Україна
Донецький окружний адміністративний суд
про залишення позовної заяви без руху
25 травня 2021 р. Справа №200/663/21-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Суддя Донецького окружного адміністративного суду Михайлик А.С., ознайомившись з позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання протиправною та скасування вимоги, -
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання протиправною та скасування вимоги від 14.08.2018 № Ф-622-23 на суму 30 902,86 грн через безпідставність її прийняття.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленими ст. 160, 161, 172 цього Кодексу.
Ухвалою від 25.01.2021 провадження у справі відкрито.
Водночас, згідно частини 1 та 2 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина 2 статті 122 КАС України).
Відповідно до абз. 5, 6 ч. 4 ст. 25 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування” від 08.07.2010 № 2464-VI, у разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.
Скарга на вимогу про сплату єдиного внеску подається до органу доходів і зборів вищого рівня у письмовій формі протягом десяти календарних днів, що настають за днем отримання платником єдиного внеску вимоги про сплату єдиного внеску, з повідомленням про це органу доходів і зборів, який прийняв вимогу про сплату єдиного внеску.
У разі якщо згоди з органом доходів і зборів не досягнуто, платник єдиного внеску зобов'язаний сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею протягом десяти календарних днів з дня надходження рішення відповідного органу доходів і зборів або оскаржити вимогу до органу доходів і зборів вищого рівня чи в судовому порядку.
За висновками у постановах Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постановах від 31 січня 2019 року у справі № 802/983/18-а, від 19 березня 2020 року у справі № 140/1757/19, від 28 травня 2020 року у справі № 200/11547/19-а, від 9 березня 2021 року у справі № 560/2798/20, зміст наведених вище норм дає підстави для висновку, що встановлений абзацом 9 частини четвертої статті 25 Закону № 2464-VI строк для платника податків, протягом якого останній може оскаржити вимогу в судовому порядку у взаємозв'язку із положеннями статті 122 КАС України, становить десять днів з дня коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
При цьому, у постанові Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду від 25 лютого 2021 року у справі № 580/3469/19 зазначив, що платник єдиного внеску для захисту своїх законних прав, свобод і законних інтересів відповідно до принципу in dubio pro tributario має право на звернення до суду з позовом про оскарження вимоги у межах гарантованого процесуальним законом строку, встановленого статтею 122 КАС України, а не статтею 25 Закону № 2464-VI.
Принцип in dubio pro tributario (пріоритет з найбільш сприятливим для особи тлумаченням норми права) полягає у наступному: у разі якщо норма закону або іншого нормативного акта, виданого на основі закону, або якщо норми різних законів або нормативних актів дозволяють неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків особи у її взаємовідносинах з державою (в особі відповідних суб'єктів владних повноважень), тлумачення такого закону здійснюється на користь особи (суб'єкта приватного права).
Відповідно до відомостей у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_1 , в період з 09.07.2007 по 11.01.2021 була зареєстрована в якості фізичної особи-підприємця, перебувала на податковому обліку, місцезнаходженням позивача визначалось: АДРЕСА_1 .
Відмітка про реєстрацію місця проживання позивача за цією адресою також наявна в паспорті позивача.
У матеріалах справи наявна копія конверту про направлення позивачу на адресу АДРЕСА_2 оскаржуваної вимоги та повернення поштового відправлення із вимогою на адресу податкового органу з відміткою від 27.09.2018 про закінчення терміну зберігання.
Згідно з п. 4 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої Наказ Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449, вимога про сплату боргу (недоїмки) у паперовій формі вважається належним чином надісланою (врученою), якщо вона надіслана на адресу (місцезнаходження юридичної особи, місце проживання або останнього відомого місця перебування фізичної особи) платника єдиного внеску рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручена платнику єдиного внеску або його законному чи уповноваженому представникові.
У разі, якщо неможливо надіслати (вручити) платнику єдиного внеску вимогу про сплату боргу (недоїмки) поштою у зв'язку з відсутністю його за місцезнаходженням (місцем проживання) (відсутністю службових (посадових) осіб платника єдиного внеску за його місцезнаходженням), відмовою платника єдиного внеску або службових (посадових) осіб платника прийняти вимогу, поверненням поштового відправлення у зв'язку із закінченням встановленого строку зберігання або з інших причин, що не дали змоги виконати обов'язки щодо пересилання поштового відправлення, вимога вважається надісланою (врученою) платнику єдиного внеску у день, зазначений поштовою службою у повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення.
Таким чином, вимога вважається врученою позивачу 27.09.2018.
До суду із цим позовом позивач звернулась 14.01.2021, тобто із пропуском встановленого законодавством строку з дня, коли оскаржувана вимога вважалася врученою позивачу - 27.09.2018.
Позивач надала до суду клопотання про поновлення пропущеного стоку звернення до суду, де вказала, що про існування спірної вимоги не знала через відсутність її за адресою реєстрації ( АДРЕСА_2 ) у період з 15.02.2014 по 31.12.2020, про що надає довідку комітету мікрорайону «Бахмут Східний» № 48 від 12.01.2021, та проживання в цей час у м. Києві. Позивач вказує, що пошту за зареєстрованим місяцем проживання, відповідно, не отримувала, у тому числі оскаржувана вимога, а також документи виконавчого провадження, відкритого з виконання цієї вимоги, їй не надходили. Про арешт коштів дізналась після повернення до м. Бахмут та відвідання філії Приватбанку.
