26.05.2021 року м. Дніпро Справа № 904/5485/20
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Кощеєва І.М. (доповідач),
суддів: Кузнецової І.Л., Орєшкіної Е.В.
розглянувши у порядку письмового провадження
без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу
Акціонерного товариства комерційний банк "ПРИВАТБАНК"
на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.02.2021р.
(суддя Назаренко Н.Г., м. Дніпро, повний текст рішення підписано 22.02.2021 р.) по справі
за позовом Акціонерного товариства комерційний банк "ПРИВАТБАНК", м. Київ
до Відповідача -1: Фермерського господарства "АРТУР 2003", с. Чернігівка, Солонянський район, Дніпропетровська область
Відповідача -2: ОСОБА_1 , с. Миколаївка, Софіївський район, Дніпропетровська область
про стягнення заборгованості у сумі 211 862,73 грн. за договором банківського обслуговування
1. Короткий зміст позовних вимог
Акціонерне товариство комерційний банк "ПРИВАТБАНК" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Фермерського господарства "АРТУР 2003" та до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за договором банківського обслуговування у сумі 211 862,73 грн., яка складається з: 184 014,63 грн. заборгованості за кредитом, 14 920,52 грн. - заборгованості за відсотками з користування кредитом, 9 247,30 грн. - пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором, 3 680,28 грн. - заборгованості по комісії за користування кредитом.
Позовні вимоги до Відповідача-1 обґрунтовані неналежним виконанням умов кредитного договору № б/н від 11.05.2018р., в частині повного та своєчасного повернення кредитних коштів.
Позовні вимоги до Відповідача-2 обґрунтовані неналежним виконанням умов договору поруки № P1544069330078682408 від 01.11.2018р., в частині повного та своєчасного повернення кредитних коштів.
2. Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 16.02.2021 р. позов задоволено частково - стягнуто солідарно з Фермерського господарства "АРТУР 2003" на користь Акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК 184 014,63 грн. - заборгованості за кредитом. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" 184 014,63 грн. - заборгованості за кредитом. Стягнуто з Фермерського господарства "АРТУР 2003" Фермерського господарства "АРТУР 2003" на користь Акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 380,11 грн.. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" витрати по сплаті судового збору у розмірі 1380,11 грн.. В частині солідарного стягнення заборгованості за відсотками у сумі 14 920,52 грн., 9 247,30 грн. - пені, 3 680,28 грн. - заборгованості по комісії - відмовлено.
3. Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, Акціонерне товариство комерційний банк "ПРИВАТБАНК" звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення з Фермерського господарства "АРТУР 2003" та солідарно з ОСОБА_1 відсотків за користування кредитом у розмірі 14 920,52 грн., пені у розмірі 9 247,30 грн., а також комісії за користування кредитом у розмірі 3 680,28 грн. та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. В іншій частині рішення не оскаржується.
4. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, Скаржник вказує на те, що суд першої інстанції , пославшись в рішенні на відсутність доказів, які б свідчили про погодження сторонами в письмовій формі ціни договору, яка встановлена у вигляді сплати процентів за користування кредитними коштами, комісії за користування кредитом, а також відповідальності (штрафу, пені)", безпідставно звільнив боржників від сплати відсотків, пені та штрафів судовим рішенням, чим, на думку Скаржника, допустив порушення норм цивільного права.
Скаржник вказує на те, що до матеріалів справи доданий належний та допустимий доказ на підтвердження факту та розміру заборгованості за кредитним договором - детальний розрахунок заборгованості по кредиту із зазначенням розміру відсоткової ставки, ставки пені, сум нарахувань за кожний окремий проміжок часу, у тому числі - окремо по відсотках, пені, тілу кредиту; суму нарахувань по кожному з видів зобов'язань, у тому числі - накопичувальним порядком. В розрахунку заборгованості відображено покроково всі дати, в яких була зміна в кредитній угоді, а саме нарахування та винесення на прострочку тіла кредиту, відсотків, комісії та пені та клієнтських погашень.
Скаржник зазначає на безпідставності висновків суду і про те, що позивач не посилався на норму ст. 1048 ЦК України для стягнення відсотків за кредитним договором, оскільки вважає, що саме суд повинен дати правильну юридичну кваліфікацію фактичним обставинам, навіть якщо сторона на цю норму права не посилається. В якості аналогічної правової позиції Скаржник посилається на постанову Верховного Суду від 21.10.2020р. по справі № 331/4560/19.
