79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
17.05.2021 справа № 920/130/21
Господарський суд Львівської області у складі судді Мазовіти А.Б. за участю секретаря судового засідання Андрусика В.Д., розглянув матеріали позовної заяви
за позовом: Служби автомобільних доріг у Сумській області, м. Суми
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Кондор Логістик», м. Львів
про стягнення 61 742,26 грн
за участю представників:
від позивача: Бикова Р. Ю. - адвокат;
від відповідача: не з'явився
Обставини розгляду справи.
08.02.2021 на розгляд Господарського суду Сумської області надійшла позовна заява Служби автомобільних доріг у Сумській області, м. Суми до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кондор Логістик», м. Львів про стягнення 56 695,62 грн.
08.02.2021 на розгляд Господарського суду Сумської області від Служби автомобільних доріг у Сумській області надійшли заяви про забезпечення позову.
Ухвалою від 11.02.2021 Господарський суд Сумської області передав позовну заяву та заяву про забезпечення позову за територіальною підсудністю до Господарського суду Львівської області.
Ухвалою від 15.03.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, судове засідання призначено на 12.04.2021.
Ухвалою від 12.03.2021 суд відмовив в задоволенні заяви про забезпечення позову.
Ухвалою суду від 12.04.2021 розгляд справи було відкладено на 26.04.2021.
26.04.2021 через канцелярію суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Кондор Логістик» надійшло клопотання про відкладення (вх. №9905/21 від 26.04.2021).
26.04.2021 через канцелярію суду від Служби автомобільних доріг у Сумській області надійшли заява про збільшення позовних вимог (вх. №1780/21 від 26.04.2021), у якій позивач просив суд стягнути з відповідача на користь позивача 44 712,00 грн основного боргу, 2 230,59 грн інфляційних, 5 857,27 грн пені, 8 942,40 грн штрафу та судові витрати, а також заява про долучення документів (вх. №9953/21 від 26.04.2021).
Ухвалою суду від 26.04.2021 прийнято до розгляду заяву про збільшення позовних вимог, розгляд справи було відкладено на 17.05.2021.
Заяв про відвід суду не поступало.
Суть спору та правова позиція сторін.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що між позивачем та відповідачем 15.10.2020 було укладено договір закупівлі, на виконання умов якого позивач здійснив передоплату за поставку товару у вигляді талонів на паливо (бензин) в кількості 5 000 л на загальну суму 97 200,00 грн. Позивачем за талонами, які надано відповідачем, було отримано товар в кількості 2 700 л на загальну суму 52 488,00 грн. В отриманні решти товару в кількості 2 300 л на загальну суму 44 712,00 грн позивачу було відмовлено. Таким чином, відповідач поставку товару в кількості 2 300 л на загальну суму 44 712,00 грн не здійснив, сплачену позивачем суму коштів у розмірі 44 712,00 грн не повернув. Відтак, позивач просив стягнути з відповідача на користь позивача кошти у розмірі 44 712,00 грн, 2 230,59 грн інфляційних, 5 857,27 грн пені, 8 942,40 грн штрафу та судові витрати.
Відповідач в судові засідання явку представника не забезпечив, відзив на позовну заяву на дату розгляду справи не надав, доказів погашення заборгованості не представив, вимог ухвал суду не виконав, виклики у судове засідання надсилалися за адресою відповідача, вказаною у позовній заяві та зазначеною у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Вказана ухвала також була розміщені на веб-сторінці офіційного веб-порталу судової влади України.
Відповідно до вимог ст. 165 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Проаналізувавши зібрані по справі докази, суд дійшов висновку про достатність матеріалів справи для її розгляду по суті за відсутності представника відповідача та його відзиву на позовну заяву.
У процесі розгляду справи суд встановив наступне.
15.10.2020 за результатами проведення процедури закупівлі №UА-2020-09-04-003880-b «ДК 021:2015 (09130000-9) Нафта і дистиляти (бензин А95)», між Службою автомобільних доріг у Сумській області (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Кондор Логістик» (постачальник) було укладено договір про закупівлю №15/10 та додатки до нього.
За цим договором постачальник (відповідач) зобов'язувався поставити позивачу товар: 09130000-9 Нафта і дистиляти (бензин А-95) шляхом передачі талонів та/або скретч-карток, а замовник (позивач) зобов'язувався прийняти і оплатити такі товари.
