Житомирський апеляційний суд
Справа №279/10093/15-к Головуючий у 1-й інст. ОСОБА_1
Категорія ст.539 КПК Доповідач ОСОБА_2
20 травня 2021 року Житомирський апеляційний суд в складі:
головуючого-судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю: секретаря ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Житомирі судове провадження №279/10093/15-к за апеляційною скаргою засудженого ОСОБА_7 на ухвалу Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 25 січня 2021 року,
ухвалою Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 25 січня 2021 року, відмовлено в задоволенні заяви засудженого ОСОБА_7 про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання.
Свої висновки суд першої інстанції обґрунтував відсутністю фактичних даних, які б підтверджували той факт, що мета покарання досягнута, а сам засуджений ОСОБА_7 довів своє виправлення.
В апеляційній скарзі засуджений ОСОБА_7 вважає ухвалу суду першої інстанції незаконною та просить її скасувати, задовольнити його заяву про умовно дострокове звільнення від відбування покарання, на підставі ст.81 КК України. При цьому, звертає увагу на те, що судом першої інстанції не допитані працівники колонії, не враховано належно його стан здоров'я, не з'ясовано умови його праці в колонії, яку він виконує з метою доведення свого виправлення. Звертає увагу, що має 4 заохочення.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, позицію прокурора, який просив оскаржену ухвалу залишити без змін, перевіривши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали провадження №279/10093/15-к, а також ухвалу суду першої інстанції в межах, передбачених ст.404 КПК України, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
З ухвали убачається, що приймаючи рішення про відмову в задоволенні клопотання засудженого ОСОБА_7 про умовно-дострокове звільнення, суд першої інстанції діяв у відповідності до положень ст.81 КК України та ст.539 КПК України, відповідним чином мотивувавши свої висновки.
Так, відповідно до ст.81 КК України до осіб, що відбувають покарання у виді позбавлення волі, може бути застосоване умовно-дострокове звільнення від відбування покарання за умови, якщо засуджений сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення, та після фактичного відбуття ним призначеної судом частини строку покарання, яка визначена у ч.3 ст.81 КК України.
Зі змісту вказаної норми випливає, що умовно-дострокове звільнення від відбування покарання являє собою звільнення засудженого від подальшого відбування покарання за наявності таких обов'язкових умов, як відбування покарання у виді позбавлення волі, доведення засудженим свого виправлення сумлінною поведінкою і ставленням до праці, фактичне відбуття встановленої законом частини призначеного покарання в залежності від класифікації злочину за ступенем тяжкості, формою вини та об'єктом суспільно-небезпечного посягання, наявності попередніх судимостей.
Згідно п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про умовно- дострокове звільнення від відбування покарання і заміну невідбутої частини покарання більш м'яким» від 26.04.2002 року №2 умовно - дострокове звільнення від відбування покарання, заміна невідбутої частини покарання більш м'яким можливе лише після повного і всебічного вивчення даних про особу засудженого та якщо засуджений сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення.
Аналізуючи дані про поведінку засудженого та ставлення його до праці за весь період відбування покарання, суд першої інстанції правильно зазначив, що засуджений ОСОБА_7 на теперішній час хоча і відбув певну частину призначеного судом покарання, однак не характеризується як особа, яка за весь час відбування покарання сумлінною поведінкою та ставленням до праці довів своє виправлення, що є обов'язковою підставою для умовно-дострокового звільнення.
З таким висновком суду погоджується й апеляційний суд та вважає, що вищенаведене свідчить про недостатню готовність засудженого до самокерованої правослухняної поведінки, а отже клопотання про умовно-дострокове звільнення засудженого наразі є передчасним.
Дослідженням матеріалів судового провадження №279/10093/15-к встановлено, що ОСОБА_7 засуджений вироком Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 25.01.2017 за ч.2 ст.307, 70 ч.4 КК України до покарання у виді 6 років 1 місяця позбавлення волі з конфіскацією майна. Згідно ч.5 ст.72 КК України зараховано строк попереднього ув'язнення з 08.07.2016 по 12.05.2017 (т.1 а.п.233-236).
Початок строку покарання - 08.07.2016, кінець строку - 04.10.2021. В Коростенській ВК-71 відбуває покарання з 15.12.2020.
Як вбачається характеристики наданої ДУ «Коростенська ВК (№71)» (т.1 а.п.337-338), ОСОБА_7 раніше неодноразово судимий. В державній установі «Житомирська установа виконання покарань (№8)» утримувався з 12.07.2016 по 02.06.2017. За час утримання порушень режиму не допускав, до дисциплінарної відповідальності не притягувався. Адміністрацією установи не заохочувався. Інші характеризуючі дані, за даний період часу в особовій справі засудженого відсутні.
В державній установі «Бучанська виправна колонія (№85)» утримувався з 02.06.2017 по 15.12.2020. За час утримання допускав порушення встановленого порядку відбування покарання, за що притягувався до дисциплінарної відповідальності. Заохочувався адміністрацією установи. Згідно матеріалів особової справи засудженого, засуджений характеризувався задовільно.
