25 травня 2021 року м. Рівне №460/2791/20
Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Нор У.М. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доГоловного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області
про визнання відмови протиправною, зобов'язання вчинення певних дій, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - відповідач), у якій просить суд:
1) визнати протиправною відмову відповідача у нарахуванні та виплаті позивачу щомісячного підвищення до пенсії в розмірі двох мінімальних заробітних плат та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 50 процентів мінімальної пенсії за віком, відповідно до статей 39 та 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ за періоди з 22 травня 2008 року по 22 липня 2011 року включно з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року включно;
2) зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу щомісячне підвищення до пенсії в розмірі двох мінімальних заробітних плат, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати станом на момент виплати вказаного підвищення, з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року включно та починаючи з 01 січня 2016 року і без обмеження будь-яким строком, та щомісячну додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 50 процентів мінімальної пенсії за віком, за періоди з 22 травня 2008 року по 22 липня 2011 року включно, з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року включно та починаючи з 01 січня 2016 року і без обмеження будь-яким строком.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що вона є постраждалою внаслідок Чорнобильської катастрофи (1 категорії), перебуває на обліку у відповідача як отримувач пенсії. Також, позивач вказує, що у зв'язку з набуттям статусу постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи вона набула право на отримання згідно зі статтями 39, 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» доплати до пенсії та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, особам, віднесеним до 1 категорії постраждалих внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС. Разом з тим, позивач стверджує, що нарахування та виплату вказаних доплати та пенсії відповідач здійснював в меншому розмірі, аніж було передбачено чинним законодавством. Зокрема, позивач звертає увагу на те, що положення законів України, якими обмежувалася дія норм статей 39, 50 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у періоди з 22 травня 2008 року по 22 липня 2011 року, з 1 січня по 2 серпня 2014 та з 1 січня 2016 року, були визнані неконституційними. З огляду на вказане, в спірні періоди відповідач мав нарахувати та виплачувати позивачу доплату до пенсії та додаткову пенсію в розмірах, передбачених безпосередньо нормами статей 39, 50 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а не встановлених Кабінетом Міністрів України. За наведених обставин, позивач просить суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі
У встановлений судом строк відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечив проти задоволення позовних вимог. На обґрунтування своїх заперечень зазначив, що закони про Державний бюджет України на 2008-2010 роки наділяли Кабінет Міністрів України правом встановлювати розмір соціальних гарантій (виплат), що обчислюються з розміру прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати, у зв'язку з чим нарахування та виплата позивачу доплати до пенсії та додаткової пенсії, передбачених відповідно статтями 39, 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з 22 травня 2008 року здійснювалися в розмірах, встановлених постановами Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року № 836, від 28 травня 2008 року № 530 та від 16 липня 2008 року № 654. Також, відповідач звернув увагу на те, що 19 червня 2011 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік», яким передбачено, зокрема, що у 2011 році положення статей 39, 50, 51, 52, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи із наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік. Таким чином, з прийняттям Верховною Радою України зазначеного Закону, визначення порядку та розмірів виплат вказаній категорії громадян делеговано Кабінету Міністрів України. В подальшому Кабінетом Міністрів України прийняті постанови від 6 липня 2011 року № 745 «Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету», від 23 листопада 2011 року № 1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Вказані постанови Уряду були чинними й підлягали застосуванню, зокрема, впродовж 2014 року та з 1 січня 2016 року. Водночас, відповідач звернув увагу на те, що позивачем пропущений шестимісячний строк звернення до суду, встановлений статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), оскільки пенсія є щомісячним платежем та про порушення свої прав позивач мав дізнатися у наступному місяці після отримання пенсії в неналежному розмірі. З огляду на вказане вище, відповідач стверджує, що в спірних правовідносинах він діяв в межах та у спосіб, що передбачені чинним законодавством, тобто не порушуючи вимог статті 19 Конституції України, а тому просить відмовити в задоволенні позовної заяви повністю.
Ухвалою суду від 15 квітня 2020 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Враховуючи те, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, то відповідно до частини четвертої статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Розглянувши позовну заяву та відзив на неї, повно і всебічно з'ясувавши всі обставини адміністративної справи в їх сукупності, перевіривши їх дослідженими доказами, суд встановив таке.
Позивач є постраждалою внаслідок Чорнобильської катастрофи (1 категорії), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим Рівненською обласною державною адміністрацією 20 листопада 2001 року.
