Справа № 554/5949/20 Номер провадження 22-ц/814/910/21Головуючий у 1-й інстанції Материнко М. О. Доповідач ап. інст. Чумак О. В.
13 травня 2021 року м. Полтава
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Полтавського апеляційного суду в складі:головуючого судді: Чумак О.В.
суддів: Дряниці Ю.В., Кривчун Т.О.
за участю секретаря Гнатюк О.С.
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою Управління майном комунальної власності міста Полтавської міської ради на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 12 листопада 2020 року, ухвалене суддею Материнко М.О., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Управління майном комунальної власності міста про визнання частково недійсною та скасування приватизації квартири, визнання частково недійсним та скасування розпорядження про надання у власність квартири, визнання частково недійсним та скасування свідоцтва про право власності на житло, визнання права власності на частини квартири.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, -
У липні 2020 р. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Управління майном комунальної власності міста про визнання частково недійсною та скасування приватизації квартири, визнання частково недійсним та скасування розпорядження про надання у власність квартири, визнання частково недійсним та скасування свідоцтва про право власності на житло, визнання права власності на частини квартири.
Та з урахуванням уточнених позовних вимог (а.с. 73-74) прохав суд визнати частково недійсною та скасувати приватизацію квартири за адресою АДРЕСА_1 в частині надання йому, ОСОБА_1 , у приватну спільну власність вказаної квартири; визнати частково недійсним та скасувати розпорядження Відділу приватизації житла Фонду міського майна від 20.12.1993 року № 10196 на квартиру за адресою АДРЕСА_1 в частині надання йому, ОСОБА_1 , у приватну спільну власність вказаної квартири; визнати частково недійсним та скасувати свідоцтво про право власності на житло від 20.12.1993 року, видане Відділом приватизації житла на підставі розпорядження від 20.12.1993 року № 10196 на квартиру за адресою АДРЕСА_1 в частині надання йому, ОСОБА_1 , у приватну спільну власність вказаної квартири; визнати за ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 право спільної сумісної власності на зазначену квартиру.
В обґрунтування позову вказував, що у 2020 році, під час розгляду питання щодо постановки його, як військовослужбовця, на квартирний облік, йому стало відомо, що у 1993 році його мати, ОСОБА_2 , приймала участь у приватизації квартири загальною площею 31,4 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 , у тому числі і на його ім'я.
На момент здійснення приватизації вказаної квартири він був малолітнім (досяг неповних два місяці). Однак, приватизація частини вказаної квартири на його ім'я без його згоди, коли він був неповнолітнім, порушує його права, оскільки позбавляє можливості реалізувати своє право на приватизацію та отримати житло, як військовослужбовець.
Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 12 листопада 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 задоволено.
Визнано частково недійсною та скасовано приватизацію квартири за адресою АДРЕСА_1 в частині надання ОСОБА_1 у приватну спільну власність квартири за адресою АДРЕСА_1 .
Визнано частково недійсним та скасовано розпорядження Відділу приватизації житла Фонду міського майна від 20.12.1993 року № 10196 на квартиру за адресою АДРЕСА_1 в частині надання ОСОБА_1 у приватну спільну власність квартири за адресою АДРЕСА_1 .
Визнано частково недійсним та скасовано свідоцтво про право власності на житло від 20.12.1993 року видане Відділом приватизації житла на підставі розпорядження від 20.12.1993 року № 10196 на квартиру за адресою АДРЕСА_1 в частині надання ОСОБА_1 у приватну спільну власність квартири за адресою АДРЕСА_1 ).
Визнано за ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 право спільної сумісної власності на квартиру за адресою АДРЕСА_1 .
З цим рішенням не погодився відповідач Управління майном комунальної власності міста Полтавської міської ради, оскарживши його в апеляційному порядку.
В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення місцевого суду внаслідок хибних висновків щодо доведеності факту порушення майнових прав позивача, доведеності факту укладання правочину під впливом помилки та наявності підстав для застосування інституту визнання правочину недійсним по відношенню до приватизації житлового фонду, прохає скасувати рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач вказує, що орган приватизації дотримався вимог чинного на час приватизації спірної квартири законодавства.
Приватизація проведена на всіх зареєстрованих у спірному житловому приміщенні осіб.
Представником позивача, який був неповнолітнім на час приватизації, виступали його батьки. Позивачем не доведено, що його батьки діяли всупереч його інтересів під час приватизації вказаної квартири.
Житлові чеки позивача були використані не в повному обсязі, що надає йому право брати участь у приватизації, а також зареєструватися на облік осіб, що потребують покращення житлових умов як військовослужбовець, адже його забезпеченість житловою площею в спірній квартирі на даний час складає 4.7 кв.м (19 кв. м на 4 особи), тоді як мінімальний розмір забезпеченості житлом по Полтавській області складає 6 кв.м.
