. 245 КАС України суд має право визнати бездіяльність суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язати вчинити певні дії. Суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Стаття 13 Європейської конвенції з прав людини,яка відповідно до ст.7 КАС України є джерелом права, які застосовуються судом, вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 05.04.2005 (заява № 38722/02)).
Отже, ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації.
Колегія суддів не приймає доводи відповідача про необхідність відмови в задоволенні апеляційної скарги з підстав принципу диспозитиності, який покладає на суд обов'язок вирішувати лише ті питання, за вирішенням яких позивач звернувся до адміністративного суду, оскільки в позовній заяві позивачем позивачем зазначені обставини були викладені.
В свою чергу, відповідно до пунктів 4, 5, 9 частини п'ятої статті 160 КАС України в позовній заяві зазначаються, зокрема: зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; у справах щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень - обґрунтування порушення оскаржуваними рішеннями, діями чи бездіяльністю прав, свобод, інтересів позивача.
Із цих законодавчих положень випливає, що особа, яка вважає, що порушені її права, свободи чи інтереси, і яка у зв'язку із цим звертається за їх захистом до адміністративного суду, має зазначити в позовній заяві: хто, який саме суб'єкт владних повноважень (а якщо відповідачем може бути суб'єкт господарювання, то який саме) порушив її права чи інтереси, яким чином, якими діями (рішенням, бездіяльністю) відбулося втручання в її права, які саме права були порушені, чи належать вони позивачу, які обставини про це свідчать.
Закон не передбачає вимог щодо обсягу, повноти чи слушності доводів позовної заяви та викладу позовних вимог, але приписує сформулювати суть (зміст) порушення, яким чином воно негативно позначилось на правах особи, яка звертається з позовом, яким чином може бути відновлено порушене право.
Зміст та обсяг порушеного права та викладення обставин, якими воно підтверджується, в кожному конкретному випадку можуть різнитися, але принаймні на рівні формулювання викладу їх змісту мають бути достатніми, щоб визначити предмет спору, його юрисдикційну належність, характер вимог, часові межі події порушення, нормативне регулювання спірних відносин, а також обставини, за яких можна ухвалити одне з обов'язкових процесуальних рішень, пов'язаних із визнанням позовної заяви прийнятною/неприйнятною.
З огляду на викладене помилковим є посилання відповідача на те, що суд не може вийти за межі позовних вимог та самостійно обирати правову підставу та предмет позову, оскільки в даному випадку судова колегія не виходить за межі позовних вимог.
Разом з тим, судом встановлено, що відповідачем на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 09 березня 2021 року у цій справі №420/15212/20, до набуття чинності рішення суда першої інстанції, здійснено перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, на підставі довідки Одеського апеляційного суду від 10.03.2020 р. № 06-21/253/2020, починаючи з 19.03.2020 р. з урахуванням фактично виплачених сум, за результатами якого ГУ ПФУ в Одеській області визначило позивачці 62% розміру щомісячного довічного грошового утримання від суддівської винагороди діючого судді, який на думку відповідача, підлягає виплаті, що підтверджується листом ГУ ПФУ в Одеській області від 14.04.2021 р. (т.2 а.с.125-126).
З огляду на викладнен, колегія суддів приходить до висновку, що для ефективного захисту порушеного права необхідно зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити ОСОБА_1 , як судді у відставці, здійснити перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці виходячи з 82% від суми суддівської винагороди судді, на підставі довідки Одеського апеляційного суду № 06-21/253/2020 від 10.03.2020 року, починаючи з 19.02.2020 року, з урахуванням фактично виплачених сум.
Такий висновок суду апеляційної інстанції узгоджується з пунктом 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, заява № 22414/93) та пункт 75 рішення від 05 квітня 2005 року у справі «Афанасьєв проти України» (заява № 38722/02) , в якому ЄСПЛ дійшов висновку, що в кінцевому результаті ефективний спосіб захисту прав повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування, тобто такий захист повинен бути повним та забезпечувати таким чином мету здійснення правосуддя та принцип процесуальної економії (забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту).
Велика Палата Верховного Суду також у постанові від 22.09.2020 р. по справі № 910/3009/18 висловила правову позицію про те, що одне право повинно захищатися одним позовом, при цьому справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів здійснюється саме для ефективного способу захисту прав та інтересів фізичних осіб від порушень з боку суб?єктів владних повноважень, що є одним із завдань адміністративного судочинства.
У зв?язку з чим колегія суддів приходить до висновку про необхідність змінити абзац третій резолютивної частини рішення суду першої інстанції, з огляду на викладені висновки у цій постанові.
Апеляційна скарга не містить доводів щодо не погодження з рішенням суду першої інстанції в іншій частині, тому у відповідності до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, тому колегія суддів вважає за необхідне рішення суду в іншій частині залишити без змін.
Щодо доводів апелянта про встановлення судового контролю, судова колегія зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. Тобто, законодавством передбачено право суду, а не обов'язок встановлювати судовий контроль про виконання судового рішення.
Разом з тим, в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про відсутність можливості та наміру суб'єкта владних повноважень виконати судове рішення, крум того, відповідачем рішення суду першої інстанції виконано, позивачами не наведено належного обґрунтування необхідності встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, тому суд не вважає за необхідне встановлювати судовий контроль за виконанням судового рішення в даній адміністративній справі.
Згідно ч. 6 ст. 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Судом встановлено, що звертаючись до суду з апеляційною скаргою ОСОБА_1 сплатила судовий збір у розмірі 1261,20 грн, що підтверджується копією платіжного доручення №Р24А870056020А55591 від 06.04.2021 р., тому зазначені кошти підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача з урахуванням задоволення позовних вимог.
Відповідно до п.4 ч.1 ст. 317 КАС України передбачено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Керуючись ст. ст. 262, 263, 308, 311, 315, 316, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 09 березня 2021 року - змінити, доповнивши абзац третій резолютивної частини рішення Одеського окружного адміністративного суду від 09 березня 2021 року словами: «у розмірі 82% від суддівської винагороди діючого судді».
В решті рішення Одеського окружного адміністративного суду від 09 березня 2021 року залишити без змін.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65012, м.Одеса, вул..Канатна, 83, код ЄДРПОУ 20987385) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір у розмірі 1261,20 грн. що підтверджується копією платіжного доручення №Р24А870056020А55591 від 06.04.2021 р.
Відповідно до ст. 329 КАС України постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуюча суддя: Л.Є. Зуєва
Суддя: М.П. Коваль
Суддя: О.О. Кравець