Згідно з посвідченням № НОМЕР_2 , з 20 листопада 2001 року позивачу призначена пенсія за віком. Також у посвідчені зазначено про встановлення позивачу ІІІ групи інвалідності (захворювання пов'язане з наслідками аварії на Чорнобильській АЕС).
При цьому, за змістом заяв по суті учасниками справи визнається наявність у позивача в спірні періоди статусу потерпілої внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії та людини з інвалідністю ІІІ групи, захворювання якої пов'язане з наслідками аварії на Чорнобильській АЕС.
Позивач проживає в селі Чудель Сарненського району Рівненської області, яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 1991 року № 106, віднесене до зони гарантованого добровільного відселення.
Згідно з особовим рахунком № НОМЕР_2 , позивачу виплачувалися підвищення до пенсії, передбачене статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», та додаткова пенсія, передбачена статтею 50 Закону України «Про статус і соціальний захист осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
В січні 2020 року позивач звернулася до відповідача із заявою, у якій просила провести нарахування та виплату доплати до пенсії та додаткової пенсії в розмірах, передбачених статтями 39, 50 Закону України «Про статус і соціальний захист осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» відповідно, за періоди з 22 травня 2008 року по 22 липня 2011 року включно, з 1 січня по 2 серпня 2014 року включно та з 1 січня 2016 року без обмеження будь-яким строком.
Листом від 07 лютого 2020 року за № К-211/10.3-05 відповідач повідомив позивачу про відсутність підстав для перерахунку вказаних вище пенсійних виплат, оскільки їх обчислення та виплата здійсненні у відповідності до вимог чинного законодавства України.
Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернулася до суду з вказаним позовом.
Вирішуючи даний спір та надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд виходить з такого.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій встановлені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-ІV (далі - Закон № 1058), який набрав чинності 1 січня 2004 року.
Відповідно до частини першої статті 4 Закону № 1058 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України "Про недержавне пенсійне забезпечення", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Частиною першою статті 9 Закону № 1058 передбачено, що в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
При цьому, пунктом 13 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058 встановлено, що у разі якщо особа має право на отримання пенсії відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та цього Закону призначається одна пенсія за її вибором.
Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ (далі - Закон № 796) визначені основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.
Статтею 49 Закону № 796 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Аналіз вказаних вище правових норм дозволяє прийти до висновку, що законодавцем надано право особі обирати умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, які встановлені загальним Законом № 1058, або спеціальним Законом № 796.
Стаття 39 Закону № 796, в редакції, що діяла до 1 січня 2008 року, зокрема, передбачала, що громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:
- у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;
- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;
- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті.
Статтею 50 Закону № 796 в редакції, що діяла до 1 січня 2008 року, було передбачено, що особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірах:
- інвалідам I групи - 100 процентів мінімальної пенсії за віком;
- інвалідам II групи - 75 процентів мінімальної пенсії за віком;
- інвалідам III групи, дітям-інвалідам, а також хворим внаслідок Чорнобильської катастрофи на променеву хворобу - 50 процентів мінімальної пенсії за віком.
В подальшому, дія норм статей 39, 50 Закону № 796 неодноразово обмежувалася законодавцем. Такі обмеження реалізовувалися Верховною Радою України у законах про Державний бюджет України як шляхом викладення вказаних норм в іншій редакції, так і шляхом делегування Кабінету Міністрів України повноважень щодо визначення порядку та розміру доплати до пенсії та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, передбачених статтями 39, 50 Закону № 796, виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на відповідний календарний рік.
Так, підпунктом 9 пункту 28 розділу ІІ Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2007 року № 107-VI (далі - Закон № 107) частини першу та другу статті 39 Закону № 796 було замінено однією частиною такого змісту: "Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України".
Підпунктом 12 пункту 28 розділу ІІ Закону № 107 статтю 50 Закону № 796 викладено в новій редакції, відповідно до якої особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірах:
інвалідам I групи - 30 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;
інвалідам II групи - 20 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;
інвалідам III групи, дітям-інвалідам, а також хворим внаслідок Чорнобильської катастрофи на променеву хворобу - 15 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначається на момент виплати додаткової пенсії згідно із законом про Державний бюджет України і не може коригуватися іншими нормативно-правовими актами.
Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 положення пункту 28 розділу ІІ Закону № 107 визнані неконституційними.
Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України, закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Тобто, з 22 травня 2008 року статті 39, 50 Закону № 796 застосуються в редакції, що діяла до внесення змін Законом № 107.