Згідно п. 1.3 договору право власності на товар виникає у замовника з моменту фактичного отримання товару замовником відповідно до умов цього договору. Відпуск товару з АЗС здійснюється за довірчими документами (талонами та/або скретч-картками) на отримання товару відповідно до Правил роздрібної торгівлі нафтопродуктами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1442 від 20.12.1997.
Відповідно до п. 3.2. договору станом на дату укладення договору ціна за одиницю товару складає - бензин А-95 - 19,44 грн.
Розрахунки проводяться шляхом оплати замовником рахунку-фактури на оплату товару, виставленого постачальником (п. 4.1. договору).
21.10.2020 відповідач надав позивачу рахунок №2037 від 21.10.2020 на оплату 48 600,00 грн бензину А-95 в кількості 2 500 л.
На виконання умов договору та рахунку №2037 від 21.10.2020 позивач 21.10.2020 здійснив передоплату в розмірі 48 600,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №3670 від 21.10.2020.
28.10.2020 відповідач надав позивачу рахунок №2085 від 28.10.2020 на оплату 48 600,00 грн бензину А-95 в кількості 2 500 л.
На виконання умов договору та рахунку №№2085 від 28.10.2020 позивач 29.10.2020 здійснив передоплату в розмірі 48 600,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №3707 від 29.10.2020.
Пунктом 5.3 договору визначено, що після оплати товару постачальник зобов'язаний протягом одного робочого дня з моменту оплати передати довіреним особам замовника талони та/або скретч-картки на оплачену суму товару номіналами від 10 до 20 літрів з можливістю заправки на АЗС за межами Сумської області та по місту Києву не менше 30 % від загального обсягу закупівлі.
Відповідно до видаткових накладних №211020/1 від 21.10.2020 та №281020/3 від 28.10.2020 відповідач передав позивачу талони у загальній кількості на 5 000 літрів бензину А-95.
Згідно п. 5.4 договору передача замовнику товару за цим договором здійснюється постачальником на АЗС після оплати рахунку-фактури шляхом заправки автомобілів замовника при пред'явлені представником замовника талонів та/або скретч-карток. Оператор АЗС здійснює відповідну ідентифікацію талонів та/або скретч-карток на товар, і, на підставі цього здійснює відпуск товару відповідної марки та кількості та видачу касового чеку. Після цього всі обов'язки сторін по талонах та/або скретч-картках вважаються виконаними, при цьому постачальник не може передати замовнику товар іншої марки чи кількості меншій, ніж в них зазначено.
Пунктом 5.7 договору сторони погодили, що у разі відмови на АЗС здійснювати заправку автомобілів замовника за скретч-картками/талонами, виданими постачальником, зобов'язання постачальника вважаються не виконаними.
Згідно п. 6.3.2 договору постачальник зобов'язаний забезпечити поставку товару у строки, визначені цим договором та на АЗС, визначених додатком 2 до договору.
Відповідно до додатку 2 до договору сторонами визначено перелік АЗС за маршрутами: Суми - Київ, Суми - Харків, Суми - Полтава, а також визначено місцезнаходження АЗС у Сумській області, м. Київ, Київській області, Вінницькій області, Волинській області, Дніпропетровській області, Житомирській області, Закарпатській області, Запорізькій області, Івано-Франківській області, Кіровоградській області, Луганській області, Львівській області, Миколаївській області, Одеській області, Полтавській області, Рівненській області, Тернопільській області, Харківській області, Херсонській області, Хмельницькій області, Черкаській області, Чернівецькій області та Чернігівській області.
Після реалізації талонів шляхом фактичного отримання товару на АЗС у кількості 2700 літрів бензину А-95 на загальну суму 52 488,00 грн, в подальшому при пред'явленні на АЗС переданих відповідачем талонів, представникам позивача надавалися відмови у заправці службових автомобілів, які мотивувалися тим, що пред'явлені талони заблоковано «у зв'язку з недостатністю коштів на рахунку». Наведене підтверджується актами фіксації порушення договірних зобов'язань №1 від 14.12.2020, №2 від 14.12.2020, №3 від 14.12.2020, №4 від 16.12.2020, №5 від 16.12.2020, №6 від 18.12.2020, №7 від 18.12.2020.
23.12.2020 позивач надіслав на адресу відповідачу, вказану у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, претензію за вих. №04/2049 від 18.12.2020 про поставку замовленого та оплаченого товару на суму 44 712,00 грн в п'ятиденний строк з дня отримання зазначеної претензії або повернення сплачених коштів у розмірі 44 712,00. Вказана претензія відповідачем не була отримана та повернулася на адресу позивача у зв'язку із закінченням терміну зберігання.
22.01.2021 позивач надіслав на електронну адресу та адресу відповідачу, вказану у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, претензію за вих. №04/98 від 21.01.2021 про поставку замовленого та оплаченого товару на суму 44 712,00 грн в п'ятиденний строк з дня отримання зазначеної претензії або повернення сплачених коштів у розмірі 44 712,00.
01.02.2021 на електронну адресу позивача надійшла відповідь на претензію від 01.02.2021 за вих. №910, у якій відповідач повідомляв про свої наміри поставити пальне у повному обсязі.
Актом приймання-передачі паливних карток на заміну від 29.01.2021 відповідач передав позивачу паливні картки на заміну у кількості 3 шт. на загальний літраж 2 300 л бензину А-95, зокрема, № 7825990001347368 , 7825990002000438 та 7825990002000446
При пред'явленні на АЗС вищевказаних карток, представникам позивача відмовлено у заправці службових автомобілів, що підтверджується актами фіксації порушення договірних зобов'язань №8 від 08.02.2021, №9 від 08.02.2021.
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем свого обов'язку щодо поставки оплаченого позивачем товару, неповернення сплачених позивачем коштів, позивач звернувся до суду із позовом про стягнення з відповідача коштів у розмірі 44 712,00 грн, 2 230,59 грн інфляційних, 5 857,27 грн пені, 8 942,40 грн штрафу.
Дослідивши представлені суду докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню частково з огляду на наступне.
Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Відповідно до ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов'язань, є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ч. 1 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:
1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;
2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.
Як встановлено судом, умовами договору (п. 1.3) визначено, що право власності на товар виникає у замовника з моменту фактичного отримання товару замовником відповідно до умов цього договору.
Таким чином, факт підписання сторонами видаткових накладних №211020/1 від 21.10.2020 та №281020/3 від 28.10.2020 не свідчив про факт передачі товару позивачу, а лише підтверджував факт передачі скретч-карток/талонів, які надавали позивачу право на отримання відповідної кількості товару у майбутньому.
Водночас, як зазначено позивачем, підтверджується матеріалами справи, не спростовано відповідачем, останнім не передано позивачу замовлений та оплачений товар в кількості 2 300 л на суму 44 712,00 грн
Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Стаття 599 ЦК України вказує на те, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні вимоги встановлені ст. 193 ГК України.
Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно ч. 2 ст. 693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Відповідно до ч. 3 ст. 612 ЦК України, якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.
У відповідності до ст. 615 ЦК України, у разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом. Одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання. Внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов'язання або воно припиняється.
За таких обставин, суд дійшов висновку про прострочення виконання зобов'язання боржником, що в свою чергу є підставою для стягнення суми сплачених коштів.
За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором (ч. 2 ст. 193, ч. 1 ст. 216 та ч. 1 ст. 218 ГК України).
Одним із видів господарських санкцій згідно з ч. 2 ст. 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України).
Розмір штрафних санкцій відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено ч. 3 ст. 549 ЦК України, ч. 6 ст. 231 ГК України, статтями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» та ч. 6 ст. 232 ГК України.
Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною 4 ст. 231 ГК України.
Підпунктами 7.3.3 та 7.3.5 пункту 7.3 договору передбачено, що у разі видачі постачальником замовнику недійсних скретч-карток/талонів або відмови постачальника або АЗС-партнера від заправки автомобілів замовника за виданими скретч-картками/талонами, постачальник сплачує на користь замовника:
- штраф у розмірі 20% від номінальної вартості скретч-карток/талонів, за якими відмовлено у здійсненні заправки автомобілів замовника;
- пеню у розмірі 0,1% від вартості оплаченої партії товару за кожний день прострочення з дня неможливості здійснення заправки автомобілів замовника з вини постачальника (АЗС-партнера).
Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною 2 ст. 231 ГК України.
В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки згідно зі ст. 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст. 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
З врахуванням цих положень позивачем нараховано та заявлено до стягнення пеню в сумі 5 857,27 грн, штраф в сумі 8 942,40 грн.
Частиною 1 ст. 231 ГК України встановлено, що законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.
Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислена на підставі подвійної облікової ставки НБУ.
Як вбачається з розрахунку суми позову, позивачем нараховано пеню на суму заборгованості із розрахунку 0,1% від простроченої суми, за кожний день прострочення, однак, не враховано обмеження - не більше подвійної облікової ставки НБУ.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 231 ГК України та Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» судом проведено перерахунок суми пені. Відповідно до проведеного перерахунку розмір пені повинен становити 2 004,96 грн.
Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З огляду на вказану норму, позивачем нараховано та заявлено до стягнення 2 230,59 грн інфляційних.
Судом перевірено розрахунок інфляційних та встановлено, що такі нараховано правильно.
В судовому засіданні 17.05.2021 представником позивача було заявлено усне клопотання про зазначення в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення відповідно до ч. 10 ст. 238 ГПК України.
Зважаючи на те, що зазначення судом у рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення впливає на розмір позовних вимог, відповідна вимога позивача повинна бути відображена у позовній заяві або заяві по суті справи. Водночас, вимоги у заявах по суті справи викладаються у письмовій формі.
Слід також зазначити, що застосування ч. 10 ст. 238 ГПК України є правом суду, а не обов'язком.
Таким чином, з огляду на вищевказані обставини, клопотання представника позивача про зазначення в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення відповідно до ч. 10 ст. 238 ГПК України підлягає залишенню без розгляду.
Слід також зазначити, що позивача не позбавлений права звернутися до суду із новим позовом про стягнення відсотків або пені до моменту повного виконання рішення суду у даній справі.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Частиною 2 статті 86 ГПК України передбачено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані поданими доказами, а загальна сума заборгованості, яка підтверджена матеріалами справи та підлягає до задоволення частково, складає 44 712,00 грн основного боргу, 2 230,59 грн інфляційних, 2 004,96 грн пені, 8 942,40 грн штрафу. В задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.
Представником позивача в складі судових витрат заявлено вимогу про відшкодування витрат у розмірі 1 993,43 грн, пов'язаних з розглядом справи, а саме: витрат, пов'язаних із прибуттям представника позивача в судове засідання 26.04.2021 до Господарського суду Львівської області та вартості проживання представника. На підтвердження вказаних витрат ним долучено копії рахунку №000145 від 26.04.2021 на суму 675,00 грн (на оплату вартості проживання в готелі представника позивача 26.04.2021), чеку №133 від 26.04.2021 на суму 675,00 грн (про оплату вартості проживання представника позивача), посадочного документа №000В426F-CFB0-B734-0001 на суму 507,66 грн (проїзд на залізничному транспорті представника позивача за маршрутом Суми-Львів 25.04.2021-26.04.2021) та посадочного документа №000В426F-8DD0-B794-0001 на суму 810,77 грн (проїзд на залізничному транспорті представника позивача за маршрутом Львів-Полтава 26.04.2021-27.04.2021).
Оскільки спір виник з вини відповідача, позов задоволено частково, судові витрати по розгляду справи відповідно до ст. 129 ГПК України необхідно покласти на відповідача пропорційно до задоволених вимог.
З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 4, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 129, 233, 236, 237, 241, 326, 327 ГПК України, суд -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Кондор Логістик», м. Львів, вул. Єфремова, буд. 84, кв. 1Б (ідентифікаційний код 39046990) на користь Служби автомобільних доріг у Сумській області, м. Суми, вул. Роменська, 79/2 (ідентифікаційний код 24014538) 44 712,00 грн основного боргу, 2 230,59 грн інфляційних, 2 004,96 грн пені, 8 942,40 грн штрафу, 2 128,35 грн судового збору, 1 869,04 грн витрат, пов'язаних з розглядом справи.
3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
4. Наказ видати згідно ст. 327 ГПК України.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.
В судовому засіданні 17.05.2021 оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повне рішення складено 24.05.2021.
Суддя А.Б. Мазовіта