24 лютого 2021 року Справа № 160/896/21
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Єфанової О.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити дії,-
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області в якому просить:
визнати відмову головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про призначення мені пенсії, що міститься у листі відповідача від 17 вересня 2020 року, протиправною та зобов'язати відповідача головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, призначити, нарахувати та виплачувати мені пенсію відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення", з 08 вересня 2020 року.
Позовні вимоги обґрунтовані безпідставною відмовою у призначенні пенсі, оскільки підтвердженням стажу позивачем надано всі необхідні документи, а певні недоліки їх оформлення не можуть порушити гарантоване право особи на соціальний захист.
Ухвалою від 01.02.2021 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження та надано термін для надання відзиву на позовну заяву.
Відповідно до ч.1 ст.257 КАС України, за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Згідно з ст.258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
За приписами ч.5 ст.262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
За викладених обставин, у відповідності до вимог ст.ст.258, 262 КАС України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.
Згідно ч.2 ст.263 КАС України справи, визначені частиною першою цієї статті, суд розглядає у строк не більше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, 08 вересня 2020 р., ОСОБА_1 до управління відповідача було подано заяву про призначення пенсії за віком, до якої було подано необхідні для призначення пенсії документи.
Листом відповідача від 17.09.2020 р. повідомлялось про відмову у призначенні пенсії з підстав того, що до страхового стажу не було враховано відповідачем період роботи в АО «Технологія» з 11.03.1993 р. - по 05.05.1997 р., оскільки на печатці товариства відсутній код підприємства, що, за твердженням відповідача, є порушенням вимог постанови КМУ від 22.01.1996 р. за № 118.
Не погодившись з позицією органу Пенсійного фонду, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, суд зазначає наступне.
Згідно з ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до статті 26 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (ч. 1ст. 24 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування).
Частиною 2 ст. 24 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого облікуна підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Згідно ст. 40 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, заробітна плата (дохід) за період страхового стажу до 1 липня 2000 року враховується для обчислення пенсії на підставі документів про нараховану заробітну плату (дохід), виданих у порядку, встановленому законодавством, за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами, а за період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку.
Відповідно до ст. 62 Закону України Про пенсійне забезпечення, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року за № 637 Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Згідно з п. 20 вказаної постанови, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі відсутності правонаступника підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Мінсоцполітики та Мінфіном.
Аналіз наведених норм права дає змогу дійти висновку, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, тоді як підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами можливе лише у випадку її відсутності або відсутності в ній записів.
Так, згідно до записів трудової книжки позивача, з 11 березня 1993 року вона працювала завідуючою магазином акціонерного товариства «Технологія» у м. Вільногірську Дніпропетровської області, звідки звільнилась за власним бажанням 05 травня 1997 року.
Не зараховуючи вказаний період роботи позивача, відповідач зазначає, що на печатці відсутній код ЄДРПОУ та відсутні дані про застраховану особу.
Відповідно до ст. 62 Закону України Про пенсійне забезпечення, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Питання виготовлення, обміну, знищення печаток і штампів органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій у 1994-2000 роках були врегульовані Інструкцією про порядок відкриття штемпельно-гравіювальних підприємств (майстерень), виготовлення печаток та штампів, що затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ СРСР від 13.02.1978 №34, Положенням про дозвільну систему, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.1992 №576та Інструкцією про порядок видачі дозволів на оформлення замовлень на виготовлення печаток і штампів (далі -Інструкція №643), що затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України 18.10.1993 №643.
Згідно з пунктами 3.1, 3.2 пункту 3, підпунктами 4.1, 4.5 пункту 4Інструкції №643опис печаток і штампів складався із зображення Державного герба, напису "Україна", назви міністерства чи іншого центрального органу державної виконавчої влади, підприємства, установи і організації.
Дозвіл на виготовлення нових печаток надавався тільки після здавання старих печаток до органів внутрішніх справ на знищення.
Водночас, постановою Верховної Ради України від 12.09.1991 р. №1545-ХІІ «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР» встановлено, що до прийняття відповідних актів законодавства на території республіки застосовуються акти законодавства СРСР з питань, які не врегульовані законодавством України, за умови, що вони не суперечать Конституціїі законам України.
Отже, в момент здійснення трудової діяльності позивача у магазині акціонерного товариства «Технологія» не існувало зобов'язання мати печатку підприємства з кодом ЄДРПО, оскільки відповідно до чинних на той час нормативно-правових актів, спочатку необхідно було здати стару печатку до органів внутрішніх справ для знищення, а потім отримати іншу.
Водночас, постановою Верховної Ради України від 12.09.1991 №1545-ХІІ «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР» встановлено, що до прийняття відповідних актів законодавства на території республіки застосовуються акти законодавства СРСР з питань, які не врегульовані законодавством України, за умови, що вони не суперечать Конституціїі законам України.
