П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
26 травня 2021 р.м.ОдесаСправа № 821/1092/15-а
Головуючий в 1 інстанції: Бездрабко О.І.
Судова колегія П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
Головуючого: Градовського Ю.М.
суддів: Крусяна А.В.,
Яковлєва О.В.
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу Державної митної служби України на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2020р. по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства доходів і зборів України, Державної фіскальної служби України, Митниці ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м.Севастополі, Чорноморської митниці Держмитслужби, Державної митної служби України про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, -
У квітні 2015р. ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до Міністерства доходів і зборів України, ДФС України, Митниці ДФС у Херсонській області, АРК та м.Севастополі, Чорноморської митниці Держмитслужби, Державної митної служби України про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу
В обґрунтування своїх вимог позивачем зазначено, що наказом Міністра доходів і зборів України за №221-о від 20.03.2015р. ОСОБА_1 звільнено з посади начальника Херсонської митниці Міндоходів з підстав, передбачених ЗУ "Про очищення влади", п.7-2 ч.1 ст.36 КЗпП України.
Позивач вважає оскаржуваний наказ протиправним, оскільки в порушення вимог ч.2 ст.61 Конституції України та ч.2 ст.1 ЗУ "Про очищення влади" його було звільнено без наявності доказів вини та встановлення будь-яких протиправних дій, та відповідачами не враховано, що за час служби в період з 2010р. по 2014р. ним не допускалося випадків порушення прав чи свобод інших громадян та не здійснювалися дії, спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 та дії по підриву національної безпеки і оборони України. Крім того, звільнення з посади відбулося в період перебування на лікарняному, що підтверджується листками непрацездатності.
Посилаючись на вказане просив позов задовольнити.
Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2020р. адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства доходів і зборів України від 20.03.2015р. №221-о "Про звільнення ОСОБА_1 ".
Зобов'язано Державну митну службу України вирішити питання про поновлення ОСОБА_1 на посаді, рівнозначній тій, яку ОСОБА_1 займав до звільнення з посади начальника Херсонської митниці Міндоходів, з 21.03.2015р..
Стягнуто з Митниці ДФС у Херсонській області, АРК та м.Севастополі на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 28.03.2015р. по 25.11.2020р. у сумі 814 113,53грн. з відрахуванням податків та зборів.
В решті позовних вимог відмовлено.
Допущено до негайного виконання рішення суду в частині стягнення з Митниці ДФС у Херсонській області, АРК та м.Севастополі на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць у розмірі 8 463,88грн. з відрахуванням податків та зборів.
В апеляційній скарзі апелянт просить рішення суду скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі, посилаючись на порушення норм права.
Сторони були сповіщені про час і місце розгляду справи у встановленому законом порядку, проте, під час проведення судового засідання 19.05.2021р. в режимі відеоконференції сторони надали відповідні пояснення по справі та не заперечували проти подальшого розгляду справи в порядку письмового провадження.
З урахуванням належного сповіщення сторін, судова колегія вважає, що у відповідності до п.1 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційну скаргу можливо розглянути в порядку письмового провадження, оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для вирішення справи по суті.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, пояснення на них, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку про залишення скарги без задоволення, а рішення суду без змін, з наступних підстав.
Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що застосування до позивача заборон, передбачених ч.3 ст.1 ЗУ "Про очищення влади", може здійснюватися виключно крізь призму приписів ч.2 ст.1 цього Закону, тобто з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, та з урахуванням відповідних принципів, зокрема, верховенства права, презумпції невинуватості, індивідуальної відповідальності.
З огляду на те, що відповідачем не обґрунтовано та не підтверджено належними доказами, вчинення конкретно позивачем зазначених вище правопорушень, звільнення позивача відбулось лише за наявності обставин того, що він обіймав посади, щодо яких встановлена заборона, а застосування до позивача міри колективної відповідальності відбулось за формальними ознаками, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що оскаржуваний наказ не врахує основоположних принципів очищення влади і не відповідає стандартам забезпечення прав людини при здійсненні люстраційних процесів, а тому не відповідає вимогам закону, що є безумовною підставою для його скасування.
Вирішуючи спір, судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно та об'єктивно дослідив обставини по справі, надані докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
Так, судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду, що наказом Міністерства доходів і зборів України за №949-о від 4.06.2013р. ОСОБА_1 призначено у порядку переведення на посаду начальника Херсонської митниці Міндоходів.