За час відбування покарання характеризується задовільно. Не допускає порушення встановленого порядку відбування покарання, до дисциплінарної відповідальності не притягувався. Адміністрацією установи не заохочувався. З січня 2021 року працевлаштований на виробництві установи. До праці та виконання своїх обов'язків відноситься задовільно, потребує контролю з боку представників адміністрації. У відношенні до представників адміністрації ввічливий та тактовний, але виконує їх законні вимоги тільки під контролем. За характером спокійний, врівноважений, контролює свої емоції та почуття, має пристосовницьку цілеспрямованість. У взаємовідносинах з іншими засудженими безконфліктний. Спілкується із засудженими різної спрямованості, але повагою та авторитетом серед них не користується. Своє спальне місце утримує в задовільному санітарному стані, на зовнішній вигляд охайний, порушення форми одягу не допускав. Участі у суспільному житті відділенні та в роботі самодіяльних організацій засуджених відділення не приймає, говорить, що його це не цікавить. Під час відбування покарання виявив бажання займатися за програмою диференційованого виховного впливу «Фізкульура та спорт», але за програмою не займається. Над підвищенням свого загальноосвітнього рівня не працює, вважає його достатнім.
Вину в скоєному злочині визнав повністю, але каяття з приводу вчиненого злочину не проявляє.
Соціально-корисні зв'язки на волі збережені. Стосунки з рідними підтримує шляхом листування. Взаємовідносини між ними задовіль
Крім того, як вбачається з матеріалів провадження №279/10093/15-к, в попередньому, питання умовно - дострокового звільнення від подальшого відбування покарання відносно ОСОБА_7 розглядалось на спільному засіданні комісії державної установи ДУ « Бучанська ВК(№85)» та спостережної комісії при Ірпінському міськвиконкомі Київської області (т.1 а.п.329), рішенням якої засудженому було відмовлено в застосуванні даної заохочувальної норми, оскільки останній не довів свого виправлення.
Знову ж таки, ухвалою Ірпінського міськрайонного суду Київської області від 12.12.2019 (т.1 а.п.332), ОСОБА_7 було відмовлено в застосуванні умовно - дострокового звільнення від подальшого відбування покарання, так як останній не довів свого виправлення.
З урахуванням викладеного, апеляційний суд приходить до висновку, що факт того, що хоча засуджений ОСОБА_7 формально виконує свої прямі обов'язки, свідчить лише про те, що останній виконує їх на підставі закону, оскільки це є прямим обов'язком усіх засуджених, а умовно дострокове звільнення від відбування покарання є заохочувальною нормою кримінального та кримінально-виконавчого законодавства, має на меті стимулювання засуджених до чіткого виконання правил внутрішнього розпорядку, дотримання вимог режиму відбування покарання, прагнення до продуктивної праці, визнання вини у скоєному злочині, і з огляду на це, такі дії засудженого не можна розцінювати як сумлінну поведінку та належне ставлення до праці, а тому, суд першої інстанції правильно дійшов висновку, що засуджений ОСОБА_7 своїм відношенням до праці та поведінкою не довів своє виправлення та перевиховання і обґрунтовано відмовив у задоволенні заяви останнього про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання.
При цьому, на думку апеляційного суду, наявність у засудженого низки заохочень (хоча за місцем відбуття покарання - ДУ «Коростенська виправна колонія (№71)» заохочень не мав, а перебуваючи в ДУ «Бучанська виправна колонія (№85)» мав 4 заохочення, однак 5 стягнень, т.1 а.п.336), його працевлаштування, в даному випадку, переконливо не доводять факт виправлення останнього. Апеляційні доводи засудженого в цій частині є безпідставними.
Жодних відповідних даних щодо незадовільного стану здоров'я засудженого, який б унеможливлювали відбуття призначеного йому покарання, матеріали провадження не містять та апелянтом не доведені.
Крім того, з огляду на вимоги ст.539 КПК України, участь представників органу або установи виконання покарань не є обов'язковою, на що посилається засуджений як на порушення судового розгляду його заяви, при тому, що представником ДУ «Коростенська виправна колонія (№71)» до суду першої інстанції була направлена відповідна заява - відгук щодо заяви засудженого ОСОБА_7 про звільнення його умовно-достроково (т.1 а.п.339-340).
Таким чином, аналізуючи вищевикладені обставини в їх сукупності, апеляційний суд дійшов висновку про необґрунтованість апеляційної скарги у зв'язку з чим вважає за необхідне залишити її без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду без змін.
Керуючись ст.ст.404, 405, 407 КПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу засудженого ОСОБА_7 - залишити без задоволення, а ухвалу Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 25 січня 2021 року, якою відмовлено в задоволенні заяви засудженого ОСОБА_7 про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, - без змін.
Ухвала апеляційного суду оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді :