Номер провадження: 22-ц/813/2783/21
Номер справи місцевого суду: 520/13706/18
Головуючий у першій інстанції Бескровний Я. В.
Доповідач Князюк О. В.
24.05.2021 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
- головуючого судді Князюка О.В.,
- суддів: - Заїкіна А.П. ,Погорєлової С.О.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» на рішення Київського районного суду м. Одеси від 05 грудня 2018 року по цивільній справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
01 жовтня 2018 року АТ КБ «Приват Банк» звернувся до Київського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у розмірі 13 659,12 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідно до укладеного договору № б/н від 10.10.2016 року ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 500,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.
АТ КБ «Приват Банк» свої зобов'язання за кредитним договором виконало в повному обсязі, надавши позичальникові кредит, у встановленому договором розмірі.
Проте, відповідач зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконав, у зв'язку з чим, станом на 19.09.2018 року утворилась заборгованість у розмірі 16 659,12 грн, з яких:
-3 172,44 грн - тіло кредиту,
-653,43 грн - нараховано відсотків за користування кредитом,
-8 706,63 грн - нараховано пені,
а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг:
-500,00 грн - штраф (фіксована частина)
-626.62 грн - штраф (процентна складова)
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 05 грудня 2018 року у задоволенні позову Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено у повному обсязі.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не надано суду жодного доказу підтверджуючого підстави позовних вимог, а також позивач не звертається до суду з заявою, в порядку та строки, передбачені ЦПК України, стосовно забезпечення доказів.
Коротний зміст вимог апеляційної скарги
«27» грудня 2018 року Акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк» було подано апеляційну скаргу на рішення Київського районного суду м. Одеси від 05.12.2018 року, відповідно до якої, апелянт просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» у повному обсязі, судові витрати стягнути з відповідача.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу та заперечення інших учасників справи
У поданій апеляційні скарзі АТ КБ «ПриватБанк» посилається на те, що рішення суду першої інстанції прийняте без повного, всебічного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи, без належної оцінки доказів по справі та з порушенням норм процесуального і матеріального права.
Апелянт вказує, що відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо стягнення заборгованості, суд першої інстанції виходив з того, що умови і правила не містять підпису відповідача, відтак належними та допустимими доказами не підтверджено, що саме ці Умови є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору і саме ці Умови мав на увазі відповідач, підписуючи заяву позичальника.
Однак, АТ КБ «Приватбанк» не погоджується із таким висновком суду першої інстанції, вважає, що суд незаконно відмовив в задоволенні позову, оскільки не в повній мірі встановив дійсні обставини справи.
З огляду на викладене, апелянт зазначає, що згідно анкети-заяви ОСОБА_1 власноручним підписом засвідчив, що ознайомлений з договором про надання банківських послуг до його укладення, згоден з його умовами, а також зобов'язується виконувати Умови та Правила надання банківських послуг та регулярно ознайомлюватися з їх змінами на сайті Приватбанку.
Апелянт вказує, банк надав кошти шляхом встановлення кредитного ліміту. Таким чином між банком і відповідачем було укладено кредитний договір, який ніким не оспорений, а отже наявні всі законні підстави для стягнення заборгованості з відповідача.
Вважає, що користування кредитними коштами підтверджується розрахунком заборгованості та випискою по картковому рахунку.
Відповідач - ОСОБА_1 правом на подання відзиву на апеляційну скаргу в порядку статті 360 ЦПК України не скористався.
Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 08 лютого 2019 року під головуванням судді Кравця Ю.І. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою представника АТ КБ «Приватбанк» - Литвиненко О.Л. на рішення Київського районного суду м. Одеси від 05.12.2018 року по справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Ухвалою від 08.02.2019 року колегією суддів Одеського апеляційного суду судової палати у цивільних справах: Кравця Ю.І. Журавльова О.Г, Комлевої О.С. справу за апеляційною скаргою представника АТ КБ «Приватбанк» - Литвиненко О.Л. на рішення Київського районного суду Одеської області від 05.12.2018 року по справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості було призначено до розгляду.
Розпорядженням № 5913 щодо повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 22.11.2019 року у відповідності до п. 3.12 Тимчасових засад використання автоматизованої системи документообігу суду в Одеському апеляційному суді, затвердженими рішенням зборів суддів Одеського апеляційного суду від 28.12.2018 року з подальшими змінами було проведено автоматизований розподіл справи та визначено колегію суддів під головуванням судді Князюка О.В.
Ухвалою суду від 28.11.2019 у складі колегії суддів цивільної палати Одеського апеляційного суду справу прийнято до провадження головуючого судді Князюка О.С. та призначено до розгляду.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Згідно з ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Застосовані норми права та висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими способами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Згідно із ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. ст. 1, 3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін з наступних підстав.
Згідно ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
В силу ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно Умов та правил надання банківських послуг (надалі «Умови») договір про надання банківських послуг складається з: заяви, пам'ятки клієнта, умов та правил банківських послуг, тарифів. В Умовах спеціально підкреслюється, що Пам'ятка клієнта оформлюється та є невід'ємною частиною договору у випадках оформлення та видачі карти за кредитною схемою. Матеріалами справи не підтверджується факт оформлення та ознайомлення відповідача з пам'яткою клієнта, незважаючи на те що платіжна картка, згідно заяви оформлювалась саме за кредитною схемою.
Крім того, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (стаття 638 ЦК України).
У даній справі позивач стверджував, що між ним і відповідачем укладено кредитний договір шляхом підписання заяви позичальника, в якій вказано, що вона разом із Пам'яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між сторонами договір про надання банківських послуг.
Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що на підтвердження своїх позовних вимог позивач не надав належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору і що саме ці Умови мав на увазі відповідач, підписуючи заяву позичальника, та відповідно, чи брав на себе зобов'язання відповідач зі сплати винагороди та неустойки в разі порушення зобов'язання з повернення кредиту.
Так, в порушення вимог ст.ст.12, 81 ЦПК України позивачем не доведено перед судом належними і допустимими доказами обставин, на які він посилається в позовній заяві як на підставу до задоволення позову в повному обсязі, зокрема, щодо обґрунтованості вимог про стягнення відсотків, пені, комісії та штрафу в заявленому в позові розмірі та відповідності здійснених банком нарахувань за кожний період та по кожному виду такого нарахування.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Разом з тим, всупереч твердження позивача, Умови і правила надання банківських послуг, на які посилається позивач, як на складову договору банківських послуг, укладеного 10 жовтня 2016 року з відповідачем, стосуються всього спектру фінансових послуг, що надавалися банком, у тому числі щодо платіжних карт, вкладних операцій, кредитних карт та іншого.
Крім того, ці Умови та правила, а також витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» підпису позичальника і його реквізитів не містять, а також відсутня дата їх складання та ідентифікуючі ознаки на предмет їх невід'ємності від заяви саме відповідача, а тому вони не можуть вважатися, як це стверджує позивач, належними і допустимими доказами на підтвердження того, що відповідачу на ознайомлення було надано саме ці умови та правила надання кредиту і витяг з Тарифів.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розуміла відповідачка та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачкою кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
При цьому, згідно з частиною четвертою статті 81 ЦПК України доказування не може не може ґрунтуватися на припущеннях.
Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Аналогічна правова позиція про неможливість вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, однак щодо Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) та, зокрема пункту 5.5 цих Умов, яким установлено позовну давність тривалістю в п'ять років, оскільки такі не містять підпису позичальника, а також через те, що у заяві останнього домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає, викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року (провадження № 14-131цс19).
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що доводи позовної заяви про те, що сам факт підписання заяви від 10 жовтня 2016 року і активації картки та користування картковим рахунком свідчать про укладення сторонами кредитного договору на визначених Умовами і правилами надання банківських послуг суперечать матеріалам справи і належними та допустимими доказами не підтверджено.
Колегія судді апеляційної суду зазначає, що позивач в обґрунтування, як позовних вимог, так і доводів апеляційної скарги посилається на анкету-заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг «ПриватБанку» від 10.10.2016 року підписану ОСОБА_1 , в якій відсутнє зазначення бажаного кредитного ліміту по платіжній карті (а.с. 7).
Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками на поточну і прострочену заборгованість за користування кредитними коштами, а також пеню і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами.
Також, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, що заява клієнта та інші матеріали, надані банком, не містять доказів того, що відповідач отримала певну платіжну картку, а також ПІН-код та підписала картку у спеціально відведеному місці. Ця заява також не містить і номеру картки, яку, за поясненнями апелянта, отримав відповідач і в ній не зазначено умов надання кредиту і розміру ліміту.
Матеріали справи не містять однієї зі складових частин, як це стверджує позивач, договору між сторонами про надання банківських послуг - доказів ознайомлення з Пам'яткою клієнта відповідача та її підписання останньою позивачем суду не надано.
Таким чином, оскільки надані банком витяг з тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна»: «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна CONTRACT», «Універсальна GOLD» та витяг з Умов і правил надання банківських послуг від 06 березня 2010 року №СП-2010-256 не містить підпису відповідача, який би підтверджував, що саме ці умови та тарифи є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору і що саме ці умови та тарифи мав на увазі відповідач, підписуючи заяву позичальника, та відповідно, чи брав на себе зобов'язання відповідач зі сплати щомісячних платежів, комісії за несвоєчасне внесення мінімального щомісячного платежу, відсотків, винагороди та неустойки в разі порушення зобов'язання з повернення кредиту, вимоги позивача в наведеній частині не можна визнати обґрунтованими та доведеними.
Також відповідно до п. 2.1. Положення «Про порядок емісії платіжних карток і здійснення операцій з їх застосуванням», затвердженого Постановою Правління НБУ від 19.04.05 р. № 137, чинного на момент звернення відповідача до позивача з Заявою (надалі «Положення 137») емісія платіжних карток у межах України проводиться виключно банками, що уклали договір з платіжною організацією відповідної платіжної системи та отримали її дозвіл на виконання цих операцій. Крім того п. 1.10. Положення 137 передбачена обов'язкова реєстрація вищезазначених договорів в порядку, встановленому НБУ. В матеріалах справи відсутні докази підтверджуючі факт укладання позивачем договору з відповідною платіжною організацією відповідної платіжної системи, з подальшою його реєстрацією та наявності у позивача дозволу на здійснення емісії платіжної картки.
У відповідності до п.п. 2.8, 2.9 Положення 137 залежно від умов, за якими здійснюються розрахунки за операціями з використанням платіжних карток, можуть застосовуватися дебетова, дебетово-кредитна та кредитна платіжні схеми. Кредитна лінія під операції з платіжними картками відкривається банком на визначений термін та в межах установленого договором ліміту (заборгованості або граничної суми) кредитування
Згідно умов Заяви відповідач мав право користуватись кредитною лінією на умовах сплати 3,0% на місяць. Тобто обов'язок сплати відсотків у відповідача виникає тільки при користуванні кредитним лімітом. Отже позивачу необхідно було довести суду розмір сум в межах кредитного ліміту та термін протягом якого відповідач користувався вищезазначеними сумами.
У відповідності до розділу 4 Положення «Про організацію операційної діяльності в банках України», затвердженого Постановою Правління НБУ від 18.06.03 № 254 (надалі «Положення 254») операції, які здійснюють банки, мають бути належним чином задокументовані. Підставою для відображення операцій за балансовими та/або позабалансовими рахунками бухгалтерського обліку є первинні документи. Розділом 5 Положення 254 передбачено, що банки обов'язково мають складати особові рахунки та виписки з них. Особові рахунки є регістрами аналітичного обліку, що вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня. Форма особових рахунків затверджується банком самостійно залежно від можливостей програмного забезпечення. Особові рахунки та виписки з них мають містити такі обов'язкові реквізити: номер особового рахунку; дату здійснення останньої (попередньої) операції; дату здійснення поточної операції; код банку, у якому відкрито рахунок; код валюти; суму вхідного залишку за рахунком; код банку-кореспондента; номер рахунку кореспондента; номер документа; суму операції (відповідно за дебетом або кредитом); суму оборотів за дебетом та кредитом рахунку; суму вихідного залишку.
