Номер провадження: 22-ц/813/6185/21
Номер справи місцевого суду: 508/693/20
Головуючий у першій інстанції Банташ Д. С.
Доповідач Громік Р. Д.
12.05.2021 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого - Громіка Р.Д.,
суддів - Драгомерецького М.М., Дришлюка А.І.,
за участю секретаря - Сіваченко Д.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського районного суду Одеської області від 15 грудня 2020 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Миколаївський районний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Одеської області Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса), про визнання батьківства,
1. ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог.
04 серпня 2020 року, ОСОБА_1 , звернулася до Миколаївського районного суду Одеської області, з позовною заявою до ОСОБА_2 , наполягаючи на визнанні ОСОБА_2 її батьком, а також на внесенні змін до актового запису про її народження від 24.10.2014 року за №14, складеного Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Білгород-Дністровського міськрайонного управління юстиції в Одеській області, про народження ОСОБА_1 , а саме вказавши у розділі «Батько» - ОСОБА_2 , та відповідні відомості про останнього.
Свої вимоги мотивувала тим, що вона була народжена ІНФОРМАЦІЯ_1 у с. Монаші Білгород-Дністровського району Одеської області, ОСОБА_3 .
Зважаючи на те, що її батьки ОСОБА_3 і ОСОБА_2 перебували у фактичних шлюбних відносинах без реєстрації шлюбу, в актовому записі про її народження, відомості про батька були зазначені за вказівкою матері, на підставі ст. 135 СК України.
Просила суд визнати ОСОБА_2 її батьком, та внести зміни до актового запису про її народження, вказавши батьком дитини ОСОБА_2 (а.с. 2-5).
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Рішенням Миколаївського районного суду Одеської області від 15 грудня 2020 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Миколаївський районний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Одеської області південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса), про визнання батьківства відмовлено в повному обсязі.
Короткий зміст та доводи апеляційної скарги.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить оскаржуване рішення скасувати, ухвалите нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що відповідач визнав позов у суді першої інстанції, однак судом першої інстанції не взято вказане до уваги.
2. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція апеляційного суду
Заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 необхідно задовольнити.
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права
У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ч. 1 п. 2 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно до ч. 1 п. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Так, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції послався на те, що згідно із статтями 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що позивач, ОСОБА_1 , народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 у с. Монаші Білгород-Дністровського району Одеської області, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданого відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Балгород-Дністровського міськрайонного управління юстиції в Одеській області 24.10.2014 року (актовий запис про народження № 14) (а.с. 6).
Матір?ю позивача по справі є ОСОБА_4 , а відомості про батька записані відповідно до ч. 1 ст. 135 СК України та вказано батьком ОСОБА_5 , що підтверджується витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до ч. 1 ст. 135 СК України (а.с. 7-8).
Відповідно до ст. 126 СК України вбачається, що походження дитини від батька визначається за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Така заява може бути подана як до, так і після народження дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану.
Таку заяву подано не було.
Згідно ч. 1 ст. 128 СК України за відсутності заяви, право на подання якої встановлено ст. 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду.
Згідно ч. 2 ст. 128 СК України підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до ЦПК України.
Згідно ч. 3 ст. 128 СУ України позов про визнання батьківства може бути пред'явлений матір'ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття.
Відповідно до роз'яснень п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 15 травня 2008 року "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів", за нормою статей 213, 215 ЦПК України, рішення щодо визнання батьківства (материнства) має ґрунтуватися на всебічно перевірених судом даних, що підтверджують або спростовують заявлені вимоги чи заперечення проти них, а його резолютивна частина - містити всі відомості, необхідні для реєстрації батьківства (материнства) в органах РАЦС (прізвище, ім'я та по батькові матері й батька, число, місяць і рік їх народження, громадянство, а також номер актового запису про народження дитини, коли та яким органом його вчинено).
Згідно п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування окремих положень Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» № 3 від 15.05.2006 року, спір про походження дитини від осіб, які не перебувають у шлюбі між собою і не подали в державні органи реєстрації актів цивільного стану спільної заяви про реєстрацію їх як батьків, суд може вирішувати за заявою про визнання батьківства, поданою: одним із батьків; особою котра вважає себе батьком; опікуном (піклувальником) дитини; іншою собою, а утриманні якої вона перебуває; самою дитиною, яка досягла повноліття.
Відповідно до п.п. 4, 9 даної постанови справи про визнання батьківства суд розглядає у позовному провадженні. У таких справах позови осіб, зазначених у частині 3 статті 128 СК України, приймаються до судового розгляду, якщо: - дитина народжена матір'ю, яка не перебуває у шлюбі, немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду і запис про батька дитини в Книзі реєстрації народжень учинено за прізвищем матері, а ім'я та по батькові дитини записано за вказівкою матері (частина 1 статті 135 СК України). Рішення щодо визнання батьківства має ґрунтуватися на всебічно перевірених судом даних, що підтверджують або спростовують заявлені вимоги чи заперечення проти них, а його резолютивна частина - містити всі відомості, необхідні для реєстрації батьківства (материнства) в органах РАЦС (прізвище, ім'я та по батькові матері й батька, число, місяць і рік їх народження, громадянство, а також номер актового запису про народження дитини, коли та яким органом його вчинено).