Таким чином, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Згідно зі статтею 101 Закону України "Про пенсійне забезпечення" органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Підприємства та організації несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну громадянам або державі внаслідок несвоєчасного оформлення або подання пенсійних документів, а також за видачу недостовірних документів, і відшкодовують її.
Зловживанням з боку пенсіонера в розумінні частини першої статті 103 Закону України "Про пенсійне забезпечення" є, зокрема, подання ним документів з явно неправильними відомостями.
Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що право особи на призначення пенсії за віком має бути підтверджене як пенсіонером (особистими документами), так і підприємством, на якому особа працювала. Також і відповідальність за надання недостовірних пенсійних документів покладена на підприємство (організацію) та пенсіонера.
Суд зазначає, що витребування та перевірка первинних документів є також правом пенсійного органу. Тобто перекладання обов'язку доказування, надання відомостей тощо на позивача є неприйнятним. Відсутність можливості пенсійного органу скористатися правом на перевірку зазначених у трудовій книжці відомостей не може бути підставою для обмеження права пенсіонера на отримання належної пенсії.
При вирішенні питання зарахування стажу роботи позивача за період позивача з 11.03.1993 р. - по 05.05.1997 р на підприємстві, суд зазначає, що працівник органу Пенсійного фонду України насамперед повинен перевірити відповідність внесених записів, а також з'ясувати факт наявності/відсутності реєстрації підприємства, як суб'єкта господарювання.
Суд зазначає, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
В даному випадку, суд звертає увагу суду, що вказані записи в трудовій книжці зроблено чітко, зрозуміло та без будь-яких виправлень, відсутні ознаки підчисток та підробок, у зв'язку з чим відсутність коду ЄДРПОУ на печатці підприємства, не може бути самостійною підставою для відмови у зарахуванні зазначеного періоду роботи до стажу.
Доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці щодо спірного періоду роботи позивача відповідачем суду не надано, а тому його безпідставно не взято до уваги відповідачем при обрахуванні стажу роботи, необхідного для призначення пенсії.
Стосовно доводів відповідача про не зарахування періоду, оскільки відсутні дані про застраховану особу, суд зазначає наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності ним Законом.
Відповідно до Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» набрав чинності з 1 січня 2004 року.
Періоди трудової діяльності до 01.01.2004, які зараховуються до страхового (трудового) стажу, визначені ст. 56 Закону України Про пенсійне забезпечення.
Згідно зі ст. 62 Закону України Про пенсійне забезпечення основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Також, згідно із ст. 48 Кодексу законів про працю України, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Відповідні положення містить і Постанова Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року, якою затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Так, згідно з п. 2 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Аналіз наведених правових положень свідчить про те, що основним документом, який підтверджує стаж роботи є трудова книжка.
Відповідно до вимог ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Згідно з вимогами ч. 3 ст. 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
У рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року № 1рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) зазначено, що дію нормативно-правового акту в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втрати ним чинності, тобто до події", факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Таким чином, діючим законодавством чітко встановлено, що закони не мають зворотної сили і страховий (трудовий) стаж, набутий до набрання чинності Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а це - 01.01.2004, підтверджується трудовою книжкою та документами, визначеними постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637.
Однак, відповідач при обчислені страхового (трудового) стажу позивача не врахував діюче законодавство та не зарахував позивачу до стажу період трудової діяльності з 11.03.1993 р. - по 05.05.1997 р, коли позивач працювала продавцем у магазині, посилаючись на індивідуальні відомості про застраховану особу, початок введення яких в дію розпочалось з 01.01.2004 року.
За наведених обставин суд вважає за необхідне задовольнити вимогу позивача про визнання протиправним відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу позивача. З метою належного відновлення порушеного права особи, суд користуючись правом наданим приписами ст. 11 КАС України вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов'язати відповідача зарахувати спірний період роботи до страхового стажу позивача, а також зобов'язати останнього призначити пенсію за віком.
Таким чином, відповідний стаж роботи має бути зарахований відповідачем.
Частиною 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до положень ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно з ч. ч. 1 та 4 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до приписів ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частиною 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись ст.ст.243-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву задовольнити.
Визнати відмову головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про призначення мені пенсії, що міститься у листі відповідача від 17 вересня 2020 року, протиправною.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (ЄДРПОУ: 21910427) здійснити зарахування ОСОБА_1 до загального страхового (трудового) стажу період його завідуючою магазином акціонерного товариства «Технологія» у м. Вільногірську з 11.03.1993 р. по 05.05.1997 р.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити та нарахувати ОСОБА_1 пенсію відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення", з 08 вересня 2020 року.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 908,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.В. Єфанова