Скаржник вважає, що у нього є всі законні підстави для стягнення заборгованості з Відповідачів, оскільки кредитний договір, укладений між банком і Відповідачем, не оспорений, не визнаний недійсним чи неукладеним, та акцентує увагу на тому, що поданий Позивачем розрахунок Відповідачами не спростований, відповідної довідки про відсутність заборгованості Відповідачами не надано, наявним в матеріалах справи рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 16.12.2019 року по справі № 904/4372/19 встановлені факти.
5. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Фермерське господарство "АРТУР 2003» та ОСОБА_1 не скористались своїм правом згідно ч.1 ст. 263 ГПК України та не надали суду відзив на апеляційну скаргу, що згідно ч. 3 ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.
6. Рух справи в суді апеляційної інстанції
Автоматизованою системою документообігу Центрального апеляційного господарського суду для розгляду даної справи було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Кощеєв І.М. ( доповідач ), судді - Кузнецова І.Л., Орєшкіна Е.В..
Згідно з ч. 1 ст. 247 ГПК України, у порядку спрощеного провадження розглядаються малозначні справи.
Ч. 13 ст. 8 ГПК України визначено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до п. 1 ч. 5 ст. 12 ГПК України, для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Ч. 1 ст. 270 ГПК України встановлено, що в суді апеляційної інстанції справи переглядаються в порядку спрощеного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
Ч. 10 ст. 270 ГПК України встановлено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
При розгляді цієї справи колегія суддів враховує, що предметом позову у цій справі є вимоги про стягнення суми, меншої ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто вказана справа відноситься до малозначних справ в розумінні ГПК України, і розглядає справу без повідомлення учасників справи.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 23.03.2021 р. відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк "ПРИВАТБАНК" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.02.2021 року, для розгляду у порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
7. Встановлення судом обставин справи
11.05.2018 р. Фермерським господарством "АРТУР 2003" (далі - Відповідач-1) підписано заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг (далі - Заява). Згідно цієї Заяви Відповідач-1 приєднався до "Умов та правил надання банківських послуг" (надалі -Умови), Тарифів Банку, що розміщені в мережі Інтернет на сайті http://privatbank.ua, які разом із Заявою складають Договір банківського обслуговування № б/н від 11.05.2018 р. (надалі - Договір).
Позивач в своєму позові вказав, що відповідно до умов договору Відповідачу-1 встановлено кредитний ліміт на поточний рахунок НОМЕР_1 , в електронному вигляді через встановлені засоби електронного зв'язку Банку і Клієнта (системи клієнт-банк, інтернет клієнт банк, sms - повідомлення або інших), що визначено і врегульовано "Умовами та правилами надання банківських послуг".
Свої зобов'язання за договором Позивач виконав в повному обсязі, надавши Відповідачу-1 кредитний ліміт в розмірі 200 000,00 грн.
Відповідно до розділу Умов п. 3.2.1.4. яким затверджений порядок розрахунків, за користування кредитом в період з дати виникнення дебетового сальдо на поточному рахунку Клієнта при закритті банківського дня Клієнт виплачує проценти, виходячи з процентної ставки, розмір якої залежить від строку користування кредитом (диференційована процентна ставка).
Розрахунок відсотків за користування кредитом проводиться щодня, починаючи з моменту утворення на поточному рахунку дебетового сальдо при закритті банківського дня, за кількість днів користування кредитними коштами, виходячи з 360 днів у році. Розрахунок відсотків проводиться до повного погашення заборгованості за кредитом, на суму залишку заборгованості за кредитом. День повернення кредиту в часовий інтервал нарахування відсотків не включається. Нарахування відсотків здійснюється в дату сплати.
Пунктом 3.2.1.4.4.Умов визначено розмір винагороди за використання ліміту, яку позичальник сплачує Банку 1-го числа кожного місяця.
При несплаті винагороди, відсотків у відповідні їм дати сплати, вони вважаються простроченими.
Відповідно до п. 3.2.1.2.3.4. Умов - Банк мас право при порушенні Клієнтом будь - якого із зобов'язань, передбаченого "Умовами, змінити умови кредитування - вимагати від Клієнта дострокового повернення кредиту, сплати відсотків за його користування, виконання інших зобов'язань за кредитом в повному обсязі.
Судом першої інстанції встановлено, що у зв'язку з порушеннями зобов'язань за Договором обслуговування кредитних лімітів на поточному рахунку, Відповідач-1, станом на 10.04.2020р., має перед Позивачем заборгованість, в сумі 242 024,47 грн.