Позивачем не надано доказів щодо обмеження чи порушення його житлових прав внаслідок приватизації квартири.
Законодавством не передбачено визнання приватизації частково недійсною.
Також вважає, що позивач втратив право на оскарження свідоцтва про право власності на житло від 20.12.1993 р., оскільки пропустив строк позовної давності, передбачений положеннями ЦК УРСР.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач ОСОБА_1 прохає апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на те, що на час подачі заяви та видачі розпорядження від 20.12.1993 року № 10196 приватизація спірної квартири, крім Закону України «Про приватизацію», здійснювалася на підставі наказу Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 15 вересня 1992 року № 56, згідно з яким передача займаних квартир (будинків) здійснюється в приватну (для одиноких наймачів) та спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку). До членів сім'ї наймача включаються лише громадяни, які постійно мешкають у квартирі (будинку) разом з наймачем або за яким зберігається право на житло.
Вказує, що на час приватизації квартири він був малолітнім та його мати ОСОБА_2 від його імені прийняла рішення про приватизацію спірної квартири, що суперечить ч. 2 ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».
Крім цього, на час приватизації він проживав з батьком, який згоду на приватизацію квартири не надавав.
Оскільки у розпорядженні на приватизацію не відображено його волевиявлення, вважає, що суд дійшов правильного висновку про задоволення позову.
Вважає, що визнання частково недійсними приватизація спірної квартири та свідоцтва про право власності на житло в частині його майнових інтересів не призведе до порушення прав на житло інших співвласників та інтересів держави в особі органів, на які покладено функцію здійснення приватизації.
У судове засідання позивач ОСОБА_1 , відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не з'явилися. Надали суду заяви про розгляд справи у їх відсутність.
Відповідач ОСОБА_4 також не з'явився, про день, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про день, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача Управління майном комунальної власності міста Янченка Я.В., перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Судом першої інстанції правильно встановлено, що на підставі розпорядження від 20.12.1993 року № 10196 Відділом приватизації житла Фонду міського майна було видано свідоцтво про право власності на житло, у відповідності до якого квартира загальною площею 31,4 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 належить на праві приватної, спільної сумісної власності ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , які були зареєстровані у вказаній квартирі (а.с 30, 90).
Задовольняючи позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що на час приватизації спірної квартири та видачу свідоцтва про право власності на житло від 20.12.1993 р. позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , був малолітнім та увійшов у приватизацію вказаної квартири з державного житлового фонду разом зі своєю матір'ю та іншими членами сім'ї, які проживали та були зареєстровані у даній квартирі на час здійснення приватизації.
Приватизація частини вказаної квартири матір'ю на ім'я позивача без його згоди та згоди батька, коли позивач був малолітнім, порушує його права та майнові інтереси, оскільки позбавляє можливості самостійно, відповідно до власної волі та інтересу, реалізувати своє право на приватизацію та отримати житло у порядку, передбаченому Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції. з огляду на таке.
Відповідно до ст. 345 ЦК України, фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності.
Приватизація здійснюється в порядку, встановленому законом.
У відповідності до ч.ч. 1,2 ст. 8 Закону № 2482-XII від 19.06.1992 року приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд.
Передача квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають у цій квартирі (будинку), житловому приміщенні у гуртожитку, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку), житлового приміщення у гуртожитку.
Станом на час подання до органу приватизації заяви ОСОБА_3 від 01.12.1993 р. про передачу їй та членам її сім'ї в приватну власність квартири АДРЕСА_2 , та видачу розпорядження про приватизацію вказаної квартири приватизація здійснювалася у відповідності до «Про приватизацію державного житлового фонду» № 2482-XII від 19.06.1992 року та наказу Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 15 вересня 1992 року № 56 «Про затвердження Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян».
Згідно з пунктом 5 Наказу № 56 передача займаних квартир (будинків) здійснюється в приватну (для одиноких наймачів) та у спільну (сумісну або часткову) власність за письмовою згодою всіх повнолітніх (віком від 18 і більше років) членів сім'ї з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку). До членів сім'ї наймача включаються лише громадяни, які постійно мешкають у квартирі (будинку) разом з наймачем або за яким зберігається право на житло.
Відповідно до п.п. 20-22 вказаного Положення, при оформленні заяви на приватизацію квартири (будинку), громадянин бере на підприємстві, що обслуговує жилий будинок, довідку про склад сім'ї та займані приміщення. У довідці вказуються члени сім'ї наймача, які прописані та мешкають разом з ним, а також тимчасово відсутні особи, за якими зберігається право на житло. У довідці вказуються новонароджені і на них враховується норма площі, що передається безкоштовно, незалежно від строку їх народження та введення в дію Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».
Виходячи з норм законодавства, яке регламентувало на час спірних відносин приватизацію державного житлового фонду, вбачається, що участь у приватизації займаного державного (комунального) житла приймають наймач та члени його сім'ї, тобто всі зареєстровані у цьому житловому приміщенні особи, що проживають у ньому. Відмова від участі у приватизації житла осіб зареєстрованих у житловому приміщенні не передбачалась, крім виключних випадків.
Відповідно, згоду на участь у приватизації надавали всі повнолітні члени сім'ї.
Мати позивача, ОСОБА_2 , діяла у процесі приватизації квартири у 1993 році як у власних інтересах, так і в інтересах свого малолітнього сина, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , як законний представник. При цьому, чинне законодавство не передбачало обов'язкового отримання згоди органу опіки та піклування.
Отже, при здійсненні приватизації спірної квартири органом приватизації були дотримані наведені вимоги діючого на той час законодавства, яке регулювало приватизацію державного житлового фонду.
Крім цього, колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 60 Кодексу про шлюб та сім'ю України (в редакції, чинній на час виникнення правовідносин), захист прав та інтересів малолітніх та неповнолітніх дітей належить на їх батьках, які діють без особливих на те повноважень.
Згідно зі ст. 163 КпШС України, реєстрація народження провадиться за місцем народження дитини або за місцем проживання її батьків чи одного з них за письмовою або усною заявою батьків.
Згідно ст. 17 ЦК України (1963 року), визначено, що місцем проживання малолітніх, неповнолітніх, що не досягли 15 років, або громадян, які перебувають під опікою, визнається місце проживання їх батьків (усиновителів) або опікунів.
Посилання позивача як у суді першої інстанції, так і у відзиві на апеляційну скаргу на те, що він не надавав своєї згоди на приватизацію, є безпідставними, оскільки в інтересах позивача, який на час приватизації був малолітнім, виступали його батьки.
У зв'язку з чим висновки суду першої інстанції про те, що приватизація частини спірної квартири матір'ю позивача на його ім'я без його згоди та згоди батька, коли позивач був малолітнім, порушує його права та майнові інтереси, не відповідають вимогам закону.
Як вказував у позові ОСОБА_1 , про участь матері у приватизації квартири у 1993 році йому стало відомо під час розгляду питання про постановлення його на квартирний облік як військовослужбовця, що призвело до порушення його права на житло та позбавило його можливості самостійно реалізувати своє право на отримання повноцінного житла.
Між тим, відповідно до ст. 3 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», приватизація житлового фонду здійснюється шляхом його відчуження на користь громадян України у спосіб безоплатної передачі їм квартир (будинків), кімнат у гуртожитках з розрахунку санітарної норми 21 кв.м. загальної площі на наймача і кожного члена його сім'ї та додатково 10 кв.м. на сім'ю.
Згідно зі ст. 5 вказаного Закону, якщо загальна площа квартир (будинків), що підлягають приватизації, відповідає площі, передбаченій абзацом другим статті 3 цього Закону, зазначені квартири (будинки) передаються наймачеві та членам його сім'ї безоплатно.
До членів сім'ї наймача включаються лише громадяни, які постійно проживають в квартирі (будинку) разом з наймачем або за якими зберігається право на житло.
Якщо загальна площа квартири менше площі, яку має право отримати сім'я наймача безоплатно, наймачу та членам його сім'ї видаються житлові чеки, сума яких визначається виходячи з розміру недостатньої площі та відновної вартості одного квадратного метра.
Якщо загальна площа квартири (будинку) перевищує площу, яку має право отримати сім'я наймача безоплатно, наймач здійснює доплату цінними паперами, одержаними для приватизації державних підприємств чи землі, а у разі їх відсутності - грошима. Сума доплат визначається добутком розміру надлишкової загальної площі на вартість одного квадратного метра.
Наведене кореспондується з положеннями ст. 48 Житлового кодексу УРСР.
Системний аналіз наведених положень закону дає підстави для висновку про те, що право громадянина України на приватизацію державного житлового фонду вважається реалізованим один раз у повному обсязі, якщо він повністю використав житловий чек та у його власність передано загальну площу житла, що не перевищує втсановлену санітарну норму та номінальну вартість житлового чека, незалежно від того, відповідає ця площа одній квартирі (будинку) чи кільком.
