про залишення позовної заяви без руху
24 травня 2021 року м. РівнеСправа №460/5252/21
Суддя Рівненського окружного адміністративного суду Н.О. Дорошенко, після одержання позовної заяви:
заступник керівника Івано-Франківської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону, в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Військової частини НОМЕР_1 ,
доОСОБА_1
про стягнення майнової шкоди,
До Рівненського окружного адміністративного суду надійшов позов заступника керівника Івано-Франківської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону, пред'явленого в інтересах держави в особі Міністерства оборони України Військової частини НОМЕР_1 , (далі - прокурор) до ОСОБА_1 , у якому просить стягнути з відповідача на користь Військової частини НОМЕР_1 майнову шкоду в сумі 326566,01 грн.
Пунктами 1- 3 та 6 частини першої статті 171 КАС України визначено, що суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи: подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху.
Так, перевіряючи на виконання положень ч.1 ст.171 КАС України даний позов, суддею встановлено, що подана прокурором позовна заява не відповідає вимогам ст.ст.160 - 161 КАС України з огляду на таке.
Згідно з ч.7 ст.160 КАС України, у разі пред'явлення позову особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, в заяві повинні бути зазначені підстави такого звернення.
Відповідно до ч.3 ст.53 КАС України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Згідно з ч.4 ст.53 КАС України, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу.
Верховний Суд у постанові від 28.04.2021 у справі №922/3219/20 зазначив, що відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Положення пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді.
Таким законом є Закон України "Про прокуратуру".
Так, згідно з абз.1 і 2 ч.3 ст.23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті.
Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень (абз.1-3 ч.4 ст.23 Закону України "Про прокуратуру").
Системне тлумачення вищевказаних положень дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
Водночас, тлумачення пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України з урахуванням практики Європейського суду з прав людини свідчить, що прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом.
При цьому, розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (п.3 ч.2 ст.129 Конституції України).
Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. Разом з тим прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.
Оскільки повноваження органів влади, зокрема, і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, тому суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
Наведену правову позицію викладено у пункті 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц.
Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, вжиття прокурором всіх передбачених чинним законодавством заходів, які передують зверненню прокурора до суду для здійснення представництва інтересів держави, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманими від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.
Суд зобов'язаний дослідити: чи знав відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.
Обставини дотримання прокурором процедури, встановленої частинами третьою та четвертою статті 23 Закону України "Про прокуратуру", яка повинна передувати зверненню до суду з відповідним позовом, підлягають з'ясуванню судом незалежно від того, чи має місце факт порушення інтересів держави у конкретних правовідносинах, оскільки відповідно до положень статей 53, 169 КАС України недотримання такої процедури унеможливлює розгляд заявленого прокурором позову по суті. У той же час відповідний уповноважений орган, виконуючи свої функції, не позбавлений можливості самостійно звернутися до суду з позовом з метою захисту інтересів держави.
При цьому, саме лише посилання у позовній заяві прокурора на те, що орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження із захисту державних інтересів, без доведення цього відповідними доказами, не є достатнім для прийняття судом рішення в такому спорі по суті, оскільки за змістом абзацу 2 частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом правових підстав для представництва.
Суд зауважує, що заступник керівника Івано-Франківської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону, пред'влений даний позов в інтересах держави в особі позивачів Міністерства оборони України та Військової частини НОМЕР_1 . Проте, у позовній заяві прокурор не наводить підстав неможливості таких позивачів самостійно звернутися до суду з таким позовом, а матеріали позовної не містять доказів того, що Міністерство оборони України та Військова частина НОМЕР_1 не можуть чи не бажають здійснювати захист інтересів держави та звертатися до суду з відповідним позовом. При цьому, сама по собі обставина незвернення таких суб'єктів владних повноважень із позовом, без з'ясування фактичного стану правовідносин між сторонами спору, не свідчить про неможливість виконання функцій із захисту інтересів держави.
Таким чином, позовна заява не відповідає вимогам ч.7 ст.160 КАС України.
Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №636/93/14-ц (провадження №14-524цс18) зроблено висновок, що “у разі якщо до прийняття рішення про стягнення матеріальної шкоди винну в її заподіянні особу було звільнено в запас чи у відставку або така особа вибула з військової частини, командир (начальник) військової частини у порядку, встановленому чинним законодавством, подає позов до суду на суму заподіяної цією особою шкоди. У випадку зобов'язання особи, яка перебуває на посаді державної/публічної служби, відшкодувати шкоду або збитки, завдані внаслідок виконання нею службових/посадових обов'язків, перед судом постає питання не лише встановлення обсягу завданої шкоди/збитків, а й оцінки правомірності дій такої особи. Водночас встановлення правомірності дій, рішень чи бездіяльності службовця або посадовця передбачене в адміністративному процесі в силу приписів статті 19 КАС України, якою охоплюється питання прийняття на публічну службу, її проходження та звільнення. Цей спір підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства як такий, що пов'язаний з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, й питаннями відповідальності за рішення, дії чи бездіяльність на відповідній посаді, що призвели до завдання шкоди/збитків, навіть якщо притягнення її до відповідальності шляхом подання відповідного позову про стягнення такої шкоди/збитків відбувається після її звільнення з державної служби”.
Відповідно до п.14 ч.1 ст.4 КАС України, публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Згідно з ч.1 ст.122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до ч.2 ст.122 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Разом з тим, для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (ч.5 ст.122 КАС України).
Частиною шостою статті 161 КАС України встановлено, що у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Зі змісту позовної заяви слідує, що предметом спору є відшкодування відповідачем заподіяної державі, втратою (пошкодженням) військового майна, шкоди, в сумі 357983,80 грн (залишок непогашеної суми 326566,01 грн), яка встановлена за наслідками службового розслідування, результати якого затверджені наказом командира Військової частини НОМЕР_2 від 27.08.2016.
Таким чином, з серпня 2016 року позивачам було відомо про заподіяння відповідачем зазначеної шкоди державі, однак з даним позовом прокурор звернувся до суду лише 19.05.2021 шляхом його надіслання 06.05.2021 засобами поштового зв'язку. Тобто поза межами місячного строку звернення до адміністративного суду, встановленого ч.5 ст.122 КАС України.
В обґрунтування пропуску строку на звернення до суду з даним позовом прокурор зазначив, що прокурор довідався про наявну заборгованість лише 08.04.2021 з листа Військової частини НОМЕР_1 від 11.03.2021 №122. У зв'язку з чим просить поновити пропущений строк звернення до суду з даним позовом.
Суд зазначає, що в силу вимог статтей 53-54 КАС України прокурор, який звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі інших органів хоч і наділений процесуальними правами позивача, однак визначальною обставиною початку перебігу строку звернення до суду є та, коли саме позивач дізнався про порушення своїх прав, свобод та інтересів, а не прокурор.
Відтак, суд вважає зазначені в заяві про поновлення пропуску строку звернення до суду підстави пропуску такого строку неповажними.
Враховуючи викладене, слід запропонувати позивачу подати суду заяву про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, вказавши інші підстави для поновлення такого строку, та належних доказів в обґрунтування поважності причин його пропуску.
Частиною першою статті 123 КАС України визначено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху.
Відповідно до ч.1 ст.169 КАС України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
За таких обставин, позов слід залишити без руху та запропонувати прокурору у встановлений судом строк усунути недоліки позовної заяви шляхом подання суду: 1) позову, форма та зміст якого відповідає вимогам ст.160 КАС України (для суду); 2) заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, вказавши інші підстави для поновлення такого строку, та належних доказів в обґрунтування поважності причин його пропуску.
Керуючись статтями 169, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя
Позовну заяву заступника керівника Івано-Франківської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону, пред'явлену в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Військової частини НОМЕР_1 , до ОСОБА_1 про стягнення майнової шкоди залишити без руху.
Встановити заступнику керівника Івано-Франківської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону строк для усунення недоліків позовної заяви тривалістю 10 днів з дня вручення ухвали.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала окремо не оскаржується.
Суддя Н.О. Дорошенко