Справа № 158/1546/20
Провадження № 2/0158/172/21
18 травня 2021 року Ківерцівський районний суд Волинської області
в складі: головуючого - судді - Костюкевича О.К.
секретаря - Хмілевської І.О.
за участю позивача - ОСОБА_1
представника позивача - ОСОБА_2
відповідача - ОСОБА_3
представника відповідача - ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Ківерці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання права власності на 1/2 частину спільного майна подружжя та зустрічною позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання права власності на 1/2 частину спільного майна подружжя, -
ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_3 про визнання права власності на 1/2 частину спільного майна подружжя.
Позивач позовні вимоги мотивує тим, що вона перебуває у зареєстрованому шлюбі із відповідачем із 15.07.2000. 07.08.2019 за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на житловий будинок, що знаходиться у АДРЕСА_1 , який було збудовано за спільній кошти подружжя.
Просить суд визнати за нею право власності на 1/2 частину будинку, що у АДРЕСА_1 .
Відповідачем ОСОБА_3 було подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого вказує, що спірний житловий будинок було збудовано на земельній ділянці площею 0,105 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, що розташована у с. Липляни Ківерцівського району Волинської області, кадастровий номер 0721882700:04:002:0977, яка була набута ним ще задовго до реєстрації шлюбу з ОСОБА_1 . Крім того, на даний час житловий будинок хоча і зареєстрований, однак не закінчений будівництвом, і в загальному його будівництво було проведено фактично за особисті кошти саме ОСОБА_3 . Також, враховуючи, що фактично шлюбні відносини між ним та ОСОБА_1 були припинені ще у 2018 році, тому з урахуванням усіх наведених фактів вважає, що 81/100 частини спірного житлового будинку є його особистою власністю, тому до спільного майна подружжя, що підлягає поділу, відноситься лише 19/100 частин будинку.
Крім того, відповідачем ОСОБА_3 було подано зустрічний позов, відповідно до якого вказує, що спірний житловий будинок будувався ним частково за рахунок особистих коштів. Так, ним у 15.07.1999 позичено ОСОБА_5 гроші в сумі 21720 грн, що було еквівалентно 5500 доларів США, які після повернення останнім ОСОБА_3 вкладав у будівництво, зокрема на купівлю будівельних блоків, кладку цегли і блоків, придбання металочерепиці та інших матеріалів. Крім того, значні кошти на будівництво йому позичала його мама - ОСОБА_6 , а саме у розмірі 60000 грн, при цьому вони повернуті були вже після припинення фактичних шлюбних відносин. Також 6000 доларів США у березні 2016 року були позичені ним у ОСОБА_7 , його сестри, якими він оплачував за штукатурні роботи, за гіпсокартонні та шпатлівочні роботи, сантехнічні роботи та купівлю сантехніки. Враховуючи викладене, просить визнати 81/100 частину житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами (незавершеного будівництвом), розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , його особистою власністю та визнати боргове зобов'язання в сумі в українських гривнях, що становить еквівалент 6000 доларів США, яке виникло на підставі договору позики від 01.03.2016 перед ОСОБА_7 , спільним солідарним зобов'язанням подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .
Представником позивача за первісним позовом ОСОБА_1 - ОСОБА_2 було подано відповідь на відзив, відповідно до якого вказує, що відповідач ОСОБА_3 фактично визнав позовні вимоги, хоча і вказує, що спільним майном подружжя є лише 19/100 частин спірного будинковолодіння. Щодо договору позики на суму 5500 доларів США, який було укладено ОСОБА_3 15.07.1999, то зазначає наступне: станом на 15.07.1999 дана сума відповідала 21720 гривень, станом на 14.12.2009 (повне повернення позики) сума позики відповідала 34408 гривень. При цьому в даний період ОСОБА_1 працювала, її дохід від однієї лише заробітної плати становив 25138,20 гривень. Крім того, у вказаний період вона двічі перебувала у декретній відпустці у зв'язку з народженням доньок: ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , тому її вклад не можна недооцінювати, так як вона займалась домашнім господарством, доглядом та вихованням новонароджених доньок. Щодо договору позики від ОСОБА_7 від 01.03.2016, то вказану розписку вважає фіктивним документом, оскільки 6000 доларів США станом на 01.03.2016 становило 162 540 гривень, а тому такий договір позики повинен був бути підтверджений банківськими документами, так як сума договору перевищує ліміт готівкових операції (150 000 гривень). Відповідачем стверджується, що його особистий вклад в сумі 542176,27 гривень, коли позивач ОСОБА_1 за період з 2000 по 2020 роки заробила 460016,78 грн., що з врахуванням індексації становить 728 717, 39 грн., що значно перевищує вклад чоловіка ОСОБА_3 .
Крім того, представником позивача за первісним позовом ОСОБА_1 - ОСОБА_2 було подано відзив на зустрічну позовну заяву, відповідно до якого вказує, що на будівництво кошти надавались безповоротно також мамою позивача ОСОБА_1 , протягом певного періоду часу ОСОБА_3 перебував на лікуванні у психіатричній лікарні. Не визнає те, що договори позики взагалі були укладені, вони є фіктивними, так як про їх укладення їй стало відомо лише під час судового розгляду даної справи, тим більше усі вони укладені з близькими родичами відповідача. Визнання договору позики з ОСОБА_7 солідарним зобов'язанням подружжя взагалі вважає неефективним способом захисту, так це є фактично зміною боржника, і не може бути здійснено без згоди кредитора. Таким чином просить в задоволенні зустрічного позову відмовити в повному обсязі, первісний позов задоволити.
Представником відповідача за первісним позовом ОСОБА_3 - ОСОБА_4 було подано відповідь на відзив на зустрічну позовну заяву, відповідно до якого заперечує факт отримання будь-яких грошових коштів від його тещі - матері ОСОБА_1 , будь-яких доказів цього ОСОБА_1 надано не було. Щодо фіктивності договорів позики з ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , то їх дійсність в судовому засіданні можуть підтвердити свідки, їхньої фіктивності в судовому порядку не встановлено. Так як будівництво спірного будинковолодіння було розпочато у 2008 році, фактичні шлюбні відносини припинені у 2018 році, тому некоректно для обрахунку заробітку ОСОБА_1 брати період з 2000 по 2020 роки, отже фактично позивачем за первісним позовом було отримано лише 199 718,11 грн. з відповідними відрахуваннями податків та зборів, тому даних коштів далеко не вистачало на елементарні потреби сім'ї у харчування, одязі, проїзді, оплаті послуг, витратах на садочок та школу тощо, тому і не могли навіть приблизно бути витрачені на будівництво. Тому більшість фінансових здобутків у сім'ю надавав саме ОСОБА_3 , коли працював на ремонтних, оздоблюваних роботах неофіційно, тому будівництво спірного будинковолодіння проводилось саме за рахунок коштів особистих ОСОБА_3 . Щодо позовної вимоги про визнання боргового зобов'язання солідарним, то вказує на те, що при поділі майна судом обов'язково повинно бути враховано наявність боргових зобов'язань подружжя, які виникли в інтересах сім'ї. Тому просить зустрічний позов задовольнити повністю.
02.12.2020 позивачем за первісним позовом ОСОБА_1 було подано заяву про збільшення позовних вимог, згідно з якою просить доповнити її позовні вимоги ще двома вимогами наступного змісту:
1) визнати за нею право власності на 1/2 частину земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибну ділянку) площею 1050 кв.м., кадастровий номер 0721882700:04:002:0977 за адресою: Волинська області, Ківерцівський район село Липляни; та
2) визнати недійсним договір позики, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_7 в сумі 6000 доларів США, оформлений розпискою від 01.06.2016.
Представником відповідача за первісним позовом ОСОБА_3 - адвокатом Наумчуком В.А. було подано заперечення на заяву про збільшення позовних вимог, відповідно до якого просить відмовити в прийнятті вказаної заяви про збільшення позовних вимог, так як дані позовні вимоги мають як інший предмет, так і підставу спору, тому не можуть стосуватися даної справи.