В п. 5.6 Положення 254 підкреслюється, що виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Порядок, періодичність друкування та форма надання виписок (у паперовій чи електронній формі) із особових рахунків клієнтів обумовлюються договором банківського рахунку, що укладається між банком і клієнтом під час відкриття рахунку.
В матеріалах справи відсутні докази підтверджуючі розмір сум в межах кредитного ліміту та термін протягом якого відповідач користувався вищезазначеними сумами.
Суд апеляційної інстанції не приймає до уваги посилання апелянта на розрахунок суму заборгованості, як на підтвердження позовних вимог, так як розрахунок суми заборгованості є тільки набором арифметичних дій, не підтверджений жодним належним та допустимим доказом у відповідності до ст.ст. 58, 59 ЦПК України.
Оскільки, рішення суду вимогам, викладеним у ст. 263 ЦПК України відповідає у повній мірі, тому апеляційний суд з огляду на правильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, перевіривши його законність і обґрунтованість не тільки у межах доводів та вимог апеляційної скарги, дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а судове рішення підлягає залишенню без змін з наступних підстав.
Відповідно до статті 81 ЦПК України, обов'язок доказування і подання доказів покладено на кожну із сторін у справі і саме вони повинні довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень.
Оскільки, АТ КБ «ПриватБанк» не надав суду, як першої, так і апеляційної інстанції жодних доказів факту отримання ОСОБА_1 кредиту у розмірі 500,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Суд апеляційної інстанції відхиляє доводи апеляційної скарги щодо помилкової відмови судом першої інстанції у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Колегія судді також вважає за необхідне зазначити, що апелянтом жодним чином не підтверджено факту отримання відповідачем особисто кредитної картки чи кредитних коштів від АТ КБ «Приватбанк».
Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами які беруть учать у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Колегія суддів зазначає, що апелянт не надав суду достатніх, належних та допустимих доказів існування обставин, на які він посилається як на підставу заперечень проти позовних вимог та доводів апеляційної скарги.
Згідно із ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги не можуть бути підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні представником банку норм матеріального та процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки доказів.
Враховуючи вище наведене, встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було дотримано норми процесуального та матеріального права, апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» на підставі ст 375 ЦПК України слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.
Також, колегія суддів звертає увагу на те, що у зв'язку з недостатньою кількістю суддів (з 2013 року кількість суддів в цивільній палаті зменшилася з 48 до 16), щодо яких здійснюється автоматизований розподіл справ (без урахування тих суддів, які хворіють, перебувають у відрядженні, знаходяться у відпустці і т.п.) навантаження на суддів виходить за межі фізичних можливостей.
В пункті 1.6. Європейської хартії про статус суддів (Рада Європи, 1998 р.) з урахуванням положень статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено, що «кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом» зазначено, що на державу покладається обов'язок забезпечувати суддів - всіма засобами, необхідними для належного виконання їхніх завдань, і зокрема, для розгляду справ в межах розумного періоду часу.
У пункті 33, 35 Рекомендації CM/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам - членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов'язки, ухваленою Комітетом Міністрів Ради Європи 17 листопада 2010 року, підкреслено, що кожна держава повинна виділяти судам достатньо ресурсів, приміщень та устаткування, щоб вони могли функціонувати відповідно до стандартів, викладених у ст.6 Конвенції, а також щоб судді могли ефективно працювати.
У судах має працювати достатня кількість суддів та кваліфікований допоміжний персонал.
Тому, незабезпечення належного функціонування судової системи через відсутність достатньої кількості суддів, у зв'язку з надмірним навантаженням, унеможливлює розгляд справ у строки, передбачені національним законодавством.
Судові витрати
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч. 1 ст. 141 ЦПК України).
Оскільки колегія суддів відхилила апеляційну скаргу, судові витрати АТ КБ «ПриватБанк» за подачу апеляційної скарги відшкодуванню не підлягають.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» - залишити без задоволення.
Рішення Київського районного суду м. Одеси від 05 грудня 2019 року по цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках передбачених п. 2 «а» - 2 «г» ч. 3 ст 389 ЦПК України.
Головуючий: О.В. Князюк
Судді: А.П. Заїкін
С.О. Погорєлова