В подальшому, Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» від 14 червня 2011 року № 3491-VI (далі - Закон № 3491) розділ VІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про державний бюджет України на 2011 рік» доповнений пунктом 4, яким встановлено, зокрема, що у 2011 році норми і положення статей 39, 50, 51, 52, 54 Закону № 796 застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік (положення пункту 4 розділу VІІ визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним) згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року N 20-рп/2011).
Відтак, Законом № 3491 Кабінету Міністрів України надані повноваження встановлювати інші, ніж передбачені статтями 39, 50 Закону № 796, розміри доплати до пенсії та додаткової пенсії особам, віднесеним до 1 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи.
На виконання пункту 7 Закону № 3491, 6 липня 2011 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову «Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету» № 745 (далі - Постанова № 745), яка набрала чинності з 23 липня 2011 року та приписами якої визначені інші розміри доплати до пенсії та додаткової пенсії, передбачених статтями 39, 50 Закону № 796 відповідно.
Крім того, постановою Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 23 листопада 2011 року № 1210 був затверджений Порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (далі - Порядок № 1210).
Отже, зміна правового регулювання спірних правовідносин відбулася 23 липня 2011 року у зв'язку з набранням чинності Постановою № 745, у якій Кабінет Міністрів України реалізував своє право на встановлення розмірів соціальних (пенсійних) виплат, передбачених для постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, зокрема статтями 39, 50 Закону № 796.
Натомість, у період з 22 травня 2008 року по 22 липня 2011 року жодних змін в правовому регулюванні спірних правовідносин не відбулося, у зв'язку з чим нарахування позивачу доплати до пенсії та додаткової пенсії особам, віднесеним до 1 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, мали здійснюватися в розмірах, передбачених безпосередньо статтями 39, 50 Закону № 796.
Покликання відповідача на те, що закони про Державний бюджет України на 2008-2010 роки наділяли Кабінет Міністрів України правом встановлювати розмір соціальних гарантій (виплат), що обчислюються з розміру прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати, у зв'язку з чим нарахування та виплата позивачу доплати до пенсії та додаткової пенсії, передбачених відповідно статтями 39, 50 Закону № 796, з 22 травня 2008 року здійснювалися в розмірах, встановлених постановами Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року № 836, від 28 травня 2008 року № 530 та від 16 липня 2008 року № 654, суд оцінює критично з огляду на таке.
Відповідно до статті 58 Закону № 107, розміри державних соціальних гарантій на 2008 рік, що визначаються залежно від прожиткового мінімуму, встановлюються відповідними законами, цим Законом та нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України.
Крім того, право встановлювати розміри державних соціальних гарантій, що визначаються залежно від прожиткового мінімуму, було надане Кабінету Міністрів України і у 2009 та 2010 роках підставі статті 54 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» від 26 грудня 2008 року № 835-VI (далі - Закон № 835) та статті 52 Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» від 27 квітня 2010 року № 2154-VI (далі - Закон № 2154) відповідно.
Проте, як встановлено судом, положення статей 39, 50 Закону № 796, що були чинними у період з 22 травня 2008 року по 22 липня 2011 року, не передбачали обчислення розміру доплати до пенсії непрацюючим пенсіонерам, що проживають в зонах радіоактивного забруднення, а також додаткової пенсії особам, віднесеним до 1 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, в залежності від розміру прожиткового мінімуму.
Таким чином, суд констатує, що стаття 58 Закону № 107, стаття 54 Закону № 835 та стаття 52 Закону № 2154 не наділяли Кабінет Міністрів України у період з 22 липня 2008 року по 22 липня 2011 року правом встановлювати розміри доплати до пенсії непрацюючим пенсіонерам, що проживають в зонах радіоактивного забруднення, додаткової пенсії особам, віднесеним до 1 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, передбачених відповідно статтями 39, 50 Закону № 796.
Згідно зі статтею 73 Закону № 107, Кабінету Міністрів України було надане право у 2008 році встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами.
Аналогічне право було надане Кабінету Міністрів України у 2009 та 2010 роках на підставі статті 71 Закону № 835 та статті 70 Закону № 2154 відповідно.
Положення статті 73 Закону № 107, статті 71 Закону № 835 та статті 70 Закону № 2154 неконституційними не визнавалися та на час виникнення спірних правовідносин були діючими.
Постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року № 836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Постанова № 836) установлені розміри виплат, передбачених Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Крім того, з метою збереження рівня соціального захисту окремих категорій громадян, 28 травня 2008 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 530 «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян» (далі - Постанова № 530), якою, серед іншого, встановлені розміри додаткових пенсій за шкоду, заподіяну здоров'ю внаслідок Чорнобильської катастрофи, пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, і пенсій у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Також, постановою від 16 липня 2008 року № 654 «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» (далі - Постанова № 654) Кабінет Міністрів України установив починаючи з 1 липня 2008 року доплати до пенсій, зокрема, для інвалідів, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою відповідно до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", в таких розмірах, щоб загальний розмір пенсії відповідної категорії осіб був не меншим абсолютних розмірів, передбачених вказаною Постановою.
Разом з тим, Постанови №№ 836, 530, 654 в редакціях, що діяли у період з 22 травня 2008 року по 22 липня 2011 року, не встановлювали розміру доплати до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території зон радіоактивного забруднення, а відтак їх застосування при нарахуванні позивачу відповідної доплати у названий період є безпідставним та ґрунтується на неправильному застосуванні норм права.
Також, суд вважає безпідставним та необґрунтованим покликання відповідача на те, що нарахування позивачу додаткової пенсії, передбаченої статтею 50 Закону № 796, у період з 22 травня 2008 року по 22 липня 2011 року здійснювалося відповідно до Постанов №№ 530, 654, оскільки ні Закони №№ 107, 835, 2154, ні інші закони України, не наділяли Кабінет Міністрів України правом встановлювати розміри додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, та державної пенсії особам, віднесеним до 1 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Враховуючи те, що доводи відповідача щодо правомірності застосування постанов Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року № 836, від 28 травня 2008 року № 530 та від 16 липня 2008 року № 654 при нарахуванні позивачу доплати до пенсії та додаткової пенсії, передбачених відповідно статтями 39, 50 Закону № 796, у період з 22 травня 2008 року по 22 липня 2011 року не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду, тому суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення вимог позивача в частині зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату таких доплати та пенсії за вказаний період в належних розмірах.
Щодо вимог позивача, які стосуються нарахування та виплати в належних розмірах спірних доплати до пенсії та додаткової пенсії за період з 1 січня по 2 серпня 2014 року, то суд враховує наступне.
Закон України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» від 16 січня 2014 № 719-VII (далі - Закон № 719), який набрав чинності з 1 січня 2014 року, не встановлював будь-яких обмежень з приводу застосування положень статей 39, 50 Закону № 796.
Таким чином, суд констатує, що з 1 січня 2014 року Законом № 719 не було передбачено жодних змін чи обмежень для застосування розмірів доплати до пенсії, додаткової пенсії, передбачених статтями 39, 50 Закону № 796 відповідно.
Чинним залишався й Порядок № 1210, який встановлював менші розміри таких доплати та пенсії.
В даному випадку, враховуючи принцип пріоритетності Закону № 796 над підзаконним нормативно-правовим актом - Порядком № 1210, на переконання суду, з 1 січня 2014 року нарахування та виплата позивачу доплати до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, що проживає на території зони радіоактивного забруднення, а також додаткової пенсії як особі, віднесеній до 1 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, повинні були здійснюватися у розмірі та на підставі, передбачених безпосередньо статтями 39, 50 Закону № 796.
Обмеження дії норм статей 39, 50 Закону № 796 у 2014 році відбулося після прийняття Закону України «Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік"» від 31 липня 2014 року № 1622-VII (далі - Закон № 1622), який набрав чинності 3 серпня 2014 року.
Так, Законом № 1622 розділ «Прикінцеві положення» Закону № 719 були доповнені, зокрема, пунктом 6-7, згідно з яким норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону № 796 застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на 2014 рік.
А тому, 3 серпня 2014 року Законом № 719 Кабінету Міністрів України надані повноваження встановлювати інші, ніж передбачені статтями 39, 50 Закону № 796, розміри доплат до пенсій непрацюючим пенсіонерам, що проживають на території зони радіоактивного забруднення, додаткової пенсії особам, віднесеним до 1 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Оскільки на цей час був також чинний Порядок № 1210, яким визначений механізм обчислення доплати до пенсії, додаткової та державної пенсій, щодо яких виник спір, то за загальним правилом дії норм права у часі, оскільки Закон № 719 в редакції Закону № 1622 був прийнятий пізніше Закону № 796, то саме положення Закону № 719 та Порядку № 1210 підлягають пріоритетному застосуванню до спірних відносин з 3 серпня 2014 року.
Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених вище норм матеріального права висловлена у постанові Верховного Суду України від 26 квітня 2016 року в справі № 285/4300/14-а, а також у постанові Верховного Суду від 21 лютого 2018 року в справі № 619/2262/17.
