Справа № 161/8296/20 Головуючий у 1 інстанції: Пушкарчук В. П.
Провадження № 22-ц/802/715/21 Категорія: 56 Доповідач: Матвійчук Л. В.
25 травня 2021 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Матвійчук Л. В.,
суддів - Федонюк С. Ю., Осіпука В. В.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного (письмового) провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутих грошових коштів за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18 лютого 2021 року,
У травні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 17 вересня 2017 року вона помилково перерахувала грошові кошти у розмірі 17 269 грн (двома платежами 16 986 грн та 283 грн) на банківський рахунок відповідача ОСОБА_2 .
Позивач також вказувала, що ніяких договірних зобов'язань між нею та відповідачем не виникало. 30 квітня 2020 року вона надіслала на адресу відповідача письмову вимогу про повернення зазначених коштів, однак відповіді не отримала.
Ураховуючи наведене, позивач ОСОБА_1 на підставі ст. 1212 ЦК України просила суд стягнути з відповідача ОСОБА_2 на її користь безпідставно набуті грошові кошти у розмірі 17 269 грн та понесені по справі судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 840 грн 80 коп.
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18 лютого 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
В апеляційній скарзі представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить оскаржуване рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову не відповідають дійсним обставинам справи, оскільки при ухваленні оскаржуваного рішення суд першої інстанції вважав, що між сторонами по справі склалися правовідносини з приводу поставки товару, що виключає застосування ст. 1212 ЦК України. Такого висновку суд дійшов у зв'язку з тим, що відповідач ОСОБА_2 разом із відзивом надав до суду копію видаткової накладної від 18 вересня 2017 року №28, згідно якої він, начебто, поставив позивачу ОСОБА_1 товар, а саме троянди в асортименті на загальну суму 25 569 грн. Проте, жодної поставки товару у вигляді троянд чи будь-що іншого від ОСОБА_2 до позивача не здійснювалось. Вказана видаткова накладна, нібито, містить підпис ОСОБА_1 . Зазначає, що вказану видаткову позивач ОСОБА_1 взагалі ніколи не бачила, не підписувала її, а тому вона є підробленою. Тому вважає, що суд першої інстанції безпідставно ухвалив рішення про відмову у позові ОСОБА_1 .
У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_4 , вважаючи оскаржуване рішення правильним по суті та справедливим, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до вимог ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 368, ч. 1 ст. 369 ЦПК України ця справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного (письмового) провадження та без повідомлення учасників справи.
За змістом ч. ч. 4 та 5 ст. 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Датою прийняття постанови у даній справі є 25 травня 2021 року - дата складення повного судового рішення.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін з таких мотивів.
Судом першої інстанції встановлено, що 17 вересня 2017 року о 23 год. 13 хв. та о 23 год. 55 хв. позивач ОСОБА_1 перерахувала на картковий рахунок відповідача ОСОБА_2 16 986 грн та 283 грн відповідно з призначенням платежу «Перевод на карту ПриватБанка. Пл-щик: ОСОБА_1 » (а.с.7).
Судом також встановлено, що факт набуття відповідачем ОСОБА_2 грошових коштів в розмірі 16 986,00 грн та 283,00 грн не заперечувалося обома сторонами.
З наявної в матеріалах справи видаткової накладної від 18 вересня 2017 року № 28 вбачається, що відповідач ОСОБА_2 поставив, а позивач ОСОБА_1 прийняла товар, а саме троянди в асортименті на загальну суму 25 569 грн (а.с.97).
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач ОСОБА_1 свої вимоги обґрунтовувала тим, що грошові кошти у розмірі 17 269 грн вона перерахувала на рахунок відповідача ОСОБА_2 помилково, а тому такі грошові кошти були набуті останнім без достатньої правової підстави.
Загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.
Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.
Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають:
1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого);
2) шкода у вигляді зменшення або не збільшення майна у іншої особи (потерпілого);
3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого;
4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.
За змістом ч. 1 ст. 1212 ЦК України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11, частин 1 та 2 ст. 509 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із ч. 1 ст. 177 ЦК України об'єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Загальна умова ч. 1 ст. 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі ст. 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах: від 10 вересня 2018 року у справі № 638/11807/15-ц (касаційне провадження №61-1215св17), від 12 вересня 2018 року у справі № 154/948/16 (касаційне провадження № 61-4497ск18), від 12 грудня 2018 року у справі № 205/3330/14-ц (касаційне провадження № 61-1133св18), 17 квітня 2019 року по справі №759/1206/17 (касаційне провадження 61-40ск19).
Згідно із ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. ст. 76, 77 ЦПК України).
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Як визначено ч. 2 ст. 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов'язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.
Як встановлено судом першої інстанції, належних і допустимих доказів на підтвердження тієї обставини, що видаткова накладна від 18 вересня 2017 року № 28, на підставі якої відповідач ОСОБА_2 поставив, а позивач ОСОБА_1 прийняла товар, а саме троянди в асортименті на загальну суму 25 569 грн, підписана не позивачем, а іншою особою, остання не надала.
Отже, встановивши, що позивач ОСОБА_1 перерахувала відповідачу ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 17 269 грн, що підтверджується видатковою накладною № 28 від 18 вересня 2017 року, і нею не доведено та не надано належних та допустимих доказів, що вказане майно (грошові кошти) відповідачем набуте за її рахунок без достатньої правової підстави, суд першої інстанції дійшов цілком обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.
Таким чином, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 є законним та обґрунтованим.
Доводи апеляційної скарги представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , які є подібними до змісту позовної заяви, мотивована відповідь на які надана судом першої інстанції, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Підстави для його зміни чи скасування відсутні.
Керуючись ст. ст. 268, 367-369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18 лютого 2021 року у цій справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Головуючий
Судді: