Справа № 766/10951/20
н/п 2/766/7037/21
(заочне)
12 квітня 2021 року м. Херсон
Херсонський міський суд Херсонської області у складі:
головуючого судді Єпішина Ю.М.,
секретар Сауляк Я.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Херсоні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , про стягнення боргу за договором позики,
Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення суми боргу за договором позики загальною сумою 408929,36 гривень.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 17.05.2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 був укладений письмовий договір позики, відповідно до якого позивач передав, а відповідач отримав у борг грошові кошти в сумі 390000,00 грн, із зобов'язанням повернути грошові кошти частинами до 31.12.2019 року. На підтвердження факту передачі коштів за договором позики, 17.05.2019 року Відповідач видав відповідні розписки. Однак, у передбачений договором позики та розпискою від 17.05.2019 року строк відповідач у повному обсязі не виконав взяті на себе за договором зобов'язання повернути боргу, строк виконання яких настав 31.08.2019 року та 31.12.2019 року відповідно, ухиляється від виконання свого зобов'язання до теперішнього часу, у зв'язку з чим змушений звернутись до суду.
Ухвалою від 17.09.2020 року по справі відкрито провадження та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
Позивач про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, його представник надав письмову заяву про розгляд справи без його участі, наполягав на задоволенні позову у повному обсязі, проти заочного рішення не заперечує.
Відповідач до суду не з'явився, відзив на позов не надав, причини неявки суду, не повідомив.
12.04.2021 року постановлено ухвалу про заочний розгляд даної справи.
За таких обставин, суд вважає можливим провести розгляд справи у відсутність сторін, враховуючи згоду позивача на заочний розгляд справи, ухвалити заочне рішення на підставі наявних у матеріалах справи доказів в порядку ст. ст. 280, 281 ЦПК України.
Дослідивши матеріали справи суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено, що 17.05.2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладений договір позики, відповідно до умов якого ОСОБА_2 передав ОСОБА_3 у позику грошові кошти у розмірі 50000,00 грн. зі строком повернення до 22.05.2019 року; у розмірі 170000 року зі строком повернення до 31.08.2019 року; у розмірі 170000 року зі строком повернення до 31.12.2019 року.
22.05.2019 року відповідачем повернуто позивачу першу частину суми позики у розмірі 50000,00 грн.
17.05.2019 року ОСОБА_3 видано розписки про отримання в борг грошових коштів в сумі 170000 року зі строком повернення до 31.08.2019 року; видано розписку про отримання в борг грошових коштів в сумі 170000 року зі строком повернення до 31.12.2019 року.
Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Відповідно до ч. 2 ст. 1047 ЦК України, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Статтею 545 ЦК України визначено, якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідачем не виконано зобов'язання за договором позики від 17.05.2019 року щодо повернення суми боргу у розмірі 340000,00 грн., яка підлягає стягненню на користь Позивача.
Згідно ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Частиною 2 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Оскільки на підставі судового рішення між сторонами виникло грошове зобов'язання, то його невиконання зумовлює застосування положень частини 2 ст. 625 ЦК України.
Відповідач є боржником, який прострочив виконання грошового зобов'язання, та відповідно до ст. 625 ЦК України повинен сплатити позивачу суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь період прострочення, а також 3% річних від простроченої суми та відсотки.
Відсотки = (Сума боргу) х (Процентна ставка) / 100% / 365 днів х (Кількість днів)
3% річних від простроченої суми за період з 01.09.2019 року по 14.07.2020 року складає 4435,81 грн.
Індекс інфляції розраховано за формулою:
(Індекс інфляції) - добуток щомісячних індексів за відповідний період (Збитки від інфляції) = (Сума боргу) х (Індекс інфляції) / 100% - (Сума боргу).
Збитки від інфляції складають 5681,12 грн.
Правові висновки, щодо застосування норм права у спірних правовідносинах містяться у постановах: постанова ВСУ від 06 липня 2016 року справа № 6- 1946цс15, у постанові ВСУ від 30 березня 2016 року справа № 5-86кз16, а також у постанові Верховного Суду від 16 травня 2018 року по справі № 459/3560/15-ц.