10.03.2015р. ОСОБА_1 подав заяву про проведення перевірки, передбаченої ЗУ "Про очищення влади".
За результатами перевірки 10.03.2015р. складено довідку, якою встановлено, що відповідно до критеріїв здійснення очищення влади, визначених у ч.3 ст.3 ЗУ "Про очищення влади", ОСОБА_1 за період з 21.11.2013р. по 22.11.2014р. обіймав посаду(и), щодо яких встановлена заборона: з 4.06.2013р. по теперішній час - начальник Херсонської митниці Міндоходів.
Директором Департаменту персоналу ДФС України ОСОБА_3 направлено Голові Комісії з реорганізації Міндоходів доповідну записку за №533/99-99-04-03-01018 від 10.03.2015р., в якій вказано, що за результатами перевірки відомостей, наявних в особовій справі та/або трудовій книжці ОСОБА_1 встановлено належність ОСОБА_1 до переліку осіб, щодо яких застосовуються заборони, передбачені ч.3 ст.1 ЗУ "Про очищення влади", а саме: у період з 4.06.2013р. по теперішній час обіймає посаду начальника Херсонської митниці Міндоходів.
На підставі довідки про результати перевірки відомостей, зазначених в особовій справі та/або трудовій книжці ОСОБА_1 від 10.03.2015р., доповідної записки директора Департаменту персоналу Державної фіскальної служби України Пригаровського В.М. від за №533/99-99-04-03-01-18 від 10.03.2015р., Головою Комісії з реорганізації Міндоходів від 20.03.2015р. прийнято наказ №221-о "Про звільнення ОСОБА_1 ", відповідно до якого звільнено з 20.03.2015р. ОСОБА_1 з посади начальника Херсонської митниці Міндоходів з підстав, передбачених ЗУ "Про очищення влади", п.7-2 ч.1 ст.36 КЗпП України.
Не погоджуючись із вказаним наказом про звільнення, позивач звернувся в суд із відповідним позовом.
Перевіряючи правомірність прийняття оскаржуваного наказу, з урахуванням підстав, за якими позивач пов'язує його протиправність та незаконність, колегія суддів виходить з наступного.
Приписами ч.2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.ч.1, 2, 3, 4, 9 ст.1 ЗУ "Про очищення влади" від 16.09.2014р. №1682-VII очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.
Очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист.
Протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону.
Особи, зазначені у частинах третій, п'ятій - сьомій статті 3 цього Закону, не можуть обіймати посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), протягом п'яти років з дня набрання чинності відповідним рішенням суду.
Рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень при виконанні цього Закону оскаржуються в судовому порядку.
Згідно із п.7 ч.1 ст.2 ЗУ від 16.09.2014 року №1682-VII заходи з очищення влади (люстрації) здійснюються, зокрема, щодо посадових та службових осіб органів прокуратури України.
За правилами п.8 ч.1 ст.3 Закону України від 16.09.2014р. №1682-VII заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року.
Відповідно до ч.1 ст.4 Закону України від 16.09.2014р. №1682-VII (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) особи, які перебувають на посадах, визначених у пунктах 1 - 10 частини першої статті 2 цього Закону, подають керівнику або органу, зазначеному у частині четвертій статті 5 цього Закону, власноручно написану заяву, у якій повідомляють про те, що до них застосовуються заборони, визначені частиною третьою або четвертою статті 1 цього Закону, або повідомляють про те, що до них не застосовуються відповідні заборони, та про згоду на проходження перевірки, згоду на оприлюднення відомостей щодо них відповідно до цього Закону.
Згідно із ч.ч. 4, 11 ст. 5 Закону України від 16.09.2014р. №1682-VII (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) організація проведення перевірки осіб (крім професійних суддів та осіб, зазначених в абзаці третьому цієї частини) покладається на керівника відповідного органу, до повноважень якого належить звільнення з посади особи, стосовно якої здійснюється перевірка.
Орган, який проводив перевірку, надсилає висновок про результати перевірки, підписаний керівником такого органу (або особою, яка виконує його обов'язки), керівнику органу, передбаченому частиною четвертою цієї статті, не пізніше ніж на шістдесятий день з дня початку проходження перевірки.
Такий висновок може бути оскаржений особою в судовому порядку.
Положеннями ч.1 ст.7 Закону України від 16.09.2014р. №1682-VII передбачено, що відомості про осіб, щодо яких встановлено заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 цього Закону, вносяться до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади", що формується та ведеться Міністерством юстиції України.
За правилами п.2 "Прикінцеві та Перехідні положення" Закону України від 16.09.2014р. №1682-VII, впродовж десяти днів з дня набрання чинності цим Законом керівник органу (орган), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в частині третій статті 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, на підставі відомостей, наявних в особових справах цих осіб: 1) звільняє цих осіб з посад або надсилає керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення з посади таких осіб, відповідні документи для їх звільнення не пізніше ніж на 10 робочий день з дня отримання таких документів; 2) інформує Міністерство юстиції України про їх звільнення з посад та надає відповідні відомості про застосування до таких осіб заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 цього Закону, для їх оприлюднення на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України та внесення до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади", у порядку та строки, визначені цим Законом.
Судом першої інстанції вірно враховано, що під час звільнення позивача із посади в митних органах відповідач керувався приписами п.2 "Прикінцеві та Перехідні положення" Закону України від 16.09.2014р. №1682-VII, виходив з факту про перебування позивача сукупно не менше одного року на посаді (посадах) у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року, стосовно яких ч.3 ст. 1 Закону України від 16.09.2014 року №1682-VII передбачено заборони.
Тобто, спір у цій справі виник у зв'язку із звільненням позивача з публічної служби за процедурою очищення влади (люстрації) із застосуванням заборони протягом 10 років займати посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація).
Аналіз положень п.8 ч.1 ст.3 у взаємозв'язку із ч.3 ст.1 та п.2 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 16.09.2014р. №1682-VII дає підстави для висновку, що заборони, встановлені ч.3 ст.1 вказаного Закону, виникають в силу закону, а не в силу прийняття суб'єктом владних повноважень правозастосовного (індивідуально-правового) акта.
Водночас, із аналізу цих норм випливає, що встановлення для осіб заборони обіймати певні посади в органах державної влади чи їхніх самостійних структурних підрозділах пов'язується із самим лише фактом зайняття ними сукупно не менше одного року в період з 25 лютого 2010р. по 22 лютого 2014р. посад, зокрема, передбачених п.8 ч.1 ст.3 цього Закону, незалежно від того чи сприяла вона своїми рішеннями, діями (бездіяльністю) узурпації влади, підриву основ національної безпеки і оборони України або протиправному порушенню прав і свобод людини, тобто не враховуючи жодної індивідуальної дії чи зв'язку особи з будь-якими антидемократичними подіями.
Апеляційний суд зазначає, що відповідно до ст.8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Статтею 3 Конституції України визначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Відповідно до ст.24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.
Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Згідно із ст. 38 Конституції України громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
Громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.
У ч. 2 ст. 61 Конституції України зазначено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Наведене кореспондується із приписами ст.8 Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод кожному гарантовано право на повагу до приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Закон України "Про очищення влади" від 16.09.2014р. №1682-VII був предметом оцінки Європейської комісії «За демократію через право» за зверненням моніторингового комітету Парламентської Асамблеї Ради Європи, за результатами якої Комісією схвалено два висновки: 1) Проміжний висновок №788/2014 на 101-й пленарній сесії 12-13 грудня 2014 року у м. Венеція; 2) Остаточний висновок № 788/2014 на 103-му пленарному засіданні 19-20 червня 2015 року у м. Венеція (з урахуванням змін, унесених до Верховної Ради України 21 квітня 2015 року).
Відповідаючи на питання, чи відповідав застосований до заявників законодавчий механізм наведеним критеріям, розробленим практикою ЄСПЛ у справі «Полях та інші проти України», ЄСПЛ указав, що застосовані до заявників заходи були дуже обмежувальними та широкими за обсягом. Тому необхідні були дуже переконливі підстави, щоб довести, що такі заходи могли бути застосовані за відсутності будь-якої індивідуальної оцінки поведінки особи лише на підставі висновку, що їхнє перебування на посаді у період, коли пан Янукович обіймав посаду Президента України, достатньою мірою доводило відсутність у них відданості демократичним принципам державної організації або їхню причетність до корупції.
ЄСПЛ зазначив, що застосування до заявників встановлених Законом №1682-VII заходів не передбачало жодної індивідуальної оцінки їхньої поведінки. Насправді, ніколи не стверджувалося, що самі заявники вчинили які-небудь конкретні дії, що підривали демократичну форму правління, верховенство права, національну безпеку, оборону або права людини. Вони були звільнені на підставі Закону лише тому, що обіймали певні відносно високі посади державної служби, коли пан Віктор Янукович був Президентом України (рішення у справі «Полях та інші проти України», пункт 294).
ЄСПЛ підкреслив, що Уряд не зазначив про будь-який розгляд підстав для застосування таких широкомасштабних та обмежувальних заходів під час обговорення Верховною Радою України Закону №1682-VII. Навпаки, у статті 1 Закону серед принципів, які мають керувати процесом очищення, наведено «презумпцію невинуватості» та «індивідуальну відповідальність». На думку Суду, це свідчить про певну неузгодженість між проголошеними цілями Закону та фактично оприлюдненими ним правилами (рішення у справі «Полях та інші проти України», пункти 72, 297).
У ситуації заявників у справі «Полях та інші проти України» ЄСПЛ констатував, що передбачені Законом №1682-VII заходи могли бути застосовані навіть до державного службовця, призначеного на його посаду задовго до того, як пан Янукович став Президентом України, лише на тій підставі, що він не пішов зі своєї посади протягом року після приходу до влади пана Януковича. Іншими словами, причиною застосування обмежувальних заходів, передбачених Законом №1682-VII, є прихід до влади пана Януковича, а не будь-яка подія, що підірвала демократичний конституційний лад, яка могла статися під час його правління та до якої могла бути причетна відповідна посадова особа. Суд уважає, що обмежувальні заходи такої суворості не можуть застосовуватись до державних службовців лише через те, що вони залишились на своїх посадах державної служби після обрання нового глави держави (рішення у справі «Полях та інші проти України», пункти 299-300).
Так само, на думку ЄСПЛ, немає переконливого пояснення часовим рамкам, установлених Законом №1682-VII, як основного критерію для застосування передбачених законом обмежувальних заходів. Як немає і пояснення, чому однорічний період є ключовим критерієм для застосування Закону №1682-VII (рішення у справі «Полях та інші проти України», пункти 301-302).
У підсумку ЄСПЛ дійшов висновку, що не було доведено, що втручання щодо будь-кого із заявників було необхідним у демократичному суспільстві. Отже, було порушено статтю 8 Конвенції щодо всіх заявників.
Аналіз цього рішення ЄСПЛ та встановленого у ньому порушенні статті 8 Конвенції щодо всіх заявників, дозволяє дійти висновку, що застосований до заявників законодавчий механізм очищення влади (люстрації), визначений Законом №1682, суперечить верховенству права, оскільки порушує права людини, поважати які Україна взяла на себе міжнародні зобов'язання, ратифікувавши Конвенцію, а тому його застосування становить порушення положень Конвенції.
У цій справі до позивача, який обіймав посаду аналогічну за критерієм посаді одного із заявників у справі «Полях та інші проти України», був застосований найсуворіший захід очищення влади (люстрації) на підставі Закону №1682, законодавчому механізму якого була надана оцінка ЄСПЛ у рішенні по цій справі.
Таким чином, при вирішенні цього спору застосуванню підлягають положення статті 8 Конвенції, тлумачення якої надано у справі «Полях та інші проти України», оскільки за висновками Європейського суду сам Закон №1682, що укладений з порушенням міжнародних стандартів у сфері люстрації, є причиною порушення положень Конвенції.
Апеляційний суд враховує, що звільнення позивача проведено на підставі довідки про результати перевірки відомостей, зазначених в особовій справі про перебування позивача на відповідних посадах. При цьому встановлення фактів особистої протиправної поведінки позивача не було метою цієї перевірки. У свою чергу відповідач ніколи не стверджував про причетність позивача до будь-яких порушень прав людини чи підтримання останнім антидемократичних заходів.
Без аналізу індивідуальної поведінки неможливо встановити особисту вину осіб, до яких застосовано зазначені заборони, для того, щоб переконатись у застосуванні до цих осіб індивідуальної відповідальності, а не колективної, як це задекларовано у принципах Закону № 1682-VII, що мали б спрямовувати процес очищення влади (люстрації).