Отже, в період з 1 січня по 2 серпня 2014 року відповідач мав нараховувати та виплачувати позивачу:
- доплату до пенсії, передбачену статтею 39 Закону № 796, в розмірі двох мінімальних заробітних плат;
- додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, передбачену статтею 50 Закону № 796, в розмірі 50 процентів мінімальної пенсії за віком.
Разом з тим, матеріалами справи підтверджується та не заперечується відповідачем за змістом відзиву, що нарахування та виплата позивачу спірних доплати до пенсії, додаткової пенсії у період з 1 січня по 2 серпня 2014 року здійснювалися в розмірах, передбачених Постановою № 745 та Порядком № 1210.
Таким чином, в ході судового розгляду, судом встановлено вчинення відповідачем протиправних дій, які виразилися у виплаті позивачу доплати до пенсії, додаткової пенсії, передбачених відповідно статтями 39, 50 Закону № 796, у період з 1 січня по 2 серпня 2014 року в менших розмірах, ніж було передбачено чинним законодавством.
За наведених обставин, суд приходить до висновку про те, що вимоги позивача в частині визнання протиправними дій відповідача щодо відмови в нарахуванні та виплаті доплати до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, що проживає в зоні радіоактивного забруднення, додаткової пенсії як особі, віднесеній до 1 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, за період з 1 січня по 2 серпня 2014 року в належних розмірах, а також зобов'язання відповідача нарахувати та виплати позивачу такі доплату до пенсії, додаткову пенсію за вказаний період в належних розмірах є обґрунтованими, підтверджуються доказами, наявними у справі, а відтак підлягають до задоволення.
Щодо вимог позивача в частині нарахування та виплати доплати до пенсії, передбаченої статтею 39 Закону № 796, з 1 січня 2016 року без обмеження кінцевим строком, то суд виходить з такого.
Як зазначено вище по тексту рішення, стаття 39 Закону № 796 у редакції, чинній до 01 січня 2015 року, була викладена так:
« 1. Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:
- у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;
- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;
- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
2. Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.
3. Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України».
28 грудня 2014 року прийнятий Закон України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" № 76-VIII (далі - Закон № 76), підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого внесені зміни до Закону № 796 шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45. Вказаний Закон набрав чинності 1 січня 2015 року.
4 лютого 2016 року прийнятий Закон України «Про внесення зміни до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"» № 987-VIII (далі - Закон № 987), який згідно з розділом ІІ «Прикінцеві положення» набрав чинності з 1 січня 2016 року, а також включив до Закону № 796 статтю 39 наступного змісту: «Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України».
Рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 указав, що обмеження чи скасування Законом № 76 пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796, фактично є відмовою держави від її зобов'язань, передбачених статтею 16 Конституції України, у тому числі щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Приписи статті 3 Конституції України, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність (частина друга), зобов'язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, у питаннях обсягу пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Отже, Закон № 76 у частині скасування або обмеження пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796, щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суперечить положенню частини другої статті 3 Конституції України, відповідно до якого держава відповідає перед людиною за свою діяльність.
При цьому, в рішенні Конституційного Суду України встановлений порядок його виконання щодо застосування статей 53 і 60 Закону № 796-ХІІ у редакціях, чинних до внесення змін Законом № 76, проте застережень щодо порядку застосування статті 39 Закону № 796 вказане рішення не містить.
Конституційний Суд України у рішенні від 13 травня 1997 року № 1-зп висловив позицію, згідно з якою закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.
Таким чином, з 17 липня 2018 року відновила дію редакція статті 39 Закону № 796, яка була чинною до 1 січня 2015 року. Ця редакція статті за своїм змістом та правовим регулюванням передбачає доплати значно більшим категоріям осіб, ніж це передбачено у редакції Закону № 987, і відновлює соціальні виплати тим особам, право на доплати яким не передбачено із включенням статті 39 Законом № 987.
Стаття 39 у редакції Закону № 987, яка чинна з 1 січня 2016 року, врегульовує питання доплат виключно особам, які працюють у зоні відчуження. Однак, редакція статті 39, яка була чинна до 1 січня 2015 року, врегульовувала питання здійснення доплат таким категоріям громадян: 1) особам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення (у зоні безумовного (обов'язкового) відселення, у зоні гарантованого добровільного відселення, у зоні посиленого радіоекологічного контролю); 2) непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях; 3) студентам, які там навчаються; 4) пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення; 5) громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів.
