Україна
Донецький окружний адміністративний суд
25 травня 2021 р. Справа№200/3218/21-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Смагар С.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 )
до Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (код ЄДРПОУ 42171861, 87548, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Зелінського, 27а)
про визнання протиправними дії, зобов'язання вчинити певні дії
ОСОБА_1 звернулася до Донецького окружного адміністративного суду із позовом до Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправним здійснене відповідачем 1 серпня 2020 року зменшення страхового стажу померлого годувальника з 75 років 2 місяця 28 днів, у тому числі додаткові роки за Списком № 1 - 23 роки до 53 років 2 місяці 29 днів, у тому числі за Списком № 1 - 1 рік, зобов'язання відповідача провести розрахунок розміру пенсії по втраті годувальника, виходячи з наявного у померлого годувальника страхового стажу - 75 років 2 місяці 28 днів, у тому числі додаткові роки за Списком № 1 - 23 роки.
Ухвалою від 25 березня 2021 року суд залишив без руху позовну заяву позивача та надав десятиденний строк з дня отримання копії ухвали для усунення виявлених судом недоліків, зокрема, надати обґрунтоване клопотання щодо необхідності залучення третьої особи по справі.
19 квітня 2021 року на адресу суду надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою від 20 квітня 2021 року суд позовну заяву було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі № 200/3218/21-а за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні), у задоволенні клопотання про залучення Маріупольського металургійного комбінату імені Ілліча у якості третьої по справі на стороні позивача відмовив.
За правилами пункту 2 частини 1 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення.
Згідно з нормами частини третьої статті 263 КАС України у справах, визначених частиною першою цієї статті, заявами по суті справи є позов та відзив.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що станом на 1 травня 2020 року розмір пенсії померлого годувальника складав 11734 грн. 26 коп. Таким чином, здійснювалась виплата у розмірі 5867 грн. 13 коп. та додатково 343 грн. 98 коп. доплати за особливі заслуги перед Україною, а разом - 6211 грн. 11 коп. 4 червня 2020 року позивач звернулась до відповідача із заявою про перерахунок пенсії з урахуванням періоду проходження строкової служби. Після перерахунку, страховий стаж померлого годувальника став складати 75 років 2 місяці 28 днів, у тому числі додаткові роки за Списком № 1 - 23 роки. Коефіцієнт страхового стажу -0.75167. В подальшому, пенсія була незаконно зменшена з 11734 грн. 26 коп. до 10348 грн. 19 коп. Таким чином, починаючи з 1 липня 2020 року, розмір пенсії по втраті годувальника став складати 5533 грн. 62 коп., з яких: 5174 грн. 10 коп. (основний розмір пенсії) та 359 грн. 52 коп. (пенсія за особливі заслуги перед Україною). Отже, розмір пенсії був зменшений з 5867 грн. 13 коп. до 5533 грн. 62 коп., тобто на 333 грн. 51 коп. З листа відповідача від 27 листопада 2020 року вбачається, що пенсійну справу було опрацьовано та приведено у відповідність з 1 серпня 2020 року, за наслідком чого страховий стаж померлого годувальника склав 53 роки 2 місяці 29 днів, у тому числі за Списком № 1 - 1 рік. Отже, відповідачем був незаконно зменшений страховий стаж померлого чоловіка позивача, який на протязі десяти років, з 31 грудня 2010 року по 1 серпня 2020 року складав 75 років 2 місяці 28 днів, у тому числі додаткові роки за Списком № 1 - 23 роки.
Відповідач надіслав на адресу суду, в якому заперечив проти задоволення позовних вимог позивача, зазначивши, що в липні 2020 року при самоперевірці пенсійної справи позивачки було встановлено, що годувальнику ОСОБА_2 з 12 грудня 1994 року було призначено пенсію згідно пункту «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Згідно списків виробництв, робіт, професій, посад і показників ,зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 22.08.1956р. №1173 за період роботи ОСОБА_2 з 30 січня 1964 року по 31 січня 1986 року професія електромонтер з ремонту електроустаткування відноситься до Списку № 2. На виплатний період серпня 2020 року пільговий стаж померлого ОСОБА_2 приведено у відповідність. Загальний страховий стаж годувальника склав 53 роки 2 місяця 29 днів. Після перерахунку розмір пенсії позивачки по втраті годувальника з 1 серпня 2020 року склав - 3956 грн. 20 коп. Переплату пенсії з позивача не утримували.
Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, про що свідчить паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 , виданого 24 листопада 1995 року, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, що позивач перебуває на обліку у відповідача як отримувач пенсії по втраті годувальника з 10 січня 2020 року.
Розмір пенсії позивача з 10 січня 2020 року складав - 5667 грн. 02 коп., з них - 5323 грн. 04 коп. пенсія у зв'язку з втратою годувальника, 343 грн. 98 коп. пенсія за особливі заслуги перед Україною.
Відповідно до частини другої статті 42 Закону № 1058 та пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 1 квітня 2020 року № 251 з 1 травня 2020 року проводиться перерахунок раніше призначених пенсій шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу 4) в Україні, з якої сплачено страхові внески ,та який враховується для обчислення пенсії.
Розмір пенсії позивача з 1 травня 2020 року складає 6211 грн. 11 коп. 4 червня 2020 року згідно заяви позивача проведено перерахунок пенсії з врахуванням періоду військової служби, згідно військового квитка НОМЕР_3 від 28 листопада 1963 року, з 8 липня 1960 року по 21 листопада 1963 року. Після перерахунку пенсія позивача складала 5499 грн. 58 коп.
Згідно Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» з 1 липня 2020 року переглянуто прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність з 1638 грн. на 1712 грн. Розмір пенсії з 1 липня 2020 року склав 5533 грн. 62 коп.
Як зазначає відповідач, в липні 2020 року при самоперевірці пенсійної справи позивачки було встановлено, що годувальнику ОСОБА_2 з 12 грудня 1994 року було призначено пенсію згідно пункту «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Згідно списків виробництв, робіт, професій, посад і показників ,зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 22.08.1956р. №1173 за період роботи ОСОБА_2 з 30 січня 1964 року по 31 січня 1986 року професія електромонтер з ремонту електроустаткування відноситься до Списку № 2. На виплатний період серпня 2020 року пільговий стаж померлого ОСОБА_2 приведено у відповідність. Загальний страховий стаж годувальника склав 53 роки 2 місяця 29 днів. Після перерахунку розмір пенсії позивачки по втраті годувальника з 1 серпня 2020 року склав - 3956 грн. 20 коп.
Суд зазначає, як вбачається з матеріалів пенсійної справи позивача, при призначені пенсії по втраті годувальника, період роботи померлого годувальника з 30 січня 1964 року по 31 січня 1986 року був врахований як пільговий за Списком № 1 та пенсія позивача розраховувалась із стажу померлого годувальника 75 років 2 місяці 28 днів, з яких за Списком № 1 - 23 роки. Та після, як зазначає відповідач, самоперевірці пенсійної справи, було встановлено, що даний період роботи померлого годувальника необхідно рахувати як за пільговий стаж за списком № 2 та пенсію було розраховано із стажу померлого годувальника 52 роки 2 місяці 28 днів.
Всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, дослідивши надані позивачем та відповідачем докази, суд приходить до наступних висновків.
Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (частина 2, 3 статті 22 Конституції України).
У частині 1 статті 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до Преамбули Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV зі змінами та доповненнями (далі - Закон №1058-IV) цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Згідно з частиною 1 статті 9 Закону №1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати:
1) пенсія за віком;
2) пенсія по інвалідності;
3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Статтею 10 Закону №1058-IV встановлено, що особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
Особі, яка має право на довічну пенсію, призначається один з видів довічної пенсії за її вибором.
Частиною 1 статті 36 Закону № 1058-IV встановлено, що пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, а також у разі смерті (загибелі) особи внаслідок поранення, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров'я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (Революції Гідності), - незалежно від тривалості страхового стажу. При цьому дітям пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника.
Батьки і чоловік (дружина) померлого, які не були на його утриманні, мають право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника, якщо втратили джерело засобів до існування.
Тобто, законодавцем встановлено три необхідні умови призначення пенсії по втраті годувальника: непрацездатність члена сім'ї; перебування члена сім'ї на утриманні годувальника; наявність необхідного страхового стажу годувальника.
Пенсія у зв'язку з втратою годувальника виплачується непрацездатним членам сім'ї померлого, які перебували на його утриманні, якщо на момент смерті у нього був необхідний страховий стаж.
Частиною 2 ст. 36 цього ж Закону встановлено коло непрацездатних членів сім'ї до яких належать:
1) чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є особами з інвалідністю або досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону;
2) діти (у тому числі діти, які народилися до спливу 10 місяців з дня смерті годувальника) померлого годувальника, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали особами з інвалідністю до досягнення 18 років.
Діти, які навчаються за денною формою навчання у загальноосвітніх навчальних закладах системи загальної середньої освіти, а також професійно-технічних, вищих навчальних закладах (у тому числі у період між завершенням навчання в одному із зазначених навчальних закладів та вступом до іншого навчального закладу або у період між завершенням навчання за одним освітньо-кваліфікаційним рівнем та продовженням навчання за іншим за умови, що такий період не перевищує чотирьох місяців), - до закінчення такими дітьми навчальних закладів, але не довше ніж до досягнення ними 23 років, та діти-сироти - до досягнення ними 23 років незалежно від того, навчаються вони чи ні;
3) чоловік (дружина), а в разі їх відсутності - один з батьків або брат чи сестра, дідусь чи бабуся померлого годувальника незалежно від віку і працездатності, якщо він (вона) не працюють і зайняті доглядом за дитиною (дітьми) померлого годувальника до досягнення нею (ними) 8 років.