Без встановлення зв'язку між указаними особами та узурпацією влади неможливо дійти висновку, що було досягнуто легітимної мети Закону №1682-VII - недопущення до участі в управлінні державними справами саме осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини.
Отже, не можливо і дійти висновку, що було досягнуто справедливого балансу між захистом інтересів демократичного суспільства, з одного боку, та повагою до прав позивача - з іншого.
Тож заборона перебування на зазначених у Законі №1682-VII посадах та, як наслідок, звільнення з цих посад, розглядається як установлення презумпції колективної вини, а не презумпції невинуватості, що вказує на невідповідність меті й принципам Закону №1682-VII, визначеним у ч.2 ст.1 цього Закону.
Довідка про результати перевірки відомостей, зазначених в особовій справі про перебування на відповідних посадах, не містить відомостей про наявність фактів протиправної поведінки позивача, спрямованих на узурпацію влади Президентом України Януковичем, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини.
Таким чином, оцінюючи пропорційність обмежень, застосованих до позивача, щодо легітимної мети (очищення влади), якої прагнули досягти органи державної влади, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про їх непропорційність, невиправданість та не необхідність у демократичному суспільстві.
Механізм автоматичної люстрації за сам факт перебування позивача на посадах, щодо яких установлена заборона, сукупним строком більше ніж один рік, порушує принцип індивідуальної відповідності за вчинені дії, допущення бездіяльності чи прийняття рішень, пропорційності, не направлений на дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (наказ), та становить непропорційне втручання у право позивача на приватне життя, що є порушенням статті 8 Конвенції.
Заходи такої суворості як звільнення з посади із забороною займати посаду на 10 років не можуть застосовуватись до державних службовців лише через те, що вони залишились на своїх посадах державної служби після обрання нового глави держави, без аналізу індивідуальної поведінки таких осіб та встановлення зв'язку із узурпацію влади, підривом основ національної безпеки і оборони України або протиправного порушення прав і свобод людини.
Лише відсутність у Законі №1682-VII процедури та механізму, які б визначали індивідуальний підхід під час застосування встановлених ним заборон, не знімає обов'язку із суду застосовувати індивідуальний підхід при вирішенні кожного конкретного спору за критеріями правомірності та законності рішень суб'єктів владних повноважень, визначених ч. 2 ст. 2 КАС України.
Цей обов'язок випливає із завдань адміністративного судочинства, змістом яких є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Підсумовуючи наведене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що оскаржуваний наказ відповідача не відповідає критеріям правомірності, наведеним у вищевказаній нормі адміністративного процесуального законодавства, зокрема, винесений непропорційно, тобто без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, та становить непропорційне втручання у право позивача на приватне життя, що є порушенням статті 8 Конвенції.
Разом з цим, дійшовши правильного висновку про незаконність оспорюваного наказу, судом першої інстанції вірно враховано, що відповідно до ч.1 ст.235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог ЗУ "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Так, згідно із п.7-2 ч.1 ст.36 КЗпП України трудовий договір припиняється з підстав, передбачених Законом України "Про очищення влади".
Водночас, не підтвердження правомірності та обґрунтованості звільнення позивача за вказаними правилами Закону №1682-VII, в силу вимог ч.1 ст.235 Кодексу законів про працю України, є підставою для його поновлення його на попередній посаді, з якої відбулось незаконне звільнення, а саме з дати прийняття протиправного наказу.
Разом з цим, згідно із ч.2 ст.235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Вказані положення трудового законодавства носять, зокрема, для суду, який розглядає трудовий спір імперативний характер.
Судова колегія зазначає, що належним суб'єктом у відшкодуванні середнього заробітку за час вимушеного прогулу є відповідний орган, безпосередньо де позивач проходив службу до звільнення, і цей суб'єкт має бути відповідачем по справі.
Під час вирішення спору по суті в цій частині, судом першої інстанції вірно враховано, що постановою Кабінету Міністрів України від 6.08.2014р. №311 створено як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної фіскальної служби, у тому числі Херсонську митницю ДФС шляхом реорганізації територіальних органів Міністерства доходів і зборів та приєднання до відповідних територіальних органів Державної фіскальної служби - відповідно Херсонської митниці Міндоходів.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 17.07.2014р. №651-р «Питання Державної фіскальної служби» відповідно до ч.7 ст.5 ЗУ "Про центральні органи виконавчої влади" підтримано пропозицію Голови Державної фіскальної служби про завершення здійснення заходів з утворення зазначеної Служби та можливість виконання нею функцій і повноважень Міністерства доходів і зборів, що припиняється.
