13 травня 2021 року Справа № 160/2091/21
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Захарчук-Борисенко Н.В.,
при секретарі судового засідання Награ Д.О.,
за участі:
позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача Кобзистої А.В.,
розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні у місті Дніпрі клопотання представника відповідача про залишення позову без розгляду в адміністративній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Дніпропетровської обласної прокуратури, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною, відшкодування матеріальної шкоди, у вигляді частини недоотриманої заробітної плати, зобов'язання вчинити певні дії, -
12.02.2021 ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Дніпропетровської обласної прокуратури, в якій (з урахуванням уточненого позову від 03.03.2021) просить:
- визнати протиправними дії Дніпропетровської обласної прокуратури щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП3221012696, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ) заробітної плати (посадового окладу та інших виплат, які є складовими заробітної плати) за період з 01.07.2015 по 14.05.2020 включно відповідно до ст.81 Закону України «Про прокуратуру»;
- зобов'язати Дніпропетровську обласну прокуратуру провести нарахування та виплату ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 ), неотриманих грошових коштів у вигляді заробітної плати (посадового окладу та інших виплат, які є складовими заробітної плати) виходячи з розміру посадового окладу визначеного за ч. 3, 4 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», з урахуванням висновків рішення Конституційного суду України від 26.03.2020 №1-223/2018 (2840/18), за період з 01.07.2015 по 14.05.2020.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.02.2021 відкрито провадження та призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження з призначенням підготовчого засідання.
06.05.2021 до суду від представника Дніпропетровської обласної прокурату надійшло клопотання про залишення позовної заяви без розгляду.
В обґрунтування клопотання вказано, що предметом спору є вимога про відшкодування матеріальної шкоди, яка завдана прийняттям неконституційного акта, у період, коли позивач перебував на публічній службі, а тому спір, що виник між сторонами у справі стосується проходженням позивачем публічної служби і його розгляд повинен здійснюватись за правилами адміністративного судочинства.
Отже, на думку відповідача, позивачем подано позов з пропуском місячного строку звернення до адміністративного суду та не заявлено клопотання про поновлення пропущеного строку звернення до суду.
Позивачем під час судового засідання 13.05.2021 було надано письмові пояснення, в яких зазначено, що відповідно до статті 81 Закону України «Про прокуратуру» заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок, а тому посадовий оклад прокурора входить до структури заробітної плати та відповідно є її складовою.
Відповідно до частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Таким чином, доводи викладені в клопотанні щодо пропуску позивачем строку на звернення до суду з позовом є безпідставні, а клопотання представника відповідача є таким, що не підлягає задоволенню.
Розглянувши клопотання представника про залишення позовної заяви без розгляду, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частина 5 статті 122 КАС України є спеціальною нормою у розв'язанні спорів з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби порівняно з нормою, яка міститься в частині другій статті 122 КАС України та встановлює шестимісячний строк звернення до суду.
Водночас частина 5 статті 122 КАС України є загальною нормою у розв'язанні спорів стосовно зазначених правовідносин у разі, якщо іншими законами встановлено інший строк звернення до суду в спорах щодо таких правовідносин.
У зазначених положеннях КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
Статтею 233 Кодексу законів про працю України визначено строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів. Так, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки (ч.1 ст.233).
Разом із цим частиною другою цієї статті встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Отже, право на заробітну плату не обмежується будь-яким строком щодо судового захисту і такий висновок прямо випливає з указаної норми.
Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, приписи якої кореспондують з частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Положеннями статті 2 Закону України «Про оплату праці» визначено, що в структуру заробітної плати входить: основна заробітна плата, додаткова заробітна плата, інші заохочувальні та компенсаційні виплати. Основна заробітна плата. Це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
Частиною другою статті 81 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за:
1) вислугу років;
2) виконання обов'язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством.
Преміювання прокурорів здійснюється в порядку, затвердженому Генеральним прокурором, за результатами оцінювання якості їх роботи за календарний рік у межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду оплати праці.
Розмір щорічної премії прокурора не може становити більше 30 відсотків розміру суми його посадового окладу, отриманої ним за відповідний календарний рік.
Таким чином, суд приходить до висновку, що посадовий оклад прокурора входить до структури заробітної плати і відповідно є її складовою.
Відповідно до рішення КСУ від 15.10.2013 №8-рп/2013 у справі №1-13/2013 в аспекті конституційного звернення, положення частини другої статті 233 КЗпП України у системному зв'язку з положеннями статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 №108/95-ВР зі змінами необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Відповідно до пункту 2.1 мотивувальної частини вказаного рішення Конституційного Суду України поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків.
Під заробітною платою, що - належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових відносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат. У разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Згідно зі статтею 1 Конвенції «Про захист заробітної плати» № 95, ухваленої генеральною конференцією Міжнародної організації праці та ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.
Суд зазначає, що у даній справі предметом спору є порушено право позивача стосовно заробітної плати (оплати праці) за періоди, коли він проходив публічну службу. Позивачем не оскаржуються умови проходження публічної служби або звільнення з неї.
Отже, питання «заробітної плати» або «оплати праці» врегульоване спеціальними законами: Законом України «Про оплату праці», Законом України «Про прокуратуру», Кодексом законів про працю України, а також іншими підзаконними нормативними актами.
Зазначене свідчить про те, що в спірних правовідносинах норми Законів України «Про оплату праці», «Про прокуратуру», Кодексу законів про працю України, а також інших підзаконних нормативних актів з питань оплати праці є спеціальними порівняно з нормами Кодексу адміністративного судочинства України. Тому в даному випадку повинні застосовуватися положення спеціальних норм в частині можливості звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати без обмеження будь-яким строком, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Таким чином, суд приходить до висновку про відсутність законодавчо визначених обмежень стосовно строків звернення до суду осіб, які проходили публічну службу, щодо питання стягнення винагороди за її проходження, тобто заробітної плати, а тому клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви ОСОБА_1 без розгляду не підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст.122,123, 240, 248, 256 КАС України, суд -
У задоволенні клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду в адміністративній справі №160/2091/21 за позовом ОСОБА_1 до Дніпропетровської обласної прокуратури, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною, відшкодування матеріальної шкоди, у вигляді частини недоотриманої заробітної плати, зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені ст.ст.294-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.В. Захарчук-Борисенко