У Постанові Верховного Суду від 18.02.2019 року по справі № 405/5535/16-н Верховний суд підтвердив те, що згідно із частиною другою статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу, відповідно до частини п'ятої якої у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду. Стаття 625 ЦК України входить до розділу І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і її дія поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
У Постанові Верховного Суду від 19 грудня 2018 року по справі № 640/11436/16-ц Верховний суд зазначив, що У випадку наявності судового рішення про стягнення коштів, яке не виконується боржником, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов'язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України за весь період невиконання такого судового рішення. У даному випадку відповідач зобов'язаний сплатити на користь позивача індекс інфляції за весь час прострочення грошового зобов'язання, три проценти річних від простроченої суми.
У Постанові Верховного Суду від 12 грудня 2018 року по справі № 369/8141/15-ц Верховний Суд висловив наступну правову позицію про застосування відповідних норм права:
За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені правові наслідки порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір або делікт).
Отже, відповідно до вищенаведених розрахунків, ОСОБА_3 , як боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, відповідно до вимог ч. 2 ст. 625 ЦК України, повинен сплатити позивачу пеню, інфляційні збитки за весь період прострочення, та 3% річних (170000+3420,93+2731,15+17436,61), що загалом становить 193588,63 грн.
Суд вважає, що належними та допустимими доказами було доведено те, що відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання та не сплатив борг за договором позики, а тому позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню, при цьому суд погоджується з наданим Позивачем розрахунком суми боргу.
Частина 2 ст. 141 ЦПК України передбачає, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Частина 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків, тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Згідно ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом судової справи, належать зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до п. 47 Постанови Пленуму Верховного суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 10 від 17 жовтня 2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» право на правову допомогу гарантовано статтями 8,59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України (Рішення від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000; Рішення від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009; Рішення від 11 липня 2013 року № 6-рп/2013).
Згідно ч. 1 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Згідно ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною 1 ст. 26 ЗУ "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" передбачено, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Положеннями ст. 30 ЗУ "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про відшкодування витрат на розгляд справи за ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зазначає, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим: рішення у справах «Двойних проти України» (пункт 80) від 12 жовтня 2006 року, «Гімайдуліна і інші проти України» (пункти 34-36) від 10 грудня 2009 року, «East/West Alliance Limited» проти України» (пункт 268) від 23 січня 2014 року, «Баришевський проти України» (пункт 95) від 26 лютого 2015 року та інші.
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 визначила докази, які є необхідними для компенсації витрат на правничу допомогу. А саме зазначила, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Отже, склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
На підтвердження понесених заявником витрат, пов'язаних з наданням правничої допомоги, не надано договір про надання правничої допомоги, звіт про виконану роботу за договором, тощо.
Представником позивача не надано суду жодних належних доказів, на підтвердження понесених витрат у вказаному в заяві розмірі, документів, які свідчать про оплату гонорару (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження) та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, суд не вбачає правових підстав для задоволення цих вимог.
Відповідно ст.141 ЦПК України, з відповідача на користь позивач підлягають стягненню 4089 грн. 29 коп. в рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору, які сплачені позивачем, що підтверджується квитанцією 0.0.1768572760.1.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 141, 263, 264-265, 280-282 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , про стягнення боргу за договором позики - задовольнити у повному обсязі.
Стягнути з ОСОБА_3 (РНОКПП - НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП - НОМЕР_2 ) загальну суму заборгованості за договором позики від 17.05.2019 року з урахуванням пені, інфляційних втрат за весь час прострочення, а також трьох процентів річних загальною сумою 408929,36 гривень (чотириста вісім тисяч дев'ятсот двадцять дев'ять гривень і тридцять шість копійок) та судовий збір у розмірі 4089 грн. 29 коп.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Заочне рішення може бути переглянуте Херсонським міським судом Херсонської області за письмовою заявою відповідача, яка може бути ним подана протягом тридцяти днів з дня його складення.
Відповідач, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Позивач, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Херсонського апеляційного суду через Херсонський міський суд Херсонської області протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Ю.М.Єпішин