Отже, для приватизації державного житлового фонду житлові чеки вважаються використаними повністю, якщо у власність наймача і кожного члена його сім'ї безоплатно передано з державного житлового фонду загальну площу квартири (будинку) з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр на наймача і кожного члена його сім'ї та додатково 10 квадратних метрів на сім'ю. Так само житловий чек є використаним у повному обсязі один раз, якщо його залишок після безоплатної приватизації житла, площа якого менша санітарної норми, використано для придбання частки майна державних підприємств, земельного фонду (стаття 4, пункт 2 статті 5 Закону) (2482-12) або весь житловий чек використано для приватизації частки майна державних підприємств, земельного фонду. Таким чином тільки повне використання житлових чеків є фактом реалізації один раз права на безоплатну приватизацію житла, передбаченого пунктом 5 статті 5 Закону ( 2482-12 ).
Таких висновків дійшов Конституційний Суд України у рішенні № 15-рп/2010 від 10.06.2010 р. у справі № 1-38/2010.
За таких обставин, участь позивача у приватизації спірної квартири, яка має загальну площу 31.4 кв.м., житлову площу 19 кв.м, разом зі своєю сім'єю у складі чотирьох осіб, жодним чином не позбавляє його можливості самостійно реалізувати своє право на отримання житла, оскільки житлові чеки позивача використані не в повному обсязі.
Крім цього, позивач не позбавлений права стати на облік осіб, які потребують покращення житлових умов як військовослужбовець, оскільки його забезпеченість житловою площею к спірній квартирі складає 4.7 кв.м. Тоді як мінімальний розмір забезпеченості житловою площею м по Полтавській області становить 6 кв.м. згідно постанови виконкому обласної ради народних депутатів та президії обласної Ради профспілок № 510 від 25.12.1984 р.
Також колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції безпідставно застосував до правовідносин положення ст. 229 ЦК України (2004 року), оскільки правовідносини виникли до набрання чинності цього Кодексу.
Крім цього, відповідно до ст. 56 ЦК УРСР (1963 р.), угода, укладена внаслідок помилки, що має істотне значення, може бути визнана недійсною за позовом сторони, яка діяла під впливом помилки.
Між тим, приватизація спірної квартири відбувалася за заявою матері позивача ОСОБА_2 . Отже, позивач в даному випадку не є особою, яка має право звертатися до суду з позовом про визнання правочину недійсним внаслідок помилки.
Крім того, приватизація є особливою формою правочину, що регулюється спеціальним законодавством, зокрема Законом України «Про приватизацію житлового фонду», положеннями якого не передбачено визнання приватизації частково недійсною.
Натомість, приватизація може бути визнана незаконною в разі порушення вимог законодавства, яке регулює процедуру її проведення, та, як наслідок, скасовані розпорядження органу приватизації та видане на його підставі свідоцтво.
Між тим, позивачем не надано жодних належних і допустимих доказів на підтвердження того, що його батьки під час приватизації спірної квартири діяли всупереч інтересів позивача, який на той час був малолітнім, або під впливом помилки.
Як вказувалося вище, відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону України «Про приватизацію житлового фонду», передача квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають у цій квартирі (будинку), житловому приміщенні у гуртожитку, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло,з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку), житлового приміщення у гуртожитку.
Між тим, позивачем не доведено наявність порушення вищевказаних вимог, оскільки питання надання згоди на приватизацію неповнолітніми членами сім'ї, які проживали в житловому приміщенні, що приватизується, не визначено нормами зазначеного Закону, як і передбачено надання такої згоди від органу опіки та піклування.
За вказаних обставин, колегія суддів приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги, скасування рішення місцевого суду та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову за необґрунтованістю.
У зв'язку з чим доводи відповідача щодо пропуску позивачем строку позовної давності до уваги колегії суддів не приймаються.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України з позивача на користь відповідача підлягають стягненню витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у сумі 1261,20 грн.
Керуючись ст.ст. 367, 374 ч. 1 п. 2, ст. 376 ч. 1 п. 3,4, ст.ст. 382-384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Управління майном комунальної власності міста Полтавської міської ради задовольнити.
Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 12 листопада 2020 року скасувати. Ухвалити нове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Управління майном комунальної власності міста про визнання частково недійсною та скасування приватизації квартири, визнання частково недійсним та скасування розпорядження про надання у власність квартири, визнання частково недійсним та скасування свідоцтва про право власності на житло, визнання права власності на частини квартири, - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 виданий Октябрським РВ ПМУ ГУМВС України в Полтавській області 11.02.2010; адреса АДРЕСА_3 ) на користь Управління майном комунальної власності міста Полтавської міської ради (Код ЄДРПОУ 13967034, юридична адреса м. Полтава, вул. Соборності, 36) 1261,20 грн. судового збору.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 25.05.2021 р.
Головуючий суддя О.В.Чумак
Судді Ю.В.Дряниця
Т.О.Кривчун