Ухвалою суду від 02.12.2021 в прийнятті заяви позивача ОСОБА_1 про збільшення позовних вимог відмовлено.
07.12.2020 представником позивача за первісним позовом ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подано заперечення на відповідь на відзив на зустрічну позовну заяву, в силу якого вказує, що факт надання коштів матір'ю позивача ОСОБА_1 на будівництво хоча не підтверджений письмово, однак може бути підтверджений показами свідків. ОСОБА_5 є товаришем ОСОБА_3 , тому сприяє останньому створюючи ймовірно фіктивні договори позики, насправді за посередництвом останнього позивач та відповідач 7000 доларів США поклали на депозит у банку, за відсотки з якого певний період часу жили, так як відповідач ОСОБА_3 взагалі ніде не працював. Щодо іншого боргового зобов'язання перед ОСОБА_7 ,, то позивач ОСОБА_1 , як інший з подружжя, будь-якої згоди на укладення такого договору не давала, взагалі заперечує факт укладення такого договору, тим більше інтересах сім'ї, тому його неможливо вважати солідарним зобов'язанням подружжя. Навіть якщо він позивач гроші у сестри, то тільки задоволення власних потреб, так як зловживав алкоголем, пройшов відповідне лікування, перебував на обліку у нарколога. Крім того, крім особистого внеску кожного з подружжя просить врахувати той факт, що її сестра ОСОБА_10 виписала на поставку труби металеві для паркану, її дядько - ОСОБА_11 організував поставку пиломатеріалів для будівництва будинку в об'ємі близько 10 кубічних метрів.
09.12.2020 позивачем за первісним позовом ОСОБА_1 було подано заяву про збільшення позовних вимог, згідно з якою просить доповнити її позовні вимоги позовною вимогою наступного змісту: визнати за нею право власності на 1/2 частину земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибну ділянку) площею 1050 кв.м., кадастровий номер 0721882700:04:002:0977 за адресою: Волинська області, Ківерцівський район село Липляни.
Заслухавши учасників судового розгляду, дослідивши представлені письмові докази, суд прийшов до наступного висновку.
Судом встановлено, що шлюб між сторонами було зареєстровано 15 липня 2000 року, що стверджується свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_1 від 15.07.2000 (а.с. 7 Т. 1).
Відповідно до Державного акту на право приватної власності на землю серії IV-ВЛ № 031632 від 05.04.1999 ОСОБА_3 належить земельна ділянка площею 0,105 га на території Жидичинської сільської ради Ківерцівського району Волинської області кадастровий номер 0721882700:04:002:0977 для будівництва і обслуговування житлового будинку (а.с. 62-63 Т. 1).
Як вбачається із витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 176980834 від 09.08.2019 житловий будинок по АДРЕСА_1 зареєстровано 07.08.2019 за ОСОБА_3 , тобто спірне майно було набуте під час перебування позивача та відповідача у шлюбі між собою. Будівництво вказаного будинку розпочато у 2008 році - як вбачається із дозволу на виконання будівельних робіт (а.с. 64 Т.1). Рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 21.09.2020 шлюб між сторонами було розівано.
Посилання відповідача за первісним позовом ОСОБА_3 на те, що він використовував для будівництва будинку свої особисті або ж позичені кошти на увагу не заслуговують, так як на момент укладення шлюбу, та в подальшому позивач ОСОБА_1 була працевлаштована, перебувала на обліку в центрі зайнятості, отримувала відповідну допомогу по безробіттю, (а.с. 83-84; 93-112; 124-126 Т. 1), ІНФОРМАЦІЯ_1 народила доньку ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 - доньку ОСОБА_8 (а.с. 120-121 Т. 1), тобто вела домашнє господарство, займалась вихованням дітей, причому відповідач ОСОБА_3 офіційно працевлаштований за весь час перебування у шлюбі не був, суд критично ставиться до тверджень ОСОБА_3 про доходи від ремонтних та оздоблювальних робіт, так як будь-якими доказами це підтверджено в ході судового розгляду не було. В судовому засіданні свідками ОСОБА_12 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 було підтверджено факт надання ОСОБА_1 як грошових коштів, так і будівельних матеріалів на будівництво спірного будинковолодіння, водночас свідками ОСОБА_5 , ОСОБА_13 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_14 та ОСОБА_15 також підтверджено факт надання відповідачу за первісним позовом ОСОБА_3 як грошових коштів в рахунок позики, повернення раніше позичених коштів, так і оплату послуг будівельних та ремонтних робіт виконавцям саме ОСОБА_3 . Тому суд приходить до висновку, що всі ці кошти набувалися в інтересах сім'ї та сім'єю поверталися, а тому усе будинковолодіння належить до спільної сумісної власності подружжя і його слід поділити по принципу рівності часток кожного із подружжя.
Судом не береться до уваги твердження позивача, що фактичні шлюбні відносини між подружжям було припинено у 2018 році, оскільки шлюб офіційно було розірвано 21.09.2020, а позивач стверджує, що і не заперечує відповідач, що їх сім'я проживала за однією адресою: АДРЕСА_2 (батьки відповідача) до кінця 2020 року. І лише в 2021 році позивачка почала проживати в своєї матері за адресою: АДРЕСА_3 . Іншими доказами факт припинення шлюбних відносин позивачем не доведений.
Згідно ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до ч. 1 ст. 70 СК України та ч. 2 ст. 370 ЦК України у разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.
Враховуючи те, що спірне майно було набуте ОСОБА_1 та ОСОБА_3 під час перебуванні у зареєстрованому шлюбі, а тому є спільною сумісною власністю.
Щодо позовної вимоги про поділ земельної ділянки, то суд зазначає наступне: вказана земельна ділянка хоча і була набута ОСОБА_3 до реєстрації шлюбу, однак відповідно до частин першої-другої статті 370 ЦК України співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності, крім випадків, установлених законом.
У разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.
Відповідно до статті 89 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) земельна ділянка може належати на праві спільної сумісної власності лише громадянам, якщо інше не встановлено законом.
У спільній сумісній власності перебувають земельні ділянки: а) подружжя; б) членів фермерського господарства, якщо інше не передбачено угодою між ними; в) співвласників жилого будинку; г) співвласників багатоквартирного будинку.
Володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою спільної сумісної власності здійснюються за договором або законом.
Співвласники земельної ділянки, що перебуває у спільній сумісній власності, мають право на її поділ або на виділення з неї окремої частки, крім випадків, установлених законом.
Поділ земельної ділянки, яка є у спільній сумісній власності, з виділенням частки співвласника, може бути здійснено за умови попереднього визначення розміру земельних часток, які є рівними, якщо інше не передбачено законом або не встановлено судом.
За правилами частини четвертої статі 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року у справі
№ 689/26/17 (провадження № 14-47цс20), не відступаючи від правових позицій Верховного Суду України, висловлених у постановах від 11 лютого 2015 року у справі № 6-2цс15, від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-2225цс16, від 13 квітня 2016 року у справі № 6-253цс16 та інших, зробила висновок, що при відсутності окремої цивільно-правової угоди щодо земельної ділянки при переході права власності на об'єкт нерухомості, слід враховувати те, що зазначена норма статі 120 ЗК України закріплює загальний принцип цілісності об'єкта нерухомості, спорудженого на земельній ділянці, з такою ділянкою (принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди). За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебувало у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачався роздільний механізм правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникали при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, споруджену на земельній ділянці, та правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на вказану нерухомість. Враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, слід зробити висновок, що земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа, якщо інший спосіб переходу прав на земельну ділянку не визначено умовами договору чи приписами законодавства.
При застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з положеннями статті 125 ЗК України у редакції, що була чинною, починаючи з 01 січня 2002 року, слід виходити з того, що у випадку переходу у встановленому законом порядку права власності на об'єкт нерухомості, розміщений на земельній ділянці, що перебуває у власності особи, яка відчужила зазначений об'єкт нерухомості, у набувача останнього право власності на відповідну земельну ділянку виникає одночасно із виникненням права власності на такий об'єкт, розміщений на цій ділянці. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на розміщену на ній нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об'єкта права власності.
