18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua
24 травня 2021 року Справа № 925/649/21
Господарський суд Черкаської області у складі головуючого судді - Васяновича А.В.,
розглянувши заяву приватного підприємства “Росток”, с. Великий Хутір,
Драбівського району, Черкаської області
про забезпечення позову
21 травня 2021 року від приватного підприємства “Росток” до Господарського суду Черкаської області надійшла заява про забезпечення позову до пред'явлення позовної заяви про визнання права суборенди та усунення перешкод у користуванні земельними ділянками.
В обґрунтування поданої заяви приватне підприємство “Росток” вказувало, що у його користуванні на умовах - суборенди згідно договору №01/2020 від 21 березня 2020 року перебувають земельні ділянки, розташовані в адміністративних межах Великохутірської сільської ради Золотоніського району Черкаської області за межами населеного пункту.
Право суборенди на вказані земельні ділянки зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а відповідні докази долучено до заяви.
19 березня 2021 року до приватного підприємства “Росток” з листом звернувся керівник фермерського господарства “Росток 1” Свіца В.С. з повідомленням про необхідність забезпечити доступ до земельних ділянок, оскільки виникла необхідність здійснити винесення їх меж в натуру. При цьому, предметом винесення в натуру визначено земельні ділянки, що надавались фермерським господарством “Росток 1” у суборенду приватному підприємству “Росток” за умовами договору суборенди №01/2020 від 21 березня 2020 року, дійсність якого, у свою чергу, фермерське господарство “Росток 1” не визнає.
Саме зі змісту зазначеного листа підприємству стало відомо про зміну керівника та кінцевого бенефіціарного власника фермерського господарства “Росток 1”, яким до цього був Омелюх В.О.
Омелюхом В.О. як особою, що мала право укладати та підписувати угоди від імені фермерського господарства укладався договір суборенди №01/2020 від 21 березня 2020 року.
В період з третьої декади березня 2021 року по 16 травня 2021 року фермерським господарством “Росток 1” вчинялись дії, направлені на зайняття земельних ділянок, що є предметом договору суборенди №01/2020 від 21 березня 2020 року та здійснення самостійного господарювання на цій території.
При цьому фермерським господарством “Росток 1” з метою обґрунтування своєї позиції щодо обґрунтованості можливості використання ним зазначених земельних ділянок наводились доводи про начебто підроблення договору суборенди №01/2020 від 21 березня 2020 року, в зміст якого, начебто, внесено зміни шляхом заміни строку дії договору з посиланням на кінцевий термін зі значення “до 31 грудня 2020 року” на “31 грудня 2022 року”.
Дії фермерського господарства “Росток 1” щодо спроб зайняття земельних ділянок, які є предметом договору суборенди №01/2020 від 21 березня 2020 року супроводжувались численними зверненнями сторін до правоохоронних органів, в тому числі із заявами про вчинення кримінальних правопорушень, припинення протиправних дій, попередженнями про можливість притягнення до адміністративної та кримінальної відповідальності, заявами про забезпечення правопорядку під час здійснення сільськогосподарських робіт та ін.
Повідомлення про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 197-1 КК України по факту самовільного зайняття земельних ділянок пов'язане із тим, що 14 травня 2021 року фермерським господарством “Росток 1” здійснено засівання частини земельних ділянок, що є предметом договору суборенди №01/2020 від 21 березня 2020 року (за даними головного агронома приватного підприємства “Росток” здійснено засівання сільськогосподарською культурою соняшника частини поля №2, а 15 травня 2021 року здійснено засівання частини полів №№ 12 та 13 (кадастрові номера земельних ділянок вказані у відповідній заяві).
В зв'язку з чим приватне підприємство “Росток” вважає, що наведені обставини, що підтверджується належними доказами, та не заперечуються фермерським господарством “Росток 1” свідчать про:
1) невизнання права суборенди приватного підприємства “Росток” на земельні ділянки, що є предметом договору суборенди №01/2020 від 21 березня 2020 року;
2) створення фермерським господарством “Росток 1” перешкод у користуванні приватним підприємством “Росток” земельними ділянки, що є предметом договору суборенди №01/2020 від 21 березня 2020 року, що виражається у знаходженні на території вказаних ділянок посівів сільськогосподарської культури соняшника.
Позовною заявою буде обґрунтовано необхідність захисту невизнаного фермерським господарством “Росток 1” права суборенди, а також необхідність усунути наявні перешкоди у користуванні земельними ділянками.
Заявник вказує, що враховуючи те, що імовірним є задоволення позовних вимог, існують обставини, які у випадку вчинення певних дій можуть вплинути або взагалі унеможливити виконання судового рішення.
Так, Державний реєстр речових прав на нерухоме майно містить записи про зареєстроване за приватним підприємством “Росток” право суборенди на земельні ділянки, що є предметом договору суборенди №01/2020 від 21 березня 2020 року. Враховуючи попередню практику впливу відповідача на інших суб'єктів щодо правового статусу земельних ділянок та мотивів, за якими, на його погляд, не слід визнавати набутими та дійсними права суборенди приватного підприємства “Росток” за начебто підробленим договором, дуже вірогідним є вчинення подальших протиправних дискримінаційних дій, спрямованих на скасування записів про право суборенди в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
У випадку скасування записів не у спосіб, визначений законом або під виглядом виконання умов Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” (єдиною та достатньою підставою для скасування права суборенди з мотивів, що наводяться відповідачем, є прийняття рішення суду про визнання недійсним договору суборенди та скасування державної реєстрації права суборенди як похідної вимоги), діюче право суборенди приватного підприємства “Росток” припиниться, що унеможливить прийняття вірного рішення у поточній справі та/або його виконання.
Із врахуванням обсягу правомочностей, які існують у інших суб'єктів, які мають права на земельні ділянки (стосується фізичних осіб - власників земельних ділянок та орендаря фермерського господарства “Росток 1”), з мотивів їх визнання та неухильного дотримання, приватне підприємство “Росток” просить суд задовольнити заяву про забезпечення позову шляхом заборони вчинення реєстраційних дій виключно щодо записів про право приватного підприємства “Росток” на суборенду земельних ділянок, що є предметом договору суборенди №01/2020 від 21 березня 2020 року, без накладення заборони реєстраційних дій щодо записів про право власності та оренди, які містить Державний реєстр речових прав на нерухоме майно щодо кожного об'єкта нерухомого майна.
Також заявник вказував, що відповідно до п. 2 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року №868 державну реєстрацію прав шляхом внесення записів до Державного реєстру прав проводять орган державної реєстрації прав та нотаріус як спеціальний суб'єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно. Орган державної реєстрації прав проводить державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно за місцем розташування такого майна.
Якщо нерухоме майно розміщене в межах території, на якій діють два і більше органів державної реєстрації прав, державна реєстрація речових прав, облік безхазяйного нерухомого майна проводяться одним з таких органів, що обрані заінтересованою особою або уповноваженою нею особою.
Таким чином, реєстраційні дії щодо записів про право суборенди приватного підприємства “Росток” в Державному реєстрі речових прав можуть бути здійснені будь-яким державним реєстратором прав, що діє в межах Черкаської області.
Крім того, заборона вчинення реєстраційних дій, як зазначено вище, сама по собі є реєстраційною дією, яка полягає у внесенні відповідного запису до Державного реєстру речових прав. Тому, обраний спосіб забезпечення позову не має персоніфікованого характеру, та убезпечить від ризиків, які існують щодо діючого права, шляхом його простої реалізації внесенням відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (також будь-яким державним реєстратором прав, що діє в межах Черкаської області).
Крім того, внаслідок невизнання права та створення перешкод приватному підприємству у використанні земельних ділянок (на даний момент внесено посіви соняшника) фермерське господарство “Росток 1” відноситься до земельних ділянок, що є предметом договору суборенди №01/2020 від 21 березня 2020 року, як до орендованих виключно ним без існування прав на використання ділянок приватним підприємством “Росток”. Відтак, імовірним та вірогідним є вчинення фермерським господарством “Росток 1” дій, спрямованих на унеможливлення самостійного господарювання приватним підприємством “Росток” на суборендованих ділянках (блокування сільськогосподарської техніки, не допуск до земельних ділянок тощо).
Враховуючи викладене, необхідним також є забезпечення позову шляхом заборони фермерському господарству “Росток 1” вчиняти дії, спрямовані на унеможливлення самостійного господарювання приватного підприємства “Росток” на земельних ділянках, що є предметом договору суборенди №01/2020 від 21 березня 2020 року.
В зв'язку з чим приватне підприємство “Росток” просить суд забезпечити майбутній господарський позов шляхом заборони вчинення реєстраційних дій щодо записів в Державному реєстрі прав на нерухоме майно про право приватного підприємства “Росток” на суборенду земельних ділянок за кадастровими номерами 7120682600:01:002:0144, 7120682600:03:002:2067, 7120682600:01:002:0054, 7120682600:01:002:1642, 7120682600:03:002:2133, 7120682600:03:002:1630, 7120682600:01:002:0140, 7120682600:03:002:1649, 7120682600:03:002:2096, 7120682600:03:002:1629, 7120682600:03:002:2100, 7120682600:03:002:2069, 7120682600:03:002:2068, 7120682600:03:002:1579, 7120682600:03:002:1580, 7120682600:03:002:1586, 7120682600:03:002:2135, 7120682600:03:002:2103, 7120682600:03:002:2102, 7120682600:03:002:2093, 7120682600:03:002:2091, 7120682600:03:002:2092, 7120682600:03:002:1587, 7120682600:03:002:2134, 7120682600:03:002:2130, 7120682600:03:002:1619, 7120682600:01:002:0142, 7120682600:01:002:0149, 7120682600:01:002:0126, 7120682600:03:002:1647, 7120682600:03:002:1627, 7120682600:03:002:1631, 7120682600:01:002:0122, 7120682600:03:002:2059, 7120682600:01:002:0119, 7120682600:03:002:1592, 7120682600:03:002:1609, 7120682600:01:002:0053, 7120682600:03:002:1648, 7120682600:03:002:1604, 7120682600:03:002:1608, 7120682600:01:002:0184, 7120682600:03:002:2098, 7120682600:01:002:0121, 7120682600:03:002:2060, 7120682600:03:002:1624, 7120682600:01:002:0127, 7120682600:01:002:0160, 7120682600:01:002:0143, 7120682600:01:002:0134, 7120682600:03:002:2131, 7120682600:03:002:2099, 7120682600:03:002:2094, 7120682600:03:002:1588, 7120682600:03:002:2132, 7120682600:03:002:1613, 7120682600:03:002:2095, 7120682600:01:002:0151, 7120682600:03:002:2097, 7120682600:01:002:0161, 7120682600:03:002:1573, 7120682600:03:002:1576, 7120682600:03:002:2070, 7120682600:03:002:2137, 7120682600:01:002:0137, 7120682600:03:002:2136, 7120682600:03:002:2101, 7120682600:03:002:1581, 7120682600:03:002:1582, 7120682600:03:002:2090, 7120682600:03:002:2066, 7120682600:01:002:0123, 7120682600:03:002:1618, 7120682600:03:002:2084, 7120682600:03:002:1594, 7120682600:01:002:0141, 7120682600:01:002:0133, 7120682600:01:002:0150, 7120682600:01:002:0138, 7120682600:03:002:1651, 7120682600:03:001:0547, 7120682600:03:002:2417, розташованих в адміністративних межах Великохутірської сільської ради Золотоніського району Черкаської області за межами населеного пункту, а також шляхом заборони фермерському господарству “Росток 1” вчиняти дії щодо унеможливлення самостійного господарювання приватним підприємством “Росток” на вказаних вище земельних ділянках з відповідними кадастровими номерами, розташованих в адміністративних межах Великохутірської сільської ради Золотоніського району Черкаської області за межами населеного пункту.
Розглянувши заяву приватного підприємства “Росток”, судом враховано наступне:
Згідно п. п. 6, 13 ст. 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами.
У відповідності до ч. 2 ст. 136 та ч. 1 ст. 140 ГПК України, забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.
Згідно ч. 3 ст. 138 ГПК України у разі подання заяви про забезпечення позову до подання позовної заяви заявник повинен пред'явити позов протягом десяти днів з дня постановлення ухвали про забезпечення позову.
Згідно з статтею 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересів), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Судом враховано, що предметом майбутнього позову, зокрема є визнання за позивачем права суборенди на земельні ділянки, яке не визнається відповідачем.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод особа має право саме на ефективний спосіб захисту прав і це означає, що вона має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.
Оскільки позивач збирається звернутися до суду з вимогою про визнання за ним права, то судове рішення у разі задоволення позову в цій частині не вимагатиме його примусового виконання.
Тобто, в даному випадку судом застосовується та досліджується також така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Частиною 5 ст. 6 Закону України “Про оренду землі” встановлено, що право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.
За змістом ст. 17 Закону України “Про оренду землі” об'єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст. ст. 125, 126 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень”.
Статтею 2 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
У відповідності до ч.2 ст. 3 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.
