Україна
Донецький окружний адміністративний суд
25 травня 2021 р. Справа№200/883/21-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Кониченка Олега Миколайовича розглянувши при секретарі судового засідання Купріян В.Ю. в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, в якому просив суд: визнати протиправною відмову військової частини НОМЕР_1 щодо зарахування до вислуги років у Збройних Силах України (календарної та пільгової) періоду проходження служби у органах виконання покарань в період з 27.08.2007 по 31.08.2009 ОСОБА_1 ; зобов'язати військову частину НОМЕР_1 зарахувати вислугу років у Збройних Силах України (календарної та пільгової) періоду проходження служби у органах виконання покарань в період з 27.08.2007 по 31.08.2009 ОСОБА_1 .
25 січня 2021 року ухвалою суду відкрито провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, судове засідання призначено на 22 лютого 2021 року.
22 лютого 2021 року розгляд справи відкладено на 16 березня 2021 року.
02 березня 2021 року до суду засобами поштового зв'язку надійшов відзив відповідача на адміністративний позов.
16 березня 2021 року в судовому засіданні оголошено перерву до 23 березня 2021 року.
23 березня 2021 року, дослідивши обставини справи, матеріали позову та відзиву, заслухавши пояснення сторін по справі, суд дійшов висновку про їх недостатність для повного та всебічного встановлення обставин справи та ухвалою суду вирішив питання подальший розгляд адміністративної справи здійснювати в порядку загального позовного провадження з проведенням підготовчого судового засідання, яке призначено на 19 квітня 2021 року.
29 березня 2021 року від відповідача до суду надійшла заява про долучення документів до матеріалів справи, зокрема листа Військової частини НОМЕР_1 від 22.03.2021 року № 623/616, яким позивачу відмовлено в зарахуванні до вислуги років у Збройних Силах України (календарної та пільгової) періоду проходження служби в органах виконання покарань в період з 27.08.2007 року по 31.08.2009 року.
З 12 квітня 2021 року по 23 квітня 2021 року суддя перебував на лікарняному у зв'язку з тимчасової втратою працездатності.
З 26 квітня 2021 року по 29 квітня 2021 року суддя перебував у відпустці за сімейними обставинами у зв'язку з реабілітацією.
30 квітня 2021 року розгляд справи призначено на 11 травня 2021 року.
11 травня 2021 року ухвалою суду закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 25 травня 2021 року.
25 травня 2021 року сторони повідомлені належним чином в судове засідання не з'явились, про причини неявки не повідомили.
Дослідивши матеріали адміністративного позову та відзиву на адміністративний позов, суд дійшов висновку про їх достатність для вирішення адміністративного спору.
Суд дослідивши подані матеріали справи встановив наступне.
Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, про що свідчить паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце реєстрації, згідно паспортних даних: АДРЕСА_1 .
В обґрунтування адміністративного позову позивач зазначає, що в період з 2007 року по 2009 рік він перебував на службі в органах Державного департаменту України з питань виконання покарань Микитинській виправній колонії №87 і відповідні відомості про проходження служби містяться в трудовій книжці позивача.
22.09.2020 року позивач подав рапорт командиру військової частини НОМЕР_1 де на теперішній час проходить військову службу головним сержантом роти забезпечення військової частини НОМЕР_1 щодо зарахування до його календарної та пільгової вислуги років у Збройних Силах України періоду проходження служби у органах виконання покарань в період з 27.08.2007 по 31.08.2009 рік, який був залишений відповідачем без реалізації з посиланням на приписи Наказу Міністерства Оборони України від 14.08.2014 №530.
Поряд з цим позивач зазначає, що отримати довідку кадрового органу він немає можливості оскільки Микитинська виправна колонія № 87 знаходиться на непідконтрольній території.
Позивач вказує, що доказами перебування його на службі в органах Державного департаменту України з питань виконання покарань Микитинській виправній колонії №87 є трудова книжка серії НОМЕР_4 , в якій зазначено дату та номер наказів про прийняття ти звільнення зі служби, а також відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утримання податків від 19.02.2020 року №317/10/05-02 та припис виданий Микитинською виправною колонією (№87).
Позивач вважає залишення без реалізації його рапорту щодо зарахування до його календарної та пільгової вислуги років у Збройних Силах України періоду проходження служби у органах виконання покарань в період з 27.08.2007 по 31.08.2009 рік протиправним, оскільки відповідно до положень Постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 р. № 393 п.1 до вислуги років зараховуються час перебування на посадах службовців у виправно-трудових установах, в органах і установах виконання покарань зараховується на пільгових умовах: один місяць служби за сорок днів: особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ та кримінально-виконавчої системи, які проходять службу у виправно-трудових установах, відповідно до п. 3 п/п «г» Постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 р. № 393.
Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 , зареєстрована в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань за кодом ЄДРПОУ 26615182, адреса зареєстрованого місцезнаходження: 84551, Донецька область, м. Часів Яр, військове містечко №54.
Відповідач проти задоволення позову заперечує та зазначає, що Наказом Міністерства оброни України від 14.08.2014 року № 530 затверджено Положення про організацію в Міністерстві оборони України роботи з обчислення вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям і забезпечення соціальними виплатами осіб, звільнених з військової служби у Збройних Силах України, та членів їх сімей.
Відповідач вказує на те, що згідно абзацу 7 пункту 1.1 наказу Міністерства оборони України № 530 від 14.08.2014 зазначено, що організація роботи з обчислення вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям і забезпечення соціальними виплатами осіб, які проходили службу і звільнилися з інших військових формувань та правоохоронних органів, і членів їх сімей здійснюється відповідно до вимог чинного законодавства, зокрема, нормативно-правових актів, які регулюють діяльність цих формувань та органів.
Згідно з 2.9 Положення №530 обчислення вислуги років для призначення пенсії здійснюється за послужним списком з особової справи військовослужбовця. Цим пунктом визначається вичерпний перелік документів, що підтверджують окремі періоди військової служби, які підлягають зарахуванню до вислуги років у календарному обчисленні або на пільгових умовах.
Таким чином відповідач вважає, що тільки визначеними документами необхідно підтвердити вислугу років і в даному випадку це довідки кадрових органів Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, Державної прикордонної служби України, Управління державної охорони України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, про службу в цих військових формуваннях, яка підлягає зарахуванню до вислуги років у календарному обчисленні або на пільгових умовах.
Дослідивши надані сторонами письмові докази суд встановив наступне.
Згідно записів №№ 6-7 трудової книжки НОМЕР_4 , виданої 02.06.2004 року на ім'я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , внесених на підставі наказів МВК №87 від 27.08.2007 року № 52 о/с, від 31.08.2009 року № 60 о/с, позивач служив в органах Державного департаменту України з питань виконання покарань безперервно 2 роки 0 місяців 0 днів.
Згідно наданих позивачем відомостей з державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків № 317/10/05-02 від 19.02.2020 року, позивач отримував заробітну плату в Микитинській виправній колонії № 87 з 31.08.2007 року по 31.08.2009 року.
Також, позивачем надано до суду копію припису, виданого старшому сержанту внутрішньої служби ОСОБА_1 старшим інспектором групи по роботі з особовим складом Микитинської виправної колонії №87 І.М. Стратілатовою, з якого суд встановив, що позивач службу проходив з 31.08.2007 року по 01 вересня 2009 року, наказом Микитинської виправної колонії № 87 від 31 серпня 2009 року № 60 о/с звільнений з органів кримінально-виконавчої системи за ст. 63 «ж» (за власним бажанням) Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ України з 01.09.2009 року, у зв'язку з чим йому необхідно прибути у Артемівсько-Дебальцевський міський військовий комісаріат м. Артемівськ Донецької області.
З поміж іншого позивачем надано до суду копію листа Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України від 16.04.2021 року № 4.1.-2827/Кр-21, яким командира військової частини НОМЕР_1 повідомлено, що до архіву Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції на зберігання архівна особова справа ОСОБА_1 та накази по особовому складу управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Донецькій області не передавалась.
Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів У країни від 07.11.2014 № 1085-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення», м. Горлівка Донецької області, в якому розташована Микитинська виправна колонія управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Донецькій області (№ 87), відноситься до Переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження.
Додатково відповідача повідомлено, що відповідно до пункту 3 Постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони та членам їхніх сімей", до вислуги років для призначення пенсій зараховується на пільгових умовах один місяць служби за сорок днів час проходження служби особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Отже, обставини та підстави відмови в зарахуванні спірного періоду до календарної та пільгової вислуги позивача визнаються відповідачем, та підтверджуються відповідними доказами, а тому не викликають у суду обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання, що відповідно до ч. 1 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства, є підставою для звільнення від доказування.
Вирішуючи спірні правовідносини суд виходив з наступного.
Відповідно до ст. 17 Конституції України, держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Згідно приписів ст. 43 Конституції України, кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно ч.ч. 3, 4 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII, грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
На виконання Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони та членам їхніх сімей» (далі - Порядок №393) Наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі - Порядок №260).
Відповідно до п. 2 Порядку №260, до щомісячних основних видів грошового забезпечення належать надбавка за вислугу років.
Пунктами 1, 2, 3, 6 Розділу 5 Порядку №260 встановлено, що військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) щомісячно виплачується надбавка за вислугу років на військовій службі у відсотках посадового окладу (за основною чи тимчасово займаною посадою) з урахуванням окладу за військовим званням у таких розмірах: від 1 до 5 років - 25 відсотків; від 5 до 10 років - 30 відсотків; від 10 до 15 років - 35 відсотків; від 15 до 20 років - 40 відсотків; від 20 до 25 років - 45 відсотків; від 25 і більше років - 50 відсотків.
Вислуга років для виплати надбавки обчислюється з дня початку до дня закінчення проходження військової служби відповідно до Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Для виплати надбавки за вислугу років зараховуються періоди зазначені в постанові Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей" (зі змінами).
Періоди служби, які підлягають зарахуванню до вислуги років у пільговому порядку, обчислюються відповідно до чинного законодавства України.
Для виплати надбавки за вислугу років командир військової частини щорічно станом на 01 січня оголошує наказом вислугу років військовослужбовців.
Наказ видається на підставі особових справ військовослужбовців та інших документів (за їх наявності), що підтверджують проходження військової служби. Календарна та пільгова вислуга років зазначаються окремо.
Відповідно до абз. 13 п. 1 Порядку №393, установлено, що для призначення пенсій за вислугу років відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони, особам, зазначеним у пункті “ж” статті 1-2 такого Закону, до вислуги років зараховуються час перебування на посадах службовців у виправно-трудових установах, в органах і установах виконання покарань, слідчих ізоляторах, лікувально-трудових профілакторіях, інспекціях виправних робіт, підрозділах кримінально-виконавчої інспекції та невоєнізованої професійно-пожежної охорони, які переведені в категорію посад, що заміщуються рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ та Державної кримінально-виконавчої служби за переліком посад і на умовах (в порядку), затверджуваних відповідно Міністерством внутрішніх справ та Міністерством юстиції.
Згідно п/п «г» п. 3 Порядку №393, до вислуги років для призначення пенсій особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови, зараховується на пільгових умовах один місяць служби за сорок днів особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ та кримінально-виконавчої системи, які проходять службу у виправно-трудових установах, слідчих ізоляторах, лікувально-трудових профілакторіях, ізоляторах тимчасового тримання, приймальниках-розподільниках для осіб, затриманих за бродяжництво, спеціальних приймальниках для осіб, підданих адміністративному арешту, підрозділах конвойної служби міліції, та військовослужбовцям постійного складу, які проходять службу у дисциплінарних частинах, за переліками посад і на умовах, затверджуваних відповідно Міністерством внутрішніх справ, Міністерством юстиції, Центральним управлінням Служби безпеки, Міністерством оборони.
Підставою виникнення адміністративного спору є незарахування відповідачем до календарної та пільгової вислуги років позивача періоду його служби в Микитинській виправній колонії № 87, що в свою чергу впливає на обчислення розміру надбавки за вислугу років, про що в позовній заяві зазначив позивач.
Поряд з цим, станом на момент виникнення спірних правовідносин позивач не є пенсіонером та перебуває в трудових правовідносинах з відповідачем, що сторонами не заперечується.
Суд також звертає увагу, що позивач не зазначав в поданому командиру Військової частини НОМЕР_1 рапорті, що просить зарахувати спірний період до вислуги років для обчислення пенсії.
Відмовляючи в зарахуванні до вислуги років спірного періоду відповідач застосував положення ст.ст. 17-1, 17-2 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року № 2262-XII та Положення про організацію в Міністерстві оборони України роботи з обчислення вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям і забезпечення соціальними виплатами осіб, звільнених з військової служби у Збройних Силах України, та членів їх сімей, затвердженого Наказом Міністерства оборони України 14.08.2014 № 530 (далі - Положення № 530).
Приписами п. 2.9 Положення №530 встановлено, що обчислення вислуги років для призначення пенсії здійснюється за послужним списком з особової справи військовослужбовця.
Документами, що підтверджують окремі періоди військової служби, які підлягають зарахуванню до вислуги років у календарному обчисленні або на пільгових умовах, є: довідки архівних і військово-лікувальних закладів; переліки посад льотного складу, посад управлінь з'єднань підводних човнів і з'єднань тральщиків, служба в яких підлягає зарахуванню до вислуги років на пільгових умовах, затверджені наказами Міністра оборони України; листи обліку: льотної роботи військовослужбовців льотного складу, стажу плавання військовослужбовців Військово-Морських Сил Збройних Сил України (Військово-Морського Флоту СРСР) та Державної прикордонної служби України (Прикордонних військ СРСР), виконання стрибків з парашутом військовослужбовців, служба яких пов'язана із систематичними стрибками з парашутом, роботи водолазами під водою; витяги з наказів командирів військових частин або повідомлення військових частин, управлінь (відділів) особового складу (персоналу), управлінь (відділів) кадрів або управлінь (відділів) мобілізації та комплектування відповідних штабів про час проходження військовослужбовцями служби у високогірних місцевостях, в укріплених районах СРСР із залученням до несення бойового чергування в спорудах оборонних позицій у складі бойових обслуг; довідки кадрових органів Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, Державної прикордонної служби України, Управління державної охорони України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, про службу в цих військових формуваннях, яка підлягає зарахуванню до вислуги років у календарному обчисленні або на пільгових умовах; дипломи, посвідчення, довідки і повідомлення цивільних вищих та інших навчальних закладів про час навчання в цих навчальних закладах для зарахування часу навчання до вислуги років та загального страхового стажу; інші документи, що підтверджують періоди дійсної військової служби в Радянській Армії та Військово-Морському Флоті, служби в органах Міністерства внутрішніх справ СРСР та держав - учасниць СНД.
Відповідно до абз. 7 п. 1.1. Положення №530, організація роботи з обчислення вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям і забезпечення соціальними виплатами осіб, які проходили службу і звільнилися з інших військових формувань та правоохоронних органів, і членів їх сімей здійснюється відповідно до вимог чинного законодавства, зокрема, нормативно-правових актів, які регулюють діяльність цих формувань та органів.
Враховуючи вимоги абз. 7 п. 1.1 Положення №530, відповідач при вирішенні питання про зарахування до календарної та пільгової вислуги років позивача мав керуватись вимогами нормативно-правових актів, які регулюють діяльність органів кримінально-виконавчої системи, у тому числі Порядком №393.
Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідачем неправильно визначено коло нормативно-правових актів, які повинні бути застосовані при вирішенні питання щодо зарахування до вислуги років позивача спірного періоду служби.
Відтак, Закон України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» від 23 червня 2005 року № 2713-IV (далі - Закон № 2713-IV) визначає правові основи організації та діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України, її завдання та повноваження.
Приписи ст. 1 Закону № 2713-IV покладають на Державну кримінально-виконавчу службу України завдання щодо здійснення державної політики у сфері виконання кримінальних покарань.
Відповідно до положень ст.ст. 11, 12 Закону № 2713-IV, установи виконання покарань та слідчі ізолятори утворюються і ліквідуються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань та виконують функції, передбачені законом та іншими нормативно-правовими актами. Законодавством визначаються особливості відвідування цих установ і слідчих ізоляторів та спеціальні вимоги режиму доступу на їх територію.