З огляду на наведене вище, суд вважає, що відновлення дії попередньої редакції нормативно-правового акта - статті 39 Закону № 796 до внесення змін Законом № 76 спричиняє колізію правозастосування з огляду на чинність із 1 січня 2016 року статті 39 Закону № 796 у редакції Закону № 987. І ця колізія має вирішуватися з додержанням принципу верховенства права (статті 3, 8 Конституції України та стаття 6 КАС України) в частині визнання людини, її прав та свобод найвищими цінностями, які визначають зміст та спрямованість держави, з урахуванням дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій, зумовленої фінансово-економічними можливостями для збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, без порушення сутності відповідних прав.
Такий підхід до розуміння наслідків визнання неконституційними нормативно-правових актів (або окремих положень) та усунення колізії, що виникла внаслідок цього, забезпечує стабільність конституційного ладу в Україні, гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина, цілісність, непорушність та безперервність дії Конституції України, її верховенство як Основного Закону держави на всій території України.
Отже, з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 відновлено право позивача на отримання доплати до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення на підставі статті 39 Закону № 796.
Водночас, вирішуючи питання про належний до виплати розмір вказаної доплати, суд керується таким.
Відповідно до статті 63 Закону № 796, фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного і місцевого бюджетів та інших джерел, не заборонених законодавством.
Правові засади функціонування бюджетної системи України, її принципи, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відповідальність за порушення бюджетного законодавства визначені у Бюджетному кодексі України (далі - БК України).
Відповідно до частини першої статті 23 БК України, будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачене законом про Державний бюджет України.
1 січня 2015 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» від 28 грудня 2014 року № 79-VIII (далі - Закон № 79), пунктом 63 якого розділ VI «Прикінцеві та перехідні положення» БК України доповнений пунктом 26, яким установлено, що норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону № 796 застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
При цьому, суд вважає за необхідне наголосити, що вказані вище положення Закону № 79 не були визнанні неконституційними.
Таким чином, 1 січня 2015 року Кабінету Міністрів України були надані повноваження щодо визначення розміру і порядку виплати пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796.
Як зазначав суд раніше, з моменту ухвалення рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону № 76 визнаний таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).
Тобто, з 17 липня 2018 року відновлено дію статті 39 Закону № 796-ХІІ у редакції, що діяла до 1 січня 2015 року в частині, яка не змінена Законом № 987.
Тому, стаття 39 вказаного Закону № 796 з 17 липня 2018 року має такий зміст:
«Стаття 39. Доплата громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення
Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:
- у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;
- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;
- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати».
В іншій частині стаття 39 Закону № 796 діє у редакції Закону № 987.
Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 18 березня 2020 року по справі № 240/4937/18 (провадження № 11-150заі19).
Юридична сила закону як основного джерела права, його місце в системі нормативно-правових актів закріплені в Конституції України.
Однією з ознак, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є прийняття його вищим представницьким органом державної влади. Пунктом 3 частини першої статті 85 Конституції України закріплено, що прийняття законів належить до повноважень Верховної Ради України.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 17 жовтня 2002 року № 17-рп (щодо повноважності Верховної Ради України) визначення Верховної Ради України єдиним органом законодавчої влади означає, що жоден інший орган державної влади не уповноважений приймати закони.
Ще однією ознакою, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є критерій регулювання найбільш важливих суспільних відносин. Статтею 92 Конституції України визначено коло питань (суспільних відносин), які можуть бути врегульовані виключно законами України.
Вища юридична сила закону полягає також у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України.
Відповідно до частини третьої статті 106 Конституції України, Президент на основі та на виконання Конституції і законів України видає укази і розпорядження, які є обов'язковими до виконання на території України.
Згідно із частиною третьою статті 113 Конституції України, Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.
Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.
Статтею 67 Закону № 796 установлено, що конкретні розміри всіх доплат, пенсій і компенсацій підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати.
Надання Законом № 79 Кабінету Міністрів України повноважень щодо визначення розміру і порядку виплати пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796, не надає йому права їх зменшувати або скасовувати, тобто не надає йому права приймати підзаконні акти, які будуть суперечити Закону № 796, оскільки у самому Законі встановлені розміри підвищення пенсії, а не зазначено, що такий розмір встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Конституційний Суд України у рішенні від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012, крім іншого, вирішив:
- в аспекті конституційного подання положення частини другої статті 96, пунктів 2, 3, 6 статті 116 Конституції України треба розуміти так, що повноваження Кабінету Міністрів України щодо розробки проекту закону про Державний бюджет України та забезпечення виконання відповідного закону пов'язані з його функціями, в тому числі щодо реалізації політики у сфері соціального захисту та в інших сферах. Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України;
- в аспекті конституційного подання положення частини другої статті 95, частини другої статті 124, частини першої статті 129 Конституції України, пункту 5 частини першої статті 4 БК України та пункту 2 частини першої статті 9 КАС України в системному зв'язку з положеннями статті 6, частини другої статті 19, частини першої статті 117 Конституції України треба розуміти так, що суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності.