Відповідно 3.2.1.5.1. Умов при порушенні Клієнтом будь-якого із зобов'язань по сплаті відсотків за користування кредитом, передбачених п.п. 3.2.1.2.2.2, 3.2.1.4.1,3.2.1.4.2, 3.2.1.4.3, термінів повернення кредиту , передбачених п.п. 3.2.1.1.8, 3.2.1.2.2.3, 3.2.1.2.3.4, винагороди, передбаченого п.п. 3.2.1.2.2., 3.2.1.4.4, 3.2.1.4.5, 3.2.1.4.6 Клієнт виплачує Банку за кожний випадок порушення пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період, за який сплачується пеня, (у % річних) від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу. А в разі реалізації Банком права на встановлення іншого строку повернення кредиту. Клієнт сплачує Банку неню у розмірі, зазначеному у п. 3.2.1.4.1.3. від суми заборгованості за кожен день прострочення. Сплата пені здійснюється у гривні.
Відповідно до п.6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, відповідно до 3.2.1.5.4. Умов - нарахування неустойки за кожний випадок порушення зобов'язань, передбаченої п. 3.2.1.5.1., 3.2.1.5.2., 3.2.1,5.3, здійснюється протягом 15 (п'ятнадцяти) років з дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконано Клієнтом.
Пунктом 3.2.1.6.1. Умов зазначено, що обслуговування кредитного Ліміту на поточному рахунку Клієнта здійснюється з моменту подачі Клієнтом до Банку заяви на приєднання до "Умов та Правил надання банківських послуг" (або у формі "Заяви про відкриття поточного рахунку га картки із зразками підписів і відбитка печатки" або у формі авторизації кредитної угоди в системах клієнт-банк / інтернет клієнт-банк, або у формі обміну паперовій або електронною інформацією, або в будь-якій Іншій формі) та / або з моменту надання Клієнтом розрахункових документів на використання коштів у рамках кредитної Ліміту в межах зазначених у них сум, і діє в обсязі перерахованих засобів до повного виконання зобов'язань сторонами.
Як зазначає Позивач, в порушення зазначених норм закону та умов Договору Відповідач-1 зобов'язання за вказаним Договором належним чином не виконав, а саме не сплатив необхідні кошти для погашення заборгованості, в зв'язку з чим сума заборгованості відповідача-1 перед позивачем складає: 211 862,73грн., з яких: 184 014,63грн. - заборгованість за кредитом, 14 920,52грн. - заборгованість за відсотками з користування кредитом, 9 247,30 грн. - пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором, 3 680,28грн. - заборгованість по комісії за користуванням кредитом.
Зобов'язання за спірним договором забезпечено договором поруки № Р1541069330078682408 від 01.11.2018 р. (далі - договір поруки), укладеним між позивачем та поручителем - ОСОБА_1 (відповідач - 2), за умовами якого (пункт 1.1) предметом цього договору є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ФГ "Артур 2003" зобов'язань за договорами приєднання до: розділу 3.2.1 "Кредитний ліміт" Умов та Правил надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті Банку у мережі Інтернет, далі Угода-1, по сплаті:
- процентної ставки за користування кредитом: за період користування кредитом згідно пункту 3.2.1.4.1.2 "Угоди-1" - 21% річних для договорів забезпечених порукою, 34% річних для договорів не забезпечених порукою;
- за період користування кредитом згідно пункту 3.2.1.4.1.3 "Угоди 1" - 42% річних для договорів забезпечених порукою, 68% річних для договорів не забезпечених порукою;
- комісійної винагороди згідно пункту 3.2.1.1.17 "Угоди 1" в розмірі 3% від суми перерахувань;
- винагороди за використання Ліміту відповідно до 3.2.1.4.4 "Угоди 1" 1-го числа кожного місяця у розмірі 0,5% від суми максимального сальдо кредиту, що існувало на кінець банківського дня за попередній місяць;
- кредиту в розмірі 200 000,00 грн.
Якщо під час виконання "Угоди 1" зобов'язання боржника, що забезпечені цим договором збільшуються, внаслідок чого збільшується обсяг відповідальності поручителя, поручитель при укладенні цього договору дає свою згоду на збільшення зобов'язань за "Угодою 1" в розмірі таких збільшень. Додаткових узгоджень про такі збільшення з поручителем не потрібні.
Відповідачі заявлені до стягнення суми не сплатили, що й стало причиною виникнення спору.
Позовні вимоги Позивача суд першої інстанції визнав обґрунтованими лише в частині стягнення суми заборгованості за кредитом у розмірі 184 014,63 грн., решту позовних вимог судом першої інстанції визнано безпідставними, та, як наслідок, відмовлено в їх задоволенні.
8. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції
Відповідно до ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).
Як вбачається із змісту апеляційної скарги, позивачем оскаржується рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог, щодо солідарного стягнення відсотків за користування кредитом у розмірі 14 920,52 грн., пені у розмірі 9 247,30 грн. та комісії за користування кредитом, у розмірі 3 680,28 грн..
Рішення суду в частині задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитом, у розмірі 184 014,63грн. заявником апеляційної скарги не оскаржується, тобто не є вимогою апеляційної скарги, а тому суд апеляційної інстанції законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в цій частині не перевіряє.
Апеляційний господарський суд, переглядаючи в апеляційному порядку оскаржуване судове рішення, в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом попередньої інстанції норм матеріального і процесуального права, дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог стягнення відсотків за користування кредитом, пені та комісії за користування кредитом, з наступних мотивів.
Згідно ч. 1 ст. 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, останній має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому, з огляду на зміст ст.ст. 633, 634 ЦК України, можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом ст. 1056-1 ЦК України, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами 1,2 ст. 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно з ч. 1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.
Аналізуючи зазначені приписи чинного законодавства, слід дійти висновку, що у разі укладення кредитного договору плата за користування кредитними коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договором (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Як свідчать матеріали справи та встановлено судом першої інстанції, в заяві Відповідача про відкриття поточного рахунку від 11.05.2018 р. (а.с. 43), процентна ставка за користування кредитними коштами не зазначена, як і відсутні умови про сплату комісії банку, а також, встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та їх визначеного розміру.
Обґрунтовуючи право вимоги щодо стягнення відсотків за користування кредитом, пені та комісії, у тому числі їх розміру і порядок нарахування, Позивач посилався на Умови та Правила надання банківських послуг, які надав до суду (а.с.а.с. 21-38).
До того ж, як правильно врахував суд першої інстанції, матеріали справи не містять належного підтвердження, що саме до поданої позивачем редакції "Умов та Правил надання банківських послуг" приєднався Відповідач-1 та погодився на умови, які вони містять. При цьому, роздруківка із сайту позивача не приймається судом у якості належного доказу, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити, і вносила відповідні зміни в Умови.
В матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про погодження сторонами в письмовій формі ціни договору, яка встановлена у вигляді сплати процентів за користування кредитними коштами, комісії за користування кредитом, а також відповідальності (штрафу, пені), в зв'язку із чим, у суду відсутні правові підстави для задоволення позову в цій частині.
Колегія суддів зазначає, що Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування.
Відтак, надані АТ КБ "ПриватБанк" Умови та Правила надання банківських послуг ПриватБанку не можна вважати складовою кредитного договору, а без надання належного підтвердження про конкретні запропоновані боржнику Умови та Правила банківських послуг, відсутність у Анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком витяг з Тарифів та витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного з Відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
У даному випадку відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з боржником АТ КБ "ПриватБанк" дотримано вимоги, передбачені ч. 2 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів", в частині повідомлення споживача про умови кредитування, зокрема відсотки за користування кредитними коштами, штраф, пеня) та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк.
Наведене відповідає усталеному висновку щодо застосування ст. 634 ЦК України до правовідносин з укладення кредитного договору у формі заяви про приєднання, викладеному Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03.07.2019р. у справі № 342/180/17, та врахованому, зокрема, у постановах Верховного Суду від 19.02.2020р. у справі № 202/8728/14-ц, від 28.04.2020р. у справі № 293/1011/17, від 02.12.2020р. у справі № 183/992/18.
Враховуючи наведене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для стягнення з Відповідачів процентів за користування кредитом, пені та штрафу на підставі поданих банком документів, отже вважає правильною відмову в задоволенні позовних вимог АТ КБ "ПриватБанк" до Фермерського господарства "АРТУР 2003" та до ОСОБА_1 , в частині солідарного стягнення відсотків за користування кредитом у розмірі 14 920,52 грн., пені у розмірі 9 247,30 грн. та комісії за користування кредитом, у розмірі 3 680,28 грн..
За змістом ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, порукою.