Згідно з ч.4 ст. 3 цього Закону будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, можуть вчинятися, якщо речові права на таке майно зареєстровані згідно із вимогами цього Закону, крім випадків, коли речові права на нерухоме майно, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними згідно з частиною третьою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 28 цього Закону.
Відповідно до практики Великої Палати Верховного Суду відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 2 липня 2019 року у справі №48/340 (провадження №12-14звг19), пункт 4.17 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (провадження № 12-234гс18).
Державна реєстрація прав не є підставою набуття права оренди (суборенди) чи власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності чи оренди, що унеможливлює ототожнення факту набуття права оренди (власності) з фактом його державної реєстрації.
До заяви не додано доказів того, що фермерським господарством “Ростк 1” оскаржується в судовому порядку чинність договору суборенди землі №01/2020 від 21 березня 2020 року.
Як вже зазначалося вище, приватне підприємство “Росток” просить суд задовольнити заяву про забезпечення позову шляхом заборони вчинення реєстраційних дій виключно щодо записів про право приватного підприємства “Росток” на суборенду земельних ділянок, без накладення заборони реєстраційних дій щодо записів про право власності та оренди, які містить Державний реєстр речових прав на нерухоме майно щодо кожного об'єкта нерухомого майна.
Відповідно до ст. 11 ст. 2 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об'єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.
У частині 2 ст. 26 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” (у редакції, чинній до 16 січня 2020) було унормовано порядок внесення записів до Державного реєстру прав, змін до них та їх скасування.
Так, за змістом зазначеної норми у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.
У разі скасування судом документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 01 січня 2013 року, або скасування записів про державну реєстрацію прав, інформація про які відсутня в Державному реєстрі прав, запис про державну реєстрацію прав вноситься до Державного реєстру прав та скасовується.
Однак згідно із Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству”, який набрав чинності з 16 січня 2020 року, статтю 26 вищевказаного Закону викладено у новій редакції.
Так, відповідно до п.п. 1, 2, 3 ч.3 ст. 26 Закону (у редакції, чинній із 16 січня 2020 року) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.
Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
Отже, у розумінні положень наведеної норми у чинній редакції (яка діє на даний), на відміну від положень ч.2 ст. 26 Закону у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав. При цьому з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов'язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
Викладене свідчить, що з 16 січня 2020 року такого способу захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права закон не передбачає.
Водночас суд вважає за необхідне зазначити, що у п. 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству” унормовано, що судові рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що на момент набрання чинності цим Законом набрали законної сили та не виконані, виконуються в порядку, передбаченому Законом України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” до набрання чинності цим Законом.
Отже, за змістом цієї правової норми виконанню підлягають виключно судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, тобто до їх переліку не належить судове рішення про скасування запису про проведену державну реєстрацію права, тому починаючи з 16 січня 2020 року цей спосіб захисту вже не може призвести до настання реальних наслідків щодо скасування державної реєстрації прав за процедурою, визначеною у Законі України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень”.
Аналогічні правові висновки наведені у постановах Верховного Суду від 28.10.2020 року у справі №910/10963/19, від 03.09.2020 у справі № 914/1201/19, від 23.06.2020 у справах № 906/516/19, № 905/633/19, № 922/2589/19, від 30.06.2020 у справі № 922/3130/19, від 14.07.2020 у справі № 910/8387/19, від 20.08.2020 у справі № 916/2464/19.
Отже, заявник не довів, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він збирається звернутися до суду.
Крім того, відповідно до ч.11 ст.137 ГПК України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
Вимога про забезпечення позову шляхом заборони фермерському господарству “Росток 1” вчиняти дії, спрямовані на унеможливлення самостійного господарювання приватного підприємства “Росток” на земельних ділянках, що є предметом договору суборенди №01/2020 від 21 березня 2020 року за своїм змістом є тотожною до вимоги майбутнього негаторного позову про усунення перешкод у користуванні землею.
Таким чином, здійснивши оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників спірних правовідносин; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги суд дійшов висновку, що підстав для задоволення заяви не має.
Керуючись ст. ст. 136, 137, 140, 234 ГПК України, суд
1. Заяву приватного підприємства “Росток” про вжиття заходів забезпечення позову залишити без задоволення.
2. Копію ухвали надіслати приватному підприємству “Росток”.
Ухвала набирає законної сили в порядку визначеному ст. 235 ГПК України та може бути оскаржена до Північного апеляційного господарського суду в порядку та строки визначені ст.ст. 255-257 ГПК України.
Суддя А.В.Васянович