Суд звертає увагу позивача, що перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 27 січня 2020 року у справі № 420/3001/19, від 25 лютого 2020 року у справі № 360/1870/19.
Суд має з'ясовувати момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльність), а не коли вона з'ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням.
Така правова позиція підтримана Верховним Судом, зокрема, у постанові від 05 липня 2018 року в адміністративній справі № 810/384/17.
Так, позивач з 09.07.2007 була зареєстрована у якості фізичної особи-підприємця та мала бути обізнаною про свої обов'язки, у тому числі, щодо сплати єдиного внеску.
Позивач обґрунтовує позов тим, що не мала сплачувати єдиний внесок на підставі п. 9-4 розділу VIII Закон № 2464-VI через тривання антитерористичної операції з 14.04.2014.
Водночас з розрахунку спірної вимоги вбачається, що недоїмка за позивачем обліковується з 3 кварталу 2013 року, крім цього, відповідно до викладеного у відзиві на позов, до вимоги включена суму штрафу, застосованого до позивача органами Пенсійного фонду України в період, коли до їх функцій належало адміністрування єдиного внеску, тобто, до 01.10.2013.
Виконавче провадження № 58423055 з виконання спірної вимоги відкрито 22.02.2019. У цьому провадженні 02.04.2019 прийнято постанову про арешт коштів боржника (позивача), якою накладено арешт, зокрема, на банківський рахунок позивача у Приват Банку.
Наведене свідчить про достатність обставин, що давали б змогу позивачу знати про порушення своїх прав у вигляді прийняття відповідачем вимоги від 14.08.2018 № Ф-622-23 про сплату єдиного внеску.
Доказів повідомлення відповідачу про зміну своєї адреси на адресу проживання у м. Київ позивач не надала.
Юридична необізнаність не може бути визнана поважною причиною пропуску строку звернення до суду, оскільки не тягне за собою неможливості вчинення певних процесуальних дій чи звернення зацікавленої особи за правовою допомогою.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 21 лютого 2018 року у справі № 815/4480/16, від 31 липня 2018 року у справі № 311/32/17 (2-а/311/11/2017), від 03 травня 2018 року у справі № 826/6380/17.
При цьому необхідно враховувати, що практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що право на звернення до суду також не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справи «Стаббігс та інші проти Великобританії» рішення від 21.02.1986 справа, "Девеер проти Бельгії" рішення від 27.02.1980 року, "Голдер проти Сполученого Королівства" рішення від 21.02.1975 року).
На думку Європейського суду з прав людини у справі "Мельник проти України" (2006) необхідно досліджувати, чи можна вважати перебіг строку прогнозованим з точки зору заявника.
Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини від 26.04.2007 у справі «Олександр Шевченко проти України» зазначено: заявник не зміг довести, що він вчиняв будь-які кроки, щоб довідатись про стан провадження у його справі, отже його скарга є необґрунтованою, оскільки є невідповідною вимозі «розумного строку».
Таким чином, поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були об'єктивно непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду.
Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами, які позивачем суду не надавались.
Безпідставне поновлення строку є порушенням вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду в такому його елементі як правова визначеність.
Враховуючи наведене, суд вважає, що викладені позивачем причини пропуску строку звернення до суду не є поважними, а отже клопотання про поновлення строків звернення до суду не підлягає задоволенню.
Ухвалою від 24.03.2021 суд залишав позов без розгляду через пропуск позивачем строку звернення до суду, проте ця ухвала була скасована постановою від 12.05.2021, а справа направлена на продовження розгляду до суду першої інстанції.
Судом апеляційної інстанції в цій постанові зазначено, що з'ясувавши після відкриття провадження у справі, що причини, зазначені у клопотанні про поновлення строку звернення до адміністративного суду, не є поважними, суду першої інстанції належало застосувати положення саме ч. 4 ст. 123 КАС України та надати позивачу можливість повідомити про інші причини пропуску строку звернення до суду, оцінивши їх на предмет поважності; застосувавши положення ч. 3 ст. 123 КАС України, суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про відмову у поновленні строку звернення до суду, не запропонувавши позивачу вказати інші причини пропуску строку звернення до суду та не надавши їм оцінку на предмет поважності.
Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву. Якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Згідно з ч. 6 ст. 161 КАС України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Відповідно до положень частини 13 статті 171 КАС України суддя, встановивши після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 160, 161 цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п'яти днів з дня вручення позивачу ухвали.
Зважаючи на викладене вище та відмову у задоволенні клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду через неповажність викладених у ньому причин пропуску цього строку, суд дійшов висновку про необхідність залишення позову без руху та надання позивачу часу на повідомлення інших причин пропуску строку звернення до суду і надання доказів на їх підтвердження.
З огляду на наведене та керуючись ст.ст. 171, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання протиправною та скасування вимоги, - залишити без руху.
Встановити позивачу п'ятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви, протягом якого позивач має надати до суду заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду із повідомленням поважних причин пропуску строку звернення до суду та наданням доказів на їх підтвердження.
Роз'яснити позивачеві, що у разі невиконання вимог цієї ухвали позовна заява буде залишена без розгляду.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя А.С. Михайлик