25 травня 2021 року м. Рівне №460/8216/20
Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Жуковської Л.А. розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доАПАРАТУ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ
про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до суду з позовом до Апарату Верховної Ради України (далі - відповідач), в якому, з урахуванням заяви про зміну предмету позову просить суд, зобов'язати Апарат Верховної Ради України виплатити їй середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29.08.2019 по 23.10.2020.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказала, що з 27.08.2019 була звільнена з посади помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_2 . Зазначила, що відповідно до статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Вказує, що при звільненні з посади їй виплачено заробітну плату, однак відповідач у день звільнення не провів з нею розрахунок за 79,5 календарних дні невикористаної щорічної основної відпустки, у зв'язку з відсутністю економії фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України ОСОБА_2 . На виконання рішення суду у справі № 460/2529/20, лише 23.10.2020 відповідачем проведено остаточний розрахунок, у розмірі 21202,70 грн., що підтверджується роздруківкою з банківської картки. Враховуючи порушення відповідачем норм ст.117 КЗпП України, наявні підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 270 634,36 грн. З підстав наведених у позові, позивач просить суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Ухвалою суду від 04.01.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
09.02.2021 відповідачем подано до суду відзив на адміністративний позов, в якому він вказує на те, що немає обґрунтованих підстав стверджувати про порушення прав, свобод та інтересів позивача. Вказано, що постановою Верховної Ради України "Про структуру апарату Верховної Ради України" від 20.04.2000 №1678-ІІІ встановлено граничну чисельність кількості штатних одиниць та затверджено чітку структуру Апарату Верховної Ради України, однак серед такого переліку відсутні посади помічників-консультантів народних депутатів України. З урахуванням наведеного відповідач вважає, що Апарат Верховної Ради України не є роботодавцем для помічників народних депутатів, а отже не може здійснювати їм виплати заробітної плати, матеріальної допомоги, компенсації за невикористану відпустку, тощо. На думку відповідача, умови проходження патронатної служби помічниками-консультантами народних депутатів України є специфічними, оскільки безпосереднім роботодавцем та керівником помічника-консультанта є народний депутат України. Водночас, Апарат Верховної Ради України лише здійснює документальне та фінансове обслуговування трудових правовідносин між ними. При цьому, здійснення фінансового обслуговування помічників-консультантів можливе виключно в межах наявних коштів, виділених бюджетними призначеннями, яких станом на час звільнення позивача було недостатньо. Додатково вказує на те, що позивачем до розрахунку середнього заробітку помилково було включено нараховану та виплачену їй одноразову премію у розмірі 18 000,00 грн., однак така премія не повинна враховуватися відповідно до ч. 4 Порядку № 100, затвердженого Кабінетом Міністрів України. Крім того, звертає увагу, що позивач просить про стягнення середнього заробітку з 27.08.2019, в той час, як її було звільнено з посади 29.08.2019. Враховуючи викладене, просить суд в задоволенні позовних вимог відмовити повністю (а.с.27-96).
Враховуючи, що розгляд справи здійснюється у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін, то відповідно до ч.4 ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріли по справі, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, судом встановлено наступне.
Розпорядженням Першого заступника Керівника Апарату Верховної Ради України № 485-к від 18.03.2016 ОСОБА_1 було зараховано з 21.03.2016 на посаду помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_2 на час його депутатських повноважень без поширення дії Закону України "Про державну службу", встановлено заробітну плату у розмірі 3000 грн. на місяць на підставі подання народного депутата України ОСОБА_2 та заяви ОСОБА_1 (а.с.62).
Розпорядженням Першого заступника Керівника Апарату Верховної Ради України № 1305-к від 27.08.2019 помічників-консультантів народних депутатів України восьмого скликання Верховної Ради України, повноваження яких достроково припинено, звільнено із займаних посад 29.08.2019, у зв'язку із закінченням строкового трудового договору (а.с.63-64).
Згідно вказаного Розпорядження визначено необхідність провести виплату компенсації за невикористані щорічні основні та додаткові відпустки згідно статті 19 Закону України "Про відпустки" в межах наявної економії фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України відповідно до ст. 34 Закону України "Про статус народного депутата України" згідно з додатком.
Як вбачається з додатку до вказаного Розпорядження, за позивачем ОСОБА_1 станом на день звільнення (29.08.2019) налічувалося невикористані 82 дні основної щорічної відпустки.
