про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі
25 травня 2021 року Справа № 480/4253/21
Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Осіпової О.О., розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до ПРАТ "Сумирибгосп" про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
До Сумського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до ПРАТ "Сумирибгосп" , в якому просить:
- поновити його на роботі начальника охорони РЦ «Суми», організація заходів з охорони території та недопущення крадіжок продуктів виробництва на підприємстві ПРАТ «Сумирибгосп»;
- стягнути з ПРАТ «Сумирибгосп» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з « 01 » травня 2021 р. до дня поновлення на роботі.
Вивчивши матеріали позовної заяви, суд прийшов до висновку, що даний спір не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, враховуючи наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, спірні правовідносини виникли з питань законності звільнення позивача з посади начальника охорони РЦ «Суми», організація заходів з охорони території та недопущення крадіжок продуктів виробництва на підприємстві ПРАТ «Сумирибгосп».
Згідно зі ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Частиною ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до 1 ч. 1 ст. 4 КАС України «адміністративна справа» - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 4 КАС України публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Нормами п. 2 ч. 1 ст. 19 КАС України визначено, що до предметної юрисдикції адміністративних судів відносяться справи у спорах з проводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Таким чином, основою характеризуючою ознакою трудових спорів, які можуть бути розглянуті в порядку адміністративного судочинства, є публічних характер таких трудових правовідносин.
Визначення поняттю «публічна служба» надається в п. 17 ч. 1 ст. 4 КАС України, відповідно до якого такою є діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Спеціальним законом, що встановлює принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, є Закон України "Про державну службу" №889-VIII від 10.12.2015 р. (далі Закон).
Відповідно до положень ч. 2 ст. 1 Закону державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов'язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.
З матеріалів позовної заяви вбачається, що позивач був звільнений із займаної посади начальника охорони РЦ «Суми», організація заходів з охорони території та недопущення крадіжок продуктів виробництва на підприємстві ПРАТ «Сумирибгосп» наказом від 30 квітня 2021р. №89-К згідно з п. 1 ч. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю, яка не належить до публічної служби у розумінні п. 17 ч. 1 ст. 4 КАС України, оскільки посада, яку займав позивач до звільнення, не пов'язана із виконання ним публічно-владних управлінських функцій, в тому числі на виконання делегованих повноважень, його посада не є діяльністю на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійною діяльністю суддів, прокурорів, військової службою, альтернативною (невійськовою) службою, іншою державною службою, патронатною службою в державних органах, службою в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
З матеріалів позовної заяви не вбачається, що позив приймав присягу державного службовця.
Відповідно до ст. 21 Кодексу законів про працю України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін.
З наведеного випливає, що відносини, що склалися між позивачем та відповідачем, не є публічно-правовими, оскільки спір між сторонами виник не з приводу здійснення владних управлінських функцій, а для врегулювання трудових відносин між працівником та роботодавцем.
Суд вважає, що спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед суб'єктів спору публічного органу чи посадової особи, а також й здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій.
З огляду на обставини справи, суд дійшов висновку, що спірні правовідносини виникли між сторонами з приводу бажання позивача реалізувати своє право на працю, а тому в даному випадку предмет спору носить приватноправовий характер та не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Суд зазначає, що трудові відносини всіх працівників регулює Кодекс законів про працю України, ст. 2 якого, зокрема, гарантовано право працівників на звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Згідно з положеннями ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 12.10.1978 у справі "Zand v. Austria" вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
З метою забезпечення кращого захисту прав, свобод фізичних та юридичних осіб в різних сферах суспільних правовідносин, здійснення якісного та неупередженого судочинства, належної організації діяльності судів України, запроваджено систему спеціалізації судів при розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
З цією метою процесуальними кодексами, зокрема, врегульовані питання щодо предметної підсудності спорів у всіх суспільних правовідносинах, які підлягають оскарженню в судовому порядку, тобто чітко визначено конкретні категорії справ, які має право розглядати суд певної юрисдикцію, що покладено в основу функціонування системи судочинства України. Тому суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні ч. 1 ст. 6 Конвенції.
Таким чином, враховуючи ту обставину, що даний спір пов'язаний з захистом трудових прав позивача та не пов'язаний з проходженням ним публічної служби, Сумський окружний адміністративний суд не є «встановленим законом судом» щодо розгляду такого спору.
Ч. 2 ст. 27 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що позови до юридичних осіб пред'являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 28 Цивільного процесуального кодексу України позови про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, про визнання батьківства відповідача, позови, що виникають з трудових правовідносин, можуть пред'являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача.
Враховуючи висновок суду про те, що даний спір має вирішуватися в порядку цивільного судочинства, позивачу для захисту своїх прав та інтересів в спірних правовідносинах необхідно звернутися з позовом до Ковпаківського районного суду м. Суми.
Згідно з п.1 ч.1 ст.170 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Отже, суд приходить до висновку, що у відкритті провадження в адміністративній справі слід відмовити.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 2, 4, 19, 170, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до ПРАТ "Сумирибгосп" про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Роз'яснити позивачеві, що розгляд даної справи віднесено до юрисдикції до Ковпаківського районного суду м. Суми.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду в п'ятнадцятиденний строк з дня складання повного тексту ухвали. Апеляційні скарги до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подаються через Сумський окружний адміністративний суд.
Суддя О.О. Осіпова