Постановою Кабінету Міністрів України від 28.03.2018р. №296 перейменовано, у тому числі, Херсонську митницю ДФС у Митницю ДФС у Херсонській області, Автономій Республіці Крим та м.Севастополі.
Разом з цим, постановою Кабінету Міністрів України від 18 грудня 2018р. №1200 утворено Державну податкову службу України та Державну митну службу України, реорганізувавши Державну фіскальну службу шляхом поділу. Установлено, що Державна податкова служба та Державна митна служба є правонаступником майна, прав та обов'язків реорганізованої Державної фіскальної служби у відповідних сферах діяльності.
Постановою Кабінету міністрів України від 2.10.2019р. №858 утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної митної служби, у тому числі Чорноморську митницю Держмитслужби шляхом реорганізації територіальних органів Державної фіскальної служби шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної митної служби - відповідно Митниці ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі.
Установлено, що територіальні органи Державної фіскальної служби, які реорганізуються, продовжують здійснювати свої повноваження до передачі таких повноважень територіальним органам Державної митної служби.
Апеляційний суд враховує, що згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, на момент вирішення спору у цій справи Херсонська митниця Міндоходів - припинена (запис 13.01.2016р.), а Митниця ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м.Севастополі (запис 27.11.2019р.) та Чорноморська митниця Держмитслужби (запис 11.11.2020 р.) перебувають в стані припинення.
Водночас, з 7.11.2019р. у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань зареєстровано Чорноморську митницю Держмитслужби як юридичну особу.
Відтак, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що вказані обставини свідчать про набуття Державною митною службою України та її територіальними органами функцій та повноважень Державної фіскальної служби України, а та в свою чергу була прованастунпиком Міністерства доходів і зборів.
Також, апеляційний суд враховує, що реорганізація органу фіскальної служби відбулась шляхом приєднання до органу митної служби. Відповідачем не зазначається про скорочення відповідної посади у органі митної служби, яку позивач обіймав до звільнення.
Сукупність обставин справи та характер спірних правовідносин не дають апеляційному суду підстав вважати помилковими висновки суду першої інстанції про можливість у даному випадку реалізувати право позивача на продовження служби у Митних органах.
Судова колегія звертає увагу на те, що звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника.
Спростовуючи доводи апелянта про затягування позивачем розгляду справи, що стало наслідком відшкодування середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період, що перевищує річний строк, та пов'язане із поданням клопотання про зупинення провадження у цій справі, апеляційний суд зазначає, що такі дії позивача є суто процесуальними, у тому числі випливають із реалізації особою права на захист своїх прав та інтересів, а отже не є тією обставиною, що свідчить про умисне перешкоджання у вирішенні спору.
Разом з цим, апеляційний суд враховує, що, посилаючись на неправомірність судових рішень, якими вирішувалось питання про зупинення провадження у справі, відповідачі як учасники справи, не скористались своїм правом на оскарження відповідного судового рішення в порядку, передбаченому процесуальним законодавством.
Рішення суду першої інстанції викладено достатньо повно, висновки обґрунтовані з посиланням на конкретні норми Законів України та відповідають чинному законодавству та доводи апеляційної скарги цих висновків суду не спростовують.
Порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б призвести до зміни чи скасування рішення суду та задоволення апеляційної скарги не встановлено.
На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про часткове задоволенгня адміністративного позову ОСОБА_1 та скасування оскражуваного наказу про його звільнення.
В доводах апеляційної скарги апелянт посилався на неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. На думку судової колегії, викладені у скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи по суті.
За таких обставин, судова колегія вважає, що рішення суду ухвалена з додержанням норм процесуального та матеріального права, а тому не вбачає підстав для її скасування.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.246,315,316 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Державної митної служби України - залишити без задоволення.
Рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2020р. - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня отримання судового рішення.
Головуючий: Ю.М. Градовський
Судді: А.В. Крусян
О.В. Яковлєв