На день звільнення позивачу було частково виплачено компенсацію за невикористану основну щорічну відпустку за 2,5 календарні дні у розмірі 832,43 грн. Виплатити компенсацію за решту днів відповідач відмовився у зв'язку з відсутністю економії фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України ОСОБА_2 . Вказані обставини підтверджується листом Першого заступника керуючого справами Управління справами Верховної Ради України від 27.01.2021 №15/14-2021/20935 (а.с.79-80).
Вважаючи невиплату компенсації невикористаної щорічної основної відпустки незаконною та також, що порушує її права, ОСОБА_1 звернулася до суду із захистом своїх прав.
Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 12.06.2020 року у справі 460/2529/20, яке набрало законної сили 07.09.2020, зобов'язано Апарат Верховної Ради України виплатити ОСОБА_1 26471,12 грн. грошової компенсації за 79,5 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки.
На виконання цього рішення, 23.10.2020 відповідачем проведено остаточний розрахунок та виплачено компенсацію за 79,5 днів невикористаної щорічної основної відпустки у розмірі 21202,70 грн. (з вирахуванням податків та зборів).
Відтак, судом у справі № 460/2529/20 встановлено, що відповідач не виконав обов'язку щодо повного розрахунку перед позивачем, а тому підлягає відшкодуванню з відповідача сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Умови діяльності та особливості регулювання трудових відносин, оплата праці помічника-консультанта народного депутата України, визначені статтею 34 Закону України "Про статус народного депутата України" від 17.11.1992 №2790-XII (далі - Закон №2790-XII) та Положенням про помічника-консультанта народного депутата України, затвердженим постановою Верховної Ради України від 13.10.1995 №379/95-ВР (далі - Положення №379/95-ВР).
Частиною 1 статті 34 Закону №2790-XII (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що народний депутат може мати до тридцяти одного помічника-консультанта, правовий статус і умови діяльності яких визначаються цим та іншими законами та прийнятим відповідно до них Положенням про помічника-консультанта народного депутата, яке затверджується Верховною Радою України.
Відповідно до ч.3 ст.34 Закону №2790-XII, помічники-консультанти народного депутата працюють за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах.
Помічники-консультанти народного депутата перебувають у штаті державних підприємств, установ, організацій або за заявою народного депутата прикріплюються для кадрового та фінансового обслуговування до виконавчих комітетів відповідного органу місцевого самоврядування, а у містах Києві та Севастополі до секретаріатів міських рад.
Помічники-консультанти народного депутата, які працюють у місті Києві за строковим трудовим договором на постійній основі, можуть прикріплюватися для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України.
Помічник-консультант народного депутата звільняється з попереднього місця роботи в порядку переведення в зазначений у його заяві і поданні народного депутата строк.
Народний депутат самостійно визначає кількість помічників-консультантів, які працюють за строковим трудовим договором на постійній основі, за сумісництвом і на громадських засадах у межах загального фонду, який встановлюється йому для оплати праці помічників-консультантів Постановою Верховної Ради України; здійснює їх підбір, розподіляє обов'язки між ними та здійснює особисто розподіл місячного фонду заробітної плати помічників-консультантів.
Згідно з ч.7 ст.1.1 Положення №379/95-ВР, помічники-консультанти народного депутата України, які працюють у місті Києві за строковим трудовим договором на постійній основі, можуть прикріплюватися для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України.
Частина 8 статті 1.1 Положення №379/95-ВР визначає, що помічник-консультант народного депутата України у своїй роботі керується Конституцією України, законодавством України, а також цим Положенням.
Відповідно до ч.2 ст.2.2 Положення №379/95-ВР, на помічників-консультантів народного депутата України, які прикріплені для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України, поширюється дія розділів III, VI та VII Правил внутрішнього трудового розпорядку для працівників Апарату Верховної Ради України.
Відповідно до ст. 4.1 Положення №379/95-ВР, розмір загального фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України встановлюється Верховною Радою України.
У межах загального фонду, встановленого йому для оплати праці помічників-консультантів, народний депутат України самостійно: визначає кількість помічників-консультантів, які працюють за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах; здійснює розподіл місячного фонду заробітної плати помічників-консультантів, що не може бути нижчим за встановлену законом мінімальну заробітну плату; надає помічникам-консультантам матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань.
За правилами ч. 1 та 3 ст.4.4 Положення №379/95-ВР помічнику-консультанту народного депутата України, який працює за строковим трудовим договором на постійній основі, надається щорічна основна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законодавством не передбачено інше.
За наявності підстав помічнику-консультанту народного депутата України, який працює за строковим трудовим договором на постійній основі, надаються додаткові відпустки, передбачені ст. 4 Закону України "Про відпустки".
За приписами ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Частиною 1 статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (ч.2 ст.117 КЗпП України).
При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.
За змістом ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Відтак, ч.1 ст. 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Натомість, ч. 2 ст. 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в ч.1 статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
До вказаних правових висновків застосування ст. 117 КЗпП України, дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 по справі № 821/1083/17.
Таким чином, враховуючи аналіз ст.117 КЗпП України та правові висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 по справі № 821/1083/17, суд погоджується з доводами позивача про те, що в даному випадку, на відповідача покладається відповідальність передбачена ст. 117 КЗпП України, оскільки вказана норма є спеціальним заходом відповідальності роботодавця. Такий захід спрямований на захист прав звільнених працівників на отримання у передбачений законом строк усіх виплат, на отримання яких працівники мають право, та відповідно до законодавчих гарантій.
Отже, після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати, Апарат Верховної Ради України не звільняється від відповідальності, передбаченої зазначеною статтею, а саме виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Разом з тим, рішенням суду від 12.06.2020 у справі 460/2529/20, яке набрало законної сили, встановлено, що позивачу на день звільнення не була виплачена відповідачем - Апаратом Верховної Ради України, як роботодавцем, компенсація за невикористану щорічну основну відпустку.
В силу вимог ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. А тому судом відхиляються доводи відповідача про те, що позивачем у даній справі безпідставно сформовано до його позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки суд неправильно зазначив його як роботодавця позивача.
Відтак, в межах вказаної справи, обставини з цього приводу, не підлягають доказуванню.
Доводи відповідача - Апарату Верховної Ради України про те, що останній не вважається роботодавцем позивача, а позивач виконувала свою трудову функцію у відносинах з народним депутатом України ОСОБА_2 , а не з відповідачем, суд відхиляє як необґрунтовані та безпідставні. Питання специфіки трудових відносин, які виникли між сторонами, в тому числі і питання їх наявності, повною мірою вивчено та розглянуто Рівненським окружним адміністративним судом під час ухвалення рішення від 12.06.2020 у справі 460/2529/20, яке набрало законної сили. При розгляді даної справи суд не може повторно досліджувати ці ж самі питання. Протилежне означатиме порушення принципу "res judicata", оскільки доводи відзиву відповідача є аналогічними тим, які відповідач надав до суду у справі № 460/2529/20.
Доводи відповідача відсутність його вини у непроведені остаточного розрахунку у зв'язку з відсутністю економії фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України ОСОБА_2 відхиляються судом з наступних підстав. Усталеним у судовій практиці та у практиці Європейського суду з прав людини є принцип, відповідно до якого відсутність грошових коштів у відповідача - суб'єкта владних повноважень не підставою для невиконання його зобов'язань. Крім того, суд зауважує, що відповідач не надав жодних доказів на підтвердження того, що ним вживалися будь-які заходи з метою отримання фінансування для пришвидшення виплати заборгованості ОСОБА_1 . Також задля уникнення несприятливих для себе наслідків відповідач мав можливість вжити заходів щодо перерозподілу уже існуючих видатків Апарату Верховної Ради України, аби виплатити позивачу заборгованість вчасно. Однак, відповідач жодним чином не підтвердив суду, що такі заходи були неможливими, недієвими, або що його прагнення виправити ситуацію не дало результату.
За таких обставин, відповідач по суті зайняв позицію "вичікування", не вживав жодних заходів з метою відновлення порушеного права ОСОБА_1 на виплату усіх сум, які належали їй при звільненні. Натомість відповідач здійснив виплату лише після того, коли позивач звернулася до суду, її позов був задоволений, а рішення набрало законної сили.
Відповідно до ч. 1,2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач, як суб'єкт владних повноважень не довів перед судом обставини, на яких ґрунтуються його заперечення, а позивач довів ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги.
У сукупності викладених обставин, суд дійшов висновку, що позовній вимог підлягають до задоволення повністю.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Отже, на користь позивача слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Апарату Верховної Ради України судовий збір в сумі 2706,35 грн.
Копія квитанції про сплату судового збору від 28.12.2020 №82046 знаходиться в матеріалах справи (зворотній бік а.с.16).
Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Апарату Верховної Ради України ( вул. Грушевського, 5, м. Київ, 01008, ЄДРПОУ 20064120 ) про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, - задовольнити повністю.
Зобов'язати Апарат Верховної Ради України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток, обчислений відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, за затримку розрахунку при звільненні, з 29.08.2019 по 23.10.2020.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Апарату Верховної Ради України судовий збір в сумі 2706,35 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складений 25 травня 2021 року
Суддя Л.А. Жуковська