11 травня 2021 року Справа № 160/2761/21
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Юркова Е.О.,
розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Державної установи "Ігренський виправний центр (№133)" про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,-
24 лютого 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної установи "Ігренський виправний центр (№133)" з вимогами:
- визнати бездіяльність Державної установи "Ігренський виправний центр (№133)" протиправною що полягає у невиплаті грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна у сумі 16767 гривень 62 копійки (шістнадцять тисяч сімсот шістдесят сім гривень 62 копійки) ОСОБА_1 ;
- стягнути з Державної установи "Ігренський виправний центр (№133)" на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за належні до видачі предмети речового майна у сумі 16767 гривень 62 копійки (шістнадцять тисяч сімсот шістдесят сім гривень 62 копійки);
- стягнути з Державної установи "Ігренський виправний центр (№133)" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 08.12.2020 року по день звернення до суду, а саме до 13.02.2021 року у сумі 19962 гривні 51 копійка (дев'ятнадцять тисяч дев'ятсот шістдесят дві гривні 51 копійка).
Ухвалою суду від 01.03.2021 року позовну заяву ОСОБА_1 було залишено без руху та надано час для усунення недоліків.
Ухвалою суду від 09.03.2021 року відкрито провадження у справі, та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 08.12.2020 року на підставі наказу начальника Державної установи "Ігренський виправний центр (№133)" № 125/ОС-20 від 20.11.2020 року позивача було звільнено з Державної кримінально-виконавчої служби України, відповідно до пункту 4 частини 1 статті 77 Закону України "Про Національну поліцію". Проте під час звільнення позивачу не було виплачено грошову компенсацію за належні до видачі предмети речового майна у сумі 16767,62 грн. Також, позивач вважає, що не проведення з вини відповідача розрахунку з ним у зазначені строки (у день звільнення) є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, а саме - виплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.
Відповідачем 22.03.2021 року подано відзив на позовну заяву (вх.. № 22112/21), в якому просив у задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування відзиву відповідач зазначив, що на підставі наказу № 125/ОС-20 від 20.11.2020 року позивачу була видана довідка № 33 про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна. Посилається на приписи абз.2 п.22 Порядку, згідно якого грошова компенсація виплачується за умови наявності коштів та в межах бюджетних асигнувань, установлених на відповідні цілі. Відповідно до довідки Державної установи «Ігренський виправний центр (№133)» станом на 28 січня 2021 року та минулий період на поточні рахунки установи кошти на цільові виплати компенсації за належні до видачі предмети речового майна звільненим у 2020 році працівникам не надходили та відсутні в кошторисних призначеннях на 2020 - 2021 роки. Також відповідачем зазначено про відсутність обов'язку виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку в порядку ст. 117 КЗпП, оскільки грошова компенсація за належні до видачі предмети речового майна не входить до складу грошового забезпечення військовослужбовця.
25.03.2021 року позивачем подано до суду відповідь на відзив, в якій зазначено, що виплата компенсації за належні до видачі предмети речового майна не може бути поставлена в залежність від бюджетних асигнувань на такі цілі, та єдиною передумовою є довідка про виплату грошової компенсації. Щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні вказав, що під «належних звільненому працівникові сум» має розумітись всі виплати, на отримання яких позивач має право станом на дату звільнення, в тому числі і грошова компенсація за належні до видачі предмети речового майна.
Справа розглянута в межах строку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, встановленого статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України - в межах шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу в Державній установі "Ігренський виправний центр (№133)", та наказом Державної установи "Ігренський виправний центр (№133)" від 20.11.2020 року № 125/ОС-20 звільнений зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі України, відповідно до пункту 4 частини 1 статті 77 Закону України "Про Національну поліцію", з 08 грудня 2020 року.
Згідно з довідкою № про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна, виданої на підставі вищевказаного наказу, позивачу належить грошова компенсація замість речового майна, що підлягає видачі, в розмірі 16767,62 грн.
Позивачем 20.11.2020 року подано до відповідача рапорт про виплату грошової компенсації за речове майно.
При вирішенні спору суд виходить із того, що згідно частини 1 статті 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» держава забезпечує соціальний захист персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших законів України (далі Закон № 2713-IV).
Частиною 2 статті 23 Закону № 2713-IV визначено, що умови грошового і матеріального забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються законодавством і мають забезпечувати належні матеріальні умови для комплектування Державної кримінально-виконавчої служби України висококваліфікованим персоналом, диференційовано враховувати характер і умови служби чи роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій та професійній діяльності і компенсувати персоналу фізичні та інтелектуальні затрати.
