Житомирський апеляційний суд
Справа №935/1547/20 Головуючий у 1-й інст. Василенко Р. О.
Категорія 3 Доповідач Павицька Т. М.
25 травня 2021 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого Павицької Т.М.,
суддів Трояновської Г.С., Миніч Т.І.,
за участю секретаря судового засідання Трикиши Ю.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу № 935/1547/20 за позовом ОСОБА_1 до Центру надання адміністративних послуг Коростишівської РДА, Державного реєстратора Твердохліб Ірини Анатоліївни, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання нечинною та скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Коростишівського районного суду Житомирської області від 10 березня 2021 року, ухвалене під головуванням судді Василенка Р.О. в м. Коростишеві,
У липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із даним позовом, у якому просив визнати нечинною та скасувати реєстрацію права власності, яка здійснена реєстраційним відділом Коростишівської районної державної адміністрації Житомирської області державним реєстратором Твердохліб І.А. - 03.02.2017 року за реєстраційним номером 1163548418225 на кімнату № 2 по АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .
Позовні вимоги мотивував тим, що відповідно до договору купівлі-продажу від 13 серпня 2010 року він є власником кімнати № 2 по АДРЕСА_1 . Вказує, що даний об'єкт нерухомості зареєстрований за ним, що підтверджується витягом з Державного реєстру правочинів від 13.08.2010 року та витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 06.09.2010 року. Зазначає, що відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, кімната № 2 по АДРЕСА_1 зареєстрована на праві власності за відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Підставою для реєстрації права власності за відповідачами є рішення Коростишівського районного суду Житомирської області від 14.01.2016 року, однак вважає, що даним рішенням не закріплювалось право власності за відповідачами, а витребування з володіння майна не є визнанням права власності та відповідно відсутні правові підстави для реєстрації права власності на вказаний об'єкт нерухомості за відповідачами, оскільки, така підстава не передбачена ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Вказує, що проведена реєстрація є нечинною та підлягає скасуванню, оскільки порушує його права як власника.
Рішенням Коростишівського районного суду Житомирської області від 10 березня 2021 року у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу у якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене із неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Вказує, що згідно договору купівлі-продажу від 13.08.2010 він є власником кімнати № 2 гуртожитку по АДРЕСА_1 . Дана кімната була відчужена ОСОБА_4 , право власності на яку підтверджувалося свідоцтвом про право власності, виданого Коростишівською міською радою - 23.12.2009. Зазначає, що підставою видачі свідоцтва на право власності на житло було розпорядження органу приватизації від 23.12.2009 року, яким ОСОБА_4 було передано у вланість вказану кімнату. Вказує, що укладений ним договір купівлі-продажу від 13.08.2010 року на сьогоднішній день є чинним та ніким не скасований.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 не довів суду належними і допустимими доказами незаконність рішення про проведення державної реєстрації права власності на кімнату № 2 по АДРЕСА_1 , а також із того, що вищевказане майно - кімната № 2 по АДРЕСА_1 була витребувана у позивача ОСОБА_1 за рішенням суду, яке набрало законної сили.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що ОСОБА_1 , відповідно до договору купівлі-продажу від 13.08.2010 є власником кімнати № 2 по АДРЕСА_1 . Відповідно до укладеного договору ОСОБА_4 продав, а ОСОБА_1 придбав у власність кімнату № 2 по АДРЕСА_1 . Вказана кімната належала продавцю на підставі свідоцтва № НОМЕР_2 на право власності на житло виданого Коростишівською міською радою Житомирської області 23 грудня 2009 року.
Відповідно до витягу з Державного реєстру правочинів ОСОБА_1 зареєстрував своє право власності на вказану кімнату в комунальному підприємстві «Житомирське обласне міжміське бюро технічної інвентаризації» Житомирської обласної ради, номер запису 5870 , в книзі 22.
Постановою Коростишівського районного суду Житомирської області від 09.11.2012 року, яка була залишена без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 31.01.2013 року, дії органу приватизації Коростишівської міської ради щодо видачі розпорядження № НОМЕР_2 від 23.12.2009 та свідоцтво про право власності на житло № НОМЕР_2 від 23.12.2009 на ім'я ОСОБА_4 були визнані протиправними та вказані розпорядження і свідоцтво про право власності скасовані.
Рішенням Коростишівського районного суду Житомирської області від 14.01.2016 року у справі № 280/819/15-ц, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 22.03.2016 року, витребувано з володіння ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 та ОСОБА_2 житлову кімнату № 2 по АДРЕСА_1 . Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06.06.2016 року у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 було відмовлено.
03.02.2017 року, на підставі рішення Коростишівського районного суду Житомирської області від 14.01.2016 року, державним реєстратором реєстраційного відділу Коростишівської районної державної адміністрації Житомирської області Твердохліб І.А. було зареєстровано право спільної сумісної власності на кімнату № 2 по АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 03.02.2017 року.
Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов'язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Захист цивільних прав це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений ст. 16 ЦК України.
Як правило, власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Спосіб захисту порушеного права частіше за все визначається спеціальним законом, який регламентує конкретні цивільні правовідносини.
Стаття 12 ЦК України передбачає, що особа вільно, на власний розсуд, обирає способи захисту цивільного права.
За змістом ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до ст. ст.43, 175, 264 ЦПК України визначати предмет та підстави позову є виключним правом позивача і суд не може їх змінити без згоди позивача.
Таким чином, у разі порушення цивільного права відповідно до ст. 4, 13, 43 ЦПК України особа має право обирати той спосіб захисту, який відповідає характеру порушення її права чи інтересу, а перевірка відповідності цього способу наявному порушенню і меті судового розгляду є обов'язком суду.
Аналогічні роз'яснення містить п.11 постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі», оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частини перша та друга статті 3 ЦПК), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.
Встановлено, що рішенням Коростишівського районного суду Житомирської області від 14.01.2016 року у справі № 280/819/15-ц, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 22.03.2016 року, витребувано з володіння ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 та ОСОБА_2 житлову кімнату № 2 по АДРЕСА_1 . Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06.06.2016 року у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 було відмовлено.
Згідно ч. 1. ст. 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, і за її межами.
Пунктом 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року № 8 «Про незалежність судової влади» судам роз'яснено, що виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України і тому вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, в межах провадження справи, в якій вони ухвалені.
Встановивши, що у позивача ОСОБА_1 було витребувано житлову кімнату № 2 по АДРЕСА_1 , право власності на яку, було зареєстровано за відповідачами на підставі судового рішення, яке набрало законної сили і є обов'язковим до виконання на всій території України, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволені позові.
Доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права є безпідставними.
Інші доводи апеляційної скарги є неспроможними і зводяться до незгоди ОСОБА_1 із судовим рішенням у справі, яким було витребувано житлову кімнату № 2 по АДРЕСА_1 та право власності на яку зареєстровано за відповідачами, а також до намагання переглянути ухвалені у інших справах судові рішення у спосіб, не передбачений законом.
Докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом першої інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права.
За вказаних обставин доводи апеляційної скарги про невідповідність висновків суду першої інстанції вимогам закону є безпідставними.
Таким чином, апеляційний суд вважає, що рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржуваного судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Коростишівського районного суду Житомирської області від 10 березня 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Дата складення повного судового рішення 25 травня 2021 року.
Головуючий
Судді