Щодо предмету доказування у даній категорії справ, то СК України будь-яких особливостей не визначає. Доказами у такій справі можуть бути будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, показань свідків, письмових або речових доказів, висновків експертів. Тобто, при вирішенні спору про визнання батьківства мають враховуватись усі передбачені законом докази в їх сукупності. Керуючись цим загальним правилом, встановлення батьківства на підставі частини другої статті 128 СК України можливо за наявності належних і обґрунтованих доказів (відомостей), які засвідчують походження дитини від певної особи.
Підставою для висновку для визнання батьківства в судовому порядку може бути висновок судово-генетичної або судово-імунологічної експертизи, що оцінюється судом в сукупності з іншими доказами у справі.
Європейський суд з прав людини, рішення якого є джерелом права згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», зауважив, що «на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт батьківства» (Калачова проти Російської Федерації № 3451/05, § 34, від 07 травня 2009 року).
Однак, клопотання про проведення вказаних експертиз сторонами у справі не заявлялося.
В підготовчому судовому засідання, позивач і її представник, повідомили суду, що вони не мають можливості провести відповідні експертизи через брак коштів.
Також, ні в підготовчому, ні в судовому розгляді, позивачем не заявлялись клопотання, про допит свідків, які б могли підтвердити зазначені обставини (батьківство відповідача).
Статтею 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно зі ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
За правилами ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову, оскільки батьківство відповідача ОСОБА_2 щодо позивача ОСОБА_1 , належними та допустимими доказами не підтверджено.
Позивачем, крім викладеного в позовній заяві, не подано жодних доказів в обґрунтування заявлених вимог, що можуть беззаперечно свідчити про батьківство ОСОБА_2 відносно неї (позивача), відсутній висновок судової експертизи, свідки в судовому засіданні не допитувалися, не допитувалася і матір дитини, яка могла б підтвердити батьківство позивача.
Оскільки не підлягає до задоволення позовна вимога про визнання батьківства, відсутні також і правові підстави для задоволення позовної вимоги про внесення змін до актового запису про народження дитини, що є похідною.
Однак судова колегія повністю погодитись із такими висновками суду першої інстанції не може з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 4. ст. 206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
З матеріалів справи вбачається, що 19 жовтня 2020 року до Миколаївського районного суду Одеської області від ОСОБА_2 надійшла заява про розгляд справи без участі відповідача, в якій зазначено, що проти задоволення позовних вимог він не заперечує (а.с. 38).
04 грудня 2020 року від ОСОБА_2 надійшла заява про визнання позову, яка вмотивована тим, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі; підтверджує, що ОСОБА_1 є його донькою; позов просить задовольнити повністю, а з наслідками ознайомлений та повністю усвідомлює.
Відповідно до ч. 4 статті 265 ЦПК України, у мотивувальній частині рішення зазначаються:
1) фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини;
2) докази, відхилені судом, та мотиви їх відхилення;
3) мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику;
4) чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду;
5) норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування;
6) норми права, на які посилалися сторони, які суд не застосував, та мотиви їх незастосування.
Колегія суддів вважає, що при ухваленні оскаржуваного рішення суд першої інстанції не взяв до уваги факт визнання позову відповідачем, не обґрунтував відмову у прийнятті заяви ОСОБА_2 про визнання позову.
Крім цього, експертиза є одним із доказів у справах про визнання батьківства.
До суду апеляційної інстанції також в якості доказу було надано свідоцтва про народження брата позивача, з якого вбачається, що ОСОБА_2 є також батьком ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а матір'ю є також ОСОБА_4 .
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
Таким чином, судова колегія дійшла до висновку, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, порушено норми процесуального права, висновки районного суду не відповідають обставинам справи, у зв'язку з чим є підстави для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення про задоволення позову ОСОБА_1 .
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Миколаївського районного суду Одеської області від 15 грудня 2020 року скасувати.
Постановити по справі нове судове рішення.
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Миколаївський районний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Одеської області Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса), про визнання батьківства задовольнити.
Визнати ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 виданий Миколаївським РС ГУ ДМС України в Одеській області 21.11.2013р., унікальний номер запису у Єдиному державному демографічному реєстрі - 19800701-09496) батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Внести зміни до актового запису від 24.10.2014 року №14, складеного Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Білгород-Дністровського міськрайонного управління юстиції в Одеській області, про народження ОСОБА_1 , вказавши у розділі «Батько» - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 виданий Миколаївським РС ГУ ДМС України в Одеській області 21.11.2013р., унікальний номер запису у Єдиному державному демографічному реєстрі - 19800701-09496.
Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 24 травня 2021 року.
Головуючий Р.Д. Громік
Судді: М.М. Драгомерецький
А.І. Дришлюк