Відповідно до частини 5 статті 23 Закону № 2713-IV на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України «Про національну поліцію», а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.
Особи рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби мають право на носіння форменого одягу із знаками розрізнення, зразки якого розробляються відповідно до законодавства (частина 5 статті 21 Закону № 2713-IV).
Постановою Кабінету Міністрів України № 578 від 14.08.2013 року затверджено Порядок забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби; норми забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби.
Відповідно до пункту 1 затвердженого Порядку № 578, останній визначає механізм речового забезпечення персоналу Державної кримінально-виконавчої служби - осіб рядового і начальницького складу, спеціалістів, які не мають спеціальних звань, та працівників, які працюють за трудовими договорами.
Речовим забезпеченням є задоволення потреб персоналу у формі одягу, взутті, натільній білизні, теплих і постільних речах, спорядженні, тканинах для пошиття форми одягу, нарукавних знаках і знаках розрізнення, спеціальному одязі та взутті, санітарно-господарському майні, постовому одязі, ремонтних матеріалах (далі - речове майно), що дає змогу створити необхідні умови для виконання персоналом службових завдань (п.2 цього Порядку).
Пунктами 8, 9 зазначеного Порядку визначено, що речове майно особистого користування видається особам із числа персоналу безоплатно за нормами забезпечення №1-5, а інвентарне майно - за нормами № 6-13. Право на забезпечення речовим майном за встановленими нормами забезпечення мають: особи рядового і начальницького складу - з дня присвоєння їм відповідних спеціальних звань та/або призначення на посади; курсанти - з дня зарахування їх до списків навчальних закладів; спеціалісти, які не мають спеціальних звань, та інші працівники, які працюють за трудовими договорами, - з дня призначення на відповідні посади. Видача речового майна в особисте користування проводиться згідно з антропометричними даними (зріст, об'єм грудей, шиї, голови, розмір взуття). Забезпечення речовим майном осіб із числа персоналу здійснюється в органах і установах, де вони проходять службу або працюють. Поставлення на речове забезпечення осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби (далі - особи рядового і начальницького складу) в органі чи установі здійснюється на підставі наказу керівника органу чи установи про призначення на посаду та атестата на предмети речового майна за формою згідно з додатком 1, а у разі присвоєння особі первинного спеціального звання або призначення на посаду спеціалістів, які не мають спеціальних звань, та працівників, які працюють за трудовими договорами, - на підставі відповідного наказу керівника органу чи установи.
Особам рядового і начальницького складу (крім курсантів) після перших трьох років служби за їх бажанням та рішенням керівника органу чи установи дозволяється за умови наявності в їх користуванні придатних до використання предметів раніше виданого речового майна особистого користування замість одних предметів, передбачених нормами забезпечення, отримувати інші, вартість яких не перевищує вартості предметів, що замінюються, або отримувати за них грошову компенсацію. Грошова компенсація виплачується за умови наявності коштів та в межах бюджетних асигнувань, установлених на відповідні цілі (пункт 22 Порядку № 578).
Грошова компенсація замість предметів речового майна особистого користування, що підлягають видачі особам рядового і начальницького складу, виплачується згідно з пунктом 60 цього Порядку. Вартість предметів речового майна особистого користування визначається ДПтС відповідно до їх закупівельної вартості (пункт 23 Порядку № 578).
Згідно пункту 27 цього Порядку під час звільнення із служби особам рядового і начальницького складу за їх бажанням може видаватися речове майно особистого користування, яке не було ними отримано на день звільнення, або виплачуватися грошова компенсація за нього за цінами, що діють на день підписання наказу про звільнення.
Згідно пункту 29 цього Порядку особам, які звільняються із служби через службову невідповідність, за порушення дисципліни, у разі набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за вчинення злочину або адміністративного корупційного правопорушення, речове майно особистого користування не видається, а вартість виданих предметів, строк носіння яких не закінчився, утримується із зазначених осіб з урахуванням зносу. Своєчасно не отримане речове майно особистого користування не видається і за нього не виплачується грошова компенсація особам, які звільняються із служби протягом трьох років після присвоєння їм першого спеціального звання.
Для виплати персоналу грошової компенсації за належні до отримання предмети речового майна особистого користування оформляється довідка про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна за формою згідно з додатком 7 у двох примірниках, перший з яких подається бухгалтерії органу чи установи для виплати компенсації, другий додається до арматурної картки (пункт 60 Порядку № 578).
Аналізуючи вищевказані правові норми, суд доходить висновку, що у позивача з моменту звільнення зі служби в органах Державної кримінально-виконавчої служби України виникло право на грошову компенсацію за неотримане речове майно за цінами, що діяли на день підписання наказу про звільнення.
Як вже встановлено судом і підтверджено матеріалами справи, ОСОБА_1 при звільненні не виплачено грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.
Вищевказане право позивача на отримання грошової компенсації за неотримане речове майно не заперечувалось і відповідачем. Водночас, підставою невиплати спірної грошової компенсації відповідач зазначає відсутність бюджетного фінансування установи на вказані цілі.
Суд не погоджується з посиланням відповідача на абзац 2 пункту 22 Постанови №578, норми якого вказують, що виплата грошової компенсації вартості за неотримане речове майно здійснюється при наявності коштів у межах бюджетних асигнувань, оскільки вказана норма регулює грошову компенсацію за неотримане речове майно особам рядового і начальницького складу (крім курсантів) після перших трьох років служби та стосуються зовсім інших умов, зокрема: обміну раніше виданого речового майна особистого користування на інше майно (вартість якого не перевищує вартості предметів, що замінюються) або отримання за нього грошової компенсації за наявності відповідних кошторисних призначень.
У даному ж випадку, під час звільнення позивача зі служби, відповідач повинен був за бажанням позивача видати речове майно особистого користування, яке неотримано останнім на день звільнення, або виплатити грошову компенсацію за нього за цінами, що діють на день підписання наказу про звільнення, як це передбачає пункт 27 Порядку № 578. При цьому, будь якого посилання на те, що така виплата здійснюється лише за наявності бюджетного фінансування у даній нормі відсутнє.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, державні органи не вправі посилатись на відсутність коштів, як на підставу невиконання своїх зобов'язань і виправдання своєї бездіяльності, що узгоджується з практикою Європейського суду с прав людини (рішення «Кечко проти України», «Сук проти України»).
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що відповідач допустив протиправну бездіяльність, яка полягає у невиплаті під час звільнення позивача грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.
За таких обставин, суд дійшов висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача грошової компенсації вартості неотриманого речового майна в сумі 16767,62 грн. та задоволення позовних вимог у цій частині відповідно.
Щодо позовних вимог про стягнення компенсації за час затримки розрахунку при звільненні, суд зазначає про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у цій частині, виходячи з такого.
Наказом Міністерства юстиції України № 925/5 від 28.03.2018 року затверджено Порядок виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України.
Пунктом 3 вказаного Порядку визначено, що грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу включає:
щомісячні основні види грошового забезпечення;
щомісячні додаткові види грошового забезпечення;
одноразові додаткові види грошового забезпечення.
До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать:
посадовий оклад;
оклад за спеціальним званням;
надбавка за вислугу років.
До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать:
підвищення посадового окладу;
надбавки;
доплати;
премія.
До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать:
допомога для оздоровлення;
матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань.
Судом встановлено, що наведеним Порядком виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України не передбачена відповідальність щодо виплати середнього заробітку за час затримки нарахування та здійснення виплат при звільненні.
Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Згідно статті 117 КЗпП України встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Однак, відповідно статті 1 Закону України «Про оплату праці» встановлено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Тобто, судом встановлено, що компенсація щодо виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку діє тільки в правовідносинах за трудовим договором, та не розповсюджується на спірні правовідносини, де діють спеціальні норми.
Відповідно постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999 р. «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці встановлено, що «2. Передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб (рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ тощо)».
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Також, при вирішені цього спору, суд, відповідно до частин першої-другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Керуючись ст.ст. 9, 72-77, 139, 193, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 ) до Державної установи "Ігренський виправний центр (№133)" (вул. Бехтерева,буд.5, м.Дніпро, 49115, ІК в ЄДРПОУ 08563027) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Державної установи "Ігренський виправний центр (№133)", що полягає у невиплаті грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна у сумі 16767 гривень 62 копійки (шістнадцять тисяч сімсот шістдесят сім гривень 62 копійки) ОСОБА_1 .
Стягнути з Державної установи "Ігренський виправний центр (№133)" на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за належні до видачі предмети речового майна у сумі 16767 гривень 62 копійки (шістнадцять тисяч сімсот шістдесят сім гривень 62 копійки).
В задоволенні іншої частини вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення суду складений 11 травня 2021 року.
Суддя Е.О. Юрков