Воєнізовані формування - це підрозділи, які відповідно до закону діють у складі органів і установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, призначені для їх охорони та запобігання і припинення дій, що дезорганізують роботу виправних установ.
Згідно ч.ч. 1, 2, 6, 8 ст. 14 Закону № 2713-IV, до персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України належать особи рядового і начальницького складу (далі - особи рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби), спеціалісти, які не мають спеціальних звань, та інші працівники, які працюють за трудовими договорами в Державній кримінально-виконавчій службі України (далі - працівники кримінально-виконавчої служби).
Служба в Державній кримінально-виконавчій службі України є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України. Час проходження служби в Державній кримінально-виконавчій службі України зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби відповідно до закону.
Особам рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби встановлюються спеціальні звання, у тому числі «старший сержант внутрішньої служби», яке відноситься до молодшого начальницького складу.
Трудові відносини працівників кримінально-виконавчої служби регулюються законодавством про працю, державну службу та укладеними трудовими договорами (контрактами).
Порядок №393 не встановлює жодних вимог щодо видів та змісту документів, якими можуть бути підтверджені періоди проходження служби, визначені цим Порядком.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Враховуючи викладене, відповідно до ст. 62 Закону № 1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На виконання ст. 62 Закону № 1788-ХІІ Кабінет Міністрів України Постановою від 12.08.1993 № 637 «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій» за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній затвердив Порядок № 637.
Згідно п. 1 Порядку № 637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків (пункт 2 Порядку № 637).
В п. 3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Виходячи з наведених норм Порядку №637, у разі відсутності в трудовій книжці записів про роботу, такий стаж встановлюється на підставі інших документів, уточнюючих довідок, відомостей та інших документів, які містять відомості про періоди роботи.
Тож, факт проходження служби позивачем в спірний період, початок та кінець цього періоду, а також спеціальне звання, в повній мірі підтверджені наданими позивачем документами, копії яких містяться в матеріалах справи.
Системно дослідивши обставини справи в контексті законодавства, яким врегульовано спірні правовідносини, оцінивши надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що відповідачем протиправно не зараховано до календарної та пільгової вислуги років у Збройних Силах України період проходження позивачем служби у органах виконання покарань з 27.08.2007 року по 31.08.2009 року, що має суттєве значення для визначення розміру надбавки за вислугу років при обчисленні грошового забезпечення військовослужбовця.
Враховуючи викладене, суд вирішив задовольнити адміністративний позов в повному обсязі.
Надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі “Чахал проти Об'єднаного Королівства” (Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Афанасьєв проти України” від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02). Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
Адміністративний суд, з урахуванням фактичних обставин, зобов'язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями, зокрема, ч. 4 ст. 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному п. 4 ч. 2 цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Таким чином, враховуючи те, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом та сприяти реальному відновленню порушеного права, беручи до уваги приписи ст. 9 КАС України, приймаючи до уваги відзив на позовну заяву відповідача, докази наявні у матеріалах справи, а також з аналізу норм чинного законодавства, суд приходить висновку, що обраний позивачем спосіб захисту свого порушеного права є ефективним.
Відповідно до ч. 5 ст. 139 КАС України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Позивача звільнено від сплати судового збору на підставі п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».
Враховуючи викладене, підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись Конституцією України та Кодексом адміністративного судочинства України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України НОМЕР_5 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце реєстрації, згідно паспортних даних: АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 щодо зарахування до календарної та пільгової вислуги років у Збройних Силах України періоду проходження служби у органах виконання покарань в період з 27.08.2007 року по 31.08.2009 року ОСОБА_1 .
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 зарахувати ОСОБА_1 до календарної та пільгової вислуги років у Збройних Силах України період проходження служби у органах виконання покарань в період з 27.08.2007 року по 31.08.2009 року.
Вступну та резолютивну частини складено та підписано 25 травня 2021 року.
Повний текст рішення буде складено та підписано 26 травня 2021 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя О.М. Кониченко