Тобто за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120 ЗК України, особи, які набули права власності на будівлю чи споруду, стають власниками земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику.
Таким чином, враховуючи, що суд дійшов висновку, що спірне будинковолодіння слід між подружжям поділити порівну, таким чином позивачу за первісним позовом ОСОБА_1 належить 1/2 частки нерухомого майна, тому відповідна частина земельної ділянки теж повинна належати позивачу, враховуючи принцип цілісності нерухомого майна.
Водночас не підлягає до задоволення зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання 81/100 частки будинковолодіння його особистою власністю, так як в ході судового розгляду не знайшло свого підтвердження факт будівництва нерухомого майна виключно за особисті кошти ОСОБА_3 , що призвело до збільшення його частки у спільному майні подружжя з підстав, наведених вище.
Крім того, що стосується позовної вимог про визнання боргового зобов'язання перед ОСОБА_7 щодо позики 6000 доларів США солідарним зобов'язанням подружжя, то суд вважає, що в задоволенні вказаної позовної вимоги слід відмовити, оскільки вона є неефективним способом захисту прав та інтересів позивача за зустрічним позовом ОСОБА_3 .
А також позикодавець ОСОБА_7 не звертається з вимогою стягнути зазначену суму. Також в судовому засіданні позивач по зустрічній позовній заяві не довів належними та допустимими доказами той факт, що позичені 6000 доларів США в ОСОБА_7 були витрачені на будівництво спірного будинку. На думку суду, в судовому засіданні не доведено факту оплати ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 коштів за виконані роботи при будівництві будинку, оскільки в силу глави 63 ЦК України договір надання послуг має бути укладений в письмовій формі. Судом не приймаються до уваги розписки ОСОБА_13 про отримання 1200 доларів США від ОСОБА_3 за виконані роботи, оскільки дана розписка датована 20.06.2009, а позика ОСОБА_7 була здійснена 01.03.2016. Судом не приймаються як належно укладений договір надання послуг з ОСОБА_15 , оскільки даний документ виконаний у формі розписки і не містить будь-яких умов та переліку наданих останнім послуг.
Таким чином в задоволенні зустрічного позову слід відмовити в повному обсязі.
Щодо розподілу судових витрат:
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з частинами першою-шостою статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - ЄСПЛ) на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права.
Визначаючи суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року в справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року в справі «Гімайдуліна і інші проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року в справі «East/WestAllianceLimited» проти України», від 26 лютого 2015 року в справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Враховуючи положення частини третьої статті 141 ЦПК України, а також те, що акту про надання юридичних послуг адвокатом Квятковським Б.М. суду надано не було, тому суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача ОСОБА_3 витрат на професійну правничу допомогу адвоката Квятковського Б.М.
Таким чином, на підставі ст. 141 ЦПК України з відповідача за первісним позовом ОСОБА_3 на користь позивача ОСОБА_1 слід стягнути судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору у розмірі 4808 грн. 52 коп.; 10000 грн. витрат на правову допомогу (належним чином підтверджені витрати на правову допомогу адвоката Терлецького В.М.) та 1200 грн. витрат, пов'язаних з оцінкою майна.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 89, 141, 258, 259, 263-265 ЦПК України, ст. 368 ЦК України, ст. 60, 63 СК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання права власності на 1/2 частину спільного майна подружжя задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1891065307218, загальною площею 132,1 кв.м.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) площею 1050,00 кв.м., кадастровий номер 0721882700:04:002:0977 за адресою: Волинська область, Ківерцівський район, село Липляни.
Стягнути із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 4808 (чотири тисячі вісімсот вісім) грн. 52 коп. сплаченого судового збору, 10000 (десять тисяч) грн. витрат на правову допомогу та 1200 (одну тисячу двісті) витрат, пов'язаних з оцінкою майна.
В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання права власності на 1/2 частину спільного майна подружжя - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Волинського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 .
Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , адреса проживання: АДРЕСА_1 .
Суддя
Ківерцівського районного суду О.К. Костюкевич
Повний текст судового рішення складений 24.05.2021