Відповідно до частини 3 статті 36 Закону №1058-IV встановлено, що до членів сім'ї, які вважаються такими, що були на утриманні померлого годувальника, відносяться особи, зазначені в частині другій цієї статті, якщо вони:
1) були на повному утриманні померлого годувальника;
2) одержували від померлого годувальника допомогу, що була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.
Члени сім'ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв'язку з втратою годувальника.
Позивач відповідала всім вищезазначеним критеріям, в зв'язку з чим 10 січня 2020 року її було переведено з пенсії за віком на пенсію у зв'язку з втратою годувальника. Проти вказаної обставини відповідач не заперечує.
Згідно з частиною 1 статті 37 Закону № 1058-IV пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається в розмірі: на одного непрацездатного члена сім'ї - 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника; на двох та більше непрацездатних членів сім'ї - 100 відсотків пенсії за віком померлого годувальника, що розподіляється між ними рівними частками.
Отже, розмір пенсії у зв'язку із втратою годувальника залежить від розміру пенсії такого годувальника.
У січні 2020 року позивачу було розраховано розмір пенсії по втраті годувальника, який складав 50% від розміру пенсії померлого годувальника, про що сторонами не заперечується.
Частиною 1 статті 38 Закону № 1058-IV пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається на весь період, протягом якого член сім'ї померлого годувальника вважається непрацездатним згідно із частиною другою статті 36 цього Закону, а членам сім'ї, які досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, - довічно.
Відповідно до частини 3 статті 45 Закону № 1058-IV переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
Проте, не зважаючи на зазначене, відповідачем було перераховано розмір основної пенсії із розрахунку стажу померлого годувальника 52 роки 2 місці 28 днів, замість первісного - 75 років 2 місці 28 днів, з яких за Списком № 1 - 23 роки.
При цьому суд зазначає, що відповідно до пункту 4 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV у разі якщо внаслідок перерахунку пенсії за нормами цього Закону її розмір зменшується, пенсія виплачується в раніше встановленому розмірі.
Померлому годувальнику була призначена пенсія на відповідно до норм Закону № 1058-IV та на підставі наявних в пенсійній справі документів. Доказів того, що вказаною особою при призначенні пенсії були подані неправдиві відомості та/або документи відповідачем не надано.
Таким чином, дії відповідача щодо зменшення розміру пенсії померлого годувальника не відповідають приписам пункту 4 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV, а тому є протиправними.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У справі «Рисовський проти України» ЕСПЛ зазначив, що аналізуючи відповідність цього мотивування Конвенції, Суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, «Онер'їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах «Онер'їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), п. 119).
Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), n. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (п.п. 70-74).
Право на виплати у сфері соціального забезпечення було включено до змісту статті 1 Першого протоколу до Конвенції вперше у рішенні від 16 грудня 1974 року у справі «Міллер проти Австрії», де Суд встановив принцип, згідно з яким обов'язок сплачувати внески у фонди соціального забезпечення може створити право власності на частку активів, які формуються відповідним чином. Позиція Суду була підтверджена і в рішенні «Гайгузус проти Австрії» від 16 вересня 1996 року, якщо особа робила внески у певні фонди, в тому числі пенсійні, то такі внески є часткою спільних коштів фонду, яка може бути визначена у будь-який момент, що, у свою чергу, може свідчити про виникнення у відповідної особи права власності.
Частиною третьою статті 2 КАС України передбачено, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Згідно з положеннями частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Позивачем був сплачений судовий збір у сумі 908 грн. відповідно до квитанції від 16 березня 2021 року.
Керуючись статтями 2-17, 19-20, 42-47, 55-60, 72-77, 90, 94-99, 122, 124-125, 132, 139, 143, 159-165, 168, 171, 173, 192-196, 224, 225-228, 229-230, 241, 243, 245, 246, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (код ЄДРПОУ 42171861, 87548, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Зелінського, 27а) про визнання протиправними дії, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (код ЄДРПОУ 42171861, 87548, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Зелінського, 27а) щодо зменшення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) з 1 серпня 2020 року страхового стажу померлого годувальника з 75 років 2 місяця 28 днів, у тому числі додаткові роки за Списком № 1 - 23 роки до 53 років 2 місяці 29 днів.
Зобов'язати Маріупольське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області (код ЄДРПОУ 42171861, 87548, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Зелінського, 27а) провести ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) розрахунок розміру пенсії по втраті годувальника, виходячи з наявного у померлого годувальника страхового стажу - 75 років 2 місяці 28 днів, у тому числі додаткові роки за Списком № 1 - 23 роки.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (код ЄДРПОУ 42171861, 87548, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Зелінського, 27а) судовий збір у розмірі 908 (дев'ятсот вісім гривень) 00 копійок на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ).
Рішення ухвалене у нарадчій кімнаті 25 травня 2021 року. Повне судове рішення складено 25 травня 2021 року.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя С.В. Смагар