Таким чином, суд констатує, що рішення Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012 не надає права Кабінету Міністрів України зменшувати розмір виплати пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796. Натомість, Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України у разі, якщо законом прямо не передбачено розмір таких виплат.
З урахуванням вищенаведеного, суд вважає, що відповідно до рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 та статті 39 Закону № 796, з 17 липня 2018 року позивач має право на щомісячне отримання доплати до пенсії як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат, як установлено статтею 39 Закону № 796. Тому, суд приходить до висновку, що відмова відповідача у нарахуванні та виплаті позивачу вказаної доплати із 17 липня 2018 року, є протиправною.
Отже, вимоги позивача в частині, що стосуються зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу доплату до пенсії, передбачену статтею 39 Закону № 796, у розмірі двох мінімальних заробітних плат, з 17 липня 2018 року без обмеження кінцевим строком підлягають задоволенню.
Водночас, підстави для задоволення вимог позивача щодо зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити таку доплату за період з 1 січня 2016 року по 16 липня 2018 року, - відсутні.
Щодо вимог позивача в частині нарахування та виплати додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, особам, віднесеним до 1 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, в розмірі 50 % мінімальної пенсії за віком, починаючи з 1 січня 2016 року, то суд враховує наступне.
Матеріалами справи підтверджується та не заперечується учасниками справи згідно зі змістом заяв по суті, що нарахування та виплата позивачу додаткової пенсії, передбаченої статтею 50 Закону № 796, з 1 січня 2016 року здійснювалося у відповідності до Порядку № 1210.
Відповідно до статті 63 Закону № 796, фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного і місцевого бюджетів та інших джерел, не заборонених законодавством.
Правові засади функціонування бюджетної системи України, її принципи, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відповідальність за порушення бюджетного законодавства визначені у Бюджетному кодексі України (далі - БК України).
Відповідно до частини першої статті 23 БК України, будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачене законом про Державний бюджет України.
1 січня 2015 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» від 28 грудня 2014 року № 79-VIII (далі - Закон № 79), пунктом 63 якого розділ VI «Прикінцеві та перехідні положення» БК України доповнений пунктом 26, яким установлено, що норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону № 796 застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
При цьому, суд вважає за необхідне наголосити, що вказані вище положення Закону № 79 не були визнанні неконституційними.
Таким чином, 1 січня 2015 року Кабінету Міністрів України були надані повноваження щодо визначення розміру і порядку виплати пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796.
Наведене вище, на переконання суду, узгоджується з приписами пункту 3 статті 116 Конституції України, відповідно до яких Кабінет Міністрів України забезпечує, зокрема, проведення політики у сфері соціального захисту.
Згідно з бюджетними призначеннями Кабінет Міністрів України встановлює розмір окремих видів компенсацій і допомог, зокрема постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року № 1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» був затверджений порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Таким чином, суд констатує, що із набуттям чинності Закону № 79, Кабінету Міністрів України були надані повноваження щодо визначення розміру виплат передбачених, зокрема, статтею 50 Закону № 796.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що виплачуючи позивачу з 1 січня 2016 року додаткову пенсію, передбачену статтею 50 Закону № 796, у порядку та розмірах, встановлених Порядком № 1210, відповідач діяв правомірно та, відповідно, жодним чином не порушив законні права та інтереси позивача щодо належного соціального забезпечення у старості.
Аналогічна правова позиція щодо визначення розміру пенсійної виплати, передбаченої статтею 50 Закону № 796, з 1 січня 2016 року висловлена Верховним Судом в постановах від 21 лютого 2018 року по справі № 619/2262/17 (адміністративне провадження № К/9901/1564/17), від 19 червня 2018 року по справі № 344/14522/17 (адміністративне провадження № К/9901/50716/18) та від 6 листопада 2018 року по справі № 303/6762/16-а (адміністративне провадження № К/9901/24630/18).