Зобов'язання за спірним договором забезпечено договором поруки № Р1541069330078682408 від 01.11.2018р. (далі - договір поруки), укладеним між позивачем та поручителем - ОСОБА_1 (відповідач - 2), за умовами якого (п.1.1) предметом цього договору є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ФГ "Артур 2003" зобов'язань за договорами приєднання до: розділу 3.2.1. "Кредитний ліміт" Умов та Правил надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті Банку у мережі Інтернет, далі Угода-1, по сплаті: процентної ставки за користування кредитом: за період користування кредитом згідно п. 3.2.1.4.1.2 "Угоди-1" - 21% річних для договорів забезпечених порукою, 34 % річних для договорів не забезпечених порукою; за період користування кредитом згідно п.3.2.1.4.1.3. "Угоди 1" - 42 % річних для договорів забезпечених порукою, 68 % річних для договорів не забезпечених порукою; комісійної винагороди згідно п.3.2.1.1.17. "Угоди 1" в розмірі 3 % від суми перерахувань; винагороди за використання Ліміту відповідно до 3.2.1.4.4. "Угоди 1" 1-го числа кожного місяця у розмірі 0,5 % від суми максимального сальдо кредиту, що існувало на кінець банківського дня за попередній місяць; кредиту в розмірі 200 000,00 грн.
Якщо під час виконання "Угоди 1" зобов'язання боржника, що забезпечені цим договором збільшуються, внаслідок чого збільшується обсяг відповідальності поручителя, поручитель при укладенні цього договору дає свою згоду на збільшення зобов'язань за "Угодою 1" в розмірі таких збільшень. Додаткових узгоджень про такі збільшення з поручителем не потрібні.
За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб (ст. 553 ЦК України).
Порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя, якщо інше не передбачено законом. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року з дня укладення договору поруки, якщо інше не передбачено законом (ч. 4 ст. 559 ЦК України).
Оскільки поручитель поручився за зобов'язаннями боржника у повному обсязі, позивач набув право вимоги до поручителя як відповідача щодо погашення заборгованості за кредитним договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України, зміст договору як угоди (правочину) складає сукупність визначених на розсуд сторін і погоджених ними умов, у яких закріплюються їхні права та обов'язки, що складають зміст договірного зобов'язання.
За своєю юридичною природою, порука є договірним зобов'язанням, адже виникає на підставі договору.
За нормами ст. 541 ЦК України, солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання.
Статтею 554 ЦК України встановлено, що в разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.
Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач заперечень проти позову не подавав, розмір заборгованості та умови договору не оспорював, апеляційний суд відхиляє, оскільки доведення позивачем умов кредитування і наявності заборгованості за відсотками є обов'язком позивача, виходячи з принципу змагальності сторін, закріпленого ст.13 ГПК України.
Доводи, викладені в апеляційній скарзі про порушення і неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині не отримали підтвердження, не спростовують обставин, на які послався місцевий господарський суд.
Щодо посилання Скаржника на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.12.2019 р. по справі № 904/4372/19, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
За приписами ч.ч. 5, 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, зокрема при розгляді цієї апеляційної скарги, судом апеляційної інстанції враховані висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду у постанові від 03.07.2019р. у справі № 342/180/17, та врахованих, зокрема, у постановах Верховного Суду від 19.02.2020р. у справі № 202/8728/14-ц, від 28.04.2020р. у справі № 293/1011/17, від 02.12.2020р. у справі № 183/992/18.
За вказаних обставин і наведених норм чинного законодавства, апеляційний господарський суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк "ПРИВАТБАНК" слід залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.02.2021 р. залишити без змін.
9. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
У справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів Скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" ( Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 р. ).
Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У даній справі суд дійшов висновку, що Скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
З огляду на приписи ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 р." Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика ЄСПЛ, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права.
Отже, доводи заявника апеляційної скарги про порушення норм матеріального та процесуального права судом попередньої інстанцій під час прийняття оскаржуваного процесуального документу не знайшли свого підтвердження.
За змістом ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ст. 276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин та з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги в порядку ст. 269 ГПК України, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення залишенню без змін.
10. Судові витрати
У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, згідно вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.
На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 269, 270, 273, 275 - 285, 287 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк "ПРИВАТБАНК" залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.02.2021 р. у справі № 904/5485/20 залишити без змін.
Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Скаржника.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню у зв'язку із малозначною справою, крім випадків передбачених частиною 2 пунктом 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя І.М. Кощеєв
Суддя І.Л. Кузнецова
Суддя Е.В. Орєшкіна