Покликання позивача на рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 як на підставу для відновлення виплати з 1 січня 2016 року додаткової пенсії в розмірі, передбаченому безпосередньо нормою статті 50 Закону № 796, суд вважає безпідставним та необґрунтованим, оскільки, як слідує зі змісту вказаного рішення Конституційного Суду України, норма статті 50 Закону № 796 не була предметом розгляду відповідного конституційного подання. Тобто, після прийняття Конституційним Судом України рішення від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 правозастосування статті 50 Закону № 796 жодним чином не змінилося.
Таким чином, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, в розмірі 50 процентів мінімальної пенсії за віком, починаючи з 1 січня 2016 року, є безпідставними, спростовуються наведеними вище положеннями чинного законодавства, а тому в їх задоволенні належить відмовити.
Одночасно, суд відхиляє доводи відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення до суду, з огляду на правову позицію Верховного Суду, висловлену в постанові від 24 квітня 2018 року в справі № 646/6250/17 (адміністративне провадження № К/9901/2128/18). Так, у вказаній постанові, враховуючи позицію Конституційного Суду України, що міститься в рішеннях № 8-рп/2013 і № 9-рп/2013, а також на підставі аналізу положення частини першої статті 99 КАС України (в редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року) в системному зв'язку з положенням частини другої статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» колегія суддів Верховного Суду дійшла до висновку, що у разі порушення законодавства про пенсійне забезпечення органом, що призначає і виплачує пенсію, адміністративний позов з вимогами, пов'язаними з виплатами сум пенсії за минулий час, у тому числі сум будь-яких її складових, може бути подано без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів незалежно від того, чи були такі суми нараховані цим органом.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24 грудня 2020 року в справі № 510/1286/16-а (№11-345апп19) зазначила, що визначаючи початок перебігу строку звернення до адміністративного суду, важливо встановити той момент, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення її прав. У спорах, що виникають з органами Пенсійного фонду України, особа може дізнатися, що її права порушені, зокрема, при отриманні від органу Пенсійного фонду України відповіді на надісланий запит щодо розміру пенсії, нормативно-правових документів, на підставі яких був здійснений саме такий розрахунок.
Отже, в цьому випадку початок перебігу строку звернення до адміністративного суду слід пов'язувати з датою отримання листа-відповіді, листа-роз'яснення від органу Пенсійного фонду України на запит особи про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку.
З матеріалів справи судом встановлено, що позивач дізналася про порушення своїх прав з листа відповідача від 07 лютого 2020 року за № К-211/10.3-05, у зв'язку з чим в березні 2020 року звернулася до суду за захистом порушених прав шляхом надіслання даного позову засобами поштового зв'язку, тобто з дотриманням встановленого законом строку звернення.
Частиною першою статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини першої статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач як суб'єкт владних повноважень в ході розгляду справи не довів повну правомірність своєї поведінки в спірних правовідносинах.
Натомість, доводи та аргументи позивача, якими останній обґрунтовував позовні вимоги, знайшли лише часткове підтвердження за наслідками розгляду справи по суті, а тому позовну заяву належить задовольнити частково.
Підстави для вирішення судом питання про розподіл між сторонами судових витрат у відповідності до статті 139 КАС України відсутні, оскільки на підставі пункту 10 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір" позивач звільнений від сплати судового збору, а доказів понесення інших судових витрат учасниками справи суду не надано.
Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (33028, Рівненська обл., м. Рівне, вул. Короленка, буд. 7; код ЄДРПОУ 21084076) про визнання відмови протиправною, зобов'язання вчинення певних дій, - задовольнити частково.
Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 за періоди з 22 травня 2008 року по 22 липня 2011 року включно, з 1 січня по 2 серпня 2014 року включно та з 17 липня 2018 року доплати до пенсії в розмірі двох мінімальних заробітних плат відповідно до статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 за періоди з 22 травня 2008 року по 22 липня 2011 року включно та з 1 січня по 2 серпня 2014 року включно додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, в розмірі 50 % мінімальної пенсії за віком, відповідно до статті 50 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за періоди з 22 травня 2008 року по 22 липня 2011 року включно, з 1 січня по 2 серпня 2014 року включно та з 17 липня 2018 року доплату до пенсії в розмірі двох мінімальних заробітних плат відповідно до статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом про Державний бюджет України на відповідний рік.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за періоди з 22 травня 2008 року по 22 липня 2011 року включно та з 1 січня по 2 серпня 2014 року включно додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, в розмірі 50 % мінімальної пенсії за віком, відповідно до статті 50 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складений 25 травня 2021 року
Суддя У.М. Нор